Марися Рудська: "Першу свою роботу, присвячену Майдану, я побачила уві сні"

17 червня 2014
Редакція

Нещодавно гостею UaModna TV стала Марися Рудська - художник-ілюстратор з Києва. Її ілюстрації стали останніми роками дуже популярні не тільки серед авторів, а й просто серед шанувальників сучасного мистецтва.

Як ти, незважаючи на такий юний вік, 23 роки, вже маєш такий серйозний творчий доробок і знання? 

Я думаю, таємниця тут в тому, що я займаюся тим, що насправді дуже люблю. Це те, на що мені не жаль, і навіть дуже хочеться, витрачати більшість часу свого, і в цьому є головна таємниця. Просто, коли ти робиш, коли ти відчуваєш щастя від того, чим займаєшся – а я займаюсь ілюстрацією, мені от приносить це позитивні емоції – тоді не складно досягати якихось успіхів, не складно докладати до цього максимум зусиль. Дійсно, також важливо спілкуватися з людьми, тому що консолідація в наш час дуже важлива в просуванні будь-якої справи. 

Ти, коли навчалась в Інституті філології Київського Національного Університету, вже встигла про себе досить добре заявити як творча одиниця, набути доброї репутації – ілюструвала книжки, в тебе брали інтерв'ю, не тільки в Україні така журналістка і письменниця, як Лариса Денисенко, а навіть за кордоном. Яким чином тобі вдалося вибитися поміж інших талановитих людей?

Я думаю, тут мені зіграла на руку неправильно вибрана освіта:). Я працюю не за фахом, але разом з тим, оскільки починала з журналістики, з філології, я отримала доволі багато знайомств серед поетів, письменників, журналістів. А поети і письменники – то саме ті люди, яких потрібно ілюструвати. Відповідно, було простіше знаходити замовників, простіше і цікавіше знаходити проекти. Я, на жаль, маю досить мало знайомих-художників, мені бракує спілкування з колегами, але, попри те, я маю багато знайомих людей письмового жанру, і це грає мені на руку. 

Марисю, ти, навіть будучи школяркою, відвідувала гурток петриківського розпису, можливо там трошечки щось для себе взяла і відобразила в своїй теперішній творчості. Але яким чином ти тоді зробила такий поворот у бік філології, чому ти саме прийшла навчатися на філолога?  

Гурток петриківського розпису я відвідувала в першому чи другому класі, такий зовсім юний вік. В мене дуже довгий час йшло паралельно писання – в шкільному часі – це писання творів, якихось таких ще дитячих віршів і малювання. Тобто, вони в мене не роз'єднувались, і в той момент, коли потрібно було вибирати професію, я вибирала між цими двома, і обрала все ж таки в бік журналістики – на той час я була редактором шкільної газети, це все горіло дуже у мені. Але, десь на другому курсі я зловила себе на тому, що ілюстратором я себе почуваю комфортніше і щасливіше. 

Якусь роль в твоєму виборі, напевно, відіграють і батьки. Тобі дали можливість вільно вибирати заняття?

Так, батьки цілком вільно дали вибирати, на мене батьки не чинили ніякого тиску, навпаки, підтримували мій вибір, і підтримували те, що я змінила все ж таки вектор свого кар'єрного руху. Тобто в мене від батьків є велика підтримка. 

Тобі мама – сучасна, яка бачить, що в неї підростає донька, бачить що твої малюнки наповнені дитячою безпосередністю – не говорить "Марися, тобі треба вже підростати, думати про заміжжя, про дітей, ставати дорослою", чи вона дозволяє тобі бути такою, якою ти є?

В мене дуже молоді прогресивні батьки, тому вони мене підтримують, вони не тиснуть і підтримують те, що я роблю. Тобто, не вимагають змінюватись.

Марися, який в тебе зріст?

Метр шістдесят. 

А яка довжина коси?

По коліна. Не міряла ніколи. 

Виходить, в тебе різниця між твоїм зростом і косою дуже невелика?

Ну, в принципі, так:). 

А рішення носити таке розкішне волосся неймовірної довжини, досить рідкісне на сьогоднішній час – це було твоє рішення чи батьки тобі не дозволяли стригтися?

В першому класі я мала довжину волосся десь по вуха, і вирішила, що я хочу мати довге волосся. Мама сказала: "Без проблем", і відтоді я відрощувала. В мене не було рішення мати волосся по коліна, чи щось таке, в мене просто не було жодних приводів його стригти. Мені подобається, і моєму коханому теж, і от з цим я почуваюся комфортно і цікаво. 

