Людмила Калабуха: "Право бути собою - це право БУТИ!"

23 лютого 2018
Anastasia Nazarenko
Сьогодні наша співрозмовниця - Людмила Калабуха - львів'янка, письменниця, бізнес-тренер, коуч, підприємець та експерт з переговорів українських ЗМІ. Мандрівниця, яка відвідала 40 країн - від вулканів Ісландії до джунглів Бразилії, Аргентини, В'єтнаму та Камбоджі, від пісків Йорданії до найдорожчих світових столиць...Крім того, мама, донька та дружина.

Як усе це може поєднуватися в одній особі? Саме час дізнатися!

 

"Кожна думка, яку ви не висловили, не дає народитися новій". – пишете Ви у своїй книзі "Почніть говорити НІ". Кажуть, що гроші – це енергія, яка не терпить застою. Виходить, що і думки – теж?


Думки – це енергія, яка генерує все в цьому житті. І гроші також (посміхається).

І в наш час, як ніколи раніше, є безліч можливостей висловлювати свої думки і вже одним цим заробляти гроші. Якщо людина справжній експерт у якісь сфері, обов'язково треба це транслювати світу. Найпростіший спосіб це зробити – через соцмережі.
 
Коли я у 90-ті починала свою підприємницьку діяльність, соцмереж не існувало. А зараз мене безкінечно дивує, як люди, маючи такі можливості, їх не використовують. Розкажіть людям про свою діяльність, про те, чим ви займаєтеся, ваші погляди на певні речі, висловіть свої думки.
 
У всіх відомих блогерів є такі самі ресурси, як і у вас. Різниця тільки в тому, як їх використовувати. Сидіти тихенько і спостерігати, що пишуть інші, постити дурнуваті тести "Яка ти булочка чи станція метро?" чи поділитися з людьми своїми міркуваннями з того чи іншого питання і транслювати людям корисні поради зі своєї сфери. Формуйте навколо себе аудиторію, якій ви будете цікаві. І з часом будете заробляти гроші, як експерт, до думки якого дослухаються.


Книга для автора – ніби дитина. Але ми ніяк не можемо передбачити, яким маля народиться. Що ж до книги, то перед публікацією автор повинен чітко розуміти, яку форму чи то стиль матиме його творіння… Розкажіть, будь ласка, історію вашого творчого первістка

В якості друкованої книги – моя книга "Почніть говорити "НІ": як упевнено відмовляти та викликати повагу" – дійсно первісток. Але до того я вже написала дві електронні спеціалізовані книги про продажі та переговори, які без копійки реклами та просування активно продаються з мого сайту. Чому? Там написано діло. І я дуже активно співпрацюю в якості автора спеціалізованих статей із найавторитетнішими друкованими та інтернет-ресурсами України. Активно веду соцмережі, виступаю на радіо і ТБ.
 
Півроку тому, літнього вечора о 23:30 мені надходить лист від заступника директора тернопільського видавництва "Мандрівець" приблизно такого змісту: "Людмило, ви так цікаво пишете, напишіть для нас книгу, ми її надрукуємо".

Моя відповідь "Я не сплю, дзвоніть". І ось опівночі відбувся такий діалог:

- На яку тему книгу?
- На ваш вибір.
- На коли?
- Написати за місяць.
- Як за місяць? Чому?
- Ми хочемо її представити на одному з найпрестижніших книжкових майданчиків – 24 Форумі Видавців у Львові восени 2017. Тому термін подачі рукопису – через 30 днів.
- Як можна написати розумну якісну книжку за місяць?
- Ну ви ж підприємець, ви знаєте, що таке форс-мажори, непередбачувані обставити і палаючі дедлайни, коли зобов'язання перед клієнтами та партнерами треба виконати за будь-яку ціну. Ви ж експерт із неможливого, як і всі, хто має бізнес у нашій країні.


І почалося шалене письменництво. Це був справжній стан потоку: я писала кожну вільну хвилину в нотатках свого айфону, на серветках в ресторанах, в літаках і потягах, вдень і вночі. Одного разу в ті шалені 30 днів мене навіть відвідали зрадницькі думки відмовитися від проекту через перевтому (я ж ще і постійно проводила тренінги і консультації), та чоловік мені резонно нагадав, що відступати нема куди, в мене контракт з видавництвом. Я що, якась несерйозна, щоби підводити людей? Результат – я прийняла виклик і впоралася.
 
