Люба О: "Вважаю, що у кожній книзі письменник може знайти, перш за все, сам себе"

16 березня 2018
Редакція

Письменниця, поетеса, мандрівниця, сповнена оптимізму та позитиву людина (це стало зрозуміло ще з перших слів знайомства :)), відкрита до всього нового та захоплюючого - саме такою є наша сьогоднішня співрозмовниця Люба О!

Нещодавно у продаж надійшла її дебютна книга "Анонімні алкоголіки або як жити в іншій країні". Мабуть, у вас одразу ж виникли запитання щодо назви. Люба пояснює її так: "Ми, емігранти, як анонімні алкоголіки. Приходимо в групу, розповідаємо про нашу залежність, а потім повертаємося в чужо-рідний світ, прикидаємося, одягаємо маски тверезої буденності. Ніхто не може стверджувати, що цю ж буденність ми б не вдягали на Батьківщині, але вдома не було б ніякого штучного маскування. Все було б по-справжньому"

Як ви вже зрозуміли, у своїй книзі Люба, фактично з власного досвіду, розповідає про життя за кордоном, про пошук друзів, адаптацію до нових законів та правил. Її героїня намагається пристосуватися до не знайомого їй поки суспільства, змінює роботу, мандрує та, найголовніше - не втрачає себе і зберігає в серці вірність Батьківщині.

Взагалі, найкраща можливість зрозуміти, про що хотів розповісти нам автор - прочитати його творіння. Але ми сьогодні трохи привідкриємо завісу таємниці і розпитаємо Любу про її життя та творчість... А ще поділимося кількома цитатами з книги!

Для початку хотіли би ближче з вами познайомитися. Зокрема, хотілося б дізнатися, яка країна зараз стала для вас домівкою і чому ви обрали саме її.

Я - Люба О, мені 26 років. На питання, звідкіля я, відповідаю "я не знаю", або кажу "з Києва", бо це останнє місто, де я жила в Україні, де навчалася і де зараз живе моя сім'я.

Одного разу я вирішила, що України мені надто мало. Я хотіла більшого. Не знаю чому, та я завжди знала, що одного дня поїду. Вже майже шість років я живу, навчаюся та працюю в Німеччині, у місті, що лякає своєю мінливою погодою, Мюнхені. Зараз я закінчую університет УВУ. Але ще не вирішила, куди мене заведе дорога далі, бо "вдома" я себе тут не відчуваю. Про це можна більше дізнатися у моїй книзі, адже пошук домівки є однією з головних її тем.

"АНОНІМНІ АЛКОГОЛІКИ або як жити в іншій країні​" - це ваша перша книга чи вже були попередні проби пера?

Загалом, можна сказати, це перша прозова книга, яку я наважилася опублікувати. До того мала ще дві збірки віршів, які видала, коли навчалася у ліцеї в Полтаві.

facebook.com

Як взагалі виникла ідея написати книгу? Були якісь моменти, які надихнули вас, підштовхнули вас до цього?

Я завжди писала, тому мені важко відповісти на це запитання. Не знаю, чи може щось до цього підштовхнути. Адже це природне явище: коли часом слова стоять в горлі - вони повинні вийти. Їх повинні почути. Хоча б ви самі, коли на одинці перечитуєте написане... 

Ваша книга розповідає про реальні події, людей та ситуації, що траплялися з вами чи з вашими знайомими?

Вважаю, що у кожній книзі письменник може знайти, перш за все, сам себе. Ми не пишемо те, чого не відчуваємо. Тому, звичайно, реальність присутня. Але для її відображення використовуються часом різноманітні методи. Тож, звичайно, у моїх героїв є прототипи реальних людей, є у книзі реальні і не реальні події, справжні почуття...

