Світлану Ніконорову знають не тільки в рідному Житомирі. Неначе казкова Лорелея, вона зачаровує своїми піснями Україну та весь світ. Вона справжня в усьому: наміри, слова, справи. Автентичне уособлення краси й мудрості, сили та віри українського жіноцтва – житомирська співачка та бандуристка Світлана Ніконорова.
"Я житомирянка у другому поколінні. Коли я граю на світових сценах чи за запрошенням, чи навіть на вулиці, я себе презентую як бандуристка саме з Житомира"
"В дитинстві мені завжди казали: "Ти українка, народилася на цій землі, тому повинна її поважати і любити. І робити все, щоб вона давала плоди". Якщо я хочу жити тут, я повинна вкладати в цю землю".
"Мене батьки вчили, що все починається з любові. Найбільше почуття – це любов, радість, сприйняття того, що ти робиш щось у цьому житті недарма. Все починається з любові і нею буде закінчуватись! Моя родина зберігала культуру і традиції, але завжди бачили нове і цікаве. Навіть коли ти за кордоном, треба бачити, які у нас плюси і що треба зробити, щоб цих плюсів було більше"
"Я ще не розмовляла, а вже співала. Це було постійно. З дитинства мене диктором називали. Ось уявляєш: вдома шоу-програма кожний день. І ця шоу-програма без перерви. Я пам'ятаю, мені років два з половиною було, я беру якийсь лак для волосся і співаю "Позови меня с собой". Віршики на стільчику я не розповідала, я вилазила вище, на широке підвіконня і давала цілу програму" (Сміється)
"Все починалося з дідуся. Перші
вишиванки залишилися від нього, то були чоловічі вишиванки. А жіночі бабуся вишивала мені і мамі. Дядько в мене співати не вміє, а знає мільйон пісень, яких більше половини ніхто і ніколи не чув і не записував. Але співати всі любили. Так для мене і розкривалася українська пісня"
"Мої батьки в свій час знайшли золоту середину: вони знали, що треба заборонити малій дитині, а де пустити у вільне плавання, дати вибір. Вони завжди говорили: "От біле, чорне, коричневе. За тобою вибір. Але ми тобі радимо…" І коли я вибирала чорне, яке зовсім не потрібно було обирати, коли я оббивала свої коліна, вони мені показували, де треба робити висновки. І оця воля і право вибору – це від родини і від батьків, це осередок любові. Краще залюбити дитину і показати їй, що родина з нею. Твій вибір – твоє життя, але це може бути твоїм невірним кроком. І ще треба навчити дитину дякувати. Батьки – це святе, ти маєш їм віддячити. Треба вчитись дякувати!"
"Для мене найкращий подарунок – це подорож: це приємні емоції, гарні спогади. От колись мені сказали: "Ось квитки – ти їдеш". Для мене це було так несподівано, просто шок. Але ж це супер! Я їду!"
"Ми з друзями майже кожного року якісь сюрпризи один одному придумуємо. Колись весь під’їзд прикрасили нашими фотографіями. Недарма говорять: "Не имей сто рублей, а имей сто друзей"
"Були й просто дивовижні подарунки. У мене день народження у вересні, і ми зазвичай святкуємо на природі. Колись друг подарував коробку, біля якої я довго ходила і питала: "А що там?" А руки аж чешуться – хочеться подивитись. Тут настає момент говорити тост, він має вручати подарунок і розповідає таку історію: "Я був у горах, і один мудрець передав для тебе два голуби. А йому сам Господь їх дав. Якщо ти загадаєш бажання і випустиш голубів у небо, то вони долетять до Господа і все йому передадуть. А твої бажання обов'язково здійсняться!" Одного голуба я взяла для себе, а другого мамі, звичайно, віддала. Коли ти відпускаєш тих голубів, відчуття просто неймовірні"
"Освіта мені дуже багато дала, як мінімум, знайомство з педагогами, народними артистами і гарними людьми. Я закінчила Київський університет культури Михайла Поплавського. Думаю, якщо ти хочеш вчитись, то можна витягти із будь-якого університету чи викладача щось для себе. Я знайшла своїх педагогів, вчилася "на бюджеті", ще й підвищену стипендію мала. Чому ні, якщо є такі заохочення?"
