Оксана Максимишин-Корабель: "Я взяла в руки зброю. Ручку і папір"

28 лютого 2014
Редакція
"Мамо, не плач. Я повернусь весною"... Рядки цього вірша-реквієму не залишили жодного байдужого серця. Він лунав з головної сцени Майдану, надихнув режисерів та акторів на створення тематичних відео-замальовок, був покладений на музику та перетворився на щемливу пісню.. UA Modna підготувала  ексклюзивне інтерв'ю з поетесою Оксаною Максимишин-Корабель - українкою нелегкої долі, котра нині проживає у Португалії та глибоко переживає за майбутнє України.
 
Слава Україні, пані Оксано! У цей скорботний для усієї української нації  час Ваш душевний вірш допоміг мільйонам людей зрозуміти масштаб трагедії загибелі Небесної Сотні та впустити в свої серця біль усіх матерів полеглих героїв… Дякуємо, що погодилися на інтерв’ю  для веб-платформи UA Modna, адже все більше людей задаються питаннями - хто ж та жінка, котра змогла написати такого надзвичайного вірша, зачитаного неодноразово з головної сцени Майдану в Києві під час прощальних панахид...

Героям Слава! Щойно я сиділа і гортала свої вірші, які написала з часу трагічних та вже історичних подій для нашої багатостраждальної землі. Я вірші писала давно, здебільшого в свій блокнотик, для себе, бо добре знаюся на поезії  і дуже боялася, аби не дай Бог, не образити якимось неоковирним словом  чиюсь вразливу душу. Однак 29 листопада мій світ перевернувся. Я вила, у буквальному розумінні цього слова, на всю хату, я плакала, падала на коліна, молилася, коли побачила на Майдані кров студентів. Такого віку моя донечка, і ці всі побиті діти були моїми дітьми. І я взяла в руки зброю. Ручку і папір.

Перший мій вірш називався “Пишаюся тобою мій народе”. А потім майже щодня в мене народжувався новий вірш – “Немає москалів між нас, нема бандерів”, “Руслані Лижичко”, “Михайлові Гаврилюку”, “Булатову”, “Катерина”, “Гармоніст”, “Раб”. За час нашої революції  я написала 35 віршів. Мені було легше. Я змогла не зійти з розуму тільки завдяки своїм віршам. Звісно, що я погоджуюся на інтерв'ю. Дуже поважаю працю журналістів, адже сама професійний журналіст, закінчила Львівський національний університет, факультет журналістики. Я дуже вдячна, що ви мене знайшли!

Розкажіть, будь ласка, нашим читачам яка історія виникнення вірша "Мамо, не плач.."?

Цей вірш я написала 12 лютого, якраз було свято трьох святих. А на другий день я зареєструвала його в клубі поезії. де подаю час від часу свої вірші.У мене в той час поламався компютер. А я дуже хотіла, щоб цей вірш побачили мої українці. Я побігла до подружки і вже з її комп'ютера подала на свою сторінку у фейсбук і однокласники. А ще я його почитала в Португалії на місцевому радіо. І все, я більше нічого не знала, бо була без зв'язку, в комп'ютері полетіла плата.

А через деякий час, коли я вже придбала новий комп'ютер, на мою скриньку почала надходити маса листів. Першою мені повідомила, що вірш зі сцени читала Руслана, однокласниця з Америки Світлана Чолач, потім однокурсник, який теж проживає в Америці Петро Рибчук. А далі було стільки листів, стільки відгуків, що я декілька днів просто зранку до вечора писала, хотілося кожному подякувати за добрі слова, за щирість.

Яким чином саме цей Ваш вірш потрапив на Київський Майдан? Що Ви відчули у той час, як його зачитували на головній сцені Майдану під час прощальних панахид за Героями Небесної Сотні?

Яким чином цей вірш потрапив до Руслани? Не знаю. Одначе багато моїх віршів із самого початку були на головній ялинці Майдану.. Це і "Немає маскалів між нас, нема бандерів", “Пишаюся тобою, мій Народе”, “Катерина”, “Раб”, “Вбивцям”, “Монолог батька беркутянина”, “Дволикий Янус”, “Ми жили якось, якось жили...”, “Свободу закували в кандали”, “Нам Україна буде вічно жити!”, “Земле моя, була б ти радше бідна”, “Я бачив діда тільки на світлині”.