"Ми часто говоримо, що доля подарувала нам можливість, дала другий шанс, що ми виграли квиток у нове життя, і цим квитком є еміграція. Ми – відчайдушна нація, яка з шаленою радістю залишає рідну землю навіть із думкою, що там, у країні чудес, ми будемо прибиральницями, будівельниками, няньками... Нас це не так лякає, як відмова щодо виїзду".
("АНОНІМНІ АЛКОГОЛІКИ або як жити в іншій країні")

Ви обрали доволі цікаву назву - "АНОНІМНІ АЛКОГОЛІКИ або як жити в іншій країні". Думаю, вам часто задають це питання, але, все ж таки, чому саме "анонімні алкоголіки"? :)

(Посміхається) Знаєте, це питання ставлять мені найбільше. Багато хто не розуміє такого рішення. Зокрема, не розуміли і у видавництві - не хотіли залишати цю назву, хотіли змінити її. Спочатку вони взагалі її прибрали, але це було жахливо, адже тоді втрачався весь сенс. Потім почали переставляли слова.... Зрештою, з самого початку книга називалася "Анонімні алкоголіки", і для мене це не було про "алкоголіків" в прямому розумінні цього слова. Для того, щоб зрозуміти доречність цієї назви, достатьо прочитати першу сторінку в книзі, і той додаток - "або як жити..." - відпаде сам собою. Але не буду відкривати інтригу :) Щоби зрозуміти, чому книга називається саме так, а не інакше, варто її просто прочитати...

Книга вийшла друком минулого року. Як українці її зустріли? Можливо, ви отримували коментарі чи відгуки від читачів?

Так, книга вийшла минулого року, та у продаж надійшла зовсім не давно. Я робила маленьку презентацію у Мюнхені, в затишному та атмосферному кафе "Jasmin", де ми організували читання та маленьку дискусію. Було зачитано три сторінки українською та німецькою мовами. Оскільки аудиторія була двомовною, я хотіла, щоб німецька частина гостей теж мала змогу зрозуміти, про що йдеться.

Відгуки отримую доволі різні, та, зрештою, позитивні. Багато хто каже: "Любо, мало! Треба продовжувати писати.!" Отримала також приємний відгук з університету, а саме: "Мені дуже подобається твій стиль, твої думки... читаю книжку і візуально переношуся у твій світ, переживаю історії як свої. І це саме те, що робить книжку класною. Але не задирай високо носа...". Однак, звичайно, не обходиться лише схвальними коментарями. Є люди, які, звичайно, критикують. І це нормально, я тішуся будь-якій критиці, головне - щоби була конструктивна. 

Зараз, є група людей, які переконують мене перекласти книгу німецькою. Та я поки сумніваюся.

"Ми – представники наших країн – інколи не маємо шансу познайомити когось із нашою країною через наш світогляд, адже репутація обігнала нас на кілька років. Проте людина – це не держава і не закон, вона – це річка, що тече в її країні, це гори, що розтягнулися повз морських берегів, це віра, що повертає її додому, це свято, яке вона тихо святкує за кордоном, це картина, що намальована її митцями, це вірш, написаний її письменниками, це страва, пригововлена її народом, це історія, що створювалася роками, вона – це минуле, теперішнє і майбутнє, це цілий світ, який інші запльовують ще не познайомившися з нею".
("АНОНІМНІ АЛКОГОЛІКИ або як жити в іншій країні​")

Плануєте в майбутньому потішити читачів продовженням? Чи, можливо, хочете спробувати себе в якомусь іншому жанрі?

Я хочу писати, дуже люблю цю справу. І, так, швидше за все, буду продовжувати історію. Лише аби був час...

Розкажіть трохи про сам процес написання книги, поділіться власним досвідом: чи виникали якісь труднощі; який етап для вас був найважчим, а який найцікавішим; де шукали натхнення?

Я писала книгу 4 роки... Писала поступово, коли відчувала, що тут і зараз повинна це написати. Я не вмію просто сидіти і годинами складати у голові сюжет, вигадувати текст. Щоби писати, мені потрібне щось, що зможе мене вразити до самого серця, бо саме серцем я пишу. Принаймні, так поки що кажуть ті, хто вже прочитав мою книгу.