"Хтось має свої бенди, свої гурти. Музика – це цікава штука: ти можеш вранці прокинутись знаменитим, а завтра тебе ніхто вже не буде знати"
"Прикро, що у нас вуличних музикантів немає. Виходять з училища культури хлопці, грають. І кожного разу, коли даю їм гроші, думаю: "Може мало?" Бо вони одні-єдині на цій Михайлівській сидять. Я зараз не про тих говорю, що вийшли собі на пиво заробити, це не мистецтво. В Ризі я познайомилась з оперним співаком, який і в опері співає, і з задоволенням виходить на вулиці співати. Навіть взимку, хоч і береже свій голос. В Європі вуличний музикант – це частка мистецтва"
"Якби не було роботи, пішла б таксистом працювати (Сміється). Коли під час навчання в автошколі з інструктором їхала і починала партачити, то кричала "ой-ой-ой", а потім починала співати всі пісні, які починаються на "Ой". І кажу: "Це вам весільний конкурс". Або починаю співати: "Я жити хочу, я люблю…" Він мене одразу на першому занятті на дорогу вивіз, от я йому і співала, що жити хочу. Я не та людина, яка би сиділа без діла. Працювати взагалі не соромно. Хтось же повинен прибирати сміття на вулиці, помити підлогу за вами в ресторані. Ви за це платите грішми, а людина тими грошима платить за щось інше. Соромно не працювати! Соромно красти, обманювати, ображати людей. Світ має бути в гармонії".
"Ми з подругою з 2008 року їздимо автостопом, а нас питають: "Як ви їздите? Це ж страшно". Ми завжди відповідаємо, що хорошим людям хороші й трапляються. Це дійсно так! Хоч і не без маминої молитви, звичайно!"
"Негарних жінок не буває, бувають погано нафарбовані. (Сміється) Жінка може не мати модельної зовнішності, але буде приваблива, цікава, розумна, харизматична чи візьме інтелектом. Зараз індустрія краси добре працює. Головне – не переборщити. Колись сама мріяла відкрити салон краси. От стану я народною артисткою, відкрию свій салон і обов'язково буду брати жінок та робити з них красунь. Буду давати їм можливість відчути себе жінкою, щоб з ними психолог працював і навчав любити себе. Недарма ж є казка про гидке каченя"
"Не всі зірки суперкрасуні. Жінка не повинна бути лялькою. І дружина повинна бути одна, щоб в одній особі і друг, і кохана. А коли проходить любов, то варто думати про те, що проблема не в комусь одному, це проблема обох. Та взагалі у кожного це особисте"
"У мене дуже багато друзів з-за кордону. Там до наших дівчат по-різному ставляться, бо часто жінки самі себе там нівелюють. Наших одразу видно, бо яскраві: нарощені вії, нігті, виходять на підборах. Треба думати, чи завжди це доречно. Там все простіше: важливо, що у тебе всередині"
"Житомир треба показувати! У нас багато цікавого. Одна філармонія чого варта. Там під час ремонту знайшли записи одного з концертів. На листочку чорнилами написано, покреслено. Як і коли той листочок між стін потрапив? Ще сам
Ференц Ліст давав у нас концерти. Приїхав з концертами, а поїхав з дружиною. Шаляпін співав. Ну, чого би про це на всю Україну чи на весь світ не розповідати?"
"Людям цікава Україна, цікава Житомирщина. І місто у нас прекрасне, просто треба вміти гарно подати. Подарунок отак просто подарувати, можливо, і не дуже цікаво, а коли він запакований і 10 бантиків зверху, то набагато цікавіше"
Фото: Сергій Григорчук
Текст записала: Оксана Давиденко
Джерело: zhytomyr.travel
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
