Наталія жижченко: "Іноді якийсь виступ, пісня, інтерв’ю може дійсно запустити якийсь маховик історії в новому ракурсі"

Що найчастіше створюється раніше: музика чи текст?

Як правило, створюється окремо: музика з мелодією окремо і вербальні ідеї окремо. Часто спершу з’являється мелодія, і коли вже є якась певна музична наробка, на неї або пишеться нова лінгвістична формула, або накладається якась ідея з мого арсеналу що уже існує. Я взагалі люблю «колекціонувати» цікаві слова або вислови і вирази. Дуже часто їх записую, так само, як і рими, які спадають на думку. Іноді виходить, що створюється музика, я починаю шукати якісь ідеї, що є в моїх записниках, і розумію, що саме на цей саунд дуже класно вкладається по розміру і мелодиці саме ця ідея, хоча іноді доводиться трохи перероблювати, корегувати.  Таким чином, трек – це музично-лінгвістичний компроміс.

Тобто вони [ музика та текст] гармонійно складаються, поєднуються?

Інколи так, інколи треба щось переробити, інколи розумієш, що нічого не виходить, і треба на цю мелодію заново писати. Українською для мене це важче і довше, бо я зважую кожне слово і розумію, що треба, щоб усе було влучно. А з англійською ж виходить трохи простіше, тому що є якась певна ідея, і тоді вже не головне підібрати якісь слова, які будуть звучати як маніфест або заклик, а треба лише слова, які будуть класно проспівуватися,щоб вони класно звучали вокально. Тут уже зміст вторинний порівняно з україномовними піснями. А от саме з україномовними текст дуже важливий, адже всі розуміють,  про що ти кажеш, мають можливість підспівувати на концертах. У такому випадку ти розумієш, що ти несеш за це усе відповідальність.

Чи можете ви сказати, що домінує: музика над текстом чи текст над музикою?

У моєму проекті домінує музика. Але навіть у піснях, у яких є тільки декілька фраз, типу «Відлік», вербальний зміст також дуже важливий, тому що в тому є меседж і ідея: чому така музика, наприклад. Там текст і музика повноцінні рівноправні гравці. Але, як правило, музика, інструменти, аранжування на першому плані, як мені завжди і хотілося. Зі змінами розуміння себе як музиканта і музичного матеріалу, я розумію, що в деяких треках стається так, що саме лексично навантаження іноді перетягує на себе головну роль.

На створення тексту впливають пережиті емоції, події з життя?

Звичайно. Як правило, особисті, пісні про кохання дуже часто трапляються. Часто співають про невзаємні почуття, сум, душевні розлади, часто є присвяти. Мені це не дуже цікаво, тому  що у мене досить все стабільно в особистому житті, і не  хотілося б писати і бути як всі. Я багато шукаю в собі як особистість: мені цікаво не тільки те, що навколо відбувається, типу опально-економічних процесів, які митців не можуть не торкати, але й писати про своє направлення, призначення, плинність часу і інші подібні метафоричні, філософські роздуми. Мені здається, про це інколи теж класно заспівати, бо часто і підлітки, і дорослі люди переживають ті ж самі почуття, не знаючи, куди ми йдемо і навіщо, взагалі який наш шлях… На мою думку, це тема, яка не так часто постає в піснях, як текст про привабливість, але вона також має право на існування, бо кожна людина переживає певні фрустрації у житті, пошуки і сумніви. І це нормально, коли ти через музику розумієш, що у тебе, як і у всіх, утому числі митців, такі ж самі проблеми.

Ваша творчість зараз популяризується. Як ви ставитесь до того,що ваші пісні синтезуються з іншими видами діяльності? Наприклад, досліджують музичні особливості або тексти.

