Музика протягом життя   

Як часто Ви зустрічаєте людей, які западають  прямо у душу, у серце? Які вражають, дивують та захоплюють? Яких зустрівши вже не зможете так швидко і  так просто відпустити…Без глибинної розмови, близького знайомства або просто без теплих слів подяки. На щастя, я зустріла в своєму житті таку людину. Ставлю собі за приклад її сильний незламний дух, сталевий характер, надзвичайну витримку та силу волі, її рішучість та сміливість у вирішенні важливих життєвих випробуваннях та серйозних викликах долі. Вчитель музики, співу, вокальний педагог, тренкер (як зараз стало модним називати)  - Беза Ірина Федорівна з 2006 року працює у Вишгородській музичній школі. З 2003 була музкерівником у дошкільному закладі «Сонечко» МКДЗО . У 2001 році почала працювати вчителем музики в школі інклюзивного напрямку «НАДІЯ» у Вишгороді. У роботі з дітьми вже 18 років. В роботі з дітьми щоразу захоплює бажання розкрити дитячий талант до музики, запалити бажанням співати, виражати свої почуття та емоції через пісню, навчити бути собою в житті, та «маленьким артистом на сцені».

• У дитинстві ким мріяли стати, яку професію хотіли обрати?
• Я пам’ятаю дуже добре, що з раннього дитинства уявляла себе співачкою…Я пам’ятаю себе, що ходила по вулиці біля свого будинку (у нас був невеличкий рівчачок  і я там ходила співала і уявляла себе відомою співачкою) Ну на той час, в наші роки це були Пугачова, Софія Ротару, польські співаки. Те, що я слухала, те, що слухали мої батьки. І ці пісні я часто наспівувала. І я коли співала, уявляла себе на сцені. Була  така в мене дитяча  мрія. Вона була постійно, і в підлітковому, і в юнацькому віці, хоча по життєвому шляху так склалося, що вступивши в музичну школу я розвивалася як піаністка і мене готовили для вступу до музичного училища, як піаністку, а по факту я закінчила педагогічне училище музичного напрямку і отримала диплом працівника музичного педагогічного закладу. Тобто я могла викладати в садочку, у школі. І це дало мені можливість отримати більш універсальну освіту, тому що  я була спрямована не тільки на голос, а й в мене була можливість охопити музику багатосторонньо.  Це була музика і інструментальна, і вокальна, і була музика хорова, і навіть оркестрова, тому що в училищі я ще й грала в оркестрі народних інструментів на домрі. І мала додатковий інструмент акордеон, тому я, можна сказати, була вже підготовлена до більш такого серйозного глибокого   опрацювання музичної сфери, і там же в училищі я отримала першу спеціалізацію, таку основну, яка потім в житті в мене стала основною: це хормейстер-диригент. І фактично я йшла по трьом напрямкам: фортепіано, вокал і диригування.
• Наскільки було важко отримувати музичну освіту протягом всіх етапів навчання?
• По своєму досвіду можу сказати , що мені не було легко, але й не було важко. Не було важко тільки тому, що це було дуже яскравими моїми музичними задатками, які мені допомагали справлятися з серйозними задачами, котрі ставили викладачі. А кожен  викладач ставив велику задачу, тому що викладач вокалу  в мені бачив вокаліста, піаніст в мені бачив піаніста, а диригент в мені бачив диригента. І  кожен з них намагався розвивати мене в своїй сфері і розвивати максимально ідеально. І звичайно навантажували дуже великими такими відповідальними музичними творами, давали мені непрості твори. Я виконувала арії, виконувала складні обробки народних пісень, вокалу. По фортепіано мені теж давали багато, починаючи від Баха, Генделя, закінчуючи Чайковським і Лисенко – це дуже складні фортепіанні обробки. Диригент (по диригуванні  викладач) давав мені кантати  - це великі форми диригентські, і потребували вони багато знань, ідеальні знання нотної грамоти і музичної грамоти взагалі, тому кожен викладач мене «грузив» серйозно, і я відповідально старалася виконувати всі їхні задачі, і це мені було важко. От саме це мені було важко. Важко було поєднати три напрямки водночас. Деколи траплялося так, що між викладачами виникали якісь непорозуміння і особистісні їхні вияснення відносин, тому що кожен ревнував до іншого, і коли вони бачили, що хтось один мене забирав в свій напрямок і я яскраво показувала результати – інший із ревнощів намагався зробити щось таке, щоб це із його сторони було видно, і деякі такі були конфлікті ситуації, що навіть я в них була задіяна. Це морально в деяких моментах мені було непросто, але я вдячна абсолютно кожному і вдячна сьогодні Богу, що дав мені сил, тому, що це якраз був перший ступінь мого дозрівання в професійному світі музичному і я постаралася від кожного вчителя взяти як найкраще для себе. Це мене збудувало і  дуже сформувало, дало мені великий заряд витримки і дисципліни внутрішньої. Насправді мій викладач Андріїшин Ігор Тадейович – це був неймовірної сили викладач і Людина тому, що він мене навчав та заставляв працювати понад силу. Я сьогодні дуже вдячна