Священики з Чикаґо після повернення з Києва: “Майдан цілком змінив ментальність країни"

На початку грудня два священики-капелани з парафій УГКЦ у Чикаґо, штату Іллінойс та м. Манстр, штату Індіана - отець Микола Бурядник та отець Ярослав Мендюк без сумнівів та особливих приготувань вилетіли до Києва. Склалося так, що вони стали безспосередніми очевидцями і навіть учасниками подій, що розгорнулися у страшну ніч з 10 на 11 грудня. Саме тоді з’явилося тривожне відчуття, що попереду на українців чекають лихі випробовування. З тієї пори новини з Києва наповнювалися драматизмом. Але на час розмови, 19 грудня, ще залишалися живими Сергій Нігоян, Михайло Жизнєвський, Юрій Вербицкьий, і наша розмова здебільшого стосувалася життя на Майдані, участі отців у протистоянні майданівців та силовиків у ніч 11 грудня і трохи політики.
 

Отче Миколо та отче Ярославе, хотілося би почути з ваших уст про пережите, як з погляду цивільних осіб, так і священиків.

М.Б. Передусім зазначу, що для нас було корисним побачити все, зарядитися. Я вже на ціле життя зарядився. Вже не можу жодну проповідь почати без того, щоб не згадати, як я на Майдані був. Таке враження, що прожив 10 років в іншій країні, яка називається Майдан. І час від часу виїжджав за барикади, де все здавалося зовсім іншим. Ми зробили таке спостереження: їхали і дивилися, як виглядають деякі люди не на Майдані – насуплені, змучені. А ті, що були там, були якимись радісними. 

Артемій Троїцький – відомий музичний критик у великому інтерв’ю для “Ехо Москви” сказав про Майдан так: «Уявіть, що це - місто у місті». Чи можете ви це підтвердити?

М.Б. Ми б навіть сказали, що це - країна в країні. Це - нація у нації. Це зовсім інший космос. Ти переходиш межу і бачиш зовсім інші обличчя. Європа “ховається”, Америка “ховається” у порівнянні з цим. До тебе люди посміхаються. 

Я.М. Майдан цілком поміняв ментальність країни зсередини. Це ще раз доводить, що наш народ має дуже глибоко закладене почуття великої гідності. Таке почуття, що його можуть тиснути, але все ж він хоче за себе вирішити те, чого потребує. І це почуття проростає. Бачили, як часом з-під асфальту трава росте? Як воно там могло пробитися, якщо навкруги асфальт, каміння, смола і то - все? А стеблинка пробилася і тягнеться до сонця. Ось так і наш народ.

Все ж ми зараз говоримо загалом про народ, але, навіть, якщо там стоять 2-3 млн. – це всього 2-3 млн. Ми не можемо сказати, що абсолютно вся країна охоплена таким самим настроєм, таким самим як на Майдані. Майдан – це своєрідне, специфічне місце, яке акумулює особливу енергетику.

М.Б. Там люди почувають себе вільними. Країна – це одне ціле. Я ось в новинах читав, що Антимайданівці прийшли на майдан свято Миколая відзначати. А частина тих, хто підтримує Партію Регіонів, стояла перед Національним Банком України і бойкотувала своїх же, бо їм не доплатили. Ми особисто з ними не говорили, адже в той час було певне загострення, тому нас до них не пустили. Щоправда, ми прийшли зі стрічками. Не пускали нікого, навіть журналістів. Напевно боялися, що будуть сутички. Тут не йдеться вже про євроінтеграцію чи Митний союз, це давно вийшло поза ті межі. Йдеться про те, що всі втомилися. Я думаю, що саму Партію Регіонів вже дістав Янукович, просто він їх ще тримає. Вони чекають, поки хтось першим пахана підіб’є, знаєте, тоді всі наваляться. Це іншими словами і не поясниш. 

Як взагалі так склалося, що ви поїхали до Києва?

Я.М. Все вирішилось за 1 день. Це була ідея отця Миколи. Він зателефонував і сказав, що їде на Майдан. Я спочатку здивувався, але оскільки добре знаю отця Миколу, то коли він твердо сказав, що їде і вимкнув телефон, я зрозумів, що він не жартує. Порадився із жінкою, і вона порадила, що потрібно їхати. 

А квитки легко купили?

М.Б. Ми відразу взяли квитки, дуже легко. І досить дешеві – $850. 

Я.М. Але ми не їхали, щоби зробити для себе якийсь дешевий піар. Ми цілу дорогу говорили про те, чому ми вирішили - таки поїхати туди. Ми є священики. А священики завжди були, навіть у тюрмах Сибіру, - з людьми.