Щодо форми чи стилю книги – я писала для друзів.
Теперішніх та майбутніх.
Відверто. Інколи – провокативно. Про смішне та сумне.
Ділилася досвідом.
Розказувала свої історії та історії своїх друзів.
Саме так, як я розповідаю їх на своїх тренінгах чи в колі колег.
 
І мої читачі (вся Україна і тепер вже 50 країн світу на 4 континентах, куди розвезли, розіслали мою книгу) засипають мене листами. Вони пишуть: складається враження, що ми знайомі все життя, і не книгу вони читають, а спілкуються з другом. І люди, про яких я пишу, стали для них також друзями.
 

Скажіть, якою, на вашу думку, є роль родини у нашому успіху? Ви у книзі згадали про свого батька Олега Васюкова, роботи якого теж одразу захотілося почитати… Тож чи має успіх генетичну складову? 


Щодо генетичної складової успіху – не впевнена. Ми знаємо багато прикладів, коли діти не могли повторити або хоча б наблизитися до успіху батьків. А от атмосфера, у якій зростають діти, цінності родини, оточення – має велике значення в тому, ким ми стаємо в цьому житті.
 
Зараз я бізнес-тренер і підприємець, Я допомагаю людям заробляти більше грошей. А мої батьки були люди мистецтва. Я виросла серед книг, театральних постановок та інтелектуальних розмов. Друзі нашого дому – це Володимир Висоцький, Богдан Ступка та Роман Віктюк.

Я, напевно, мала б стати останньою людиною у світі, яка буде працювати з продажами і бути дотичною до торгівлі. Я стала підприємцем від біди, від безгрошів'я 90-х. Та я стала кращою у своїй сфері і перетворила продажі на мистецтво. Тепер цього навчаю інших.
 
На привеликий жаль, мої батьки не змогли стати свідками мого успіху та визнання вже в якості письменниці. Мама – театральний критик – померла 12 років тому. А тато – дослідник творчості Леонардо да Вінчі – вже 4-й рік тяжко хворіє після інсульту. Тому я присвятила цю книгу їм: як би вони пишалися, якби знали, що вже розпродано 2 тиражі, готується третій, номінація на Найкращу книгу України 2017, 6 тижнів в топ-продажів по всіх книгарнях країни!
 

Продовжуємо родинну тему, адже це найголовніше для багатьох із нас. Як при вихованні дитини знайти "золоту середину", тобто навчитись говорити "ні" так, щоб вона не ображалася на відмову, а навпаки – вчилася відмовляти? 

Дитину змалечку треба навчити відстоювати власні кордони. Навчити говорити "НІ", коли це необхідно. Навчити того, чому ніхто не вчив нас ні в школі, ні в університеті, ні в сім'ї. Нас завжди вчили бути слухняними, зручними та ні в якому разі не спричиняти незручностей іншим. Ніколи не виставляти на показ свої досягнення – це ж нескромно! Робити все для того, щоб нікого не образити і зробити життя оточуючих максимально комфортним. У збиток собі. 

А я у своїй книзі та своїм життєвим прикладом наполягаю, що просто необхідно навчитися жити власними цілями, мріями та бажаннями, а не рішеннями інших людей та ніколи не здаватися під тиском несприятливих обставин.

Потрібно усвідомити, що ми дорослі люди і маємо право відмовити на пропозиції, які нам не потрібні, не вигідні або просто не подобаються. А як це зробити витончено, щоб не втратити ні своєї популярності, ні дружніх стосунків, а навпаки викликати повагу – я даю 200 практичних прикладів у своїй книзі "Почніть говорити "НІ". Замовити книгу можна тут goo.gl/iC9v1G


 
Ми вже з'ясували, що необхідно уміти відмовляти, але наскільки важливо ПРАВИЛЬНО говорити "так"?

Найкращий приклад – це наші стосунки з дочкою. Зараз Аня – наш найкращий порадник та друг. Та росла вона справжнім розбишакою. Що вона тільки не виробляла! "Хлопчисько" – називали її в школі за небажання підкорятися будь-яким нормам та правилам. 

Навіть раз пішла з дому. Як це сталося? Відмовилася ходити до репетитора. Я поскаржилася чоловіку, підбурила його, і він їй сказав "Або ти живеш за нашими правилами, або живи, як хочеш". Ось вона і пішла. Шукали і повертали з міліцією. Низький уклін хлопцям за оперативність та високий професіоналізм. Реально є, що згадати. Та ми багато працювали над нашими стосунками, дуже багато переосмисли, і зараз просто не віриться, що в нас могли бути якісь конфлікти.
 