за ці великі такі навантаження. Маючи вдома інструмент, я приходила о 8 годин ранку і займалася в училищі. Я йому відзвонювалася, я йому декларувала всю пророблену роботу і він мене тримав «на пульсі», таким чином мене просто дисциплінував. Бо я від народження сама по собі така була трошечки лінива, як всі діти, я не хотіла якихось складнощів, при можливості їх уникала, мені було важко до кінця довести почату роботу, і я завжди чогось  залишала щось на потім. Він мене заставив почати доводити роботу до кінця і робив це дуже свідомо. Слава Богу мої батьки були дуже  розуміючими людьми, і коли я жалілася (а я жалілася, тому що мені було важко) вони мене все таки заспокоювали, казали, що я повинна зробити все, що від мене хоче мій викладач. Тому я дійсно дуже рада, дуже щаслива, що мені якраз Бог дав таких сильних вчителів.
• Чи були серйозні невдачі, поразки на початку Вашого професійного становлення ? Під час перших виступів?
• Я пам’ятаю одну таку невеличку невдачу. Це було в ранньому дитинстві, коли навчалася в музичній школі, це напевно був десь третій клас гри на фортепіано і я виграла третє місце у великому фестивалі,  конкурсі на поліфонічні твори Баха. Я грала тоді невеличкі для мого віку інвенції, а це така форма музичного поліфонічного твору, яка має  три, чотири  рівноцінних мелодії, що між собою сплітаються і кожна має незалежну, але в той же час вони особистісно та гармонічно дуже поєднані. І я сильно хвилювалась на фінальному концерті, коли виходили переможці  перших, других, третіх премій. Вони мали вийти зіграти.  Мені тоді було дев’ять років,  я  дуже довго переживала, і коли сиділа - прямо на ногах відігравала всю цю інвенцію… І ось з тих переживань, коли я вийшла, сіла за рояль…А в нас була дуже красива сцена у Кременецькій музичній школі, величезна  концертна сцена…В  нас був прекрасний концертний рояль, за який  сісти і зіграти вважалося честю, тому що на ньому грали тільки виключно вже яскраві учні, звучало концертне виконання приїжджих артистів. Тому сісти за цей рояль було великою честю, і я настільки перехвилювалася, що не змогла почати. Я разів три, чотири починала і не могла дограти до половини…Благо, моя вчителька мене акуратно забрала, виступи продовжувались. Вона мене заспокоїла, вивела на вулицю, поговорила зі мною і я вкінці концерту зайшла на сцену і нормально відіграла свій конкурсний твір. Це був великий стрес для мене. В подальшому навчалась в училищі музично-педагогічному (   Чортківський педагогічний коледж уже зараз імені О. Барвінського - це був  дуже активний на той час, сильний коледж  у 86-89 роки )  В мене були  сильні вчителі, сильні учні і дуже була активна концертна діяльність в училищі, приймаючи участь  я могла виходити на концертну сцену по 5 – 6 разів. Було дуже не легко фізично витримати навантаження концертної діяльності, при тому що мені тоді було 15-17 років, я формувалася ще як особистість, і здоров’я було ще не таким ідеальним як хотілося б. Також, в мене завжди була така проблема, як дуже сильне хвилювання. Я його переборювала, тому що я боялася сцени. Я боялася людей.  Мене в страх вводив момент, коли я виходила на сцену і розуміла, що на мене всі будуть дивитися. Я щоразу себе переборювала дуже сильно, зсередини. Але, дякуючи оцим виходам, багаторазовим на сцену, мене це дуже теж закаляло, в мене була просто відпрацьована витримка і вміння володіти собою на сцені. І  часто бувало, що я через хвилювання слова забувала, коли я виконувала вокальні твори, сольні , на ходу щось могла додумувати, але благо я ніколи не зупинялася,  йшла далі.  Це були такі невеличкі якісь поразки, але вони були нормальні і вони були звичайно природні. Це природній стан був виконавця на сцені, тому, що це є життя, хвилювання ніколи не забирається від  справжніх творчих людей , тому що, кожна людина,  яка творчо працює, вона вже в якійсь мірі має мінімальний стан хвилювання, тому що це процес її відкриття , вона відкривається і вона ділиться цим самим з іншими людьми. І не завжди люди, які слухають можуть сприйняти це позитивно, інколи сприймається це  негативно. Також є люди, які можуть заздрити. В моєму житті було багато людей, котрі заздрили  і дивлячись на мене, вони заздрили, вони могли неоднозначно до мене ставитися, тому що я сама по собі була дуже яскравою, я мала яскраві здібності. Тим більше що, як я вже сказала, три викладача намагалися з мене зробити абсолютно рівноцінного співака, піаніста і диригента.  І це все було відкритим - всі бачили ці наміри вчителів і мої виходи на сцену  були достатньо сильними, тому що мене вони готовили  активно і дуже відповідально, в конкуренції один з одним. Тому ця робота була на відсоток більшою і сильнішою, порівняно з іншими моїми однокурсниками, і це відчувалося, це дуже відчувалося у  спілкуванні з друзями, я це завжди відчувала, заздрість якусь… Неоднозначне відношення до себе.
