Музиканти гурту "Патриція": "Хочемо, щоб в нас звук був як у Foo Fighters"

6 листопада 2014
Svitlana Ivanyshyn-Ugryna
З хлопцями з гурту "Патриція" я познайомилася трохи більше року тому. Вони стали гостями парафіяльного фестивалю "Юктоберфест - 2013" та церемонії підняття українського прапору на честь Дня Незалежності на Daley Plaza, в центрі Чикаго. Цього року Остап Панчишин та Володя Оленський приїхали на "Вечір Патріотичної Пісні", який відбувся 25 жовтня 2014 в аудиторії церкви св. Йосифа Обручника в Чикаго. Йдеться про благодійний концерт в підтримку української армії, котрий об'єднав виступи місцевих музикантів та гостей. Наступною була вечірка до свята Halloween, котру організовував осередок СУМу в Чикаго. Поміж виступами та цікавими й корисними мандрівками Чикаго, які їм організував Сашко Хрипливий? хлопці забігли до студії UA Modna, щоб поспілкуватися.

З того часу, коли ми розмовляли з вами рік тому, дуже багато що змінилось. Тоді ви приїхали перший раз з альбомом "Лечу" і зі свіжим поглядом на Чикаго. Яка мета вашого приїзду цього разу і чому вас тільки двоє?

Остап: Ми приїхали вдвох, тому що дали візи тільки нам з Володею, ми першими подавали документи. А приїхали, бо в нас тут два концерти. Перший – це був патріотичний, і наступний – завтра буде, на Хелловін, ми граємо з "Ефірою" – нашими друзями, і це вони нас запросили.

Які ваші враження від "Вечора патріотичної пісні"? Адже коли ви їхали, перед вами стояло конкретне завдання, і, я так розумію, ви підготували відповідний репертуар.

Остап: Ми підготували свої нові пісні, які були написані під час подій в Україні на Майдані і під час війни, плюс ми зробили з "Ефірою" сет, і нам дуже сподобалось, дуже багато людей було і все дуже позитивно пройшло.

А сет з яких пісень складався?

Остап: Сет з "Ефірою" складався з патріотичних пісень.
 
Це переважно пісні УПА?

Остап: І пісні УПА, і стрілецькі пісні.

Володя: Ми взагалі з "Ефірою" об'єдналися, з двох груп зробили одну, і це було дуже цікаво.

Повертаючись на рік назад. Ви повернулись додому, у вас були ж певно якісь плани, фільм робити, розвиватись далі – і тут починаються розгортатись непередбачувані події. Розкажіть про цей шмат свого життя, яким він був для вас? Що ви пережили за цей період?

Остап: Ми спочатку слідкували за всім в інтернеті, "Громадське телебачення" якраз почало мовлення, і ми почали слідкувати за цими всіма подіями. Потім, коли все переросло в Майдани, то ми, звичайно, були на там, грали, виступали, підтримували людей грошима і всіма можливостями, якими можна було допомогти.

Володя: Концерти благодійні давали.

Ви самі де більше часу проводили – у Львові чи в Києві?

Остап: У Львові.

Ви - львів'яни, як можете описати настрої, що панували в той час?

Остап: Ну, по-перше, у Львові всі люди дружні. Я пам'ятаю, була так ніч, що казали, що приїдуть "беркутівці" у Львів...

Володя: Всі дуже організувались. Наприклад, ми патрулювали місто. Всі, хто мали машини, об'єднувались і патрулювали кожен свій район.

Ви особисто їздили на автівках там?

Володя: Так. Ми - музиканти, можемо допомогти якось фізично, але ми розуміли свою нішу, те що ми несемо, і давали благодійні концерти в госпіталях для військових. Потім, коли ми долучились до цього патрулювання, мене особисто дуже здивувало, що коли ми їдемо, люди, наприклад, казали: "Невідома машина там". І ми ще не встигла приїхати в цей пункт А, як там вже було 5 машин. Люди дуже сильно об'єдналися, адже міліції, як такої, не було. 

Тобто, в той час навіть міліція була бездіяльна?

