Микола Хомич: Мандри, які змінюють життя

Микола Хомич – мандрівник та мрійник, письменник та меценат. "Ніч Русалки", "Час", "Територія брехні", "Загадка гробниці" – досить велика бібліографія для людини, яка не так давно стала письменником. 

Він дуже схожий на Чехова, і справа не в тому, що Микола Харитонович – лікар за фахом. Така собі "чехівська" спокійна манера спілкування: впевненість, здоровий глузд та реалістичний погляд на буття. В його творах, написаних на українському підґрунті, але в найкращих світових традиціях історичного детективу, герої шукають відповіді на ті питання, які автор задає собі й читачеві.
  "Житомирщина – це моя батьківщина, я закінчив школу й виріс в Новоград-Волинському. Може я з іншого часу, але Житомир завжди був для мене гоголівським містом N. Завжди тут чомусь було дивне відчуття махрового провіціоналізму. І так було від цього прикро! Інші міста, наприклад, Рівне, не говорячи вже про Львів або Київ, зовсім інші. І те, що зараз хтось намагається виводити Житомир з тіні Києва – це дуже гарна, на мій погляд, ідея. Тому що Житомир – дійсно достойне місто. Достойне того, щоби бути самобутним. Чомусь була у житомирян якась дивна самосвідомість: відчували себе провінціалами. Ні, Житомир – це чудове місто із дивовижною історією".

Житомир – дійсно достойне місто. Достойне того, щоби бути самобутнім.
 

"Чи можна виховати літературний смак? Звичайно ж, можна. Раніше думали, що прийде телебачення, буде масова культура і зникнуть театри. Так думали й говорили. От зараз так говорять, бо з'явились електронні книжки. Але ніколи вони не замінять живу книгу! Я думаю, що все одно настане пора Ренесансу. Все одно буде пробудження. Ще колись в радянські часи говорили, що населення СРСР найбільше за всіх у світі читає. Але відбулося щось, що нас відділило від читання. От у подорожах іншими країнами, у тому ж Єгипті, Туреччині, подивіться, скільки людей читає! Але, на жаль, то все іноземці. У будь-якому готелі є невеличкі бібліотеки, але там немає наших книжок. Оце й прикро. І я вірю, що той Ренесанс відбудеться обов'язково. Зрозуміло, що життя тяжке, що в країні війна, що боротьба за існування, що складності політичні – маса факторів, які відіграють негативну роль, але повернення до книги буде обов'язково"
  "Запах книги дивовижний і з часом він змінюється. Спочатку нова книга пахне типографською фарбою, а візьміть давню книгу десь на старому горищі – і вона пахне ваніллю, пилом чи чимсь старим, музейним. Книга – це вишуканість, як і театр. Не всі ж ходять до театру, хтось і серіали дивиться. Так в житті влаштовано: кожному своє. І це прекрасно, ми ж в демократичній країні живемо".

Книга – це вишуканість, як і театр
 

"Декілька років тому я теж думав, що письменник – це щось монументальне. Зі мною метаморфоза відбулася декілька років тому. За фахом я лікар, і якщо б мені раніше сказали, що стану письменником, не повірив би. В цьому навіть є щось містичне. Вийшло так, що я досить багато подорожував, об'їздив багато країн. Як і всі, був бранцем "залізної завіси" радянських часів і бачив світ очима Сенкевича (ведучий передачі про подорожі, що виходила в радянські часи – Прим.ред.) І коли з'явилася можливість подорожувати, я почав їздити.

Ще в дитинстві мене дуже вражали картини Реріха, і захотілося побувати в тих місцях, де художник писав свої полотна. Мені це вдалося: я поїхав у Гімалаї, Тибет. Там і сталося щось незрозуміле: мені порадили поспілкуватися з астрологом. Взагалі-то я матеріаліст, а тут справжній астролог, якого мені порадили мої індійські друзі. Він спитав у мене тільки ім'я та рік народження, уважно на мене подивився і почав розповідати.



Спочатку він сказав, що я лікар. Це мене не вразило, я подумав, що він дізнався про це від моїх друзів, слухав його так не зовсім уважно, наче просто відсиджував свій час, тільки з ввічливості. А потім він почав розповідати такі речі, про які знав тільки я. Довелося повірити й зрозуміти, що людина чимсь наділена. І в кінці він сказав, що після п'ятдесяти різко зміниться життя – стану публічною людиною. Тут у мене виникло таке розчарування!"

Дізнаватись, хто ми, звідки прийшли і куди, власне, йдемо – це і є письменництво.
 

"Я і не збирався ставати публічною людиною, бо в моєму розумінні то була тільки політика, якою займатися не збирався. Розчарований, я забув про ту розмову, повернувся додому, в Київ. А потім написав невеличкий нарис про цю подорож. Для себе, просто оті переживання, враження, які відчув, пройшовши шляхами Реріха, Ван Гога, двох моїх улюблених художників. Із замальовок, написаних для себе, і вийшла моя перша книга. І ось тут я і згадав те передбачення. Виявилося, що публічність – це оприлюднення того стану, тих переживань і тих питань, які накопичились. Тому для мене бути письменником – це відкрити свою душу та задати ті питання, на які у мене особисто відповідей немає. Задавати питання, які бентежать і людей, і спільноту, докопуватись до того нерву, дізнаватись, хто ми, звідки прийшли і куди, власне, йдемо – це і є письменництво. Тому я дуже щасливий, що творчість прийшла до мене саме зараз. Це не просто бажання писати, це вистраждане прагнення".

"Добре, коли людина має такий дитячий погляд на життя, радіє тому, що взагалі народилася, що є обраною. Тобі вже пощастило: ти народився саме тут, на Землі, можеш подивитись і побачити цю планету. Це вже і є величезне щастя!"

Добре, коли людина має дитячий погляд на життя, радіє тому, що взагалі народилася
 

"Вік для людини … У мене якраз вийшов роман-роздум на цю тему під назвою "Час". Саме Час як фізична субстанція, складова життя людини відіграє чи не найважливішу роль. Це і для жінок важливо, і для чоловіків. Ми всі – часина природи, відчуваємо природні цикли. От візьміть проекцію пори року на власне життя. Часто ми говоримо: "Як швидко проминула весна, пробігає літо…" Ми всі, неначе годинникова крамниця, де пролітають десятки тисяч годин. Що таке життя? Розтягнута в часі біохімічна реакція. Пролітає секунда, а в нас відбуваються десятки тисяч біохімічних реакцій. Нас неначе заводять на певний цикл".
 

Хочеться, щоб люди знали свою історію, знали про велич свого міста

"Житомир – видатне місто, з ним навіть становлення України як держави пов'язане. Саме сюди у 1918 році, коли наступала армія Муравйова, перебрався український уряд, тут, неначе на Ноївому ковчегу, шукали порятунку. Це прекрасне культурне місто, з яким пов'язані імена Корольова, Короленка та багатьох інших видатних особистостей. Хочеться, щоб люди знали свою історію, знали про велич свого міста. Тоді в Житомирі відбудеться Ренесанс – відродження міста, його культури. Най це дивовижне місто прокидається!"

Фото: Марта Яроцька
Записала: Оксана Давиденко
Джерело: zhytomyr.travel​