Це класно, дуже приємно. Це значить, що усе не просто так.  Дійсно це цікаво, коли ти розумієш, що ти щось створив, а хтось це аналізує не як порив душевний або творчий, а з наукової точки зору.  Я не знаю, яку наукову цінність має саме моя творчість, але те, що її намагаються розкладати, аналізувати чи вивчати – це дуже приємно і цікаво інколи суб’єктивну думку іншої людини почути, бо вона інколи є більш раціональною, іноді вона співпадає, а іноді ні. І це теж дуже цікаво,  тому що розумієш, що ти мав на увазі одне, а тут вбачають абсолютно інший зміст, але він також працює і має право на існування. Інколи навіть те, що ти хотів сказати, перевернути повністю і сприймається краще саме протилежне тому, що ти хотів сказати. Однак від того, здається, мистецтво починає жити, адже воно, як на мене, не може буде для всіх однаковим: усім подобатись або всім не подобатись. А от коли музичний вірш викликає певні дебати між фанатами або просто аудиторією, мені здається, це і є справжня співпраця мистецтва з аудиторією – це і культура, яка викликає роздуми, бурхливі суперечки. Ось це і є свідченням, що твою мистецтво живе і впливає на щось, на зміну і збагачення чиїхось думок. Мені такі моменти приємні.

Щодо множинності інтерпретацій. Ви позитивно до них ставитесь?

Для мене це натхнення, о коли кожен вбачає щось своє у цьому – це і є пісня, мистецтво. І щодо проекту «Відлік», його дійсно дуже багато використовують як бекграунд для танців і, напевно, у цьому щось є: для когось інтерпретація типу «залиште мене у спокої, не втручайтеся у моє життя»; дехто трактує як відносини між Україною і Росією, щоб залишили нас у спокої і віддали території; хтось дійсно присвячує ЧАЕС, бо «Відлік» спочатку присвячений їй, власне, чиста присвята – пісня «1986». Щодо «Відліку»: я спеціально використала слова в інфінітивах, щоб провести типу паралель між англійською та українською, слова якої відмінюються «я хочу дихати» , а от в англійській усі слова в інфінітиві завжди стоять, тобто «I want to breath». І мені стало цікаво, як звучала и українська, якщо б ми використали слова в інфінітивах і чи зберігся б зміст. Вийшло, що це стало своєрідним навіть типу мемом. За цим почали шукати під змісти, таємні месенджи і посилання. Моя ідея була така: якщо  електростанція могла б розмовляти, то, напевно, розмовляла б саме так -  командами, у інфінітивах, просто називаючи заклики до дій. Тобто мені подобається множинність інтерпретацій, мені подобається, коли цей зміст хтось шукає, а не просто заперечує не розуміючи. І це приємно, що є дуже цікаві та несподівані трактування, які, наприклад, я не вкладала, але розумію, що вони логічні.

У процесі написання текстів розставляєте розділові знаки?

Взагалі я дуже люблю розділові знаки – для мене це особлива тема. Памятаю, що коли навчалася в школі, в 11 класі це була дуже важлива тема, ми писали багато диктантів, багато тренувалися. Взагалі, я відмінно навчалася у школі і маю золоту медаль, дуже хвилювалася на екзаменах. Отже я дуже натренована на пунктуацію і дуже не люблю, коли неграмотно пишуть або коли неправильно пунктуація. Звісно, коли усі бездоганно, це мене навіть лякає, тому що у мене є якість сумніви: ця людина реальна і чи вона настільки ж добре знається,як я? Для мене пунктуація – своєрідна музика у літературі. Мені подобається авторська пунктуація, хоч вона інколи, з точки зору правил, можливо, трохи вичурна, але вона має право на існування. Звісно, між англійською та українською повна відмінність у пунктуації. Я зараз почала активно англійську вивчати і розумію, настільки там легше, бо там немає таких вибриків, як в українській чи російській мовах, але від того, мені здається, більш пустими здаються думки на папері, коли ти можеш багато підрядних речень в одному втулити і повністю розставити пунктуаційні знаки в голові так, як ти б хотів, щоб людина це прочитала. Коли я пишу, багато креслень і помарок, там точно не до пунктуації, бо там головне, щоб зберігався зміст, коли ти на музику по складах розкладаєш. Інколи досить складно, коли у мене є цікава мелодія і тобі потрібно підібрати повноцінні речення, щоб вони були з римою і зі складами, та ще й не змінювався наголос. Тому іноді потрібно спрощувати або навпаки ускладнювати мелодію, щоб втулити ту кількість складів, яка має бути, щоб слухач це зрозумів. Отже, пунктуацію перевіряю, вже коли набираю фінальний варіант тексту. Знову ж таки, у піснях своєрідна пунктуація, наприклад, можеш все писати з великої літери і в кінці не ставити крапку, окрім цього, є приспів – рефрен. Дехто спростовує це, але мені подобається повноцінне написання і я слідкую над тим, щоб усе було правильно, але не ускладнюю занадто, щоб це все ж таки виглядало як лірика, більш-менш схожа на ту, яка вже існує в інших артистів.