А зараз вона солдат армії Ізраїлю. І всі, хто тільки може і не може, закидають нам, як ми могли відпустити єдину дочку, дівчинку в чужу країну, так ще й таку складну. А в даному випадку ми сказали "НІ" своєму батьківському егоїзму і сказали "ТАК" прагненню своєї дочки шукати себе та власну долю так, як вона вважає за потрібне. Ми впевнені на 100%, що вона завжди, ЗАВЖДИ зробить правильний вибір і скаже "НІ" тому, що їй не буде потрібно.
 
Ви багато мандруєте… Яку найбільш незвичайну відмову вам доводилося чути поза межами України? Поділіться, будь ласка, враженнями.

Це було в Грузії років 10 тому.

Ми списувалися по інтренету і вели переговори 3 місяці про проживання в домі, приїхали саме до них, а нам відмовили у даху над головою, навіть не попередивши, тому що хтось в останню мить запропонував більше грошей!
 
В розпачі серед ночі з дитиною та валізами ми збиралися заночувати прямо на пляжі коло моря.
 
Раптом до нас підішли незнайомі люди – грузинська родина з 3-ма маленькими дітьми, які приїхали на відпочинок з Тбілісі.
 
- Це сором для Грузії і грузинів, які на весь світ славляться своєю гостинністю! Ви ж всім про це розкажете і більше до нас не приїдете! – так вони відреагували на нашу історію.
- Знаєте що? У нас в Тбілісі квартира, а ми на відпочинку будемо ще 3 тижні, візьміть ключі й живіть у нас! А на вокзалі вас зустріне водій з машиною і відвезе до нас додому, тільки в жодному випадку не пропонуйте йому гроші і нам також – ви нас образите! А коли поїдете, ключі віддасте сусідам.
 
Тут точно: не було би щастя, та нещастя допомогло: на всю відпустку ми стали власниками прекрасної квартири в центрі Тбілісі!
 
Нам детально розказали, де знаходиться праска, де фен, де пульт від кондиціонеру, і нашим господарям навіть не спало на думку давати нам вказівки не чіпати великі золоті ланцюги із хрестами чи гроші, які у скриньці лежали на столі у вітальні.
 
Так ганебна непрофесійна відмова горе-підпиємців подарувала нам фантастичний досвід, нових друзів, допомогла нам відчути віру в людей, гостинність, щирість, бажання допомогти. Відтоді так і живу на повні груди, як наші грузинські друзі. І жодного разу про це ще не пошкодувала!
 

І наостанок. Побутує думка, що книги подібні до татуювань. По-перше, вони на все життя, а по-друге, після однієї важко зупинитися. Тож, про що плануєте писати наступну книгу? Чим вражатимете читачів цього разу?
 
Мої книги народжуються з якихось пригод. Після того, як я написала пост в соцмережі під назвою "Я маю право бути собою", де задекларувала свою життєву позицію, мене просто накрив шквал повідомлень та листів написати на цю тему книгу.

І вже на осінь 2018 заплановано видання нової книги про те, як побороти страх, зневіру в себе і критику.
Про те, що кожен із нас має право на помилку. І право на її виправлення.

Як не дозволити нікому запихати себе в пилюку, як старий капець.
Як нарешті стати собою попри всі життєві випробування та негаразди.
Тому що право бути собою – це право БУТИ! І кожен з нас має його, подобається це іншим чи ні!
 
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

«Ми підтримуємо руки тих, хто колись тримав наші»: історія "Ґудзика"
У статті мова піде про одеський бренд виробів із фетру "Gudzyk", який дає можливість реалізації людям пенсійного віку. Вироби, які зроблені з любов'ю та ніжністю. Як прийшла ідея та де бабусі беруть натхнення, — далі.
Читати більше
Ганна Ручай: "Українця середнього класу так само мало цікавить Україна, як і ситого європейця"
Про книговидання в Україні, про що має писати автор та які є виклики та небезпеки для української мови — читайте в інтерв'ю з редакторкою та письменницею Ганною Ручай.
Читати більше
Леся Кічура та її шлях до письменницького успіху
​Вона — мама, яка пише добрі казки не лише для своїх дітей, а й для всієї малечі України, бо її соціально-книжковий проект "Добрі мамині казки" продовжує мандрувати країною. Про складнощі, нюанси та кропітку працю — у статті нашої авторки.
Читати більше