М.Б. Мене, наприклад, схвилювала та річ, що 30 листопада, після побиття майданівців, був заклик про те, що людям потрібні психологи, які допоможуть пережити стрес. Я подумав, що ми можемо стати у нагоді, бо працюємо капеланами вже 10-12 років і бачили такі стресові ситуації, які деякі люди не переживуть. Сотні людей буквально померли на наших руках у різні способи. У отця Ярослава взагалі ситуації трапляються драматичні: смерті від пострілів і так далі. Тому я подумав, чому хоча би кілька днів не можу побути із тими людьми. Це був один із поштовхів. Наших талантів у тому сенсі не потрібно було, тому що ті люди зібралися наново, працювали в лікарнях і так далі. Там прекрасно була злагоджена справа духовної опіки. Був намет-капличка, яку зробила греко-католицька церква. 

М.Б. Богослужіння проходило навіть на сцені. 

Мені б хотілося почути все в найменших деталях від самого початку. Побачити все, так би мовити, вашими очима. Отже, ви прилетіли до Києва, Чи мали, де зупинитися?

Я.М. Так, у нас були там приятелі. Але їхнє помешкання ми використовували практично тільки для того, щоби потримати речі, кілька годин передрімати та прийняти душ і все. 

І от приходите ви на майдан першого дня. Яка це була година?

Я.М. Це була десь 4 година дня. Ми прилетіли зранку і о 4-й уже потрапили на Майдан. 

Цікаво було б дізнатися, що ви відчули, що побачили поганого, доброго, коли вперше вийшли на Майдан? Можливо, був великий натовп, і ви просто не знали куди йти?

Я.М. Було багато людей, сцена, далі намети, концерти, намети тих, хто там ночували. У них все там дуже гарно обладнано. Тоді “йолка”. Перша річ” до якої ми пішли була вона! Нам у Києві навіть казали, що росіяни збираються змінити це слово в словнику: замість «йолка» написати «ялінка».

А в натовпі проходити легко? Як це все виглядає, люди не скупчуються?

Я.М. Люди стоять плече-в-плече. Але ти тільки робиш рух, і вони одразу перед тобою розступаються.

М.Б. Дуже все культурно, дуже акуратно пропускають. Перше враження – ти йдеш і бачиш барикаду. Це не надто приємне відчуття. Це були такі собі символічні барикади. Але вони були із пропускним пунктом. Ти не можеш лізти через той пропускний пункт, інакше тебе заарештують. 

Я.М. А ще він був десь метр висоти.

А правда, що перевіряють кожного на предмет тверезості?

М.Б. Так, вони дивляться на тебе, аналізують, як ти виглядаєш. Такий собі фейс-контроль. 

А вони – це хто?

М.Б. Це - самооборона, в основному – офіцерський склад, відставники-афганці. З того боку, де ми заходили, від Хрещатика, стояли запорізькі козаки з отаманом Горою – дядько десь під 2,5 метри. 

Я.М. Постійно є кілька людей, які слідкують за цим. Тому що люди різні є: пробують пройти провокатори або пронести щось. Ми коли від’їжджали, вони зловили людину з двоствольною зброєю, який намагався пройти. Тобто, там є цілодобове чергування, є контрольний пункт, де можна записатися. 

М.Б. В основному цим керують професійні військові у минулому: ті, що служили в Афганістані, у гарячих точках, колишні спецназівці, у тому числі - “беркут”, і ті, що служили у різних місіях ООН. Це є професійні люди, які знають що робити, тренують інших вечорами. І гроші вони за це не беруть, там грошей не існує. Це така країна, де немає грошових відносин. До тебе підходять і питають: «Чаю хочете?» Уявіть собі, 200 тис. людей, а до тебе підходять і чай пропонують або канапки. 

То яким було перше враження від Майдану?

Я.М. Я би сказав - дуже святковим. 

М.Б. Це вже всередині, а іззовні, з тими барикадами і пропускним пунктом, воно виглядало трохи дивно. Було таке відчуття, що щось не так. Таке враження, що люди там справді готуються до побиття.

Як була мета цієї барикади?

М.Б. Барикади були призначені для того, щоби міліцію стримувати. Ну і також для контролю. Барикада мала залізне риштування – бортики і щити зверху. Воно виходить на зовні так, що, якщо ти збираєшся потрапити до середини Майдану, тобі доводиться перелазити це. Звідси тебе легше відштовхувати. 

Тобто, така собі демаркаційна лінія країни Майдан. 

М.Б. Пізніше зробили вже 2 лінії – справжні 5-ти метрові барикади з мішків зі снігом.Ми спочатку думали, що це був пісок, а виявилося - сніг. А він коли тане, стає залізним. Тут напевно працювали інженери, адже це вже було зроблено продумано. 

Я.М. Одягнені ми були у цивільне. Тільки коли був той напад (в ніч на 11 грудня - від кор.), ми йшли в рясах з хрестами. Ми намагалися у перший день обійти всю територію. Це зайняло у нас добрих кілька годин. Пішли спочатку до “йолки”, подивилися і пофотографували всі ті живі анекдоти. Пішли з’їсти луганського сала. 

М.Б. Там стояв автобус з козаками, і там було справжнє луганське сало з часником та хлібом. 

