Що це було? Мабуть, НЛО? Художниця Світлана Омельченко про своє побачення з невідомим

Ви вірите в те, що є НЛО?

Світлана Омельченко: Не вірю. Як на мене, все дуже просто – це або комети, або оптичний обман. Або щось надумане. Космічний мусор. Ми одні у цій цивілізації, й ще ніхто ґрунтовно не довів протилежного. З іншого боку, можливо десь щось таке й є, але ми про це не знаємо. Я схильна довіряти науці, а не чуткам чи сенсаціям. Люди часто бачать те, що хочуть побачити. Іноді фантазія працює сильніше, ніж реальність.

Чи потрібно для людства дізнаватися більше у цьому питанні?

Світлана Омельченко: Безпосередньо людям – навряд чи. Що це дасть? Нічого. Але вченим, можливо, є сенс вдаватися до гіпотез та теорій про розумні світи навколо Землі. Можна навіть сказати, що для людства така інформація може й зашкодити. Люди можуть почати панікувати або будувати зайві страхи. Це відволікатиме від реальних проблем, які вже існують. Краще зосередитися на розвитку тут і зараз.

Чим?

Світлана Омельченко: Хоча б тим, що ми не знаємо, який буде результат від контактів з іншою цивілізацією. Це може викликати страх, конфлікти або навіть агресію між людьми. Історія показує, що ми не завжди добре реагуємо на невідоме. Тому такі речі потребують обережного підходу.

Ви думаєте, що інопланетяни можуть напасти на нас?

Світлана Омельченко: Думаю, ні. Вони би здивувалися, як би побачили нас. Але на планеті Земля так багато у нас є справ, що вигадувати собі ще одну проблему, це вже зайве. Ми й без того маємо достатньо викликів. Людство саме часто поводиться агресивніше, ніж будь-які уявні інопланетяни. Тому боятися варто швидше самих себе.

Однак, Ви бачили «тарілку»?

Світлана Омельченко: Бачила! (сміється) Здається, це було на Новий рік наприкінці 90-х років. В мене були зимові канікули, які я проводила в місті Кам'янське в гостях у бабусі з дідом, разом з мамою. По телевізору святковий концерт, за вікном після 00:00 салюти почали запускати сусіди і вже не знаєш: чи за столом сидіти, чи новорічний вогник дивитися, чи до вікна бігти милуватися різнобарв’ям салютів? Й ось ми виглянули у вікно, а там… Диво! Наче якісь дві білі кулі, у димці, зависли високо у небі. А ще невеличкі маленькі кульки крутилися навколо цих великих куль. Оце було диво! Вже це чи уява намалювала, чи справді там таке було, але це явище було схоже чимсь на типові масмедійні «стандарти» НЛО. Мені тоді, дитині, здавалося, що на цих кулях були два овальних кола з віконцями у вигляді ілюмінаторів.

Пригадую, мама сказала, що краще не будемо виходити з дому, бо якщо це НЛО, то вони ще заберуть нас. Тоді взагалі було популярно говорити про НЛО і вірити, що щось таке є навколо нас. Я ж була тоді дитиною, ходила до школи й вірила батькам у всьому. Зараз я розумію, що це могло бути природне або технічне явище. Але той момент залишився дуже яскравим у пам’яті. І навіть сьогодні він викликає змішані відчуття – від сміху до легкого подиву.

Й чим скінчилася ця історія?

Світлана Омельченко: Вже через десятки років, коли я приїхала до Києва, я таких «нло» бачила десятки під час різних свят. Це була звичайна ілюмінація, світлове шоу у небі. Хоча, якщо так подумати, може й ні? Звідки таке шоу візьметься у селі посеред Дніпропетровщини? Можливо, це просто збіг або особливість атмосфери. А можливо, тоді це справді виглядало інакше через дитяче сприйняття. У будь-якому разі, зараз я дивлюся на це значно раціональніше.

Отже, Ви абсолютний матеріаліст у таких питаннях. А як бути із життям після смерті?

Світлана Омельченко: Це теж для мене, начебто зрозуміла тема. Але зараз я коротко хочу сказати – що не знаю. Це питання, на яке людство шукає відповідь тисячоліттями. Можливо, тут більше філософії, ніж науки. І кожен знаходить відповідь для себе самостійно.