А ще нині ми з чоловіком пригадали, як побачили відео, де голого козака Михайла виводять на мороз і фотографуються. Я мала шок, в мене підскочила температура до 39 і мене так боліла кожна кістка, що я не могла піднятися з ліжка, я так перейнялася тим жахом, що. здавалося там мене вивели голу і били. На другий день написала вірш: “Вони тебе били, а мене боліло...”.
 
Пані Оксано, думаю, наступне запитання є закономірним для кожного журналіста - Ви мешкаєте в Португалії, але Ваше серце дуже болить за ситуацію в рідній країні. Чому мав місце такий переїзд у Вашому житті?

У Португалії  я понад два роки. Довго думала чи варто розповісти про свою долю, зважала все " за" і "проти"  та вирішила, що мушу. Хоча б для того, аби люди, які потрапили в біду, ніколи не опускали руки, боролися за своє життя, чіплялися руками, а коли руки не тримають, то й ногами, за нього. Ця влада нас вбивала роками. В жалюгідному стані лікарні, брак найнеобхідніших медикаментів, хабарництво. Я захворіла. Серйозно, тяжко. У мене почали відмовляти нирки. Процес був невідворотним. Моя сім'я віддала всі гроші, які мала, на моє лікування. Останні копійки віддавали мої друзі. Наша медицина - це гідра, яка пожирає все довкола людини, яка потрапила в біду. Мені ставало все гірше й гірше. Я перестала ходити, спати, ваажила 30 кг. Все, це був кінець...

Єдиний вихід, хоч на якесь продовження свого існування був діаліз, себто апарат штучної нирки. Коли  я зайшла у відділення гемодіалізу, що на той час було єдиним в області, я отримала шок. Люди були такі, як із концтабору, бруд, повсюдно таргани, сморід, пліснява. Антисанітарія  така, що гидко було торкнутися будь якого предмету. Але це не найстрашніше. Місця на гемодіалізі просто не було. І коли  я несміливим голосом попросилася на апарат, мені сказали - в нас немає місця. Що робити? Вмирати, або чекати, що хтось помре… І я вирішила вмерти. Склала руки і почала чекати. Смерть йшла довго і не наступала. Я перестала спати, легені наповнялися водою, я постійно кашляла, вода пішла в серце. Я вже не пам'ятаю, була майже без свідомості, як мене поклали під апарат “штучна нирка”. Трошки стало легше. Вам цікаво? Продовжувати, чи не варто? Якщо моя історія хоча б одній людині допоможе вижити, то я народилася недаремно.

Дуже цікаво, пані Оксано! Звісно, продовжуйте. Ваша нелегка історія варта того, щоби про неї знали - вона торкається болючого питання сучасної системи охорони здоров’я в Україні - це та царина, до якої потрібна максимальна увага сучасного НОВОГО суспільства та НОВОЇ влади. Тому, прошу Вас, продовжуйте...
 
Боже, яке це щастя, година сну. Година сну за довгий страшний місяць… І ще очі донечки, яка сказала - без варіантів, мусиш жити для мене. І очі коханого чоловіка, який за одну ніч посивів, як молоко. Він ніколи в житті мені не освідчувався в коханні. Я вже й сумнівалася, що в нього до мене є якісь почуття. Він просто взяв мене за руку і сказав, як собі хочеш, можеш вмирати. Але знай, що на другий день вмру я. І я почала боротися за себе.

Крок, другий, третій. До дверей, у коридор. Потім на двір. Боже, сонце! Весна, співають птахи і я це все можу бачити. Кусок черствого хліба. Найсмачніша їжа у світі, ковток води, це щось неймовірне. Я живу. І вже тоді зрозуміла, що лише встану на ноги, вирвуся з цього зачарованого кола, мушу виїхати. Ледь сперлася на ноги, поїхала у Польщу. Там була можливість трансплантації нирки, там були нормальні умови в лікарні, там з тебе не рвали три шкіри на ліки та хабарі.