Я.М. Десь через дві години з’їли козацького кулішу з казана. 

М.Б. Стояв дядько з великим казаном і варив куліш. То ми зразу в чергу стали два рази(!). Я такого смачного куліша ще ніколи не їв. 

Це й справді нагадує справжню Січ. 

М.Б. Напевно воно саме так і було. 

Я.Б. Після того ми поїхали додому. На другий день було спокійно. 

Якого числа ви вперше вийшли на Майдан?

М.Б. По прильоті спочатку пішли на Службу Божу до нашого собору Воскресіння Хрестового. Ми ніколи не були на Лівобережній. Служив Блаженніший Святослав Шевчук. Він нас впізнав. Це його осідок, і він там постійно є. Там було так холодно, що ми всю службу тремтіли. Адже звикли до тепла і тутешніх зручностей. Але нам було дуже приємно. Цікаво, що ми почали з молитви і закінчили також молитвою, але в іншому місці. Пізніше пішли на Майдан. Віче вже закінчувалося, але той мільйон можна було відчути. На той момент був 1,4 млн. людей. Хоча CNN казав, що із супутника було видно 2,4 млн. людей. Важко сказати точно, тому що таку кількість важко перерахувати. Все було заповнено. 

А не було бажання заночувати першу ж ніч там? Чи ви вирішили спочатку адаптуватись?

М.Б.Чесно кажучи, це не було так просто - заночувати на Майдані. Хіба би у нас був свій намет. Ті люди, які там живуть, вони зареєстровані: на них розраховане місце. Наметів не була така велика кількість. Більшість людей живуть там, інші – роз’їжджаються і приїжджають на ранок.

Тобто, щоби там жити, ти мусиш реально записатися?

М.Б. Ти мусиш зголоситися і бути у якійсь службі, у нічній варті, наприклад. Тоді вони тобі дадуть теплі речі і все решту. Ти не мусив мати все із собою. Там були спеціальні «крамнички», у яких все безкоштовно. Приходиш і кажеш, що тобі потрібна шапка - дають. Там не може спати більше, ніж 1000 людей. Кожної години співають Гімн зі сцени – це було одне з перших вражень, і після цього - молитва. Перша річ, яку ми помітили, коли заїхали до Майдану, ми - на Хрещатику, піднімаємося з метро і хтось кричить те, що ми читали на Facebook, а після того крикнув: «Слава Україні»; і все метро відповідає: «Героям Слава». Побачити таке у Києві – уявити важко! Такий собі бандерівський клич посеред Києва... І немає значення, чи люди російською розмовляють, чи українською. 

Я.М. Тим більше, це привітання уже втратило своє бандерівське значення. Це вже українське, майданівське. Також вражає те, що Майдан стер почуття міжрегіональної різниці. Незалежно від того, якою мовою ти спілкуєшся, ніхто тебе не займає, не коситься. Як довго ти зі мною стоїш, то ти мене розумієш. Там є і російськомовні, і україномовні, і з Польщі люди, з Чехії, Грузії і так далі.

М.Б. Казали, що там було чітке розмежування між католиками і православними. Ми до кінця не знали, хто є хто. Пізніше ми вже просто здогадувалися. Деяких я знав особисто, зустрів багато знайомих отців, котрі поприїжджали після служб у понеділок, вівторок. Особливо із Західної України їх багато було, приїхали з вірними. 

Тобто у вас весь час було відчуття свята, нічого не підказувало, що буде в ніч з вівторка на середу?

М.Б. Абсолютно. Все було чудово.

В мене є два наступні питання: як фізично витримувати холод і що робити цілий день? Ну от ви обійшли все, а далі? Чим там люди займаються?

Я.М. Там така атмосфера насиченості. По-перше зовсім не холодно. Люди стоять дуже тісно, танцюють. 

М.Б. Коли вийдеш поза межі, де людей менше – стає холодно.

Я.М. А там просто фізично тепло. 

М.Б. Дехто казав, що танці - якось негарно. Але це практична річ. Якби не ті танці, то було би все по-іншому. Руслана їх змушувала просто рухатись. Я навіть не знаю, де вона брала ту енергію. Вона має нічну зміну. Вкінці їй вже допомагала Бурмака. Вона і запросила нас до Слова Божого.

Я.М. У понеділок люди грілися десь годин 6. Всі були дуже зайняті. Хтось кинув клич, що вони нищать бруківку і планують вводити війська, тому що Майдан забруднений, засмічений і так далі. Що стається: люди беруть дерев’яні бруси, щоби не побити бруківку. І цими дерев’яними брусами вони кололи затоптаний лід з бруківки. Кілька лопат збирають це у купки і згортають на бік. 

М.Б. Вражала різниця між виглядом звичайної київської вулиці і тим, як виглядає Майдан – чистесенький. І це незважаючи на мороз: мінус 12 градусів. Немає болота, немає нічого – тільки чистесенька бруківка. Тобто люди здерли сніг. 

А хто цим керував?

