Сьогодні
14 лютого світ відзначає не лише
День Святого Валентина, а й ще одне досить важливе і цікаве свято -
Міжнародний день дарування книг. Звичайно, наймилішими та найбільш зворушливими завжди були, є і будуть саме дитячі казки.
Варто сказати, що казка - це один із тих літературних жанрів, який має "вибір". Адже казочка може, ніби дитинка, народитися в одного автора, а може бути народною, мати безліч варіантів і щоразу набувати нових особливих відтінків... Крім того, казка не знає кордонів. Вона вільно поширюється різними країнами та сміливо мандрує світом. Німецькі, російські, англійські, французькі та, зрештою, українські казки потім мило співіснують у дитячих спогадах.
Тож, хоча ми й звикли до класичних "Кози-Дерези" та "Кота у чоботях", маємо визнати: сучасні українські казки не поступаються їм, а навпаки - гідно продовжують цю казкову справу! Саме час дізнатися про усі секрети цього дивовижного жанру у
Лесі Кічури - успішної української письменниці та журналістки.
Чому з усього різноманіття літературних жанрів Ви обрали саме казку? Поділіться, будь ласка, історією свого вибору.
Якось так склалося, на жаль, що жанр казки у нас надто скромно оцінений. Модно писати новели чи романи, вірші чи поеми, п'єси, а от казки – якось простацько та по-дитячому. Хоча це цілком несправедливо. Адже у творенні казок можна досягти чималого успіху і мати за собою таку величезну аудиторію, якій заздритиме кожен другий дорослий автор.
У журналістиці я понад 20 років, тому за цей час писала й оповідання, й новели, у підлітковому віці, ясна річ, романтичні вірші, а от казки з'явилися разом із моїми дітьми. Перша казка "Турботлива корівка" виникла якийсь час після народження сина (2005 р.), а ще за кілька років саме її надрукували на сторінках всеукраїнського журналу "Малятко", на якому зростала ще я. Ця подія стала для мене символом – зрозуміла: прийде час і я повернуся до казок знову.
Коли ж 2008 р. народилася моя донька, казок ставало більше щотижня… за якийсь час їх назбиралося близько сотні. От тоді чоловік врешті "напосівся на мене" зі своїми вмовляннями та переконаннями: "Зроби власну книгу, придумай крутий та потрібний проект і здійсни його від першого і до останнього дня. У тебе все вийде. Адже місцеві діти давно переповідають твої казки, то чому б їх не читати дітям області чи України…"
Врешті я набралася сміливості і минулого року, 14 лютого (до речі, Міжнародний день дарування книг) написала свій перший пост у соцмережах про початок авторського соціально-книжкового проекту "Добрі мамині казки" задля популяризації читання в дитячому віці.
Мабуть, це було найважче – зробити перший крок і повірити, що все вийде. Правду кажуть, поруч із собою треба мати людину, яка вірить у ваш успіх навіть більше, аніж ви самі. Дуже вдячна своєму чоловікові, що саме завдяки йому, цей проект таки відбувся. Упродовж року ми видали 2 авторські збірки казок. Книги-розмальовки дуже полюбилися дітям, тож дні казкових читань розписані аж до березня. Це не може не тішити!
У будь-якого митця є важливі орієнтири та ідейні натхненники… Якщо говорити не лише про українських казкарів, а взагалі про світових, кого Ви вважаєте ключовою персоною у цьому жанрі? Які казки неодмінно порадите читати сучасним дітям?
Мабуть, йтиму за досвітом власних дітей. Мій син та донька читають як сучасних авторів, так і класиків дитячої літератури. Не можу уявити дитинство жодного з них без казок Г. Х. Андерсена, Ш. Перро, українських народних казок із багатої скарбниці рідного фольклору. Обоє зачитувалися кумедними історіями із неймовірно смішними та вдалими авторськими малюнками шведського письменника Свена Нордквіста про пригоди дідуня Петсона та його кота Фіндуса (серія вид-ва "Богдан"), серія книг Джеремі Стронга ("Видавництво Старого Лева"), підлітково-фантастична серія Стівена та Люсі Гокінґів про Джорджа та космос ("Видавництво Старого Лева"), епопея мінікниг про Джуді Муді – авторки Меґан Мак Доналд, казки Сашка Дерманського, зокрема "Крамниця тітоньки Мальви" – жодне Різдво не минає без "пере прочитання" цієї історії аналогічно як і "Пан сирник і різдвяний пампушок" Світлани Лінинської ("Видавництво Старого Лева")…
А загалом, я так люблю дитячих письменників, що можу говорити про них часом навіть більше, аніж про дорослих. Врешті, як сказав класик, колись ми всі стаємо настільки дорослими, що знову починаємо читати казки.
Погляди на дитячу літературу є досить неоднозначними та суперечливими. Побутує думка, що для дітей писати легше, оскільки вони ще не мають значного читацького досвіду, тому є менш вибагливими за дорослих. Однак, досить поширеним є протилежний погляд: для малят писати значно важче, тому що у казках неодмінно має бути виховний елемент. Крім того, не маєш права на помилку, адже не можна розчарувати найменших читачів, бо вони змалечку мають полюбити читання.
