Люблю життя! Твори Світлани Патри

ЛЮБЛЮ ЖИТТЯ!
 
Весняний вечір
 
Листя спалахнуло,
Мов коштовні шати,
І теплом війнуло
У вікно кімнати.
Попрощалось сонце
З лісом та селом
Ллється у віконце
Обвіва теплом.
Сонце вмить ховається,
Темна ніч іде
В небі зорі граються,
Місяць сон веде.
Люди і природа
Бачать дивні сни –
В них панує згода
Ночі і весни.
 
 
 
Сонячні акровірші
 
ЩАСТЯ
 
Ще нас весна теплом зігріє,
А літо радість подарує,
Світанок в серці заясніє,
Тривогу, мов туман розвіє, –
Як сонце, правда запанує.
 
ЛЮБОВ
 
Ллється музики чарівне скерцо,
Юні душі сплелися в танці,
Б’ється радістю сповнене серце,
Омиваючись росами вранці.
Вічне щастя шукає обранців.
 
УСМІШКА
 
У серці сади розквітають,
Сміються Небо і Земля,
Маленька зірочка аж сяє,
І світить вогником здаля.
Шовково-ніжне все навколо.
Квітує сад, радіє поле,
А ти й собі всміхайся, доле!
 
 
МРІЯ
 
Маленька квітка розквітає,
Ранкова зіронька сіяє,
І світ заснулий оживає,
Я вірю – буде так! Я знаю!
 
 
МУЗА
 
Марить красою душа,
Усміх зорить у віршах,
Зорі палають нестримно,
А навколо так чарівно…
 
 
 
Йде землею князівна
 
Князівна – Весна прилетіла пташиними криками,
Промінчиком сонця зігріла поля і сади,
Розквітла красою й надіями дуже великими,
Всім тим, що залишиться в серці моїм назавжди.
Красуня – Весна вже крокує так ніжно і лагідно,
Сміється безстрашно в обличчя завії-зимі.
Сувора ж зима відступає з дороги безрадісно,
В яругах лишаючи клаптики снігу самі.
 
 
Літо
 
Літо струмує яскравими барвами:
Небо мережане білими хмарами,
Квіти, неначе коштовності, сяють,
«Літо цвіте!» – Нам вони сповіщають.
Трави зеленим шатром простелились…
В серці моєму теплом залишилось,
Птахи про літо й природу співають,
Радість навколо літня буяє.
 
 
Зимове
 
Листя опало,
Знову настала
Зима-чарівниця.
Кружляє вранці
Сніжинка в танці
Все – наче сниться.
Сяє сніжинка,
Зими краплинка,
Мовби кришталь.
Нитки-сніжини,
З них хуртовина
Плете вуаль.
В шубі коштовній,
В тиші морозній
Йде не сама –
Сяє в сніжинках,
Світлих перлинках
Панна-Зима.
 
 
Ми інші
 
Я – не така як всі. Я інша.
Печаль і радість вилила у віршах.
Не вбога я, не варт мене жаліти.
Потрібно тільки серцем зрозуміти.
Зі мною Небо і Земля назавжди,
Ведуть мене по всіх світах до правди.
Це віра шлях мені в житті відкрила
Вона мені подарувала крила.
...
І нас таких багато в світі є,
Крізь болі тіла й духу – далі йдем.
Живем у тиші, темряві, прикуті,
Щодня долаємо зневіри пута....
Ми у Землі не кращі – і не гірші!
Ми – не такі, як всі. Ми просто інші.
 
 
 
Чарівний вальс
 
Вирує дискотека гучно в залі,
Весняний вечір крила розгорнув,
А під стіною сірою –
Сидить моя подруга на візку.
На тім візку потрібнім і проклятім,
Що завжди в неї буде замість ніг
Дивилась сумно, як танцюють пари,
Ховаючи в очах краплинки сліз.
Та раптом стихла музика нестримна
І залунав чарівний тихий вальс
Й почула голос чоловічий сильний:
– На танець запросити можна вас?
Для них лунає музика чарівна,
Кружляють, ніби птахи в небесах
І поряд з ним вона, немов царівна,
Танцює, й радість світиться в очах.
 
 
Живу!
 
Не проміняю я свого життя
На животіння морок безнадійний.
В душі весни і сонця відчуття
Не проміняю на печаль осінню.
Хоч світ жорстокий часом і безжальний,
Від нього у самотність не втечу.
Коли – сміюся, а коли – страждаю,
Це значить – я живу, в житті лечу.
 