М.Б. Там є люди, які за все відповідають. Але справа в тім, що ти їх навіть не помічаєш. Це велика маса людей, велика кількість праці. І в один момент хтось починає робити, і до нього приєднуються інші. Стоять біля тебе і чекають, коли ти змучишся, щоби зайняти твоє місце і теж докласти до праці.

Ви так само чистили бруківку?

Я.М. Ну, а як же ж, разом з усіма. 

А що ви ще робили, окрім того? Ось ви почистили бруківку, а далі?

М.Б. Пішли поїсти, подивилися на виступ, послухали музику, поспілкувалися з людьми, пішли до каплиці. Пізніше - до Глобусу (супермаркет) зарядити телефони. 

Я чула, що паролі до Wi-Fi були доступними? 

М.Б Так, люди одні з одними ділилися. Можна було спокійно піти у будь-який із навколишніх ресторанчиків. Люди можуть просто піти чаю взяти і ніхто їх звідти не виганяє. Їм дають можливість посидіти, зігрітися. Дуже відчувалося, що всі підтримують майданівців. Цих 5-6 днів ми чітко описати не в змозі. Це був час, насичений подіями. Ми хіба зможемо перес-трибувати з події на подію. 

Я просто загалом хочу зрозуміти, що люди роблять там по багато годин на день?

Я.М. Люди працюють. Там всі служби дуже організовані: хтось робить канапки, хтось варить чай, хтось охороняє. Ми потрапили першого дня у Київську міську раду. 

М.Б. Є три штаби: профспілка – одразу справа біля сцени, ми отримали там багатий досвід; в КМДА; третій - я навіть не знаю, де він розмістився. Ну, в КМДА – великий штаб. Але це нагадує сцени з фільму про Смольний. 

Я.М. Там є два входи. З одного боку вони зробили вхід, з другого – вихід. На вході є металошукачі, тебе повністю обшукують.

Але міська рада працює в цей час?

М.Б. Ні, міська рада зовсім не працює. Вона заблокована. Люди б не впустили працівників. Це стратегічно важливий об’єкт. 

Я просто бачила фото, як перед прокуратурою лежали люди, а працівники, чи відвідувачі їх просто переступали.

М.Б. Прокуратура – то трішки інше, це лежачий протест. Ми туди не потрапили. Але це справді важко – лежати на такому морозі в снігу. А в КДМА нікого нема. Там також є барикади. Коли ми зайшли всередину, то мусили пройти фейс-контроль. Питалися, чи ми із собою щось принесли, чи пили. Тоді пропускають, а далі ти підходиш до гардеробу. Там дівчат десь 50 – роблять канапки. Такі гарні українські дівчата. Ми навіть фотографії зробили. Виглядає як цех: кожна має маску, шапочку, рукавички, все чистесенько. Туди навіть бомжі приходять. Їх приймають, годують. Але є умова, ти повинен бути тверезий, не повинен проносити із собою чогось такого небезпечного. Спеціальні палиці могла мати тільки самооборона.

А відомо, хто придумав ці правила?

М.Б. Це правила Євромайдану. Є три коменданти, ними керує депутат Парубій, якщо не помиляюсь. Він і поранення дістав. Депутати не всі там хороші, тому їм і не довіряють дуже. У 2004 році ситуація була зовсім інша. Ця ситуація не керується якимись політичними лідерами, тут управління йде само собою. Це важко навіть уявити. Це справді козацька січ.

Якщо є система самоврядування, повинна бути якась система покарання. Чи вона є і яка вона?

М.Б. Тебе просто виганяють за межі. Якщо ти провокатор – здають міліції. Бити тебе не будуть. Деякі з тих політиків там справді ночують. Інші мають свою роботу. Вони повинні йти і сідати за цей круглий стіл і висувати свої вимоги. Але серед них немає лідера, кожен хоче зайняти цю позицію і це помітно. Вони роблять вигляд, що у них все мирно, злагоджено, але воно явно так не виглядає. Кожен намагається на себе тягнути ковдру. І там немає другого Ющенка, чи Тимошенко. Там, навпаки, є політики, які ще раніше відійшли кудись у тінь. От зараз збирають підписи за Порошенка. Особливо після тієї ситуації з провокаторами, коли він виліз на трактор, а його син був біля нього. В Росії хтось писав: «Ви уявляєте, щоби олігарх вийшов і зупиняв провокаторів». Тому, що це були явні провокатори. Вони могли навіть його задушити. Або ж міліція могла побити. Вони там народних депутатів так лупили. Всі попадали під палиці. 

Напевно, найбільше людей перебуває під вечір, після роботи?

М.Б. Все залежало від подій. Якщо відбувався наступ, то наступного ранку майдан був заповнений. 

Я.М. Тоді люди були десь до дванадцятої - першої години ночі. І ми десь так в 1-2 годині йшли додому. Поверталися зранку.