"Українське село – це інший вимір. Усі знають одне одного, пліткують, ходять у гості, знають, хто що купив, хто де з ким цілувався, з ким кому зраджував, ходять разом на городи, про щось радяться. Усі чаклують, приворожують і заворожують. Зозла називають жінок відьмами, а потім до тих самих відьом і ходять ворожити. Мені пощастило! Я застала село, коли воно ще дихало живим, густим сільським духом. Коли весілля гуляли всім селом, болячки зцілювали замовляннями, бабусі вважалися наймудрішими й усі просили в них порад. Коли пироги пеклися в печі, на якій можна було спати взимку. Коли хати опалювалися дровами, коли часто зникало світло й загоралися свічки. Коли в гості часто приходили без попередження, і ця неочікувана поява когось у хаті завжди була радістю. Це було село із салом з перцем!"
("АНОНІМНІ АЛКОГОЛІКИ або як жити в іншій країні​")

Чим цікавитеся ще, окрім літератури? Що приносить вам задоволення та допомагає відчути життя на повну?

Я, як і вся сучасна молодь, страшенно любою подорожувати. Для мене не подорожувати – це не дихати, не відчувати, не бути вільною. Тому, я завжди в дорозі.

Також дуже цікавлюся темою "емігранства": оскільки сама давно живу закордоном, мене цікавлять люди та їхні історії, чому вони покинули свою країну. Можливо, про це і буде наступна книга.

Я дууууже різностороння, багато чим цікавлюся, тож коли в одній сфері я не бачу більше можливостей для розвитку – мені стає нудно і я звільняюся. Наприклад, зараз я вирішила переїхати в Берлін, бо відчуваю, що з Мюнхеном треба зробити перерву.

А насправді, хотіла б відкрити літературну кав'ярню. Оскільки ґастро є також однією з вагомих частин мого життя, одним з найбільших моїх захоплень.

facebook.com

А що можна знайти у вашій бібліотеці? Можливо, порадите кілька книг нашим читачам?

Оскільки я працюю в Literaturhaus "Oskar Maria Graf", маю необмежений доступ до різних, як відомих, так і не дуже письменників. Це справді круто - зустрічатися з такими людьми як Герта Мюллер чи Світлана Алєксєєвіч.

З останнього, що б радила почитати, - це Сальманд Рушді, або Наташа Водін і її роман "Вона прийшла з Маріуполя". Тим, хто хотів би більше дізнатися про історію людства, підійде "Sapiens: коротка історія людства" Юваля Нойя Гарарі. А людям, які цікавляться еміграційною літературою, я б радила обов'язково почитати з Оскара Марію Граф та його роман "Wir sind gefangene" ("Ми потрапили в пастку" - прим. Ред).

Дякуємо, Любо, за таку натхненну розмову і бажаємо вам успіху з вашою наступною книгою!

"Люди і є візитівкою своєї країни. Не треба читати Вікіпедії чи туристичного посібника, адже вони не повідомлять нічого, крім стислої, сухої, аж прісної інформації Ми, чужі люди закордоном, острів із національними скарбами нашої країни, які з кожним днем ховаємо їх все далі і далі, а вкінці залишається лише відсвяткувати похорони, бо з часом батьківщина в нашому серці помирає, а на її місце приходе бліда примара непритаманного нам світу, до якого ми належимо тілом та не душею. Це як перше кохання, яке завжди поряд хоча ви вже давно не разом".
("АНОНІМНІ АЛКОГОЛІКИ або як жити в іншій країні")

Придбати книгу "Анонімні алкоголіки або як жити в іншій країні" Люби О. можна за посиланнями:
book24.ua та knygy.com.ua

А познайомитися з Любою та більше дізнатися про її життя і творчість ви можете через її Facebook-сторінку www.facebook.com/lubanya.alekseenko​

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Михайло Блехман: "Україна для мене понад усе"
Часто-густо замислююсь: як почувається людина, яка виїхала з України багато років тому? І живе навіть не в іншій країні, а в іншій півкулі? А коли ця людина - письменник? Чи отримує він підтримку від колишніх співвітчизників? Чи цікавляться долею митця в Україні? Питань купа, а чи можу отримати на них відповіді...
Читати більше
​Олег Майборода: "Життя дається один раз. І витрачати час на сум не раціонально"
Абетка Олега Майбороди, що вийшла друком у видавництві "Талант" наприкінці 2017 року, вирізняється тим, що вона написана прозою. Прочитала її - і в мене одразу виникли питання до автора. Тим більше, що давно спостерігаю за творчими досягненнями свого земляка
Читати більше