Богдан Пилипів: коли дерево стає полотном...

Погожого весняного дня, коли дощик дріботів наче нізвідкіля з залитого сонцем неба UaModna мала надзвичайно приємну зустріч у самому серці Івано-Франківська. Ми пили добру й теплу каву, милувалися ратушею та оптимізмом перехожих, мали змогу торкнутися досі небаченого мистецтва – пірографії. Нашим співрозмовником був Богдан Пилипів – художник-пірограф, журналіст, автор кількох книг. Богдан Пилипів є автором персональної художньої виставки у Львові (Львівський національний університет), а також учасник обласних виставок в Івано-Франківську. Віднедавна він є також одним з авторів веб-платформиUa Modna, тож наші читачі завжди можуть близько поглянути на творчий та життєвий світогляд митця.
 
Пан Богдан досконало оволодів маловідомою і складною технікою "графіки вогнем", розробив свою методику, яка кардинально різниться від техніки відомих сьогодні пірографів Джулії Бендер, Діно Мурадяна. У творчому доробку автора чимало робіт з біблійної тематики, пейзажів, портретів відомих людей, копій праць майстрів світового визнання (Рафаеля, Мастроянні, а також Леонардо да Вінчі, Себастьян Конча. Два останні "Джоконда" та "Мадонна з дитям, що спить", відповідно, які прославляють велич Ісуса Христа, Святої Родини, портрет Іоана Павла ІІ. В жовтні 2013 р. у Варшаві в Будинку культури середмісття відбулася персональна виставка його робіт з пірографії "Краса, творена вогнем". Сьогодні автор працює над проектом пересувної виставки містами Польщі, виношує задуми щодо знайомства з цією технікою поціновувачів інших країн ЄС. Розпочав працю над темою "Герої "Небесної сотні".

Про непрості життєві шляхи, перебування на Майдані та творчі здобутки й плани Богдан Пилипів розповів редактору UaModna.

Пане Богдан, мені відомо, що ви є родом з м. Рожнятова. Ваша біографія цікава: ви навчалися у Москві, проживали якийсь час в Італії.

Навчався я під час служби в радянській армії. Я служив і багато малював. В армії це тоді заохочувалося. Один капітан сказав, що допоможе мені підготувати документи до вступу в народний університет на заочну форму навчання. І так я навчався. Це був дуже великий крок для мене, тому що я зрозумів, що це таке - від самодіяльності перейти до професійності.

Вашою спеціальністю в університеті був станковий живопис? Розкажіть про це більше?

Якщо говорити про якусь монументальність — то вона мусить бути пов'язана із архітектурою. А станковий живопис - це коли ти працюєш з матеріалом в окремому варіанті. Він незалежно ні від чого несе свою окрему думку, переслідує певну мету. Себто, самостійно пишеш, незалежно від того який матеріал вибереш. Чи полотно чи деревину.

Ви з дитинства малювали на дереві?

Ні. Вже пізніше. До цього я прийшов після служіння в арімї, навчаючись на факультеті журналістики. Я мав таку щасливу долю зустріти Христину Іванівну Саноцьку — кандидата мистецтвознавства. Вона, на жаль, уже не з нами. Цікава людина. Непересічна така. Зацікавилась моїми графічними малюнками, оскільки на лекціях я дуже часто робив карикатури на своїх одногрупників і викладачів. Якимось чином ці карикатури потрапили до Саноцької, вона сказала, що це дуже влучно, дуже цікаво і десь нетрадиційно. І що у мене якесь особливе бачення. Вона мене запросила до Поліграфічного інституту.

Яким чином ви взагалі познайомилися з таким мистецтвом художнього живопису, як "пірографія" і розкажіть наскільки воно на сьогодні розповсюджене серед митців світу?

Я до цього йшов, мабуть, вже працюючи журналістом. Це був мій другий хліб. Працював ночами. Дуже працював над собою, тому що соромно було, щоб бачив якийсь майстер і казав, що воно далеке від класичних основ і варіантів. Я спробував повернутися до того, що колись в школах викладалося декоративне прикладне мистецтво. І випалювання було десь на такому рівні. 

Я починав з простих речей, шліфував заготовки і пробував зробити графіку. Правда багато пер зламав... (перо в пірографі для мене "вогняне перо" – я його так називаю, адже я просто пишу вогнем). Для мене пірографія — це вид, який уже заявляє про себе "я вже є, зі мною треба рахуватися, я вже є на рівні живопису і графіки. Я є новий вид". Цього в світі є дуже мало. Людей які займаються пірографією можна порахувати на пальцях.

Чим зараз більше живете – професійною журналістикою чи покликом серця – пірографією?