М.Б. Ми або чекали, щоби метро відкрилося, або доводилося брати таксі, бо жили ми аж на Чернігівській – у протилежному боці Києва. Метро біля майдану було постійно зачинене, там весь час якісь перевірки робили. Тобто дорога тільки проїзна була.

Я.М. Отже, в понеділок ми приїхали на Майдан і були там цілий день. Повернулись ми додому десь біля 12 години ночі. 

А що було у вівторок, незадовго до наступу?

Я.М. Звичайний день, нічого особливого. Люди чистили майдан, і ми весь час там працювали. 

Беркутівці стоять навколо?

М.Б. Завжди перед барикадами стоять внутрішні війська. Беркут сидить в автобусах. Ці бідолахи з внутрішніх військ мерзнуть, тому що гірше одягнуті. Всі молоді – по 18 років хлопцям, щойно після призову. 

А це правда, що до них постійно підходять, годують їх?

М.Б. А вони не беруть. До них підходять, але вони не можуть нічого взяти. Їм заборонено. Була ситуація, коли дружина посла Америки підійшла і дала їм два бургера, то їх напевно попередили про це. Ми їм пропонували, вони не хотіли брати. Їх будуть карати за це.

А вони насправді так жалюгідно виглядають? 

М.Б. Так, їх не міняють. Вони можуть так стояти 5-6-7 годин. Тільки роблять ротацію, щоби не змерзнути. Ті, що ззовні, мерзнуть швидше. Пускають своїх всередину, нікуди не відходять. 

Кажуть, що деякі з них плачуть, не витримують.

Я.М. Деякі в свідомість втрачають. На наших очах таке було. 

Повернемося до вівторка, вечора. Ви вже напевно збиралися додому?

Я.М. Ми вже були вдома, лягали спати. 

М.Б. Якраз тільки приїхали, і я отримав повідомлення від свого брата Івана, який за мене сильно переживав. Він спитався, чи ми на Майдані. Я відповів, що ні. Він сказав, що там починається наступ. Якби він не подзвонив, може ми б і пропустили цю подію. Перед цим вони були присутні на зачистці на вулиці Університецькій, коли намагались почистити урядовий квартал. Це там, де ми якраз зустріли Бенедикта Мосійчука. Це там, де другий раз трактор хотів переїхати людей. Дивно, нікого не пускають, 15 тис. поліції і тут нізвідки випадково трактор впав з неба. Ми відразу знайшли таксі і приїхали туди.

Приїхали і що побачили?

М.Б. Ми побачили Європейську площу, де було багато міліції. Нас не пустили.

Я.М. Тільки депутат Царьов завів штук 50 тітушок. 

М.Б. Ми можемо це засвідчити. Нас не пустили. Хоча декого з преси можливо і пускають. А декого і не хотіли пускати. Ми просили, казали, що ми священики. 

Я.М. Ми їм казали:”Хлопці, ви зацікавлені, щоби ми там були. Ми не хочемо, щоб у вас тут були проблеми. Ми підемо всередину, підемо на блокади і так далі.» Пробували навіть через паркан лізти, але сказали, що за таке можуть заарештувати. Тоді я помітив одного чоловіка на авто, який намагався прорватися. Виявилося, що він приїхав із Чернігова, і в нього тоді якраз син народився. Нас дуже вразило, коли він сказав, що не хоче аби його син жив у такій країні. У нього був козацький прапор чорний з білим. Я спитав, чи можна нам з ним, він погодився.

Я.М. Його вже вкінці зупиняв поліцай, але він просто не зупинився.

М.Б. Я спитав, чи нам нічого не буде, а чоловік сказав, що поліцай за нами не поженеться. Казав, що вони самі не знають де сховатися зараз. Міліціонер вийшов з паличкою, а потім швидко втік на бік. Перед тим до сцени дійти не можна було, там стояла охорона. Щоб потрапити туди, потрібно було йти до профспілок, отримувати відповідні пропуски, пояснювати для чого тобі те потрібно і так далі. 

На Майдані?

Я.М. Так, щоби на сцену всі підряд не вилазили. 

А чому писали, що людей відтіснили аж під саму сцену?

М.Б. Сцена стоїть близько, за 60 метрів від профспілок. 

Я.М. Перша атака почалась з Інститутської, друга – з Михайлівського, напроти.

М.Б. Людей тиснули з усіх боків. З’явився дим. Ми вилізли на сцену – всі священики- і молилися. Ми стояли там десь може 2-3 години. Десь біля 3 години ми з отцем Ярославом зрозуміли, що там є достатньо тих, хто молиться і вирішили пробитися до барикад. Ми бачили, що туди йшли депутати, їх перевіряли, не пускали, відштовхували. Це вже безпосередньо Беркут робив перевірку. Це якраз за кілька метрів від сцени справа. 

Скільки на Ваш погляд, людей на той час було?

Я.М. Десь 2,5 тисячі. 

М.Б. А то якраз ніч, холодно. Намети вони зірвали тільки там, де капличка була, біля Глобуса. І капличку зірвали. 

