Наталія Михно: "В першу чергу ти приходиш служити народу"

Над чим зараз найбільше зосереджена Ваша робота, саме в ці дні, тижні?

Найбільше зараз я займаюся проблемою і моніторингом оздоровлення дітей. В нашій області є 12 оздоровчих таборів, в 11 із них я вже була, залишився ще табір у Ланівцях. Мене, насамперед, цікавив стан цих таборів, якість життя і харчування у них. Звичайно, проблем дуже багато. Адже табори є старими, та й взагалі побудованими ще у радянський час. Є дуже багато запитань до деяких директорів цих таборів. Є випадки коли справді видно, що директор працює на благо свого табору, на благо дітей, що відпочиватимуть у ньому, але є багато людей недобросовісних у своїй справі. Це буде враховуватись наступного року. Обов’язково будемо контролювати заїзди відпочиваючих. Цим буде займатись і комісія і наші люди із департаменту.

У Вас наразі є багато зауважень до Ваших колег, підлеглих, попередників?

Ну звичайно, тому що я прийшла поки що не з командою, я прийшла одна на цю посаду. Хочеться зібрати довкола себе команду фахівців які будуть відстоювати ідею позитивної і якісної роботи у гуманітарній галузі.

Також повинна зауважити, що з сьогоднішньою ситуацією це дуже важко, не всі гуманітарні заступники у районах Тернопільщини є призначеними. Є проблеми з відділами освіти по всіх районах, у Зборові загалом немає питань по фаховості керівника відділу освіти.

Я ознайомлена із Вашою щоденною роботою. Ви проводите велику кількість зустрічей, як і на робочому місці, так і на виїзді, тож чи можна стверджувати, що спілкування із простими людьми допомагає Вам у вашій діяльності?

Звичайно, що так. Ну, по-перше, я належу до тих людей, які розуміють – коли ти приходиш на державну роботу, ти в першу чергу приходиш служити народу, ти маєш розуміти, вслухатися до проблем громадян інакше ти не та людина, яка має бути на цій посаді. Сама система зараз дуже складна і розуміння деяких посадовців не є вірним. Чомусь є настрої серед деяких служителів держави, про те що треба панувати над людьми, на жаль.

Нещодавно в одній із соціальних мереж ви написали, що «не бажаєте жити у депресивній області», а «Тернопільщина схожа на ваше господарство – закотив рукави і до роботи», то яку проблему Ви вважаєте найболючішою у нашому краї, першу в черзі до вирішення?

Найболючіше з чим я зіткнулася – це скарги людей на корупцію. На жаль, корупція, як ракова пухлина пустила метастази і досі тримається в нашому суспільстві. Це найболючіше і найобурливіше для мене, тому що я маю надію на зміни і дуже хочу аби ці зміни відбулися. Хочу, щоб до влади прийшла нова, молода команда із новим баченням. Але реально викорінити цю систему дуже складно, тому що люди навчилися давати хабарі і брати хабарі. Найгірше, що, по суті, це вигідно обом сторонам. Але все таки є воля і є бажання змін. Я в цих питаннях потребую підтримки громадських організацій та преси, тільки за допомогою відкритості ми зможемо змінити ситуацію в Україні. Бо все таки страх публічності часто зупиняє хабарників. Щодо матеріальної та технічної бази, то проблеми звичайно є всюди. Все через нестачу коштів.

Тоді останнє питання на сьогодні. За останній час у державних структурах Тернопільщини з’явилось багато нових облич, наприклад, і Ви. Яким було Ваше життя до політики, до посади заступника?

Мабуть історія моєї активної громадянської позиції досить довга. Тому що, практично з 90-х років я переймалася країною. І я з людей, які щось робили для України, мій дідусь очолював Конгрес українських націоналістів у рідному селі, на Теребовлянщині. І було розуміння того, що є незалежна Україна, в якій я хочу працювати і жити. Я була просвітянкою після студентського навчання, з 1994 року. 2004 рік став поштовхом до того, що я пішла у партійне життя. Звичайно, були моменти проблемні, моменти розчарування, але було розуміння того, що не все так швидко робиться. Але зазирнувши трохи назад хочеться сказати: Я десять років пропрацювала викладачем у Теребовлянській гімназії. Виховуючи, навчаючи молодь вже незалежної України, я кожного разу переконувалась, що вони заслуговують на життя у процвітаючій державі. І тому я зрозуміла, що просто вчителем, викладаючи я нічого не зможу змінити. Я навчала молодь, якою має бути країна, вчила як здобувати професію, досягати успіху на прикладах літератури, на прикладах із Історії. Мені дуже хотілось виховати оптимістичних, успішних молодих людей, українців, які б жили в Україні і творили державу. Але в школі я не могла докласти до цієї мети потрібних зусиль. Тому я опинилася в політиці.