Фактично три останні роки я відсунув в сторону журналістику і робив на замовлення картини. І це давало мені можливість існувати. Кажу відверто, бо за щось потрібно жити. Але я не маю надбань великих. Тут одну роботу зробив — витратив місяць і другу копію зробити — бажання особливого нема, бо завжди хочеться іти свіжим шляхом. І тому до мене постало питання "А що ж тобі залишиться?" І я собі поставив за мету працювати над виставкою. Показати оцей новий вид такого "писаного вогнем графічного малюнка".

Ніч для мене найбільш творчий час. От тиждень я можу так сидіти . Вдень розпочинаю, а вночі (десь так 4-5 година ) лягаю спати. 2-3 години сплю і знову починаю працювати. Потім бачу, що мені треба відпочити кілька днів і знову починаю. То виснажлива робота, якщо вимогливо до цього підходити.

Першою вдалою спробою було те, що канал "1+1" в травні минулого року розповів про це і це надало такого бажання зробити наступну виставку в Варшаві. Насправді польскі друзі багато допомогли мені. Вони - молодці і я кланяюсь цим всім людям. Польщі сьогодні особлива подяка.

Останні події дуже чітко показують хто кому брат і сестра...

Про це ми можемо багато говорити.. з гіркотою. Бо нам нав'язували і казали "я твій брат". А той брат виявився просто звичайним ворогом, який тримав собі масочку, робив своє діло, "хіхікав" над нами і глузував.

Як пройшла Ваша перша персональна виставка у Варшаві? Які враження?

Виставка розпочалася наприкінці серпня, була розгорнута в центрі. Тривала вона майже місяць і я думаю, що була, можливо, для когось маленьким фурором, бо таке мистецтво ще мало знають. Мало є людей, які цим серйозно займаються. Я вже вивчив пірографію досконало і я вважаю, що можу сьогодні собі дозволити будь-яку копію.

Про копії попрошу Вас розповісти детальніше, адже ви посягнули на святе в прямому значенні - портрет Папи Римського та на святе для кожного митця – "Мону Лізу" Леонардо Да Вінчи. Як ви наважилися на таку роботу і скільки вона тривала?

Першою була "Джоконда". Я давно виношував цю ідею. Багато читав, зібрав багато копій та репродукцій Мони Лізи. Мав різні зразки, були й українські. Витягував і з журналів "Огоньок". Але це була неякісна репродукція. Тому мені привезли одну репродукцію з італії. Вона була дуже якісною і я засів. Я дуже хвилювався. Робив її біля двох місяців. Якщо ранком починав, то робив невиличкі перерви, щоб відпочити і закінчував ночами. Довго я працював. Вже ніби була вона готовою, але всеодно відчував що чогось бракувало. У мене був порядк критик — мій син Андрій. Він сказав, що в цілому — непогано. Вона відстоювалася ще десь з тиждень і все-таки дещо переробив по новому в обличчі. І тоді я відчув, що вона просто вже має жити. Не просто бути мертвою копією...

Другим етапом, кроком, був Іоан Павло ІІ. Ця особистість для мене знакова, дуже одіозна. Я думаю для Римо-католицької церкви — це людина, яка перевернула бачення тієї церкви. В його особистості мене вразило те, що він любив всіх. Я бачив Папу, тому що працював в Римі.

Що вас пов'язує з Італією? Я знаю, що саме там Ви відкрили для себе ближче Бога та, зокрема, наблизились до Української греко-католицької церкви.

Я працював чиновником, очолював відділ державного будівництва в часи Кучмівщини. Але я протестував. Я не міг бачити себе часточкою того режиму. Я написав добровільну заяву і виїхав до Італії на заробітки, як і більшість українців. Про журналістику навіть і не міг думати, бо вона не давала змоги прожити. Бо якщо ти не готовий співати ті оди комусь там, якщо ти не готовий бачити так, якби хотіли бачити на верхах - значить тобі не місце в тому органі управління. Я побачив, що працювати в адміністрації я не зможу, тому виїхав до Італії.

Тоді здавалося, що я відкрив двері в щось інше. Зрозумів, що життя не настільки тепленьке і затишне, як здається.