Володя: Міліцію порозганяли, відділення спалювали і люди спочатку були на роверах. Потім це все ДАІ взяло в свої руки, і вже ДАІ їздило постійно з кимось із представників самооборони, так би мовити. Тобто, настрій був дуже піднесений, але місцями це було страшно. Тим не менше, люди дуже сильно об'єдналися. Тепер, на превеликий жаль, мені здається... Наша нація є дуже витривалою і ми звикаємо до всього, як до хорошого, так і до поганого. Тепер це все, так би мовити, затягнулося. Майдану вже немає, в містах спокій і все окей, але з тою війною це жах повний. Люди вже не знають, кому вірити і що відбувається. Тобто, особисто від тих людей, що там воюють, ми чуємо одні речі, а по телевізору показують другі речі. От ми з Остапом їхали в посольство за візою, то їхали з військовими...

Які вирушали на АТО, на фронт?

Володя: Так. Один їхав у відпустку, відпочивати, а другий вирушав якраз з полігону на фронт. Вони здається з Центральної України... І от вони настільки в цьому всьому розчаровані, що кажуть, що це просто жах, це страшні речі. 

Можеш сказати щось конкретне?

Володя: Ну от, наприклад, коли людина з Франківської чи з Львівської області їде воювати в Донецьку область, то вона їде захищати ту землю, хоча цього могла би й не робити, правильно? А в той же момент, (ну звичайно не про всіх говорячи) більша частина жителів тої землі робиться біженцями і сидить під Києвом, по їх словах, і жарить шашлики. А є ще пара ідіотів з тих, які під Путіним, роблять конфлікт і ситуація невідома – за що хлопці гинуть?

Остап: А гине дуже багато.

Володя: Так, гинуть набагато більше, ніж ми знаєм. 

Остап: В мене є одногрупник з консерваторії, якого забрали теж воювати. Я його недавно зустрів, то він каже: "Чувак, там зовсім не те, що по телевізору. Кожен день стріляють, вбивають людей, і це страшне".

А як, до речі, вам вдалось уникнути призову, якщо твій одногрупник з консерваторії потрапив?

Остап: Я не знаю, там дуже дивно повістки приходять по Україні. Мені повістка не приходила, а йому прийшла.

А якби тобі прийшла? Ти пішов би?

Остап: То би прийшла. Пішов би... Тікати куди?

Повернемося до творчості. Який матеріал за той час був напрацьований?

Остап: Чесно кажучи, спочатку ми грали на Майдані і все. Ми не хотіли складати революційних пісень спеціально, тому що в нас половина львівської і української естради почали займатись такими штуками, щоб пропіаритись. Ми спеціально цього не робили. Пісня вийшла "Давай", ми зробили її після Майдану, навесні, по-моєму, і це була така наша позиція, і ви мусите її почути. Там приспів: 

Давай, ми зможем піднятись,
Давай, нам є що сказати;
Давай, я за тобою за край!
Давай, ми маєм надію,
Давай, я так в тебе вірю,
Давай, єдиний шанс не втрачай!


От таке. А друга пісня – на слова Олександра Олеся, і вона не наша, а групи "Пласт". Колись мій тато в ній грав 20 років назад, і цю пісню я ще з дитинства знаю. І так вийшло, що вона є актуальною сьогодні, там моменти: 

Брати! За шаблю, за мушкет!
Всі за республіку! Вперед!
Вперед, вперед — одна дорога!
А там за нею — перемога!"


Тому оці дві пісні вийшли з нашою такою громадянською позицією патріотичною.

До речі, яким був ваш особистий досвід на Майдані? 

Остап: Ми були і на сцені, і були такі дні, що ми просто стояли з людьми, бо потрібна була підтримка і все. Я пам'ятаю, було дуже холодно, страшно. Але нічого, якось вистояли. 

Останнім часом в музичному світі визначилося певне розходження в думках: декотрі музиканти зробили тури на Схід, виступили перед солдатами і деколи дорікали іншим, що ті не вчинили так само. Інші музиканти казали, що не поїдуть, бо військовим цього не потрібно. Їм потрібна чиста питна вода, їжа і нормальна зброя, а головне, нормальне командування. А приїхати виступити і поїхати додому перед тими, хто йде на смерть, – це не зовсім правильно. Хотілось би почути вашу думку з цього приводу.