 
 
Люблю життя
 
Люблю життя у щастя дні погожі,
І в дні зневіри, суму чи жалю,
І навіть, коли жити вже не можу,
Я все одно життя своє люблю.
Один лиш раз живу на цьому світі,
Люблю весь світ щодня таким, як є.
Я вдячна Богу за роки прожиті,
За світлу радість, за життя.
 
 
Моя зоря
 
На небі сяють тисячі зірок
Десь і моя – горить – не догоря.
Здавалося б, до неї тільки крок,
Та поміж нами – гори і моря.
 
Жорстокий холод, мряка і дощі,
Між нами – сум і осені печаль,
Та не згасаєш ти в моїй душі,
Ведеш і кличеш за собою в даль.
 
Моя ти зоре! Тільки не згасай!
Світи мені і в щасті, і в журбі,
Свята зоря, мене не покидай,
А я завжди молитимусь тобі.
 
 
Не вірю!
 
Ти кажеш, що кохання – сон,
Що тане у повітрі,
Ти кажеш, згубний це полон,
А я тобі не вірю!
Не віриш у кохання ти,
Мене не помічаєш,
Проводиш ночі в самоті
І щастя не шукаєш.
А я не можу так, як ти,
забути свої мрії,
А я не хочу так, як ти,
Вік жити в безнадії!
Скажи мені, що я тобі
Потрібна, як повітря.
Що я найкраща на землі
І я тобі повірю!
 
 
***
Попелюшкою бути – не вмію,
А на відьму скидатись – не хочу!
Чи відчуєш, про що я мрію,
Про що серце моє шепоче?
Все навколо весні радіє,
Линуть думи у даль небесну…
Попелюшкою стати не вмію.
Зустрічай мене, вже принцесу.
 
 
Сонячна молитва
 
Вітре, вгамуйся! Не треба дощу
Хай буде сонячним літо,
Вітре, у душу тебе не пущу
Хай буде червнем зігріта.
Вітре, не треба, прошу я, спинись
Навіщо холодні хмари?
Хай би нарешті вони розійшлись,
Пощезли страшні примари.
Я вже стомилась від суму й дощу
Хочеться щастя і сонця,
Вітре, у душу тебе не пущу!
Грій мені, літо, в віконця!
 
 
Я виткала…
 
Я виткала слова
зі своїх почуттів,
з навколишнього світу.
Я виткала слова...
Я виткала життя
з минулих відчуттів.
Передвесняний вітер
Приносить майбуття...
Та що ж зіткала я?
Можливо, це рушник,
А може скатертину
послала по світах?...
Хтось бачить щось своє,
у тканеві моїм,
У дивній цій картині
Всі бачать лиш своє...
 
 
Море
 
Море.
Зустрічає мене
Його краса
Неозора.
Знову хвиля пливе,
Солона роса
Самоцвітом
Паде на пісок
І розтане у нім.
Дивні квіти.
У полоні думок,
Я дивлюся на них
І чекаю,
Коли хвиля-перлина
Впаде на пісок,
І збираю
Я намисто предивне
Зі своїх думок,
знову – море...
 
 
 
Ненаписана казка
 
Напиши мені казку, просила я вітер,
Кольорову, яскраву із чарівних літер,
Посміхалася весело, щиро йому,
Та ніхто не озвався до мене чомусь.
 
Напиши мені казку, просила я сонця,
Щоб пробилось промінням до мого віконця,
Тільки сонце за хмару сховалося вмить,
Ні словечка не каже мені, лиш мовчить.
 
Напиши мені казку, я місяць просила,
Коли зорі шатром темна ніч простелила,
Потім довго чекала одна при вікні,
Та ні слова ніхто не промовив мені.
 
Напиши мені казку, тебе я прошу
Та ні слова не кажеш мені ти. Чому?
Напишіть хоч хто-небудь, прошу! Все дарма…
Всі мовчать… Ну, гаразд. Напишу я сама.
 
 
Тополя
 
Росте тополя
Посеред поля,
Росте-хитається,
В Бога питається
Про Україну,
Рідну країну
Пита тополенька:
– Чи буде доленька
Із нами знатися?
Чи знову щастя
Від нас так часто
Буде ховатися?
В росі вмивається,
Та сподівається
На кращу долю.
Біди не хоче,
Листям шепоче
В полі тополя.
 
 
 
***
Зачаровано-прокляте коло
Знову колесом котять по світу,
Знов і знову – повтори долі.
Що – невже знов все за вітром?
 
Хтось байдужість поставити хоче
На сторожі спокою-омани.
Мовляв, серце нехай не тріпоче.
Що? Майбутнє повите туманом?
 
Але серцю, що вже запалили,
Тяжко вірити новій омані.
Просто сонце, що знов народилось,
Вже не зможе спати в тумані.
 
