Світлана Омельченко про творчий шлях: не зупинятися, навіть коли складно

— Часто питають про творчі плани, чи дійсно такі існують? Які вони у Вас?

Світлана Омельченко: Можливо, це воно так називається – у мене є чітке бажання розвиватися в мистецтві через різні емоційні напрямки, зокрема створювати картини у серіях «Веселий Арт» і «Сумний Арт». Мені цікаво передавати настрій через картини, щоб люди могли впізнавати в них свої почуття, свою поведінку. Сумну та веселу. Свої звички – гарні та не дуже. Окреме місце в моїй творчості займають роботи, присвячені Арнольду та Луческу — це своєрідні образи, які мене надихають. Також планую організовувати виставки, щоб показувати свої роботи ширшій аудиторії. Для мене важливо не просто творити, а ділитися цим із людьми.

— Як Ви бачите себе через п’ять років?

Світлана Омельченко: Я хотіла б стати успішною художницею, яка вже має своє ім’я і впізнаваний стиль. Мені важливо, щоб мої роботи купували, адже це означає, що вони знаходять відгук у людей. Окрім картин, я планую створювати іграшки та, можливо, розвивати цей напрямок як окремий бренд. Також є ідея випускати дитячі футболки з моїм дизайном. Я бачу себе людиною, яка поєднує творчість і практичну реалізацію своїх ідей.

— Чи є у Вас проекти, які поки що залишаються невизначеними?

Світлана Омельченко: Так, є напрямки, які ще формуються, але вони мене дуже цікавлять. Наприклад, я люблю не тільки малювати, а й вигадувати іграшки — це дає мені відчуття свободи творчості. Також я думаю про написання книги, можливо, пов’язаної з образами Арнольда та Луческу. Поки що це лише ідея, але вона мене надихає. Я дозволяю собі не поспішати і шукати правильну форму для цих задумів.

— Ви вважаєте своє життя цікавим?

Світлана Омельченко: Думаю, що так, хоча не все в ньому я відкриваю іншим. Наприклад, я вже написала книгу, але поки що не маю можливості її надрукувати. Це історія не зовсім про мене, але вона про різні переживання, з якими я зіткалася у житті. Книга має назву «Алік — любящее сердце» і містить як трагічні, так і щасливі моменти. Я сприймаю її як дуже особисту роботу, тому не поспішаю широко її презентувати. Спочатку я писала цю книгу російською, бо так було звично на той момент. Але після початку війни я відчула внутрішню потребу перейти на українську мову. Це стало для мене не лише творчим, а й особистим рішенням. Українська мова допомагає мені глибше передавати емоції та відчуття.

— Чи є у Вашій книзі щось про Арнольда та Луческу?

Світлана Омельченко: Ні, ця книга не пов’язана з ними. Вона має іншу історію і зовсім інший емоційний контекст. Це більш особистий і внутрішній твір, який не перетинається з моїми художніми образами. Я розділяю ці напрямки, щоб кожен з них мав свою унікальність. Можливо, у майбутньому я поєднаю їх у нових проєктах.

— Чи готові Ви змінювати свої плани та пробувати нове?

Світлана Омельченко: Так, я відкрита до змін і нових можливостей. Мені цікаво шукати себе в різних сферах, навіть якщо це виходить за межі звичного. Я не виключаю, що можу виступати на сцені чи брати участь у творчих заходах. Мені подобається ідея радувати людей. Я вважаю, що важливо пробувати різне, щоб зрозуміти, де ти справді розкриваєшся.

— Що допомагає Вам рухатися вперед?

Світлана Омельченко: Я намагаюся залишатися оптимісткою, навіть коли виникають труднощі. Життя не завжди просте, але я люблю його і ціную кожен момент. Творчість допомагає мені переживати складні періоди і знаходити сенс. Я вірю, що через роботу над собою можна досягти бажаного. І головне — не зупинятися, навіть якщо шлях здається складним.