Володя: Я думаю, що тут все таки, "палка з двома кінцями". Тобто, сказати, що це не потрібно – не можна. Всі ми переконались, коли відіграли концерт, щоправда ми не були на лінії фронту. Це було у воєнному госпіталі у Львові. Людям реально це було потрібно.

З іншого боку, якщо подумати, можливо, дійсно їм не до цього. Це дуже тонка справа. Тут головне не робити з цього якийсь бізнес і піар. Я знаю дуже багато музикантів, які просто сідали в машину, запаковували її водою, їхали. І заодно чого б не поставити гітару і чого б не заспівати, якщо це їм потрібно? Ми, як ви знаєте, крім того є сесійними музикантами і багато з ким співпрацюємо. Знаємо, що всі поголовно пишуть патріотичні пісні, а коли починаєш спілкуватись з ними (я з етичних міркувань не буду називати імен), то розумієш, що людина зовсім далека від цього, тобто, вона думає лише про свій бізнес, про свої ім'я. 

Неважливо, чи ти музикант, чи ти політик, чи суспільний діяч – кожен завжди хоче на чомусь заробити. І зараз це просто дуже сумна картина, тому що це все - на смертях людей.

А ви, до речі, не хочете поїхати на Схід виступати? Не було такої думки?

Остап: Хотілося. Але у Львові теж є що робити, там теж в госпіталі виступали. Ти не можеш всюди встигнути, як би ти не хотів.

А може вам керує просто страх? Не страх війни, а страх, що будуть говорити, що ви кон'юктурщики, що ви собі піаритесь.

Остап: Ми не переживаємо за це, бо перед собою чесні. Ми робимо все так, як відчуваєм, як нам подобається, як ми хочем, як вважаєм за потрібне.

А як ви ставитесь до випадку з Ані Лорак, скажімо? 

Володя: Моя думка, що це нічого поганого. Вона є неадекватною людиною, вона не є суспільно свідомою. Це все нормальні речі. Їй взагалі байдуже - доля країни...

Остап: Вона зробила так, що в неї ніби був якийсь підпільний концерт в Москві, але сказала, що їде на шоу до Урганта. Пішла інформація, що вона в Урганта, а через годину вона виступала в клубі якомусь.

Ну але з іншого боку, ці музиканти загалом заробляють на корпоративах і, зрозуміло, що в Україні для них на той час заробітку не було, переважно в Росії. Як ви гадаєте, чи може це бути якимось виправданням?

Володя: Ну, мені запропонували їхати в Москву, до трьох клубів грати. Зрозуміло, що ми відмовилися.

А в який час тобі запропонували?

Володя: Я би в будь-який час не поїхав. А запропонували буквально місяці два тому.

Виходить, це існування двох паралельних світів. З одного боку – люди дуже живуть тим, що йде війна між країнами. З іншого боку, ведеться звичайний, усталений бізнес, який, по-моєму, не зовсім зважає на те, що відбувається в політичному просторі. Все одно вам треба заробляти своєю музикою, і в Україні на даний момент ви не зможете це зробити.

Володя: Розумієте, заробляти музикою можна совісно, бути щасливим від того, що ти робиш свою музику, що ти працюєш за покликанням, нехай ти маєш менше, але ти працюєш сумлінно. А можна тільки заробляти. Ми можемо сісти і писати низькопробну музику, яка з успіхом продається, і жити дуже добре. Знову ж таки, все залежить від людини. В нас є зараз вибір, ми свідомі, в нас є багато варіантів, але ми стоїмо на своїй позиції: робимо свою музику і абсолютно нікому не продаємося, тому що це не потрібно. Ані Лорак залежна від російського шоу-бізнесу, їй (плювати) на Україну і вона там виступає. Просто, головне, щоб ми, люди, які тут живем, робили висновки і брали їх до уваги, тому що в нас фактично всі виконавці великої сцени, так би мовити, якщо можна її так назвати, завжди в політиці були, тільки одиниці туди не йшли. Це все забувається, але тим не менше, ті виконавці надалі є на сцені.

