Поетеса Анастасія Дмитрук: "Мы постоянно боролись с Россией за свою независимость."

4 травня 2014
Редакція

Анастасія Дмитрук стала зіркою соціальних мереж. 23-річна киянка присвятила свої вірші Україні, яка опинилась зараз у нелегкому становищі. Але найцікавіше, що її творіння припали до серця громадянам інших країн. Литовці, наприклад, записали пісню на вірш молодої поетеси "Никогда мы не будем братьями".

Radio UA Modna вдалося поспілкуватися з Анастасією в прямому ефірі.

Ти вже стала досить популярна і в Україні, і за кордоном завдяки тому, що відео з твоїми віршами розійшлися просто миттєво по всіх соцмережах. Скажи, будь ласка, як тобі - сучасній дівчині, і що символічно - ровесниці незалежності України, спало на думку написати такі вірші?

Ну, оно само собой  пришло. Это что-то свыше просто. Оно уже накипело, наболело у нас у всех. То есть открываешь учебники истории и ми постоянно боролись вот именно с Россией за свою независимость. И сейчас, в такое тяжёлое время, они опять проявили свою агрессию, свою активность. И оно как-то так и случилось, что получился такой стих. Потому что мы, по сути, не братья. Мы всегда были оккупированы этой страной, и всегда боремся за свою волю и свободу.

Тобі довелося мати справу з великою критикою, агресивним ставленням через цей вірш, навіть незважаючи на те, що поезію, яку ти зараз поширюєш, російськомовна. Єдиний український вірш – це "Моя і твоя війна". Наскільки тобі складно було витримати таке ставлення з боку росіян?

Нельзя обидеть того, кто не позволит себя обидеть. Пусть они там пишут что хотят. Меня поддерживает большинство украинцев. Для меня это самое важное.

А як ставиться твоя сім'я, твої близькі, твої друзі до того, що ти пишеш?

Они конечно поддерживают. Они полностью согласны с каждым моим словом.

Тобто, можна сказати, що ти оточила себе людьми, які поділяють твої погляди на ситуацію, що склалася?

Слава богу, меня жизнь окружила такими людьми. Потому что не всем повезло. Многие поссорились со своими друзьями, многие поссорились с родственниками на этой платформе отношений. Поэтому мне просто повезло, что меня окружают такие люди.

А не було якихось серйозних загроз через те, що ти надалі продовжуєш записувати ці відео, викладати їх в Інтернет? Чи не було суттєвих погроз та вимог припинити цю діяльність?

Наверное, нет, раз я еще пишу. Случаи были конечно, от разных русских. Но я просто закрыла сейчас все связи со мной для таких незнакомых личностей. Поэтому я как-то уже особо не читаю их комментарии.

Тебе впізнають на вулиці?

Нет, но я думаю, это хорошо. Вроде не узнают. Это медаль с двух сторон. Одни будут узнавать и благодарить, а другие... ну есть же у нас все равно люди, которые не разделяют моего мнения. И стоять, выяснять с ними отношения, как-то не очень хочется тратить на это время. Доказывать им какие-то свои мнения и свою правоту нет смысла.

Скільки взагалі часу ти - в поезії?

Со школы наверное пишу. Более активно, это наверное последние года два.

Ти завжди писала таку громадянського спрямування поезію? Чи раніше захоплювалась лірикою? Чи може час визначив жанр?

Это просто так располагает сейчас ситуация, настроение. То, что болит ты и пишеш. Ну если ты влюблён, ты будешь писать о любви. Но если у тебя тут революция, люди умирают на улицах, под пулями, то ты пишешь об этом, потому что тебя это полностью занимает.

Ти, звичайно ж, була на Майдані. Хотілося би почути думку поета про це. Тому що поети резонують особливо гостро з подіями. Як ти відчувала те, що відбувається?

Ну вы знаете, это просто Майдан, это была такая республика свободы, можно сказать. Ты там чуствовал себя как нигде – свободным человеком, окруженным настолько дружеской, семейной атмосферой. Вот в мирное время там было действительно замечательно. Оттуда невозможно было уйти. Потому что тебе казалось, что ты уже дома, что все вокруг тебе помогают. Там не было равнодушных людей. Там абсолютно лучшие люди страны собирались. И, конечно же, в то самое тяжёлое время. Это просто ужасно, на самом деле, это просто слёзы. Ты плачешь. Страшно за всех, потому что это просто ужас. И, я думаю, это очень изменило многое, изменило сознание наших людей, моего поколения и всех остальных, кто раньше сомневался, кто был пассивным участником гражданской деятельности. Сейчас поднялся патриотический дух, чувство собственного достоинства и гордость за свою страну, за своих героев. Поэтому, ситуация конечно принесла пользу, но мы заплатили за это очень дорогую цену. Очень жаль этих людей.

Ти ні дня не прожила в Радянському Союзі. Ти людина вже нової епохи для України. І твої ровесники, твої друзі також. Коли ти дивишся в очі людям, які кажуть, що вони хочуть повернути Радянський Союз, тому що тоді було безпечніше, в тебе нема конгітивного дисонансу?

Мне просто жаль этих людей. Ну вот просто я жалею по-человечески, что они не готовы изменить свое мышление, они не готовы открыть для себя новое. Они не готовы жить сегодняшним днем. Они живут прошлым и таким образом просто прожигают сегодняшнюю жизнь свою. Мне их жаль, правда, очень. И мне бы хотелось чтобы они как-то пришли к этому, чтобы может кто-то их подтолкнул к этому развитию, своему личному. Было бы тогда нам всем легче.

