1. Вітаю, Марічко. Попереду на тебе чекають п’ять запитань і перше з них одразу ж озвучую: чи віриш ти у ту, кого називають «музою», чи, можливо, маєш власний погляд щодо цього?
Привіт! (Усміхається).
Я народилася та виросла в українській родині, де з діда-прадіда була одна віра: віра в Бога.
Дуже люблю легенду про те, як Всевишній роздавав таланти людям усього світу: всі таланти були вже роздані, а перед Господом ще стояла маленька українська дівчина й довготерпеливо очікувала. Дочекалася: Бог дав їй поезію та пісню. Більше того, Він навіть так зробив, що мова українська є милозвучною та мелодійною. Тому я вірю, що все те, що маю — подаровано Богом.
2. Чому твоя тотемна квітка — біла лілія? Ти така ж п’янка й запаморочлива?
Чому лілія? А тому, що Марія! (Усміхається).
Мене назвали Марією на честь Пречистої Діви Марії — Богоматері. Вона походила з царського роду Давида, була й залишається найблагороднішою, найвеличнішою та найкращою з усіх жінок. Скільки живу, намагаюся зберегти чистими свої душу та серце, а це так не легко в наш модернізований час.
Лілія й тому, що люблю цю квітку найбільше, ще з дитинства. Це символ ніжності, любові, чистоти та святості. Вважаю, що саме цими якостями має бути наділена жінка!!!
3. Якою ти бачиш себе через п’ять років?
Однозначно старшою (усміхається), мудрішою, більш виваженою, стриманішою, досвідченішою та добрішою.
Хотілось би «зібрати» деякі плоди свого таланту, але (як кажуть) : «Дасть Бог день — дасть і їжу».
4. Як з’явилась у тебе любов до мандрів? Що тобі дарує кожна подорож, насамперед, як творчій особистості?
Тарас Шевченко писав : «Поїдеш далеко, побачиш багато; Задивишся, зажуришся, — згадай мене, брате!». В мандрівках першочергово пізнаєш себе, відкриваєш себе в собі. У подорожах можна бачити відмінності чи різнобічність ситуацій, які складаються, відкривати щось нове, аналізувати та й просто мандрувати, захоплюватись красою побаченого. З цього потім у мене і з’являється натхнення аби творити!
5. Якщо б тобі (умовно) золота рибка пообіцяла, що вранці ти прокинешся — і володітимеш грою на конкретному музичному інструменті, то яким він би був і чому?
Життя навчило: якщо щось і отримуєш в подарунок (талант), то потрібна велика праця, аби його вдосконалювати (шліфувати) або щоби жонглювати ним. До речі, я навчалась у музичній школі ( клас скрипки): вчилась п’ять років... На жаль, не закінчила — не вистачило терпіння. Як би я зараз поступила? (Замислено) Не знаю, але любов до цього музичного інструменту залишилась назавжди!
Знаю одне: я люблю слово — виважене, чисте, правдиве та щире, гостре та ніжне, сповнене любові до Бога, до людей і України.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
Ігор Бондар-Терещенко
Ірина Гуральчук