У піснях помітна певна тяглість української пісні: і розвиток у фолк напрямі,  і використання асонансів, що завжди було характерним для українського тексту пісні. Це якось на інтуїтивному рівні чи ви задумуєтесь про це при створенні текстів?

Спочатку задумують саме музично. І коли розумію, що це звучить сем у фольклорному стилі, та й знову ж таки, ми не використовуємо чисті аутентичні пісні, лише одна є цитата у пісні «Голос»: «Ой там на горі», - це конкретний шматок з української народної пісні; усі інші шматки – стилістично схожі за звучанням на народний текст і музику, але це авторське, а не цитати. Коли я розумію, що тут має бути якась народна музична вставка чи навіть цілий куплет, то я розумію, що і текст має бути схожий на народний. Бо якщо ти хочеш у сучасний текст вставити народні мотиви, це буде якось дисонансно звучати і різати вухо. А от у приспівах-рефренах точно є паралель з народністю.

Під час створення текстів ви замислюєтесь над використанням якихось конкретних засобів художніх, їх назв?

Мені подобаються метафори в принципі. Також багато є алегорій – завуальованих понять. Наприклад, я вставляю якусь звичайну фразу, а вона має глибший характер. У мене у текстах є багато посилань на кіно,  навіть прямих цитат, але це у англомовних текстах просліджується. Як прийом, мені подобається поєднання якоїсь англійської фрази з українською. Колись була пісня «Стяги на стяги» «Бумбоксу», там був приспів українською, а потім була фраза «What we gonna do?», котра надалі римувалася з українською фразою. Це я використала у пісні «All friends are gone / Півуява, півсон», коли англійські слова римувалися з українськими. Я не знаю, чому наші музиканти досить рідко цей прийом використовують, адже, мені здається, це класна ідея, тим паче, так часто роблять у японській популярній музиці,коли заспів повністю японською, а потім програш чи фраза, яка несе основну думку, англійською. Так можна і з українською робити, але часто складно найти баланс, щоб це не було вульгарним, бо взагалі дуже просто щось перегнути, коли виходить «безвкусица».

В українських музичних текстах часто використовують епітети, а ви їх майже не використовуєте, є лише декілька прикладів. Це зумовлено вашим ставленням до них? Можливо, ви не вбачаєте в них художньої оригінальності?

У нас така музика, у якій досить не багато часу на вокальні партії. Це не хіп-хоп, де безліч часу на текст. У нас це не супервокальні частини, у яких дуже багато часу на текст, бо мелодії ємкі, треба найбільш ємкі і слова підбирати, щоб максимально вкласти зміст. У пісні «Голос», яку ви згадали, приспів «Ми не німі, німі не ми / У нас голос є, ми голос маєм»  - відсилка на радянське гасло «Мы не рабы, рабы не мы». Я узагалі хотіла використати цю фразу, яка була тоді усюди, навіть в азбуках, за часів більшовиків, коли  почали займатись просвітництвом робочого класу. Тож це була фраза у всіх буквариках. Однак мені здалося, що це досить грубо звучить і не всі зможуть зрозуміти цю ідею і це буде досить грубо. Тому  я трохи змінила «ми не раби» на «ми не німі», тож зміст залишився майже той самий, меседж зберігся, та й звучить ніжніше.