Я читала, що у Глобусі навіть газ пускали. Чи це вже чутки?

М.Б. Не знаємо, Глобус вже перестав працювати так, як на початку. Раніше там були дорогі магазини. А тепер люди туди просто йшли грітися і все. 

Я.М. До того ж це була глибока ніч. Ніхто цього не очікував. Це був дуже підлий вчинок. Люди спали, метро закрите. На Хрещатик не дістанешся ніяк. 

М.Б. Все було нормально. Руслана працювала, Гімн співали. Що особливо: коли я підійшов, один з беркутівців питався, чи хочемо ми пройти. Я був здивований, адже нікого не пускали. Я сказав, що хочемо, було цікаво подивитись на те, що буде далі. І він нас пропустив. Ми і ще отець Іван Мазуркевич пішли до входу. Щоправда, він потім кудись зник. Ми пробилися до входу аж до будинку профспілок, де були найзапекліші сутички. І тут була одна блокада ззовні і блокада всередині самих дверей. Майданівці там вже стояли наготові, з палицями. 

Я.М. Був забарикадований просто вхід до Будинку профспілок, а за кілька метрів була блокада через усю Михайлівську вулицю. 

Я дивилася трансляцію: коли вже почало трішки розвиднятися- почулися заклики зі сцени, що жінки залишаються тут, а хлопці йдуть до Будинку профспілок. 

М.Б. Депутат Парубій постійно вибігав і просив, щоби жінки залишились тут, а чоловіки середнього віку, не старші, йшли на ту барикаду, бо там проривають. 

А що було у будинку профспілки, щоби проривати цю блокаду?

Я.М. Там був штаб, прес-центр. 

М.Б. Ми не знаємо цього напевне. Але перед тим, на Університецькій, ми чули, як вночі, година 9-10 приходить виконавець і голосно з мегафоном почав читати рішення суду. З нами були хлопці з Києва, які зразу сказали, що зараз буде зачистка. Самооборона ставала на коліна і співала українські пісні. Це ще було на Університецькій. Коли ми були вже безпосередньо біля Будинку профспілки, там отець Ярослав запропонував проказати молитву. Хлопці сказали, що каски знімати не будуть. Там були і російськомовні, і православні, може й мусульмани були, але ми просто не знали.

Я.М. Ми помолилися і пішли на барикаду, яка перетинала саму вулицю Михайлівську. Це прямо біля сцени. Вхід вони вже заблокували. 

А кухня далі працювала?

М.Б. Постійно. Величезна частина кухні працювала. Ми залізли на барикади. Нас пропхали, бо ми батюшки. Там було важко пролізти. Мужчини всі стояли пліч-о-пліч. Ми вилізли на самий верх і так стояли, щоби ЗМІ бачили це. Ви не уявляєте, скільки там було представників медіа: Reuters, CNN, 5 канал. А там стояти незручно, одні одних тиснуть, нахил 45 градусів, немає на що спертися, ноги поставити. Ми злізли і стали між Беркутом та барикадою. 

А як вас було чути, коли ви читаєте молитви?

М.Б. Там просто не було такого постійного крику чи гамору. Вони зробили спробу, їх зупинили. Тоді, коли все вже було більш спокійно, ми зупинилися. Там вже була частина внутрішніх військ і частина Беркуту. За деякий час вони почали поступово наближатися до барикади. Хотіли розібрати її. Там були люди з МНС. Нас було тільки троє. Пізніше я бачив на фотографіях, що в інших місцях теж були депутати та священики, які стояли між живим щитом та барикадою. У нас була дуже небезпечна ситуація. Ми не хочемо тим хвалитися. Однак це був момент, коли нам було дуже страшно. З одного боку - величезна барикада. Якщо щось почнеться, нас просто затопчуть. 

Я.М. Окрім того, з барикади стирчали залізні шпичаки. Нам не було куди тікати. 

М.Б. Ми або під ноги би потрапили, або на нас впаде все те з людьми і розчавить. Добре, що двоє депутатів побачили, що ті починають просувати трос і зачіпати за основу ту барикаду. Вони хотіли її зруйнувати, а тоді провести зачистку. Це один з тих моментів, коли ми думали, що зараз відбудеться щось страшне.

Чи не здавалося, що це щось нереальне, ніби в кіно?

Я.М. В мене особисто не було такого. Тому що ми йшли не задля якогось адреналіну. Помилкове судження, що там одні студенти. Там були люди від 20 років і до 70 років. А може і старше. І всі були там. Хтось говорить: «У мене кілька годин тому син народився, тому я приїхав сюди». Почути це від того чоловіка з Чернігова, що він пригнав сюди вночі, тому що йому зателефонували і попередили, що будуть розганяти Майдан!!! Їхав кілька годин.

М.Б. Коли ми приїхали на площу побачити дзвін Михайлівського собору, всі дзвони на Михайлівському соборі та на Софіївській церкві били. Таке напевно останній раз було в 13 столітті, коли татари нападали. Не знаємо, хто то був, напевно якийсь молодий монах. 

