"Люди думають, якщо я  співаю в метро, то у мене все погано"

- Часто підходять знайомитись в метро? Як ставишся до цього? 
 

Досить часто і найчастіше це просто каламбур якийсь, від якого у незагартованого повинна відпадати щелепа. В основному це приїжджі хлопці/чоловіки, які вирішили, якщо я співаю в метро, то в житті у мене все погано (сміється – прим. ред.). Можуть відразу ж запропонувати серйозні відносини, гроші, заспівати в шинку знайомого. Ще є жінки, яким сподобалося, як я співаю, але і тут ще не було гідної пропозиції. Судячи з усього, мене розглядають через криву лінзу...  Повторюсь: люди думають, якщо я співаю в метро, то у мене все погано. І при цьому не важливо, як я одягнена, манікюр і макіяж... Показник для них один. Іноді підходять музиканти в пошуку вокалістом в групу, але знаєш ... музикантів багато - однодумців мало, на жаль. Як реагую? Та загалом ніяк. У метро персонажі їздять дуже різношерстні, і згодом притупляється сприйняття.

- З чого почалась любов до музики? Коли перший раз взяла в руки гітару?

Пам'ятаю цей момент, ніби було вчора. Після випускного я поїхала на море до однокласниці додому в міні-відпустку перед вступом до університету. І чисто випадково потрапила на триденне святкування дня народження її друга. Три дні в наметах біля моря... Ех... І ось саме він і був з гітарою, співав свої пісні ... Та й вся компанія була творча. Тоді і зрозуміла, що моє місце серед таких ось незрозумілих. Гітару першу придбала тільки через два роки. На 18-річчя - гітару і самовчитель. Займатися з учителем я не хотіла, підлітком була не кращим (сміється – прим. ред.).  Нутро анархіста - правилам бій. Ось так і засіла з гітарою і книжкою вдома; успіхи були вкрай посередні. Я і в метро, коли прийшла, намагалася весь час співати без програшу, бо з ритмом була біда.

 
Топ-10 виконавців/груп від Анни Еліас? 
 

Kaleo - мої улюбленці:) Виросла я на російському році , так що під ДДТ, Алісу, Цоя, Сплін у мене флешбеки та ностальгія. Це те, що слухаю під настрій. Florence & the machine,  Nothing but thieves, Panic at the disco, Imagine Dragons. А ще Вєня Д'ркін (шкода, що пішов). Далі наші "Бумбокс" і "Один в каное". Складно виділити топ-10, сам розумієш.

Не хочеш спробувати сили в популярних вокальних шоу?

Ні, нікого не хочу образити, але для мене це вульгарно. Судячи з усього, "нутро анархіста" нікуди не поділося. Я особисто знайома з хлопцями, які засвітилися завдяки одному з таких шоу. Так, гонорар підняли, так,  пропозицій стало багато, проте особисто мені це не потрібно, ось і все. Усе впирається в інтерес.

Музику в метро рік тому хотіли легалізувати. Це можливо взагалі? І що б змінилося від цього?

Швидше ні, ніж так. Можуть легалізувати музикантів "на стояках" - тих, що грають біля екскаваторів, але точно не нас. Щодо змін,  якими б вони не були, не думаю, що будуть на краще (нехай пробачать мені мій скептицизм). Можуть збільшити   кількість перевірок, зробити графіки (як, наприклад, у Москві). Музикантів не можна брати під контроль! Ми від  цього чахнемо.

Розкажи про найбільш смішний випадок, який трапився на роботі?

Випадків у метро вистачає, це точно, а те, наскільки він смішний, залежить від сприйняття. Пам'ятаю, як один раз хлопець заслухався, кинув спершу гроші, потім блокнот з ручкою (при чому не новий) і слідом яблуко. Просто віддав усе, що при собі мав. До слова, це швидше було мило, ніж смішно. Бували студенти, які перебігали зі мною у вагони та агітували пасажирів кидати мені гроші. Такі собі зазивали; але найбільше люблю, коли у вагоні їдуть музиканти з кахоном або джембе і починають мені підігравати, я від таких  відійти не можу, стою, як укопана, і граю. І байдуже гроші. Є і хворі на голову, без них нікуди.. Був випадок, коли жінка намагалася схопити за гриф, щоб я перестала грати. Тут важливо вміти "показати зуби", але в міру,  я ж дівчинка (сміється – прим. ред.) . На моїй пам'яті не було жодної конфліктної ситуації, де не заступилися б пасажири. мені й робити, власне, нічого не треба. Це, напевно, і захоплює найбільше: коли навколо хаос, а я не перериваю пісню.