Одна із останніх твоїх серій, якраз майданівських, досить цікава. І навіть там, незважаючи на тематику, яка мала би обумовлювати певну агресивність, тим не менше, вона в тебе і далі така святкова, досить казкова – те саме полум'я з бочок, воно в тебе у вигляді квіток, чи вогонь з пляшки коктейлю Молотова. Це було принципове рішення зображувати в от такий казковий спосіб практично єдину зброю Майдану?

Це від початку не було ніяким рішенням, тому що першу свою роботу, присвячену Майдану – це коктейль Молотова, і з пляшки справді виринають квіти – я її не придумувала, я її побачила уві сні. Ну, тобто, я її придумала на рівні підсвідомості, але це не було свідоме рішення. І вже прокинувшись, я це стала втілювати  в техніці. Тобто, перше – це було щось підсвідоме. Мені просто здається, що мій стиль – це не є щось окремо вибране, тобто, я не сиділа з книгами і думала, який же мені стиль вибрати – перший, другий чи третій. Це є те, що я пропускаю крізь себе, це спосіб бачити світ, це мій спосіб сприйняття відповідних подій, які відбувалися на той час на Майдані і проходили крізь мене, і є саме таким от виходом. Тим паче, що, врешті-решт, на той час – звісно, зараз ми можемо Майдан згадувати по-різному – на той час було відчуття якогось піднесення. Щодо бочки, то бочка сама по собі була явищем на дуже позитивним. Мені було цікаво завжди стояти біля бочок, не лише щоб погрітися – погрітися завжди було цікаво, але ще й тому що там можна було зустріти абсолютно різних людей, з якими за звичайних умов я би не зустрілась, і люди, які між собою не перетинались би у звичайному житті, але тут вони зустрічалися, спілкувалися, ділилися якимись думками, емоціями, підтримували один одного, і це була справді така бочка, що об'єднує людей. Шина вже в мене з'явилися потім, тому що все ж таки, в неї був певний час доволі позитивний момент, коли вона відігравала оберігаючу роль. Оці шини, які запалили з димом, як ви пам'ятаєте – це робилось для того, щоб снайпери не цілились в людей. Тобто, в ній теж зберігався якийсь такий... Частина доброго духу Майдану, того, що захищає. І в кінці якогось такого захисту, коли вже почалися зовсім тривожні події, хотілось якось це все підтримати, висловити свою щонайбільшу підтримку, не лише будучи там чи просто допомагаючи матеріально, чи якимись діями, але і через творчість. Я малювала архангела Михаїла, який стоїть поміж диму з тих шин, і в мене насправді було це таке візуальне прохання про допомогу людям, які зараз на Майдані. 

Ти також малювала і Михайла Гавриляка, відомого козака, оголена натура якого облетіла весь світ через соцмережі. Чи бачив він, до речі, як ти його зобразила?

Цього я не знаю, тому що кілька разів намагалась принести йому роздруківку, але ми ніяк не могли перетнутися на Майдані, або ж я була на Майдані, але не мала з собою цієї роздруківки. Не виключено, що бачив, врешті-решт, інтернет – велика річ, але точного підтвердження цього не маю. Просто в Гавриляка настільки яскравий типаж козака, такого справжнього, тому що до цього часу з козаками асоціювались чомусь ряжені чоловіки, які з'являлись лише на якихось святкуваннях, і більше їх ніде не було видно. А тут з'явилось щось таке справжнє, дієве, без пафосу, і це було дуже важливо на той момент. Він якось своєю поведінкою підтримав дуже велику кількість людей, які його оточували.

Скільки часу загалом ти на Майдані проводила?

Як тільки мала можливість, я не підраховувала. Коли мала можливість, коли відчувала, що я там потрібна, коли могла щось робити, тоді приходила. 

Чим ти займалася зокрема, коли там перебувала?

Я підтримувала фінансово, як могла, одягом. Ми лишили балаклави, приносили їжу, ну і, власне, в певні моменти була важлива сама присутність.

Деякі малюнки з серії "Revolution Art" нетрадиційно сумні. Здається, ти знала кількох людей, які згодом загинули, кількох хлопців?

Ну, так. На жаль, це сумні історії, серед загиблих є мій особистий знайомий.

Багато хто каже, що після Майдану люди подорослішали, постаріли. Що можна сказати про тебе? Ти відчуваєш оцей стрибок?

