Мирослав Слабошпицький: "Інвестицій в кінематограф не існує"

22 травня 2014
Редакція
За кілька днів завершиться черговий Каннський кінофестиваль, в якому всьоме участь взяли українці. Свій фільм в українському павільйоні представить і Мирослав Слабошпицький.

Чим Мирослав відзначився за останні кілька років – це роботами, які, якщо не отримували нагороди на великих кінофестивалях, то потрапляли на досить вагомі конкурси. Такі як Берлінале зокрема. Йдеться про фільм "Діагноз", чи короткометражку "Глухота".

Останній фільм, який Мирослав повіз у Канни називається "Плем'я", - експериментальний фільм про глухонімих дітей, відомий тим, що в ньому знялися непрофесійні актори.

Перед поїздкою до Канн Мирослав погодився дати інтерв'ю UaModna TV.
 
Хотілося би поговорити про ваші роботи, про ваш професійний шлях. Адже він у вас був досить звивистий. Зокрема, ви працювали в Україні, потім якийсь час жили і працювали в Росії в силу певних непогоджень з чиновниками, які в той час керували в царині українського кінематографу. Тепер ви знову повернулися в Україну. Чи вважаєте, що кінематограф за той час якимось чином розвинувся, став кращим в Україні? 

Ну, насправді, як не парадоксально, можливо, такий най-най-найкращий час за 23 роки для кінематографу в Україні був востаннє 3 роки тому. Зараз, як ви розумієте, не до кінематографу тому що, власне, "родина в опасности" і економічна криза, і все таке інше. Зараз знов все спинилося.

Було знято декілька робіт на базі подій Євромайдану. Можливо, ви чули за таку студію "Вавилон 13". Поряд з тим Україна зараз в центрі уваги всього світу, вона дуже трендова. Це не є дуже сприятливим фактором, сприятливою атмосферою, середовищем, для того, щоб світова спільнота, в тому числі кінематографічна, звернула більше уваги на Україну і, можливо, могли би бути якісь інвестиції у зв'язку з цим? Якісь нові проекти? 

Я розповім одну таку таємницю. Ви можете взяти таку книжку, яка називається "Економики Голливуда" і зрозуміти, що інвестицій в кінематограф не існує. Інвестиції - це гроші, які мають бути повернені. Будь-який кінематограф – німецький, бельгійський, французький, будь-який європейський кінематограф існує як іміджева дотаційна державна забаганка. Іншого кінематографу не існує. В тому числі багато американських фільмів знімається за кошти німецьких платників податків. 

Навіть документалістика, яка народилася під час Майдану, приречена на забуття, чи можна сподіватись, що вона з'явиться на якихось фестивалях цього ж року?

Ні. Ну давайте, по-перше, в Каннах буде показаний фільм "Майдан" Сергія Лозниці, буде спец показ. По-друге, я знаю і товаришую з Володею з "Вавилону 13", так склалось, що там багато моїх  колег, з якими ми брали участь в "Україна, гудбай" чи, скажімо, ми вчилися в інституті. Власне, я вчився на першому курсі з чоловіком, якого, якщо ви там стежите, викрадали в Севастополі, так що це все мої друзі. Я не знаю, я думаю, що звичайно ці фільми так чи інакше знайдуть свою аудиторію.

Ви працювали у Санкт-Петербурзі, якийсь час жили в Росії, напевно у вас там і друзі, зв'язки великі. Яким чином зараз це все у вашому житті відбувається у зв'язку з подіями, в зв'язку з протистоянням між російським урядом і українським? Як ви почуваєтеся в цій ситуації?

Я почуваюся так, як власне взагалі має почуватися людина в країні, яка не сьогодні-завтра може стати новою Югославією. І я вважаю цю загрозу цілком реальною. Що стосується друзів в Санкт-Петербурзі і Києві, я не можу сказати що маю так багато. Я маю взагалі небагато друзів. Є трохи друзів і багато співробітників, але я знаю тут дуже багато притомних людей, критиків і таке інше. Побачу багатьох з них в Каннах, напевне.

Тобто це не дуже позначилося на вашому теперішньому бутті? А як загалом ви почуваєтеся, як режисер, коли дивитеся на те, що відбувається на вулицях у різних містах? Чи не здається вам, що це якесь трішки страшне кіно, якого ви, можливо, самі би не відзняли, якби історія не стала режисером?