У своїх віршах ти зважилася називати речі своїми іменами. Дуже чітко, разюче, як зброєю. Абсолютно не завуальовувала ніякими алегоріями. І, хоча багато хто ображався на вірш ''Никогда мы не будем братьями'', там слово Росія, взагалі не вигулькує. Але всі зрозуміли про кого йдеться. Як то кажуть, ''на злодієві шапка горить'' . Як ти гадаєш, чи повинні українці зараз відповідати агресією на агресію? Яким чином ми повинні поводитися в цій ситуації? Нарешті захищатися?

Думаю, что мы достойно должны себя защитить. В первую очередь мы должны найти мирные пути решения. Просто все живут в таком потоке лжи, в особенности наши агрессоры. Они нас только обманывают и дезинформируют, просто они инфицированы ложью. Поэтому нужно как-то с этим бороться. Но как-то мирно, естественно. Никто не хочет, чтобы сейчас (непонятно в чьих это интересах) была война, и из-за этого чтобы пролилась кровь опять-таки невинных людей, опять-таки молодых, нашего поколения – это никому не нужно. Конечно нужно действовать, решать проблемы, но это на уровне политиков. Я не политик. Просто хотелось бы, чтобы они как-то активизировались и уже достойно защищали страну.

Ходять чутки, що зараз люди в Україні, навіть на заході України, і в центрі, і в Києві, охоплені страхом перед тим, що російські війська окуповують Україну, починаючи зі сходу. Ти можеш поділитися своїми відчуттями, що зараз відбувається на вулицях, в інститутах, в кафе?

На самом деле у нас, в Киеве, всё чуть спокойней. Но, всё равно, все опять в этом ужасе живут, опять в этих новостях, в твиттерах, во всех социальных сетях. Все смотрят обновления, каждую секунду читают что там происходит на востоке, конечно это очень страшно. И над всеми опять зависла тревога, потому что мы ещё не успели пережить революцию. Хотя нельзя сказать, что она уже закончилась. Хотя мы таки не добились того полного комплекта перемен, за которые там стояли. И тут же новая угроза войны, и это ужасно. Естественно, все напряжены и опять новый удар, новое испытание для нас и, так сказать, - наш новый бой. Нужно его опять выдержать, набраться терпения, мудрости  и… не знаю даже чего. Надо быть сильными.

Напевно, ти не можеш не відчувати того, що історія вже показувала щось подібне в Україні. Ледь не 100 років тому була подібна ситуація. Як ти гадаєш, який розвиток подій зараз? Про що говорять в Києві? Які там зараз прогнози люди роблять, які передбачення, які передчуття того, що буде?

Так вот именно, что очень много всего говорят, много разных версий, развитий сценариев, поэтому тут трудно что-то говорить. Просто сидишь и смотришь, потому что никому не веришь. Уже просто абсолютно никому не веришь – ни нашей власти, ни их власти, никакой информации. Наблюдаешь – и болит у тебя за всё это, потому что разочарование, негодование. Хочется в конце концов, чтобы они начали действовать, защищать страну. Ты смотришь как они там уже захватывают то тот, то тот, то тот посёлок, это ужас. Никаких сценариев, я даже не знаю. Я  верю в лучшее, я себя настраиваю, что, в двух словах, это разрешиться мирно. Разные люди по-разному думают. Некоторые думают, что Россия не остановиться, кто-то думает, что до выборов так оно всё будет, после выборов будет проще. У всех свои мысли. Люди просто разочаровываются во власти на самом деле и в очередной раз. Просто на этом зациклены.

Чи можна сказати, що це створює нове середовище для виникнення нових Майданів?

Не исключено, потому что это всем так надоело, что терять уже нечего. И если страна сейчас разваливается, так куда идти, если не на Майдан?

Скажи, чи є прихильники твоєї творчості, твоєї поезії в Росії? Чи знаєш ти про таке?


Да, есть. Пишут мне с России. Действительно, очень многие поддерживают и говорят: "А мы всё равно вас поддерживаем" и я абсолютно им благодарна. Я не говорила, что отреклась от всех. Боже мой, причём тут… друзья пусть остаются друзьями, достаточно быть другом хорошим, это уже очень много. Просто зачем эта навязчивая идея какого-то братства? Ни о чём.
 
То власне кому адресовані твої вірші? Особливо той, про який ми говоримо?

Оккупантам. Агрессорам-оккупантам.

Історія твоїх відео - дуже проста: ти написала вірш для сторінки Євромайдану, вони тобі запропонували зробити відео, бо це більш сприйнятливіше для людей. І ти почала це робити на постійній основі. Як склалося так, що литовці написали музику на твої вірші? Кажуть, що навіть хтось з Грузії проспівав їх. Як це відбулось?

Да-да-да. Ну это просто Интернет творит чудеса. Как-то им попались мои стихи, через друзей, понравились и вдохновили их, вот они и попросили разрешения написать музыку и исполнить песню. Я так конечно за, чего мне их останавливать? Пусть творят. И конечно же я была просто в восторге от такого шедевра, который сотворили и грузинские, и литовские ребята. Они очень талантливы. Я очень счастлива, что именно им попались мои стихи в руки, что они сделали из них вот такое произведение. Я считаю, то что получилось - просто роскошно.

Фото - з facebook-сторінки Анастасії Дмитрук

 

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

5 книг української Незалежності
Книжки, з якими асоціюється період української незалежності, у кожного можуть бути свої. Але існують такі видання, де незаперечні цінності — герб, мова, національна ідея — стають єдиними і основними у справі формування нашої державності.
Читати більше
Не шукати зручний момент: є шанс, що він не настане
Про нове життя з Нового року: чому хочеться все змінити та як насправді це реалізувати в 2022 році. Інтерв'ю з практикуючим психологом Інною Гречко про шанси почати щось нове і краще з Нового року.
Читати більше