А казали, що найбільш вражаючим моментом було те, що, коли забив дзвін, Беркут зупинився. Це правда?

М.Б. Ми були поза межами. Якраз намагались пробитися всередину і нас не пускали. Але дзвін довго бив. Переставав і знову бив. 

Я.М. Чи ти боїшся, чи не боїшся – ти з людьми.

М.Б. Нам дуже допомогло те, що ми були капеланами. Коли люди бачать кров, чи як хтось помирає – це їх шокує. А ми спокійно стоїмо. Ми не холоднокровні, але підготовлені. Ми різне бачили: як помирають діти, старші люди, від розрізів, самогубств, пострілів. Ми бачили всі речі. Так, це страшно. В якийсь момент ми один одного попросили дати розгрішення один одному. Є молитва розгрішення, коли священик дає розгрішення при сповіді і відпускає гріхи. Тому що ми не знали, чи вийдемо звідти живими. Але в мене було таке відчуття, що все одне все буде нормально. За нами стояли тисячі людей. І уявляєте, як тим людям було побачити нас серед натовпу. Люди зрозуміли, що церква дійсно з народом. 

Я.М. Ми були представниками церкви, і з нами там на барикадах був народ, а не в теплій церкві. Якось хлопець з Луганська сказав, що він атеїст. А я йому кажу: «Після цього, коли ми звідси виберемось, ти мені повинен пообіцяти, що підеш до церкви.» А він мені на це відповів: «Батюшка, вот смотрю я на вас. Ей-богу, пойду.» 

М.Б. Така ситуація. Нам же ж передають їсти звідти, там все злагоджено. А ті хлопці стоять перед нами: ми 9 годин стоїмо, і вони 9 годин перед нами стоїть на відстані 3-4 метрів. Нам передають їсти, чай, а їх ніхто не годує. А ще й коли змерзнеш, коліна починають труситися. Коли нам чай передали, його ми ще взяли. А коли почали передавати кашу, ми відмовилися. Тому що це було зовсім некрасиво, як знущання. Ми ж священики, повинні замирювати, а ми тут будемо перед ними їсти. 

Я.М. Тому ми віддали свою кашу на барикаду. 

М.Б. Пробували дати їм цукерки, але вони навіть не розмовляли з нами.

Я.М. Одному я таки запхав плитку шоколаду, кинув за щит. Хлопці мені передали ту плитку шоколаду, я її поламав в кишені підійшов до хлопця, та й кажу тихенько, що залишу йому її. Ще хочу згадати про ставлення до священиків людей зі Сходу. Знаєте, наші галичани так до священиків не ставляться, як на Сході.Там переважно православ’я, там все жорстко. Як ми були на Європейській площі, нас не пустили, а запустили тітушок. І один тітушка, принаймні я так думаю, прибіг до мене п’яний. І каже «Батюшка, благослови». Ну, я його благословив. І він мене питає, чи я на Майдан. Я кажу «Так. А ти теж?». Він каже «Да, простите, для храбрости выпил». Я кажу: «Так тебе ж на Майдан не пустять». А він каже «То може Бог дасть, що не пустять». 

М.Б. Повинен відпрацювати гроші, але й не хоче йти туди.

Я.М. Він з тієї надії аж напився. Але все рівно, він прийшов за благословенням. І так само на барикадах. Там не було різниці хто ти: православний чи католик. Вони були такі вдячні за твою присутність.

М.Б. Проблема була в тому, що потрапити на барикаду було складно. Вони думали, що ти якесь елітне місце у них забереш. Не хотіли нас пускати, навіть якщо ми казали, що ми батюшки. Я вже чекав, коли хтось трішечки посунеться, і я пролізу. Це відчуття: якщо я це не зроблю, ніхто не зробить. В Україні ментальність завжди була така, щоби за когось сховатись і - масти собі голову, моя хата скраю. А тепер все змінилось: моя хата скраю, значить горіти перша буде. Це зовсім інший підхід. 

А ще ми з Гриценком познайомилися, поспілкувалися. Це було таке собі затишшя перед боєм. Всі стоять, щось роблять. Він розповів, де вчився в Америці, де жив і так далі. Щось ми навіть говорили про американську та українську культуру. Тоді він сказав, що беркутівці так виглядають, що напевно довго тут стояти не будуть. Постійно йшов з ними розмовляти. Потім в один момент він хотів завадити беркутівцям зруйнувати ту барикаду. Хотів залізти поміж ними, тоді 7 чоловік оточили його в коло. Вийшло так, що вони ніби і не чіпають, але і не відпускають. Тобто, ніхто не може сказати, що їх арештували, чи силу до них застосовували. 

Ми дивилися трансляцію 11 грудня. В масі виглядало, що силовики більше витісняли, аніж били людей…

Я.М. Пускали газ і трохи били (можливо кілька індивідуальних варіантів побиття було). Вони чекали, щоби хтось перший з людей штовхнув, щоби дати можливість нападати. 