ЖИТТЯ - ЦЕ ІСПИТ СОВІСТІ
Пережито, переплакано, передумано...
Треба б вчитися дихати заново.
Бо життя так Всевишнім задумано,
Що воно є суворим екзаменом… 
(читати далі…)

… написала я на клаптику паперу і справді почала вчитися дихати заново. Поїхала у Польщу в нікуди. Просто в нікуди, у першу кращу клініку в Жешів. Варто сказати, що у Польщі кожна лікарня  - краща. Зробили аналізи тамтешні лікарі й схопилися за голову: гемоглобін тридцять, з таким просто лежать і готуються в кращий світ. Але то інші, а я мусіла жити для доні, чоловіка, мами, тата, всієї родини і друзів, які були зі мною. І я вижила. Але це вже інше життя....

У Польщі я була без  належного страхування, за мене замовив слово голова Яворівської райдержадміністрації Іван Карпа. Одначе пройшло два тижні, я трошки оклигала і мені виставили рахунок за лікування  ... 30 тисяч злотих, на той час треба було  помножити на три (щоб отримати вартість в гривнях – прим ред.). Я другий раз мало не вмерла. Грошей  не було взагалі - не те, що великих, а й взагалі,  і не лише у мене, а й всієї моєї родини.

Так, я згадала, одну мудру фразу: виходу немає лише з гробу, з усіх інших ситуацій вихід є. Згадала, що маю в Польщі одного знайомого. Подзвонила, розповіла свою біду. Він відразу ж примчав до мене. Адже на той час я ані мови, ані польських законів не знала. Цей  чоловік, поляк, по-суті, на той час чужа мені людина, забрав мене до себе до дому. Ми почали мізкувати,  як вийти з цієї безвиході. Він підняв на ноги всі служби, перечитав гори законів. І ми знайшли вихід. На той час мій  чоловік легально працював у Португалії. А Польща і Португалія - країни Євросоюзу, треба було взяти документ, певного зразка і я мала би право безкоштовно лікуватись у Польщі. Все, одна проблема вирішилась.

Але поки вона вирішилась, я посивіла. У той час я вже була на апараті “штучна нирка” (гемодіаліз). Тричі на тиждень я мала проходити тяжеленну процедуру очистки крові.Чотири місяці я жила у Здіслава, а далі почала їздити до дому на Україну і вночі вертатись у Польщу. П'ять років, тричі на тиждень. О третій ночі виїжджала, в обід вертала до дому, на другу ніч знову - Польща... Хотіла жити. Тому витримала. Потім взяли в кредит автомобіль, донька закінчила курси водіння і почала мене  возити. За той час дочка закінчила Львівський університет і поступила в аспірантуру. Звідки мала сили? Бог дав. Чоловік мусів далі бути в Португалії - задля документів, які давали право на лікування.

Кордон. Тричі на тиждень. Це окрема тема. Хабарі, корупція, приниження, образи. Це окрема тема для написання статті. Люди для них, отих в погонах - порох. Там, аби подати руку, треба було вкласти в неї  50 гривень, просто так, задля доброго дня.

Пригадую одну ситуацію. Зима, мороз, ніч. Я на перекладних добралася до кордону. Переїхала на українську територію. Поле, з  другої сторони ліс, вітер віє, зорі світять і жодного автомобіля.... Я пішки дійшла до села, а потім, Бог надіслав мені поміч. Над'їхала фура і мене довезла до мого містечка.

П'ять років я чекала на пересадку нирки. Даремно. Думаю, що свою роль все-таки зіграло й те, що я - українка. Це зрозуміло, що рятували в першу чергу своїх громадян. Потім  я переїхала у Португалію.  А тут почалось друге життя. Поезія.  Почала писати.  До речі, писала давно, здебільшого в блокнот. Добре знаю ціну слова. І страшенно боялася  якимось неоковирним поранити чиюсь душу. Читала чоловікові, а він вмовляв мене подати  хоча б щось в Інтернет. Наважилась. Відгуків було багато. Уже була готова збірка до друку ліричних віршів.

Я ТАК ТЕБЕ ЧЕКАЮ
Приїдь. Я так тебе  чекаю.
Хоч це далеко: Лісабон і Львів.
В улюблене горня налию чаю
І покажу мереживо із снів…
 
(читати далі…)
 
Є готові до друку ще дві книжки - віршована байка про Комара, де я у віршованій формі.... ну , колись, дасть Бог, почитаєте. І ще одна - гуморески.