Ти маєш на увазі, що вони мають контакти з політиками? 

Володя: Ні, я маю на увазі те, що вони лізуть в політику не як представники політики, а беруть участь в передвиборчих кампаніях. Або за тих, або за тих, той програв, значить ти вже поганий... Так само було з Кузьмою. Тепер все ж нормально, Кузьма тепер крутий чувак, вибачився і все. Це нормальні речі, всі звикли, розумієте? А коли настане так, що такий-то поганий, значить ти покараний, ми тебе не слухаємо. Такого немає.

До речі, коли ви повернулись з Чикаго минуло минулого року, якось змінилось до вас ставлення? До того, як почалися інші великі події, у вас був приблизно місяць для рефлексії.

Остап: Ну, ми змінились. Для нас все по-інакшому стало.

Володя: Ну звичайно, нас питались, як там, кльово, класно? Але, в першу чергу, нам це дуже допомогло в плані творчості. 

Свої стандарти трошки змінили? 

Володя: Можна й так сказати. Розширили.

Остап: Вимоги більші поставили.

Володя: Так. І воно завжди цікаво, того що, коли ти постійно на одному місці, тебе це трошки грузить. 

Як вам вдалось на Джо Перрі з Aerosmith натрапити? Розкажіть цю історію.

Остап: Ми прилетіли і наш продюсер Сашко каже: "Поїхали, заїдемо ще у Гітар-центр, але вас там нічим не здивуєш". Ну і все, ми під'їхали, Сашко каже: "Я зараз прийду". Елвіс за той час курив. Я заходжу, дивлюсь – Джо Перрі.
 
Ти його одразу впізнав? Як ти відреагував?

Остап: Так. Я був досить спокійним. Колись в мене би ейфорія була, а зараз: "О, Джо Перрі, класно!" Підходжу, кажу: "Елвіс, ти прокуриш своє щастя колись, там Джо Перрі стоїть". Елвіс не повірив, але потім ми зайшли, подивились – так класно все, доступно.

Ну ти зацінив, наскільки, зірки такого мегамаштабу прості в поведінці?

Остап: Ми сміялись, тому що в Україні нереально підійти до когось. Купа охорони і понтів, а тут так все просто.

Ну ви з ним про щось спілкувались? 

Остап: Там дуже велика черга була. Відбувалася презентація книжки. 

Сашко Хрипливий: Він книжку написав, видав її місяць тому.

А ти знав про це?

Сашко Хрипливий: Так.Там можна було з ним поспілкуватись без проблем, тим більше не було потім багато людей.

Що для вас ще було цікавим цього разу? Якщо минулого разутви більше пізнавали діаспору, то тут ви більше побачили американську спільноту.

Остап: Ми були на концертах, на виступі Річарда Маркса, дуже сподобалось. Були в клубах, слухали, як хлопці грають блюз, а в неділю - Еліс Купер буде. Ми йдемо. 
 
Як ваші враження від концерту "Вечір патріотичних пісень"? Як відчуття, атмосфера?

Остап: Атмосфера чудова, дуже гарно сприймала публіка, і дуже приємно, що був повний зал. Мені було комфортно виступати і нас гарно сприйняли.

Ви більше любите виступати на фестиваляях чи в закритому приміщенні? 

Остап: То по-різному буває. Буває іноді, що в залі некомфортно грати, але цього разу було комфортно. Іноді буває на фестивалі не комфортно. Завтра буде рок-концерт, я надіюсь, що це буде окей.

У вас є плани сюди частіше приїжджати? У вас буде якийсь спільний проект з Ефірою в контексті запису?

Остап: В нас тепер є віза на 10 років, ми можемо приїжджати коли захочемо. А проект ми плануємо робити. 

З ким зараз співпрацюєте в Україні? Мені здається, ви в якомусь проекті були із The Hardkiss?