Та ні, мені не здається, тому що кіно – це, власне. розвага, навіть страшне кіно – це розвага. І оскільки мені від Майдану додому приблизно 4км, тобто це можна здолати пішки хвилин за 30-40, і мені трохи пощастило в тому розумінні, що коли я почав знімати фільм, в Україні Януковича, в котрій, власне, був такий "застой", спокійний. Потім, я знімав під час Майдану, під час Грушевського, під час Інститутської, і завершили ми зйомки, коли вже Росія окупувала Крим. Тому, ви знаєте, останній рік я випав певною мірою з життя, тому що в мене був фільм, і, власне, я був цим зайнятий. Звичайно, в перервах між знімальними днями, ми знімали якісь відео з Майдану чи ще десь. Я мушу сказати, що за впливом якимось енергетичним, це дуже складно. Я б у всякому разі не взявся робити фільм про Майдан, тому що таку енергетику, на мій погляд, дуже складно було би відтворити.

Якщо за гіршим сценарієм, як ви кажете, за Югославським, дійде до громадянської війни, ознаки якої ми останніми днями бачимо, адже в різних містах відбуваються сутички між різними групами населення. Чи будете ви залишатися в країні? Чи ви розглядаєте таку можливість виїхати з неї?

Я поки не знаю. У будь-якому разі весь цей час я був в країні і звик, власне, до того, що треба тримати документи на видному місці, змінну білизну і таке інше. Адже щодня чи через день надходили повідомлення, що ось зараз російські танки перейдуть кордон. Це для нас як прогноз погоди, ми до цього звикли. Але як людина, яка жила в Росії, яка бачила, власне, новини телевізійні, яка уявляє, що буде в місті, якщо туди ввійдуть регулярні російські війська, то я розумію, що для людини відповідальної є два вибори – або взяти зброю в руки і йти воювати, або тікати к чортовій матері. Адже якщо вони ввійдуть, то розстріляють всіх чоловіків від 15 до 60, як це було в Чечні чи ще десь. І, бачите, якщо прочитаєте старі мої інтерв'ю – я є фанатичним прибічником легалізації зброї. Це для мене, власне, тест для будь-якої влади: якщо влада не дозволяє народу мати зброю, значить влада боїться народу. Тому ми, законослухняні люди, не є озброєні, і якщо хтось зазіхатиме на моє житло чи щось інше, я не зможу навіть протистояти цьому, і влада в Україні не легалізує зброю наразі.

Ви вважаєте, що сучасне українське суспільство має достатньо культурний рівень, щоби володіти зброєю? Це не така проста річ, коли звичайні громадяни мають засоби ураження у своїх руках без будь-якого контролю з боку держави. Чи українці сучасні достатньо для цього освічені?

Я думаю, що всі, хто хотів мати незаконну зброю в Україні - зараз її вже мають. Не мають її тільки люди, які є законослухняні. І законослухняні люди не є тими, що порушують закон. І говорити зараз про те, чи суспільство достатньо дозріле чи не дозріле, коли біля Макдональдса, куди я заходжу перекусити, складали трупи, знаєте, я думаю, що тут нема про це мови. Я думаю, що, власне, свобода володіння зброєю захищена другою, якщо я не помиляюся, поправкою Конституції, і це є важливою річчю. Навіть важливішою, ніж свобода думки чи свобода зібрань, тому що людина має право себе захистити.

Давайте повернемося все ж таки більше до вашої творчості. "Плем'я" – це не перший фільм, в якому героями стають люди з обмеженими можливостями, зокрема – глухонімі. Можна згадати ваш фільм "Глухота", який був представлений в 2010р. в конкурсній програмі на Берлінале. Чому така зацікавленість саме цією групою людей?

Я поясню. Справа в тім, що я не знімав фільми для глухих. Я знімав фільми з глухими для звичайних глядачів. Я розповідав про це. Мені дуже хотілося зняти фільм, експеримент, в якому люди би спілкувались, як в глухому кіно, за допомогою пантоміми. І "мова глухонімих", до речі, не політкоректна. Це як "нігер", або "жид", і люди, яких називають глухими, дуже ображаються і кажуть: "Ми не німі". Вони фантастично цікаві. Коли ти дивишся, як вони спілкуються між собою руками, цією мовою знаків, це просто зачаровує. І я був під цим враженням і подумав, що зробити фільм, в якому є певна історія, в якому є фабула, є люди, які просто говорять українською мовою, російською чи німецькою – будь-якою мовою жестів. І мені здається, що це питання мистецтва і пластики. Воно виглядає дуже цікаво. Це така річ "в собі", і я не думаю, що є сенс після цього фільму знімати ще один такий фільм. Я бачив дуже багато фільмів і не знаю, чи робив хтось такі ж до цього.
 
А ви в процесі роботи опанували мову жестів? Яким чином ви спілкувалися, комунікували з акторами?