Звісно, все впирається у кошти,  яких на видавництво книжок просто немає.

І тут  29 листопада. Зранку,  як завше, включила улюблений 5 канал. І подумала, що починається якийсь новий “бойовик”. На Майдані в центрі Києва вбивали наших дітей. Били довго і жорстоко. Цинічно напали серед ночі на студентів, на людей, які хотіли хоч трохи змінити своє життя, які, як вогню боялися обіймів Рассєї, бо вона так міцно обнімає, що перекриває кисень і придушує сонну артерію…

Я, в буквальному розумінні цього слова, завила. Впала на коліна біля телевізора, молилася, плакала, запалила Стрітенську свічку. Не помагало.  І тоді я взяла зброю. Це був папір і ручка. Написала перший вірш:
 
РАБ (силуети з Майдану)

Його ім'я за тиждень кане в Лету,
ганьбою вкрите, прокляте повік.
В історію доклав велику лепту,
отой не звір іще, та вже не чоловік…
(читати далі…)

Потім Руслана у відчаї крикнула, що спалить себе, якщо Майдан програє. Я відчула, що вона це зробить, бо я й сама була на межі якогось нервового зриву і страху за мій Народ.

РУСЛАНІ ЛИЖИЧКО
Твоя країна нині біла-біла
І чиста-чиста, випав перший сніг.
А ти - стоїш. Ти - вистоїш.Ти - сміла!
Сніжинки, а не квіти падають до ніг…
(читати далі…)

Потім на усіх каналах Росії , навіть, тут, у Португалії (були такі доброзичливці) почали говорити: екстремісти захопили Київ. А я випадково побачила стареньку жінку. Це була моя Катерина. У неї було мудрістю помережане обличчя, натруджені руки і очі... Такі очі, які говорили: нелюди, що ж ви робите, мене вбийте, якщо ваш диявол вам так приказав. Дітей за віщо?  Вірш  “Катерина“ виплакала. Писала, ридала. Перед очима стояла моя бабця, яка бооялася й слово якесь образливе сказати. Якщо й ображалася, то завжди казала, та най там...

КАТЕРИНА
(Cилуети з Майдану)

Зайшла у світлицю. Встала на коліна
перед образами в синіх рушниках.
Молитва тихенька, одвіку незмінна:
"Господи, рятуй нас! Ти ж - на небесах."

Вбралася в новеньке. Що давно придбала,
( думала із Богом зустрітись в новім).
Сто гривень в кишеньку, що на смерть складала.
Колодку на двері. Прощай, рідний дім…
(читати  далі…)

Написала, якщо моя Катерина екстремістка, то вважайте екстремісткою й мене. Я буду боротися з тією злочинною владою до останнього патрона, себто слова.

Розкажіть, будь ласка нашим читачам, як себе проявляла українська громада в Португалії під час подій Майдану - які акції були проведені, чим та в який спосіб люди намагаються допомогти?

 Українська громада в Португалії піднялася на боротьбу злочинного режиму. Двічі на тиждень організовували віче, пікетували посольства  як України, так і Росії. Жодного разу до нас ніхто з посольства не вийшов. Сиділи сірі піджачки, як миші -  позакривали штори і тільки в дірочку підглядали за тим, що діється під вікнами.
Я кричала віршем:

ВІН ПРОСТО ОЧІ ОПУСКАВ
(Силуети з Майдану)

Костюм сіренький. І така ж - краватка,
зірок із неба зроду не здіймав.
Не Юда... що ви,  як таке й на гадку...
Він просто очі вчасно опускав…
(читати далі…)

…але все було даремно. Ніхто до нас не вийшов. Злякалися сірі маринарки.

Хлопці із Спілки українців у Португалії  на чолі із Павлом Савохою  організовували все на вищому рівні. Доводилося воювати й з місцевою пресою. Якісь "доброзичливці" давали викривлену інформацію, мовляв, на Майдан вийшли екстремісти, які прагнуть зняти законний режим. Боролися, доводили, наводили факти. Перемогли. Португалія в останні дні просто дихала Україною. І це було так приємно, адже тут місцеві новини починаються з футболу. А тут з усіх каналів - Україна!
 