М.Б. Офіційно їхнім завданням було зачистити Майдан від непотрібних споруд, які забруднюють середовище. Тобто вони наче “не хотіли” чіпати людей, а просто прибрати барикади. 

Я.М. Там де ми були, майданівці кожного дня складали у великі мішки сміття. Тоді два рази на день приїжджала служба і забирала ті мішки. Що зробили МЧС: ті мішки розпороли, порозкидали перед барикадою і почали те фотографувати. 

М.Б. Пізніше прийшла міліція. У них є служба, яка спеціально все документує, робить фотографії, складають протоколи. Щоби була юридична підстава, що навколо брудно.

Я.М. А вони вже відвели війська в 9 годині, коли прийшло CNN. Включилося метро і люди почали збиратися на Майдані. 

М.Б. Люди один одному телефонували, пішки йшли, на таксі їхали. Таксі у цю ніч безкоштовно розвозило людей. Ми самі були свідками того, ми давали гроші водію, але він не взяв. Сказав, що це його спосіб служити. Вони розбирали ту барикаду, а люди зразу почали закидати нову. 

Я.М. вони хотіли розтягнути ту барикаду. Вони її зачепили, потягнули. Їх напевно було тисяч 5, стоять шолом в шолом. І куди ти ту барикаду розтягнеш?!

М.Б. Вони розступалися, намагалися ту барикаду по частинах розібрати. Таке враження, що їх завданням було всього лиш розчистити барикади.

Я.М. Так, але якщо буде супротив збоку людей, то розганяти їх і бити. 

А у вас не склалося враження, що це робиться, щоби надати драматизму Майдану, щоби більше знімали, показували по всьому світу?

М.Б. Якщо вони це для того робили, тоді вони взагалі не мають поняття, що роблять. Тому що з 30 на 1, і з 10 на 11 зійшлось ще більше людей. Таке враження, що першого разу хтось Януковича підставив: щоби так по-дурному накинутися, ні з того, ні з сього. 

Я.М. Другого разу уже самі військові боялися брати на себе відповідальність бити людей. 

М.Б. Вони будуть потім за це все розплачуватися. Це ж рядові, ніхто їх не відмаже. Хлопці зрозуміли після тієї першої ночі, що там страшний тиск з боку людей. Силовиків почали знімати, вичисляти. А в них же - сім’ї. 

Я.М. Власне розповідають, що тих беркутівців, які били 30 листопада, вичислили. Знають їхні адреси. Приходять по 100 чоловік перед будинком стоять просто мовчки. А діти йдуть в школу. А в школі ви знаєте, як воно. Я спитав Гриценка, чи ми не шкодимо там, а він у колі сказав: «Ви тільки нікуди не йдіть». Вони просто не знали, що з нами робити. 

М.Б. Там багато представників медіа. Якби вони напали і почали священиків бити, студенти стали б просто забавою. Ми собі ставили таке завдання, щоби не було ніяких загострень, провокацій. І одночасно стримати, щоби барикаду не брали. Ми подивились, що там спокійно, ніхто нікого не б’є. От ми там і стали.

А на цій ділянці були ще священики?

Я.М. Крім нас, там не було інших.

М.Б. Але потім я читав, що на інших місцях стояли, блокували собою барикади, щоби беркутівці не йшли вперед.

Тобто, якщо комплексно розглядати феномен Євромайдану, можна сказати, що церква зіграла свою роль.

М.Б. Так. Хоча Московський патріархат офіційно заявив, що вони не будуть ставити палатки, тому що в Києві достатньо храмів. Так сказав їхній офіційний представник. Але я думаю, що там були їхні священики. Може вони просто не зізнавалися, щоби не мати потім проблем. Їм насправді все одно було, хто там що з начальства скаже. Але греко-католики та київський патріархат – це була повна підтримка. Ви знаєте, що Михайлівський собор і наш Патріарший собор прийняли в ту першу ніч тисячі людей, котрі тікали. І люди спали там. Хоча я не знаю, як вони там були, в нашому соборі так холодно було. Все ж таки київський патріархат консервативний в багатьох поглядах, а тут люди сплять практично під іконостасом. Це такі місця, де, якби ти прийшов в звичайний день, тебе би якась бабця зловила і відчитала би, що ти поліз у святе місце. Той самий отець Олександр їх прийняв, якраз керував тим прийняттям людей, бо не було настоятеля.

Мені зрозуміло, що роблять люди на Майдані, священослу-жителі, музиканти. Що робила в той час опозиція?

М.Б. Мені видається, що після 2004 року люди сьогодні йшли не заради них. У людей уже немає тієї довіри, яка була тоді. Хоча я особисто думаю, що зараз би здалося або з тих трьох сформувати щось, або вибрати і почати конкретно працювати на загальну справу. А він буде її представляти. Але кожен з них був як майданівець. Може вони й намагалися тим кер