Я відчуваю зміни, але мені зараз дуже важко сказати, які саме зміни. Те, про що ми говорили – то це зміни в сприйнятті своєї країни, своїх співгромадян, тому що, як я писала на фейсбуці, що до цих подій Україна собі так стабільно, тихенько розкладалася. А тут щось сталося, щось змінилося, і я відчула, що українські люди не просто аморфні, не можуть за себе постояти, а що вони можуть згуртуватися, що вони можуть стояти пліч-о-пліч, що вони можуть підтримувати один одного. Ці випадки були не лише на самому Майдані, ці випадки були, коли я добиралася до Майдану, і за мене заступалися люди. Дуже багато таких дрібних нюансів, які справді складають віру в свою націю. І як я писала на фейсбуці, про те, що раніше при подорожах я намагалась, так би мовити, не хвалитися, що я українка, не тому що я українка, а тому що це була якась асоціація із східно-європейським туристом, частіше асоціація з росіянами, і мені дуже не хотілося попадати в цей стереотипний ряд. Тож зараз, коли вже ні в кого не залишається сумнівів, що Україна і Росія – це дві різні країни, мені навпаки гордо носити якісь національні ознаки, десь герб на обкладинці паспорта, чи десь брати із собою вишиванку. Тобто, зараз я більш відкрито заявляю світу хто я.

До речі, твої малюнки прикрасили футболки. Ти можеш розказати більше про ці футболки? Їх можна було придбати і кошти йшли на благодійність? 

Ці футболки досі можна придбати. Це футболка з надрукованими коктейлем Молотова і бочкою. Частина коштів йде на благодійність. Ми дивимося, що зараз це більш потрібно – інколи це підтримка рідних загиблих, інколи це підтримка української армії, тут гнучка структура. Ідея виникла з того, що мій знайомий сказав, що йому дуже хочеться мати з Майдану якісний якийсь продукт, і він запропонував мені цю співпрацю, і справді, вийшла доволі якісна річ, яка нагадує про події і має якийсь благочинний елемент. Я зараз маю теж таку футболку і часто в ній подорожую. 

До речі, ти об'їздила дуже багато країн і нещодавно була в Хорватії, здається. Яким тепер є твоє сприйняття Європи і сприйняття Європою тебе, як молодої українки – з довгою косою, з бочкою на грудях?

Ну, моє сприйняття Європи, в принципі, не змінилось, а от сприйняття людей, насправді, змінилося. Тобто, тепер мене ніхто вже не питає, де знаходиться Україна. Коли люди довідуються, що я з України, завжди запитують, що там зараз відбувається, турбуються. Ну звісно, це залежить і від країни – коли ми були в Грузії, то там нам люди розповідали, що відбувається в Україні, там вони не менш, ніж ми, слідкують за новинами українськими. Ми йшли по Тбілісі і там на будинках були українські прапори, якісь слова підтримки українцям, написані просто на шматках тканини. Тобто, надзвичайна країна, і мені здається, що в світі більше немає жодної країни, де б так багато людей так палко підтримували Україну. Я ходила з жовто-блакитною стрічкою на одязі і зі мною час від часу люди на вулицях віталися: "Слава Україні". 

Отже, пішла така українізація, вона витиснулася за межі країни. Чи плануєш ти робити десь виставку картин, можливо десь на північноамериканському континенті?

Було б чудово насправді. Виставлялись зараз мої картини поки що лише в Івано-Франківську, недавно закінчилась виставка. Це була виставка загалом моїх робіт, в тому числі там були революційні – не показати їх було б неправильно. 

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Marysya Rudska Marysya Rudska 6 грудня 2017
Спочатку берете у мене інтерв’ю, а потім крадете ілюстрації. Нормальна така редакційна політика (
Вимоглива й жіночна: тренер Ірина Ващук про гармонію та мотивацію
Чому важливо тримати себе у формі? З чого почати вести здоровий спосіб життя? Де шукати мотивацію та на кого варто рівнятися? До вашої уваги інтерв'ю з фінтес-тренером Іриною Ващук, яка вже багато років допомагає людям триматися в гарній формі.
Читати більше
Сам собі вчитель: мистецький почерк Андрія Гладенького
Мистецтво таке різне: констрастне, емоційне, з якогось боку зрозуміле всім, з якогось — абсолютно абстрактне. Але сила пензля та уяви робить дива. Сьогодні маю намір познайомити вас з Андрієм Гладеньким — самоучкою з надзвичайним талантом бачити та передавати красу на полотні.
Читати більше