У піснях «Світанок» і «Завтра» є згадки про війну. Під час одного з інтерв’ю ви зазначали, що йдеться більш про війну між членами суспільства,а що являє собою ця особистісна, суспільна війна у вашому розумінні?

Текст «Світанок» - це взагалі текст київського стріт-арт художника. Мені подобається його творчість, бо у нього дуже ємкі тексти, коли окрім цих написаних рядків взагалі не потрібно більше ніяких слів, бо цим сказано усе: уявляєш усе настільки, що навіть мурахи по тілу, бо розумієш, що холод, зима, а ти хочеш тепла і миру. У цьому тексті взагалі дивний розмір, я не знаю, чи він якось називається. Можливо, це симбіоз декількох розмірів. Попри все, мені дуже сподобалось, як воно лягло на мелодію. Тоді  я знайшла його контакти, спитала дозволу на використання його тексту, він був дуже радий і дозволив. Та і взагалі, цей текст, намальований на покинутій радянській будівлі виглядав моторошно, апокаліптично, страшно, водночас засвідчуючи реальність. Тут звісно про війну, яка йде на сході України. І це скоріше відсилка цього художника, яку я підтримала. А щодо пісні «Завтра», там взагалі дуже багато трактувань: «між нами є вона» - може бути якась жінка, а «між нами йде війна», бо коли у стосунках між чоловіком і жінкою з’являється хтось третій, як правило, жінка, як я це розумію, тут це момент зради і це стосується міжособистісної війни; коли я писала, я мала на увазі і події в Україні, бо це був 2014 рік, про це не можна було не написати, тут була ситуація з Донецьком. З плином часу, коли я буду згадувати, я буду згадувати свої відчуття під час Майдану, наприклад. Але тут нема якихось конкретних назв, років, територій, присвят, які можна впізнати, тому в цій словесній конструкції можна дійсно трактувати просто як міжособистісні війни у шлюбі чи просто стосунках, чи навіть у дружбі, коли з’являється хтось третій, хто перетягує увагу, тоді ти починаєш конкурувати за увагу іншої людини. Кожен трактує по-своєму, адже війна – багатозначно слово, інтерпретація якого залежить від контексту.

У пісні «Голос», яка в цілому про протиріччя, які множать масмедіа, є рядок «Істина лиш одна». А який сенс ви вкладали в цей вислів і яка для вас ця істина?

Дуже класно, що ти запитала. Я на якомусь з уроків англійської дізналась, що слово «правда» або «істина» не має множини, а тільки однину, тобто «the truth». Вона не обчислюється, бо вона лиш одна. А брехня може бути множинна «lies», бо існує безліч версій, неправди. От виходить, що в українській та російській «правда» і «брехня» мають тільки однину, а в англійській «брехня» - завжди множина, а «істина» - однина. Мені настільки сподобалася ця концепція, бо вона настільки проста, що вже у граматику вкладено більш глибинний філософський зміст. Тому я й зробила такий рядок. Правда жорстока, що вона і є лише одна.

Назва «Голос», напевно, підкреслює, що голос каже правду, істину?

«У нас голос є/ Ми не німі» - ми можемо щось сказати, звучати. А от, наприклад, на виборах голос – волевиявлення, думка. У цьому випадку у нас є думка, яка ми можемо озвучити, бо «Голос лунає».  Тобто ми живемо, говоримо, демонструємо волевиявлення, не мовчимо і можемо підкріпити діями. Тут ще мені подобається паралель з англійською, яку я постійно повторюю. Через це повторення структури, граматики, я звертають до української, багато чого пізнаю цікавого. Наприклад, є іменник в англійській «voice» - «голос», але його можна використовувати і як дієслово і сказати «Voice it, please» - «озвуч це, будь ласка». Ми цього в школі, на жаль, не вивчали. Виходить, що «voice it» - озвуч свою проблему, про що думаєш, що накручуєш, усі свої шифри. Так само як є іменник «face» - «обличчя», а можна сказати «face this problem» - зустрінься обличчям до обличчя з цією проблемою, подивись їй в очі. Тому в англійській мені подобається ця багато площинність слів, коли ти можеш сказати 2 англійських слова «voice it» замість того, щоб поясняти це багатьма реченнями українською. Мені подобається крізь призму англомовних структур розглядати українську мову. Тут «Відлік» - найяскравіший приклад. для когось це здається примітивним, але в тому є певна лінгвістична ідея, яку я мала на думці.