І ще був дуже важливий момент, який мене розчулив до сліз. На одному з мітингів у серці Лісабону один сивочолий, мудрий чоловік встав на коліна. Він сказав про те, що він корінний москвич, росіянин. І він просить від імені всього російського народу прощення в українців за злочинні діяння путінської влади, за Голодомор, за ту біду, яку роками мали від російської імперії. Весь Майдан просто душився в сльозах. Адже ми звикли відбиватись від нападок, від образ, а тут таке. Прощення... на колінах. Ця людина - режисер, якого російський режим переслідує, він змушений був виїхати в Португалію.

Що стосується мене. Живу, дихаю, пишу. Живу, повноцінним життям. Таке рішення прийняла. Тричі на тиждень приймаю процедури гемодіалізу. Чекаю на трансплантацію нирки. І знаю, що все буде добре. Якщо людина має тверду віру, якщо вона живе праведно, якщо вона будує Храми в своїй душі, то Бог її обов'язково вислухає. І ще я маю мрію. Мушу про це сказати. Я хочу, щоб уже із дитячого садка наших дітей привчали любити усе українське, цінувати рідне слово, землю, дорожити родиною. Над цим мусять працювати наші поети, письменники, видавці. Я довго працювала над віршованою байкою для дітей, уже завершила.

Привідкрию таємницю, головний герой - маленький комарик, якого вигнали з дому, бо не хотів пити крівці, а писав вірші і був дуже добрим.Ось його пригоди починаються в Карпатах. Я на доступній мові розповіла дітям, чому Говерла називається Говерла, чому гора - піп Іван.

Чи плануєте Ви видавати збірку Ваших поезій?

І тепер трошки про сумне. Мене запитують, яка подальша доля моїх творів. Не знаю... Вчора донька ходила у видавництво. Порахували, вартість книги... майже дві тисячі доларів. Для мене це непідйомна сума. Отож, будемо дружити з читачем за допомогою інтернету.

Редколегія веб-платформи щиро дякує Вам, пані Оксано, за щиру та відверту розмову! Від усього серця бажаємо Вам міцного здоров’я. Віримо, що невдовзі знайдуться небайдужі меценати та Ваші твори зможуть радувати читача вже у форматі повноцінних друкованих книг! Життєвої та творчої наснаги!

Дякую за увагу. Я вперше відкрила свою душу. І сама не знаю чому, просто такі люди, як ви : молоді, впевнені, з великим серцем зробили переворот у душах. І я вірю, що буде наша Українонька квітучою, багатою. Я їздила світами, одначе такої землі немає ніде. Слава Україні і нашим Героям! Нині всю увагу треба приділити сім'ям тих хлопців, які загинули, тим, які нині в лікарнях. Я прошу вас, кожному потрібно приділити увагу, я знаю, що таке наші лікарні, брак медикаментів. Благаю вас, заопікуйтеся кожним. Жодна людина не повинна бути залишена поза увагою. Зараз це головне наше завдання, поставити всіх поранених на ноги.

UaModna – це не лише розважальний формат, ми також підіймаємо ці важливі суспільні питання, тож запрошуємо Вас слідкувати за нашими публікаціями і долучатись до команди Авторів. Які враження Ви отримали після знайомства з веб-платформою UaModna?

Море, море задоволення. Які ви молодці. Наче водички джерельної напилася, таке свіже слово, як весняний вітер. Мій любимий Коцюбинський є. Багато роздумів, багато подій. Направду супер!

Ми щиро вдячні Оксані Максимишин-Корабель за те, що наші читачі можуть познайомитись з нею ближче завдяки даному інтерв'ю, а також мають змогу насолоджуватись її поезією на сторінці Автора.

