У Луцьку у книгарні "Є" відбулася презентація
книги Івана Корсака "Вибух у пустелі". Модератор зустрічі письменниця Ольга Ляснюк розпочала вечір першим, певне, найскладнішим, запитанням:
Чому Ви обрали саме цю постать для роману, чому саме Георгій Кістяківський?
Іван Корсак зауважив, що недруги зі східного боку кажуть, що Україна є польською або австрійською вигадкою, вона не відбулася. І книги про такі знакові постаті – найкраща відповідь на лукаві закиди.
Кістяківський цікавий мені як людина, яка найновіші технології нашого часу розробляла, без нього не було б створено найпотужнішу зброю. Зрештою, це ж не тільки зброя, ядерна реакція, як відомо, відбувається в атомних електростанціях… Добре, що у нас діда Георгія Кістяківського
Олександра Федоровича вже досить добре представлено в історичній літературі, батька Богдана Олександровича непогано представлено. А от з Георгієм трохи гірша справа, він в радянські часи був "неправильним", бо воював у денікінців. Насправді його силоміць забрали туди. Істотний момент: в інтерв’ю журналіст Річард Родос звертається до нього:
– Ви ж росіянин, чи не так?
– Ні, я українець… А то Ви спитали так, якби в шотландця запитали, чи ви англієць?…
Ви писали цей роман, як елітарну літературу, чи все ж Ви хотіли би, щоб ця історія зацікавила будь-якого пересічного українця, і не лише? - запитала модератор зустрічі Ольга.
Я зізнаюся, що не задумувався над тим, який саме читач буде цікавитися. Чому? Просто я не можу писати про постать, якщо нею, як людиною, не захоплююсь. А Георгій Кістяківський чоловік дуже цікавої долі. Це ж він із Білої армії, після полону, втрапляє в Туреччину, тоді в Сербію, а звідти в Берлін. Тут поміг йому у навчанні рідний дядько. А розквіт таланту Георгія Кістяківського вже відбувся у США. Цей чоловік, емігрант, досягнув посади радника Президента США, потім віце-президента Академії наук Сполучених Штатів, у нього "мішок" різноманітних нагород державних і т.д. І раптом він демонстративно виходить з усіх урядових структур, різко іде проти уряду. Тривала війна у В’єтнамі, він не заперечував проти війни, як способі зупинки червоної загрози, що розтікалася світом, але він різко був проти того, якими методами американці користувалися у В’єтнамі...
З яких джерел Іван Корсак черпав інформацію для написання історичного роману?
І радився, і питав думки науковців, дуже багато мені допоміг Микола Григорчук, людина дуже цікава. Я бачив велику кількість його робіт наукових у фізиці та математиці, публікацій в англійській пресі і т.д. Він у своїй галузі відома людина не лише в Україні. А насамперед, без сумніву, допомогли англійські джерела, допомогли колеги, які знають англійську мову.
Зі своїм баченням роману виступив голова Волинської обласної організації Національної спілки письменників України Петро Коробчук:
Книга дуже цікава. Тут автор говорив, що вкраплення інтерв’ю сповільнюють динаміку оповіді, можливо, перевантажують текст.. А я взагалі їх сприймаю прекрасно. Можна було б ще зо два дати… Мені хотілося happy end, щоб герої хоча б в кінці зустрілися….
Петро Коробчук запитав у Івана Корсака про наступну постать, яка ляже на аркуші паперу.
У мене практично готовий роман про Миклухо Маклая… - відповів автор.
Свої думки висловили інші письменники. Віктор Вербич зауважив:
Мені завжди було цікаво читати роботи Івана Корсака. Кожна з його книг імпонує тим, що він максимально чесний, максимально документалізує образи. Залишається в пам’яті кожна із його книг - чи то новелістика, де буття Полісся, чи образ "завойовника" Європи, що породичався з усіма монархами, чи, скажімо, той же образ отамана Чайки, Міхала Чайковського, який об’єднує кілька національностей, творить збірний образ Українця, який нам так потрібен….
Учасники вечора побажали автору роману нових, не менш цікавих творів, автор же в свою чергу - не забувати
славетні родини,
славетні українські iмена.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