Мене вразила пісня «Хащі», бо було дуже незвично чути український текст у синтезі з такою ритмічною оригінальною музикою. Текст був дуже лаконічним. Я знайшла ваш коментар: «Хащі – це прірва». Я хотіла б дізнатися, що це за прірва для вас? Як, чому вона з’явилася чи можна її ліквідувати?

Якщо перекласти російською слово «хащі» - це «дебри». У прямому значення це чагарник, чаща. А у переносному, це коли ти, наприклад, готуєшся до екзамену, а там якесь дуже складне питання і ти кажеш: «та там вобще такие дебри!», тобто там такі хащі. Це те, з чого ти не можеш розібратися. Для мене Хащі – це те, наскільки нас зараз заплутують на рахунок того, що відбувається в країні. Не хотілося б робити висновок, що я все схиляю до соціально-економічного контексту, але, звісно, він є,бо це мене хвилює, нервує. Іноді я дуже збентежена тим, наскільки нами грають, нашими почуттями, душевними надіями. Я дуже часто розчаровуюся і тоді мене переповнюють емоції. Навіть якщо подивитись якісь передвиборні ролики, то просто «ліворуч,праворуч лише одні ХАЩІ». Розумієш, що усюди одні й ті самі граблі.

Коли я Євгену Філатову озвучила цей текст, то він зрозумів по-іншому: цей текст про те, що залишилася лише віртуальна реальність – соцмережі, відсутність реального спілкування. Виходить, що в тенетах соціальних мереж у нас є свобода, але виходить, що навпаки ми залежимо від того, як направлять наші думки, бо усе це лише інструменти, щоб грати нашою свідомістю. Нам здається, що це свобода думки і волевиявлення, але коли аналізуєш, що трапляється на очі, через які канали воно туди потрапляє, які посилання, ти розумієш, що все настільки прораховано, що від того дуже страшно стає. Коли ти розумієш, що перестаєш читати книжки і розвиватись, хочу Інтернет  - доступ до вселенської мережі інформації, а ти витрачаєш  свій час на безглузде скролення стрічок соцмереж. Виходить, що ти настільки звикаєш ще й до допомоги Т9 та усякої механіки, що ти взагалі перестаєш задумуватись над чимось, вчитися. Про це усе трек «ХАЩІ». І сказати про це усе коротко і лаконічно – моє складне завдання.

Чи збираєтесь ви найближчим часом [дата інтерв'ю 20.02.2019] випускати нові україномовні альбоми, треки?

Ми працюємо. У планах і англомовні, і україномовні тексти, бо все ж таки, українські розраховані більш на аудиторію України, а англійські і на закордонну. Але, наприклад, «Відлік» взагалі не потребує перекладу, бо це своєрідний артефакт усім зрозумілий, бо  у ньому такий завуальований зміст. Зазвичай, коли я чую демку пісні, то я вже розумію, що тут має бути українська, а тут англійська. Однакдивно було з треком «Місто», бо від початку він був англомовним, мав назву «Сity». Але під час запису Євген запропонував зробити її українською. Це було дуже складно, я постійно змінювала, було багато різних приспівів, хоча місто залишалося. Було безліч варіантів: і артерії міста, і матерії, і багато чого іншого. У рядку «Я тобі даю… Надію», який спав на думку мені, коли я була на Подолі, є якийсь певний вульгарний, «пошлый» зміст. Мені хотілося, щоб це був певний провокативний приспів, типу «я тобі даю», а потім «свою надію», але цього ніхто не помітив, а я про це забула. Ми взагалі не очікували, що українська версія зайде. Потім випустили за кілька місяців англомовну версію, яка була першою, і вона взагалі не зайшла людям, хоча для мене вона більш лаконічна та гармонійна здавалося англійською. Хоча я вже звикла, і ми вже відмовилися від англійської. Я хотіла ще колись «Світанок» перекласти,  але зрозуміла, що пісня має мати лише один варіант, бо усе інше виходить якась спекуляція. Виходить, що музика сама диктує, який має бути текст, а тому є лише по одному варіанту усіх текстів.