• Траплялися люди, які навмисно намагалися зашкодити у професійній діяльності, підставити?
• Напевно конкретних таких підстав я не мала, слава Богу, були пересуди, були неправдиві історії. Я, знову ж таки, розцінюю це, як елементарні заздрості, які намагалися створити навколо мене якісь плітки, для того, щоб понизити мою репутацію, я так вважаю, що це скоріше не була підстава, чисто людські фактори, реакції на мене, як на людину. Людину, яка була достатньо виразною у своїй професійно-музичній роботі. Я вважаю, що  має бути лише здорова конкуренція між творчими особистостями, а не бажання когось втопити і ствердитися за рахунок іншого. Тому я ніколи на це не реагувала. Старалася принаймні, навіть якщо це було неприємно…
• Чи були у Вас періоди творчої кризи? Коли хотілося залишити вашу справу і більше цим не займатися?
• Чесно, було, і навіть не один раз. В моєму житті  була  одна така ситуація, я не хочу конкретно про неї говорити, я скажу в загальному. Маючи хоровий колектив і десь через 6 років його діяльності прийшлося відпустити по суті весь склад, було на це багато різних причин. Цей колектив виховувався з 8 років, і протягом восьми років, ці діти виростали до 16-ти років, тобто це були сформовані, можна сказати співаки. І був колектив цей дуже активний.  Ми виступали на конкурсах, на фестивалях, здобували лауреатські звання. Я не стала в захист своєї діяльності і погодилася цей склад розпустити. На той момент я погодилася через розуміння тих причин, на основі чого це було прийнято рішення, тому що я була лише виконавцем, а наді мною були люди, які керували і які відповідали, можна так сказати, за весь процес. І як наслідок,  я побачила дуже багато розчарувань у учасників цього підліткового колективу ( це вже були підлітки – 14, 16 років ) Мені дуже було  неприємно, був час коли я взагалі хотіла залишити діяльність хорову, будь-яку хорову діяльність, не займатися цим взагалі, тому що мені було як професіоналу дуже неприємно і боляче, що стільки років вкладеної праці були просто знівельовані і не мали більше продовження. І розуміючи прекрасно, що виховуючи довгий час хорового співака, замінити його  новачком нереально. Тому що хоровий процес і хорове виховання складається роками  і насправді досвід, який отримують роками хорові співаки, він ні з чим іншим не зрівняється і замінити таких людей новачками нереально. Це абсолютно новий процес. Потім, через деякий час, «відійшовши» я сформувала абсолютно новий склад. Він звичайно вже не був того рівня, не мав такої високої майстерності. Напевно час вже був інший і вже навіть діти були інші. На жаль, сьогодні дуже багато молоді і дітей не настільки сильно люблять хоровий спів. Він сьогодні не модний став…Сьогодні більше люблять сольні, якісь шоу, ансамблеві виконання, які показують яскраві шоу-покази  на сцені. Хоровий колектив сьогодні проходить дуже сильний такий період модернізації. Класичний хор як такий, мало вже сьогодні  має шансів на життя. Я дуже надіюся, що щось зміниться в нашій культурі і справжній хоровий спів  відновиться і він буде мати ту цінність, яку він мав завжди, споконвіку, скільки він існує ще з григоріанських хоралів. І я хотіла би надіятися, що в моїй життєвій практиці я могла б ще виховати пристойний хоровий колектив, який дійсно буде мати хороший рівень звучання і він буде мати яскравість. Та ситуація мене трохи притупила і призупинила мене як хорового діяча і я надіюсь, що в моєму житті відновиться ця спраглість, якщо можна так сказати, до цієї діяльності. І коли я переключилася чисто на педагогічну вокальну практику,  то мене ця  діяльність захопила і в принципі я сьогодні в ній працюю і далі намагаюся використати всі свої знання і всі свої вміння, як хормейстера,  як диригента, і не тільки,  для того, щоб допомогти виконавцям виражати свою емоційну сферу і допомагати їм ставати яскравими і повноцінними особистостями, проявляючи себе в цій сфері, сфері  сольного співу.