У різний час ти грала різну музику. Що найбільше люблять слухати кияни?

У кожного музиканта свій репертуар. Тут важливо те, з якою піснею він дасть емоцію людям. З веселими піснями у мене не складається: часто мене впізнавали поза метрополітеном, як дівчинку, яка співає "Кукушку" Цоя. Людям потрібно щось близьке, до того ж ця пісня актуальна в наш час: "сильные и смелые головы сложили в поле, в бою". Пам'ятаю, їхав чоловік у військовій формі. Очевидно, що недавно повернувся додому. Він розплакався… Показав посвідчення, мовляв, я знаю, про що ти співаєш, і сказав: "дякую".  Було і без слів зрозуміло, як йому болить. Це єдина російськомовна пісня, за яку не "клюють". Але якщо опустити конкретику, то всім потрібно впізнаване, бажано українською мовою і в доброму виконанні.

Найважчий момент твоєї роботи?

Погода що в +30, що в -10, її контролювати не зможеш. Це не просто провести час у дорозі на роботу в офіс, де є кондиціонер або обігрівач, я вже не кажу про те, що твориться у вагонах. Узимку буває, що не відчуваєш пальці. Тільки на слух визначаєш, чи правильно взяв акорд, і щиро дивуєшся власному професіоналізму, якщо правильно (сміється – прим. ред.). Загалом доводиться адаптуватися.

Кожна робота накладає на людину свої відбитки. Чого тебе навчила твоя?

Мене вона дійсно змінила: по-перше, стала жорсткішою. Без зайвої скромності можу відзначити, що симпатична дівчина з гітарою привертає увагу. Навчилася відштовхувати сторонніх з перших слів (не плутати з хамством). Я і поза метро при першому знайомстві здаюся злою (так мені говорили). Утім, з цього навіть рада, якщо чесно. По-друге, щезла субординація. Я перебуваю, грубо кажучи, поза системою. Немає начальства, графіка і зарплати за календарем. Завдяки цьому почала дивитися більше на те, яка, власне, сама людина, а не на те, яку посаду вона займає, який у неї годинник та інше. Почала розуміти, скільки коштує мій час, і з легкістю говорити "ні". Відпало багато зайвого.

Якби ти могла емігрувати, яка б це була країна?

Це складне питання. Я хочу помандрувати, подивитися на інші народи, відмінності менталітету, але еміграція… Я люблю свою землю, чого не можу сказати про умови життя і владу. Як кажуть, своя сорочка ближча до тіла. При цьому я розумію, що життя - штука непередбачувана часом і, якщо питання стане руба, то, насамперед, вибирати буду клімат. Мені до душі більше ліси і гори, ніж пальми, але при цьому конкретну країну не назву наразі.

Чому не любиш Хрещатик?

Вісім років тому я працювала в «Глобусі». Надивилася на іноземців, що приїхали чисто за нашими дівчатами; надивилася і на дівчат, які ходять з чоловіками, які їм у батьки годяться. Погано від такого, і це не просто мої домисли. До мене особисто підходили чоловіки з різними пропозиціями. Один турок, років за 40, прямим текстом сказав, що орендує для мене квартиру, буде купувати брязкальця тощо. Взамін хотів прилітати раз на місяць і спати зі мною. Для мене Хрещатик просто концентрат подібного, ніби все фальшиве.

У кожного в Києві є "місця сили". Поділися декількома своїми найулюбленішими місцями.

У самому місті таких місць у мене, мабуть, немає. Сила в мені. Є місця, які або притягують, або ні. А щоб саме зарядитися, мені краще виїхати за місто, ближче до природи і тиші. ох ..:) говорю про це і подумки вже не тут.