Ходять колом і зими, і весни,
Просять знов – пригадай наші долі!
І в світанках нових щезне
Зачароване – прокляте коло.
 
 
***
Життя вирує рік за роком,
За весно-днем йде літня ніч.
Ти щось забудеш ненароком,
Все нагадає сяйво свіч.
 
І ти побачиш давню стрічку,
Все, чим ти мріяв, чим снив.
Життя – завжди бурхлива річка,
Що плине шляхом голосним.
 
 
Небайдужа
(триптих)
 
***
Мавко, не спи,
Бо зрубають нещадно берізку твою.
Мавко, не спи,
Бо чи зможеш прокинутись? Чи дадуть?
Доле, озвись!
Розкажи всьому світу про мавки журбу.
Сонце, зігрій!
Не дай розстелити одвічну пітьму...
Небо, поглянь,
Глянь – завмерла в німому чеканні Земля.
Небо – не дай,
Щоб дощем пролилася на землю біда.
Люде, не спи!
Хай не згасне ніколи для нас світлий День.
Ніч, відпусти!
Відпусти нас на волю – Вкраїни дітей!
 
 
***
Чужу щоку під удар –
Мовчки.
Чужі долі на вівтар –
Мовчки.
Чи байдужість душі всім оглушила,
Чи ж не ваші то серця – зачерствіли?
Хто ж оплаче ваші втрати –
Тиша?!
Хто ж омиє ваші рани –
Тиша…
Чи ж нема кому врятувати?
Як воліють усі – мовчати…
 
 
***
Її, окрадену, збудили,
Її, лукаві, у вогні
Собі на лихо залишили.
І розчинились у пітьмі.
 
І думають – вона розтане
Неначе марево, навік…
Вважають, що ніхто не встане,
Щоби небогу захистить…
 
А доля – надто хитра штука,
І забувати це не варт,
Що не покаранії муки
Вернутись можуть у стократ.
 
Вона, окрадена, прозріла.
І бачить знак у Небесах
Душі таємна, дивна сила
Уже торує помсти шлях…
 
Собі на лихо розбудили
Її, стосилу, і в огні
Вона майбутнє розстелила
Світанком. Посеред пітьми. Біографія
Світлана Патра народилася в Миколаївській області. Від народження послуговується візком, інвалід першої групи. 1986 року разом з батьками переїхала в село Волошинівка Баришівського району Київської області, де і мешкає зараз.
З 1996 року – учасниця обласного та всеукраїнського фестивалю творчості дітей та молоді з інвалідністю «Повір у себе». Вірші та прозу пише з 1997 року, пісні – з 2004-го. Брала участь і перемагала у багатьох фестивалях, зокрема, «Поетичний рушник», «Сяйво надій».
Вірші друкувалися у газетах «Баришівські вісті», «Зірка». 2011 року у видавництві Університету «Україна» було видано книгу віршів та прози Світлани Патри «Крила для злету».
2013 року брала участь у підготовці колективних збірок поезії та прози авторів з інвалідністю «Словоцвіт» (головний редактор), «Мій Київ» (член редакційної колегії). Збірки видано всеукраїнською громадською організацією «Народна академія творчості інвалідів України». 2014 року коштом цієї організації вийшла колективна збірка поезії та прози «Ми діти твої, Україно», присвячена 200-річному ювілею Т.Г. Шевченка та 100-річчю з дня смерті Лесі Українки. Як редактор і один з авторів, Світлана долучилася до підготовки та випуску цієї книги. Її вірші було опубліковано у літературно-мистецькому альманасі «Українська хвиля», який випускається однойменною громадською організацією.
Закінчила Волошинівську середню школу, 2007 року вступила до Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» на факультет філології та масових комунікацій (кафедра видавничої справи та редагування). Закінчила університет з відзнакою 2013 року, працює журналістом-фрілансером Імідж-центру Університету «Україна».
Бере активну участь у житті рідного навчального закладу, зокрема – у роботі Імідж-центру Університету «Україна» як журналіст та адміністратор спільноти Імідж-центру в соціальній мережі Facebook: https://www.facebook.com/imageukraine.
Журналістські матеріали публікувалися в багатьох виданнях, зокрема, в газеті «Голос України», літературно-мистецькому журналі «Мистецькі грані», газеті «Університет «Україна», інтернет-виданні «Трибуна України», веб-порталі «Жінка-УКРАЇНКА». Як журналіст, цікавиться мистецтвом (три роки поспіль є постійним учасником спільних заходів ТК КУЛЬТУРА та арт-салону АРКА), різними аспектами життя людей з інвалідністю, проблемами адаптації їх у соціум.
З 2016 року – член Національної спілки журналістівУкраїни.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com