Я опинився в районі Риму біля церкви Святої Софії. Я ходив на вечірню службу Божу і одного разу я відважився і підійшов до отця і розказав, що я журналіст, не смію казати, але якийсь там художник, що можливо я би десь знадобився, бо я не мав роботи. Пізніше виявилося, що то був пасторальний координатор українських греко-католиків в Італії, отець Василь Поточняк, він же і старший редактор часопису "До Світла" ("Verso La Luce"). Він сказав прийти знову. Мені, одному з небагатьох, дозволили проживати на території Святої Софії. Про цей період я згадую дуже емоційно, тому що в таких ситуаціях багато українців опиняється. Коли немає нікого і ти шукаєш прихистку в церкві, яка, насправді, іде на зустріч. Це дуже багато важить і я зрозумів дуже багато. Якщо ти опинишся в ситуації, коли ти сам на сам з викликом і якщо ти незбагнеш, що тобі треба боротися і мало того — вірити, ти — пропав. Якщо ти віриш — то віра тебе приводить до добрих людей, до впевненості і ти можеш пересвідчитися тоді, що є Бог. Це найкращий екзамен, найкраща ситуація. Так як сьогодні Україна перед виборами. Відкриваються очі на тих, хто є ворог, хто є п'ятою колоною, хто є людина, яка готова віддати останнє і хто є людиною, яка маючи мільйони не дасть копійки...

Наскільки я знаю ви були на Майдані і готуєте роботу-присвяту "Небесній сотні". Розкажіть про свої відчуття і враження від Майдану.

Так. Робота вже є готова. Героїзм проявив ввесь народ. Я не міг не поїхати на Майдан, як і багато інших. Просто поїхати і зрозуміти для себе, що таке Майдан. Перший раз коли я побував, мене вразило те, що там була аура, по-перше, молитви. Це було намолене місце. Це щось незабутнє. Це таке враження, що всі десь з іншого світу. Люди добрі, уважні. Там не було лихого слова.

Феномен українства в тому, що зібрались на Майдані люди, які вистраждали, які вже не раз були здурені, пригнічені, зневажені, але зберегли свою гідність. Можливо треба було перейти ті етапи, вистояти, бути облитим брудом, бути зневаженим в світі і аж потім сказати: "Гоп, панове, ось ми такі, подивіться які ми є! Ми є добрі. Хочете, я останнє віддам?!" І віддавали люди….

23 роки нашої незалежності Росія з допомогою наших українців, які тільки іменуються себе так, робила все, щоб викоринити з нас український дух. Сам Путін допомогає Україні зараз. Допомагає наблизити нас один до другого, з'єднати Схід і Захід. Тому що в біді люди пізнаються. Проте він прорахувався в одному — в тому, що цей період — це народження нової України, нашого нового світогляду!

Все те, що ви побачили на Майдані — воно не могло не залишити відбиток на душі. Ваша робота "Небесна сотня" - чи втілилось все те, що ви там відчули, чи можливо у вас є якісь подальші плани розвивати цю тематику?

Я думаю і знаю, що з’являться після такої події в Україні різні проекти, художники будуть малювати, очевидно, що вже є такі люди, які хочуть не тільки заявити про себе, бо я теж просто хочу розказати про це у цьому виді, у пірографії. Бо люди, які пішли з життя заслуговують на те, щоб їхні імена вписували талановиті люди, не авантюристи, які хочуть заробити. Не хочу щоб це перетворювалося на піар. Я просто хочу зробити це саме в такій техніці. Я це можу і просто хочу це зробити.

Я зараз працюю над потретом Руслани Лижичко, оскільки я вважаю, що вона дуже багато зробила, вона молодець.

Ви хочете створити серію робіт? Які емоції вона має викликати у людей?

Так. Це буде серія робіт. Вона має бути не скорботна. Першим буде Нігоян. Я вивчаю його як особистість. Для мене ця робота дуже відповідальна і я хочу щоб це не був просто мертвий схожий образ героя, я хочу щоб кожен, хто буде бачити зрозумів, що в цю роботу вкладена душа. Щоб цей образ зупиняв нас перед хамством, має кликати нас до того, що ми повинні зупиняти тих чиновників, які не хочуть робити те, що хочуть люди. Небесна сотня — це як нагадування, як заклик до обрежного будівнництва держави. У кожного в душі має жити Майдан і ці Герої.

Ставлю собі за мету в цей рік зробити не більше 12 портретів. І то не знаю чи вийде, бо кожну людину треба вивчати, знайомитися як жили ті люди. Бо вони як вибух, як лебедина пісня — останній вибух. Отже, це прагнення десь було в них... це дуже відповідально, але я вірю просто, що Бог допоможе!Хочу показати Європі Майдан, бо робити кожен має те, що вміє робити. Печеш булочки — печи, але роби це з душею, а історик має працювати над історією, але не перекрученою.. будемо робити кожен своє.

Хочу, щоб ця виставка моя у Польщі залишилася, хочу просто доповнити її тематикою Майдану. Шукаю не швидше грошей, а людину, яка би погодилася йти зі мною з тим проектом.
 
UaModna щиро дякує Богдану Пилипіву за приємну розмову та бажає творчих звершень, наснаги і визнання від свого народу!


Матеріал підготовано для Редколегії UaModna
Автор - Ольга Польова