Зараз я розумію, що будуть і англійські, і українські. Але англомовні будуть більше зарозумілі, менш заумні, бо хочеться вже ж спростити словарні конструкції, щоб це було більш ідентифіковано аудиторією. А щодо україномовних, мені подобається гра зі звичайними, повсякденними словами, які насправді мають дуже глибинний зміст.

«Струм» став певним вибухом, порушив важливі екологічні теми.  Як би ви визначили роль пісенного тексту, пісні як такої, як інструментів впливу на слухачів, як засіб їх формування, як свідомих громадян?

Я гадаю, цю роль складно перебільшити. Іноді якийсь виступ, пісня, інтерв’ю може дійсно запустити якийсь маховик історії в новому ракурсі.

Хочеться вірити, що «Струм» став своєрідним каталізатором у своєму ракурсі. Я розумію, що 1 мільйон -не 100 мільйонів, що можна було зробити відео більш коротке, ємке, не таке трагічне, важке для сприйняття, більш розважальне і тоді отримати більше переглядів, але мені це не цікаво, бо мені потрібний саме цей мільйон людей які переглянули зреагували когось навчили. Я думаю що усю ситуацію потрібно змінювати здебільшого через підлітків дітей. Але пісня «Струм» була присвячена не тільки сортуванню сміття, а екологічним проблемам в цілому і пов’язана з особистими переживаннями, бо моя бабуся знову опинилася в реанімації, і у мене був той стан, коли усе іде шкереберть, бо я більше ні про що не можу думати. Пісня про те, що я нічого не можу змінити, але «вірю в максимум», що вона видужає, а аналог «білого шуму» - шум роботи двірників машини, які є зацикленим потоком звуків і заспокоює, як, наприклад, кажуть, і серцебиття матері для дитини. Крім цього,з одного боку, «коливання струн, знову білий шум» - звук гри це теж звуки, які заспокоюють, але для мене це була відсилка до того, що бабуся професійна бандуристка і в моїй уяві вона грала на бандурі. Тобто усе це гра образів, яка не обов’язково має бути «від А до Я» зрозумілою для слухача, бо це певні образи, іміджі, які тільки людина сама для себе може трактувати. Мені здається, таким цікавіше, бо ти поринаєш у такий певний художній світ, де від початку до кінця усе твоя канва. Так вийшло, що ця ідея з відео і сміттєсортуванням – спільно з Аланом Бадоєвим створена.

Чи є у вас якась мета як митця? Чи є якась основна думка, яку хочеться донести?

Взагалі я дуже щаслива як митець, бо мені вдалося повернути в моду народну музику і сопілку. Звісно, є багато інших гуртів у світі, але у мене це конкретно запозичено з українського фольклору. Українську народну музику важко відтворити, бо в ній складні, глибокі почуття. Класно, коли ти синтезуєш народну й електронну музику, показуєш якісь фольклорні мотиви й інструменти. Той самий інструмент «Бугай», який завжди мені видавався космічним, а хтось його пов’язував з садо-мазо. Я хотіла знайти щось про його історію, а знайшла у Вікіпедії тільки інформацію про те, що у сучасній культурі використовується гуртом «ОНУКА». І взагалі, українська культура на стільки багата, і трагічна, і лірична, це ж не тільки весілля і шароварщина. Мені здалося, що мені вдалося зростити інтерес аудиторії саме до цього колориту.

Україна має багато талантів і митців, які «зробили себе самі», це країна контрастів: у нас дійсно трагедія поєднується завжди з чимось емоційним, цікавим.