 


Інтерв'ю підготовано для Редколегії UA Modna
З автором спілкувалась Ольга Польова

 
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

zernyatko 1 квітня 2014
Дуже хороший автор і приємна для спілкування людина. З її дозволу частина матеріалів розміщено у нас на сайті zernyatko.te.ua. Заходьте і Ви до нас.
PS/ А сайт Ua Modna мені дуже сподобався, запрошую до співпраці.
гАЛЯ 20 березня 2014
О
КСАНО, ЛЮБА ОКСАНО! бОГ ЗРОБИВ ТАК, ЩО У ТАКИЙ НАДЗВИЧАЙНО ВАЖКИЙ ЧАС МИ МАЛИ ЗМОГУ ЧИТАТИ ВАШІ ВІРШІ ДО ЩЕМУ В СЕРЦІ ЩИРІ, ГЛИБОКІ. ВОНИ ОЧИЩАЛИ НАМ ДУШУ, МИ ПЛАКАЛИ РАЗОМ І НАД ПОДІЯМИ, І НАД ВІРШАМИ. І НАШІ СЛЬОЗИ РОБИЛИ НАС ЩЕ СИЛЬНІШИМИ. ОКСАНОЧКО, ДУЖЕ СТРАШНО ТЕ, ЩО ТЕПЕР ТВОРИТЬСЯ У НАШІЙ БАГАТОСТРАЖДАЛЬНІЙ УКРАЇНІ. цЕ НЕ ПЕРЕДАТИ СЛОВАМИ, НЕ ОСЯГНУТИ РОЗУМОМ. ПОЧАЛИСЯ ЧВАРИ, "РОЗБОРКИ", БОРОТЬБА ЗА ПАПКИ, ЗА КОРИТО. МАЙДАН-ЦЕ ВЕЛИЧНЕ ЯВИЩЕ, А ЩО ПІСЛЯ НЬОГО? ПОВНИЙ ХАОС. ЦЕ ЯВИШЕ НАЗИВАЄТЬСЯ ЛЮСТРАЦІЯ. АЛЕ У НАС ВОНО ЯКЕСЬ ГОРБАТЕ І СТРАШНЕ. БОЖЕ, ДАЙ НАШИМ ПОЛІТИКАМ І МІСЦЕВИМ ВЛАДАМ РОЗУМУ, СОВІСТІ І МУЖНОСТІ ПРОЙТИ ЦЕЙ ВАЖКИЙ ШЛЯХ З ЧЕСТЮ. ОКСАНОЧКО, Я ВАМ ДУЖЕ ВДЯЧНА ЗА ТАКУ СВІТЛУ ПОЕЗІЮ. ЯКЩО ЦЕ ПОЧАТОК, ТО ДУЖЕ ПОТУЖНИЙ. НЕХАЙ ГОСПОДЬ ДОПОМОЖЕ ВАМ НА ЦЬОМУ ТЕРЕНІ, НЕХАЙ ПІШЛЕ ВАМ ЗДОРОВ"ЯЧКА, ЯКОГО ТАК ПОТРЕБУЄТЕ, НАСНАГИ І МУЗИ НА ДОВГІ РОКИ. ЩЕ РАЗ ЩИРО ДЯКУЮ ЗА ЩИРІСТЬ. З ПОВАГОЮ І ВДЯЧНІСТЮ ЧИТАТИМУ ВСЕ, ЩО У ВАС ПОЛУЧИТЬСЯ. Я ЛІКАР. І МЕНІ ВАШІ ПРОБ ЛЕМИ ОЙ ЯК ЗНАЙОМІ.
Катя 2 березня 2014
Ми любимо читати твої вірші, Оксаночко, пиши і надалі нам такі вірші. Ми тобою гордимося.
Всі коментарі
Вимоглива й жіночна: тренер Ірина Ващук про гармонію та мотивацію
Чому важливо тримати себе у формі? З чого почати вести здоровий спосіб життя? Де шукати мотивацію та на кого варто рівнятися? До вашої уваги інтерв'ю з фінтес-тренером Іриною Ващук, яка вже багато років допомагає людям триматися в гарній формі.
Читати більше
Сам собі вчитель: мистецький почерк Андрія Гладенького
Мистецтво таке різне: констрастне, емоційне, з якогось боку зрозуміле всім, з якогось — абсолютно абстрактне. Але сила пензля та уяви робить дива. Сьогодні маю намір познайомити вас з Андрієм Гладеньким — самоучкою з надзвичайним талантом бачити та передавати красу на полотні.
Читати більше