Ну напевне, трохи гірше ніж моя англійська. Якісь примітивні жести я знаю, але такого якогось знання нема. Я сприймав це більше як пантоміму. Мені більше було формально цікаво як це виглядає, а виглядає це абсолютно вражаюче, можете мені повірити. Але мені здається, знаки подібні до ієрогліфів. Тобто, я думаю, що їх мова за складністю приблизно така ж як китайська, і якщо її вивчати, то треба дуже серйозно до цього підходити.

Це фільм про хлопця, який потрапив у спеціальний заклад і щоб вижити він повинен якимось чином долучитися до групи в середині колективу, яка називалася "Плем'я", правильно?

Ну це такий переклад. Насправді воно не називається "Плем'я". "Плем'я" - це є ця група, це не назва вуличної банди, якась там символіка. Я б сказав, що це певною мірою вестерн. Знаєте, класична конструкція вестерну, коли герой приїжджає в нове місто, намагається вписатись, пристає до вуличної банди, закохується в дівчину ватажка і в усьому розумінні він доволі такий простий. Я думав зняти фільм про насильство, але в мене більше вийшло зняти кіно про кохання.

Чи є який-небудь звуковий ряд до цього фільму? Чи все відбувається у повній тиші? Чи все, що ми чуємо – це певні звуки, які видають глухі люди коли вони спілкуються?

Ні, вони не видають звуків. Але там чути те, що чути в будь-якому іншому фільмі. Там чути те, що називається фонові шуми.

Ви занурилися в світ глухих людей. Можна сказати, що в них якісь свої процеси, окремий світ? Тому що зараз досить багато фільмів з'являється, даруйте власне за це слово, про соціальні меншини, тобто про людей, які якимось чином вибиваються із загалу. І чи можна сказати, що в глухих людей, наприклад, в Україні є своє суспільство, градації, внутрішні процеси, угрупування? Чи вони всі рівні між собою і приязні один до одного, незалежно від того, який займають ранг чи становище в суспільстві?

Ну безумовно, це об'єктивно зумовлено тими речами, що є якийсь бар'єр між нами і ними. І це до певної міри замкнутий світ, там існує своє життя, як і в будь-якій такій меншині. Колись в Росії гриміла так звана "глуха мафія".

Ну це ми із "Страны глухих" могли побачити. Це, здається, у фільмі Тодоровського було показано.

Так-так-так, у фільмі Тодоровського у всіх героїв були реальні прототипи. Якщо зацікавитесь темою, то всіх людей, які в 90ті очолювали ці "глухі товариства", перестріляли. В живих нікого вже нема. Це дійсно світ, я скажу, доволі драматичний. Він різноманітний, в них є певні соціальні гілки. Найголовніше – це спорт. У них всі, хто може, стають спортсменами, їздять на параолімпіади. Створюють якісь квоти у вузах для них, дуже багато з них отримують фах швеї, або зубних техніків. Є якісь звичайно і угрупування, створені за цим принципом.

Кіно, як ви зазначили на початку, має свою певну пропагандистську функцію. В чому тут пропагандизм?

Я знімаю по той бік добра і зла, немає там ніякої пропаганди.

Коли ви представляєте українські фільми, ви частково представляєте і Україну. Ви знімаєте на українській землі.

Знаєте, я відверто думав, що Україну представляє МЗС і люди, котрі отримують за це гроші. А я просто представляю фільми. Ви знаєте, що в Каннах Україну знають по прізвищах режисерів?

Чи будете ви особисто присутні на Каннах? Взагалі, які у вас очікування від цьогорічного фестивалю? Які ви собі шанси даєте, якщо відкинути зайву скромність?

Ну шанси високі :) Я дуже сподіваюсь, що до того моменту, як я полечу туди, мені буде звідки відлітати. Я на це дуже сподіваюсь.
   
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Вимоглива й жіночна: тренер Ірина Ващук про гармонію та мотивацію
Чому важливо тримати себе у формі? З чого почати вести здоровий спосіб життя? Де шукати мотивацію та на кого варто рівнятися? До вашої уваги інтерв'ю з фінтес-тренером Іриною Ващук, яка вже багато років допомагає людям триматися в гарній формі.
Читати більше
Сам собі вчитель: мистецький почерк Андрія Гладенького
Мистецтво таке різне: констрастне, емоційне, з якогось боку зрозуміле всім, з якогось — абсолютно абстрактне. Але сила пензля та уяви робить дива. Сьогодні маю намір познайомити вас з Андрієм Гладеньким — самоучкою з надзвичайним талантом бачити та передавати красу на полотні.
Читати більше