• В кому або в чому Ви зазвичай шукаєте натхнення? Звідки черпаєте життєву та творчу енергію ?
•  Напевно правильно сказати, де я відновлюю свої сили… Звичайно в першу чергу я відновлюю свої сили у сім’ї, в своєму домі. Це єдине місце де я можу бути сама собою і можу залишатися собою і отримувати те що потрібно для мого життєвого становлення. Я дуже люблю відпочивати на природі. І коли я відчуваю, що моя життєва енергія починає мене трошечки залишати, я намагаюся просити своїх рідних, чоловіка виїхати на природу і побути там якийсь час, для того, щоб перезарядити себе, і природа якраз це те місце, де я можу відновити свої сили, енергію.
• На вашу думку творчою особистістю народжуються чи становляться?
• Я вважаю, що творча особистість вона вже народжується з якимись мінімальними задатками до творчості, немає значення якої, чи музична чи художня чи театрально-акторська чи хореографічна, будь яка сфера, вона вже дарує при народженні дитині відповідні таланти. І я вірю в те, що людина народжується з талантами. Питання в тому, як ці таланти відкриваються з раннього дитинства, і це  сильно залежить від сім’ї. Якщо батьки спостерігають за своєю дитиною і бачать в ній вияви талантів і намагаються ці таланти розвивати, то це буде гарантовано, що дитина, коли вона стане дорослою, вона зрозуміє в яку сферу творчості вона може себе проявити. Як на мою думку, творчість це взагалі не талант. Творчість – це процес. І він присутній в будь-якій сфері. Це процес і бажання зробити щось те, чого ще не було. Створити щось нове. Творити якесь особистісне. І тим самим через це виражати себе самого. Творча особистість ніколи не буде ховатися. Вона завжди буде шукати можливість себе якось розкрити, і коли я бачу, що мої учні починають творчо якось виражати себе… Хтось пише вірш, хтось складає музику, хтось приходить і каже «я гарно намалював», або створюють якісь історії,  я бачу, що це виразний акторський дар у цієї дитини, або навіть якісь конструктивні складання різних проектів і видно, що ця дитина не тримає це  в собі, вона мусить про це розказати, тобто це вже процес поділитися цим з іншою людиною. Творчість вона живе в харизматичних людях, які намагаються бути в полі зору іншої людини. Якщо талант є, а він є в кожному, він розвивається і він має подальший шлях в професійному напрямку, то таким чином творчість переростає в яскравий професійний рівень і тоді вже виховується майстер, майстер свого діла. Справжній майстер свого діла є творчою, яскравою особистістю, у дитинстві і в юності. В моєму житті  я вдячна, що мої батьки вчасно побачили мою тягу до музичного інструменту і зробили все можливе для того, щоб я цей інструмент мала і могла займатися. Паралельно в мене була тяга до малювання, я обожнювала малювати. Малювала навіть деякі пейзажі, картинки змальовувала, в мене це виходило дуже гарно, як на мій вік, але через те, що я не розвивала цей талант - талант до художньої справи в мене не розвивався. Тому хотілося б порадити батькам, уже з досвіду як педагога, максимально слідкувати за своїми дітьми і намагатися розпізнати з раннього дитинства їхні таланти. Творчість – це завжди є вроджений талант. Лінь -  це найперший ворог творчої особистості. Коли талант дається, Бог не дає людині такий талант як працездатність, тому що працездатність  виховується роками і для того, щоб цей талант заіскрився і став сильним, яскравим, потужним над цим потрібно багато працювати, постійно і регулярно. Просто так, легко, творчість не проявляється. Вона постійно потребує тренування. Навики, які відпрацьовуються у дитинстві залишаються назавжди, але оперативність  і  рухливість музичних задатків притупляється із-за того, що вони не працюють, тому регулярність праці над собою є як фінал, якісна творча справа і якісна майстерність.

Спілкувалася журналіст IntoNation Гладких Анна