Продовження розмови про вічне з Анною Дороніною

—Доброго дня, Анно! Розкажіть нашим читачам про себе. Коли ви усвідомили, що ваше покликання—творити?

—Бути художником— це не лише професія. Це спосіб життя, мислення. Не було конкретного моменту, коли я зрозуміла, що хочу ним стати. У моїй сім'ї два художники - мама і бабуся (по маминій лінії). Отже з раннього дитинства я малювала, отримувала домашні уроки. Бабуся викладала мені основи композиції, давала мені навчальні книги по малюнку і живопису, по них я далі займалася самостійно. Вона дуже хотіла, щоб я стала саме професійним художником, оскільки у неї ця мрія не збулася. Говорила мені, що художник—це вільна людина. Але, оскільки я і без того була вкрай волелюбною і незалежною дитиною, то у виборі професії не прислухалася до порад. Головним моїм захопленням довгий час залишалася музика, а малювання було лише хобі. Коли мені виповнилось 20 років, і перший запал юності пройшов, коли я вже встигла зробити не одну помилку у виборі життєвого напрямку, я стала розглядати живопис як щось первісне і постійне в моєму житті.

—Що спонукало вас зайнятися технікою малювання на склі? 

—Поворотним моментом у виборі став той факт, що моя мама, художник і мистецтвознавець Венера Сабірова, почала писати картини на склі. Її нові роботи були вражаючими! Вабили соковитими фарбами і затишними контрастами, зачаровували грою світла! Я не могла собі дозволити не спробувати. Одразу попросила маму провести для мене майстер-клас. І з того часу техніка живопису на склі є моєю основною та улюбленою. 

—Я сама придбала одну з ваших чудових картин на склі. Мене цікавить, чи одразу у вас вийшло приборкати дану техніку, чи на це знадобився час?

—Спочатку картини були чисто декоративними і нагадували імітацію вітража. Багато років праці знадобилось на те, щоб вивести їх на рівень живопису. Зате у результаті вийшло щось абсолютно нове, своє. Ми з мамою перебуваємо в постійному пошуку нових матеріалів, сюжетів і сенсів. Отже, кожна нова персональна виставка, як правило, не схожа на попередню. На відміну від мами, я вважаю, що ще не знайшла свій стиль і почерк. Проте багато хто зі мною не згоден. 

—Я так розумію, що мама дуже вплинула на ваш творчий шлях. Хто або що надихає вас найбільше?

—Так, мама вплинула більше ніж будь-хто. Мене надихають роботи великих митців—у всіх сферах, не лишу у живописі. Мене легко вразити. Кожен день на мене впливає хтось новий.

—Хто, на вашу думку, найвидатніший із художників України?

—Якщо говорити про найвидатнішого художника, що народився на території сучасної України, то для мене це—Казимир Северинович Малевич. Хоча правильно, звичайно, називати його радянським художником. З сучасних—Анатолій Криволап.

—Опишіть свій звичайний робочий день.

—Мабуть, мій робочий день художника не схожий на те, як його уявляє більшість людей. Щоб почати день продуктивно, насамперед я прагну привести свій мозок в холодний математичний стан, для того, щоб запланувати і розписати завдання по ступеню їх важливості, щоб логічно побудувати черговість їх виконання, щоб уникнути творчого хаосу. Коли план складений, матеріали заготовлено і залишилося лише узяти в руки пензля, я абстрагуюся від зовнішнього світу. Можу паралельно слухати аудіокниги, лекції, інколи музику (класику або джаз). Починаю роботу, в основному, близько о 9 ранку і часто працюю допізна—до 11 вечора ( з перервами на фізичні вправи, обід і вечерю). Це повний робочий день. Буває скорочений—до 5-6 годин. Але краще виділяти цілий день для живопису, не змішуючи його з іншим справами.

—Де можна побачити і, можливо, придбати ваші роботи?

—Можна ознайомитися з картинами на моєму сайті www.doronina.space. Там є усі мої координати, за якими можна зі мною зв’язатися і дізнатися де і коли буде можливість подивитися на картини в живу.

—Якщо у вас була б чарівна можливість зустрітися з будь-ким митцем давнини або сучасності, то з ким би ви зустрілися і що б у нього спитали?

—Я б зустрілася зі своїм улюбленим Рембрандтом ван Рейном і спитала б, чи можу я повчитися у нього?

—Що думаєте про сучасний український живопис?

—Мається на увазі сучасний український живопис в контексті “сучасне мистецтво», або в ширшому сенсі, художники всіх жанрів, але ті, хто творить у наш час?

—У обох сенсах. Цікаво почути ваші думки з приводу художників України, котрі є нашими сучасниками, а також про український живопис в цілому.

—Якщо ми говоримо про сучасне мистецтво, то, поза сумнівом, українські художники роблять свій унікальний вклад в його всесвітню спадщину. У зв'язку з підйомом національної гордості, українці почали впевненіше себе відчувати на міжнародних бієнале, представляти багато сміливих, новаторських робіт. Також, останнім часом, завдяки моді на все українське, наші художники створили (і показали світу) прекрасне гармонійне вплітання етники у всі напрями сучасного мистецтва. 

Якщо ж ми говоримо про живопис в Україні наших днів, то в ньому варто виділити два основні аспекти. Коли я ходжу в Києві по галереях і художніх магазинах, моє серце наповнюється радістю, гордістю і трішки заздрістю. Така кількість віртуозних майстрів, геніальних творців і навіть просто вправних ремісників приголомшує! Особливо приємно бачити рівень художників, які працюють в класичній техніці живопису маслом. Це перший аспект, приємний. Другий же багатьом не сподобається. В Україні немає інфраструктури для художників.

—Але ж зараз проводиться безліч конкурсів, виставок, грантів для художників, мистецтву приділяють більше уваги, ніж раніше...

—Так, це трапляється. Але! Переважна більшість цих конкурсів— для художників виключно з національним ухилом. Для тих, хто змальовує у своїх роботах багату українську етнику, персонажів з нашої історії і оспівують наші природні та духовні багатства. За останні декілька років ми в цьому досягли успіху настільки, що, на жаль або на щастя, «видали» практично все, що могли. Проте, суть цієї тенденції зрозуміла, і вона виконує свою мету. Але як же бути з нашими чудовими майстрами, які в своїх роботах не виділяють українську тему, а вихваляють красу всього безмежного Всесвіту? Тих, які відчувають себе громадянами планети Земля, без конкретної прив'язки до місця і часу! Справжніх душ мистецтва—без громадянства, роду та віку. А їм доводиться шукати щастя в інших куточках світу, тому що тут про них забули. І в довгостроковій перспективі це може призвести до проблеми у нашому мистецтві, на зразок тієї, що можна спостерігати в арабському світі. Там більшість людей знають лише свою культуру. Чим ширше ми дивимося на світ, тим глибше його пізнаємо, а значить пізнаємо самих себе. Висновок: сучасний український живопис сильний: як ідейно, так і технічно. Головне—не забути про його мультикультурний розвиток: без географічного або політичного забарвлення. Дерево, яке росте лише в одному напрямі, швидко ламається.

—Продовжіть фразу: «я ніколи не намалюю...»

—Я ніколи не намалюю... портрет на замовлення. Для написання портрета потрібно спершу пізнати суть людини, пропустити її через призму своєї свідомості. Брати за таке гроші мені неприємно. А безкоштовно я не працюю. Хоча я люблю малювати людей, в  тому числі незнайомців. Просто так, для задоволення.

—Що порадите молодим митцям-початківцям?

—Малювати кожного дня. Пам‘ятати про основи. Писати з натури.