Остап: Коли ми минулого року приїхали з Америки, то буквально за декілька днів поїхали на фестиваль Pepsi, оце із The Hardkiss в Києві було. Прості люди, сподобалися.

Володя: Я особисто давно з гітаристом знайомий.

До речі, в них переважно англомовний репертуар, ви не хочете так само зробити кілька пісень англійською мовою?

Остап: Плануємо. Але мені треба зробити "nice pronunciation". Це ж має бути все "по фірмі". Якщо ти робиш добре музику, наприклад, якщо ти добре граєш, то вже все має бути добре. В нас у Львові також є багато "звьозд", які співають на англійській, але краще б не співали. 

Над чим зараз працюєте?

Остап: Коли ми приїдемо, то будем готувати один дует різдвяний. Ми ще поки не можем сказати з ким. Запишемо, тоді скажем.

Сашко Хрипливий: Ну вже взагалі рік продовжується запис такого доброго різдвяного альбому. Це буде альбом якраз різдвяних пісень, не колядок.

Остап: З Павліком минулого року був дует, а це вже новий. Також ще цього року ми познайомились з групою "Скай" – ми грали на розігріві, коли в них був концерт у Львові. Це дуже класні хлопці, ми в майбутньому запишемо дует. Відео будем знімати на нашу нову пісню "Давай", буде знімати мій брат Лесик Панчишин, він вже розписав все, сюжет готовий. Це буде патріотичне відео. 

До речі, зараз зима попереду і не зрозуміло, наскільки вона буде холодною. Як передчуття перед новим випробуванням в Україні, якщо перейти на якісь побутові речі? Ви все ж таки не тільки музикою живете.

Остап: Ну як. Ціни трошки підскочили за газ, в чотири рази, ну а що зробити? Плакати ж не будем. 

Ти згадував, що ви добами дивились "Громадське". Чи не було у вас запрошення на інтерв'ю туди? Бо на "Громадському" вже всі побували.

Остап: Насправді ні, але тепер мій Лесик (Панчишин - брат музиканта) буде працювати на "Громадському", він познайомився там зі всіма, і з Романом Скрипіним. Роман має бути в мене вдома наступного тижня, так що я думаю, ми потусуємся і вже скоро будем на "Громадському". 

Зараз досить часто українські гурти їдуть в найближче зарубіжжя, на Західній Україні досить велика підтримка. Чи не було у вас пропозицій виступити десь в Польщі, скажімо?

Остап: Ми планували їхати в Чикаго.

Що найбільше дає досвіду – фестивалі чи власні концерти?

Остап: Все дає досвід. Наприклад, ця поїздка – дуже класний досвід, тому що ми граєм з хлопцями з "Ефіри", а вони грають зовсім по іншому, по-американськи. В них манера інша, подача музики.Це для нас дуже великий досвід, тому що в Україні так ніхто не грає.

У чому "інакшість"? 

Коли ви включаєте радіо і чуєте Foo Fighters і "Скрябіна" – ви чуєте різницю? І ми чуємо. І ми хочем, щоб в нас був такий звук, як у Foo Fighters.

Фотографії взято зі сторінки "Патриція" у Фейсбуці
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Усе залежить від тебе: інтерв'ю з фельдшером
Сьогодні ми відкриваємо новий підпроект "Справжні", у якому (не)звичайні люди розповідатимуть про те, як вдосконалюють світ та бачать себе в ньому. Про мрії, відповідальність та людей розповідає перша учасниця з Івано-Франківська Аня Шумейко.
Читати більше
«Ми підтримуємо руки тих, хто колись тримав наші»: історія "Ґудзика"
У статті мова піде про одеський бренд виробів із фетру "Gudzyk", який дає можливість реалізації людям пенсійного віку. Вироби, які зроблені з любов'ю та ніжністю. Як прийшла ідея та де бабусі беруть натхнення, — далі.
Читати більше
Ганна Ручай: "Українця середнього класу так само мало цікавить Україна, як і ситого європейця"
Про книговидання в Україні, про що має писати автор та які є виклики та небезпеки для української мови — читайте в інтерв'ю з редакторкою та письменницею Ганною Ручай.
Читати більше