І так, і ні. Звісно, можна написати простацьку казку, запакувати її в гарну обкладинку і видати, але на тому історія письменника й завершиться, навіть не розпочавшись. Бо діти відразу відчувають фальш і те, що автор схибив, намагаючись показати свого читача невибагливим. Насправді для дітей писати дуже важко. Вони відловлюють усі приховані сенси і дуже часто швидше прослідковують мораль у казках, аніж дорослі, навіть якщо вона прихована поміж рядків. Діти відверті, вони ніколи не хвалитимуть твору, якщо він їх не зацікавив. Але вони дуже щирі, якщо захоплюються тобою - то ця любов уже надовго!
У ваших збірках трапляються досить нетипові для українських казок персонажі. На відміну від традиційних вовчиків, котиків та лисичок, на сторінках оживають, наприклад, маленьке китеня чи добра Баба Яга. Чим Ви керуєтесь при виборі казкових героїв?
Одного разу мене запитали: "А ви пишете сучасні казки, чи такі як автори 100 років тому?" Це запитання й наштовхнуло мене на думку, що герої мають бути особливими, цікавими, неординарними, із ситуаціями, в яких діти зможуть моделювати свою поведінку чи своїх друзів. До речі, "Добра Баба Яга" давно стала улюбленицею серед моїх читачів. За останній місяць, коли я приїжджала на казкові читання, діти вітали мене інсценівкою саме цієї казки і це було дуже захопливе видовище!
Для дітей велике значення має візуальне втілення казкових сюжетів. Скажіть, будь ласка, як з'явилася ідея поєднати книжку з розмальовкою?
Для мене книга – це фетиш, а дитяча й поготів, бо візуальна складова у ній обов'язкова! Якщо дорослу сприймають за палітуркою та змістом, то для дітей візуалізація написаного – дуже важлива складова. Коли обираю книги для своїх дітей для мене дуже важливе ілюстрування – не люблю модерних абстракцій та "непізнаваних-роботоподібних персонажів".
Герої мають бути такими, якими ми собі їх уявляємо - добрими, справжніми, усміхненими. Не раз траплялося, що гарний сюжет книги мав препогані малюнки… і мене це засмучувало. Відразу ставало шкода автора, чий твір через це потерпав і не знаходив свого читача. Хоча, буває й навпаки, коли прекрасні малюнки є додатком до недоладного тексту або, ще гірше комп'ютерного перекладу… тоді просто розпач.
Тож я дуже прискіпливо ставилася до ілюстрування власних збірок. Дуже тішуся, що моїми партнерами стали дві чудові художниці – Наталія Манько (Львів) в першій книзі та Каріна Чепела (Кривий Ріг) в другій. А щодо розмальовки – то це спогад дитинства (усміхається).
Колись у мене була дуже гарна розмальовка, величезна така на половину столу. Навіть після цілковитого розфарбування я берегла її роками, бо там була захована частина мене. Так само хочу, щоб діти ставилися до моїх книг – залишали в них частину свого дитячого світу і своєї фантазії, щоб любов була до оповідки та героя, якого сам розмалював. Дуже важливими також вважаю зустрічі за участі автора. Бо ж навіть нині діти часто вигукують: "Дивися це ж справжній автор. Живий…". Треба ламати стереотипи, що всі автори, чиї твори нині вивчаємо у школі, давно померли.
Як ваші діти реагують на "Добрі мамині казки"? Вони радять Вам щось чи, може, роблять зауваження, висловлюють побажання щодо нових казок?
Вони мої перші рецензенти! Ще жодна казка не пройшла у світ без їхнього затвердження! Буває, підказують - отут підкоротити, а тут бракує "дива", а тут забагато описів… До всього дослуховуюся, бо вони ж мої читачі… Але маю ще одного дорослого прискіпливого читача – це мій чоловік. Коли він береться до вичитування текстів – то в домівці спалахують справжні словесні баталії, бо я часто наполягаю на своєму, а він переконує в протилежному. Іноді жартома пригадую слова Марка Твена: "Коли я і моя дружина розходимося в думках, ми зазвичай робимо так, як хоче вона. Дружина називає це компромісом". Але я розумію, що чоловік часом справді бачить ті речі, які мені, як авторові, не впадають у вічі.
Сьоме питання неодмінно мало бути про Різдво. Цікаво, чому надихаєтеся саме цим святом? Яка роль у ваших казках відводиться релігійним мотивам? Адже Ви – галичанка, а галичани, як відомо, дуже трепетно і відповідально ставляться до традиційних свят, зокрема Різдвяних та Великодніх.
Різдво – це дитинство. У моєму розумінні всеохопний синонім цього свята саме такий! Кращого свята із часів свого дитинячого віку годі й пригадати і, мабуть, так у кожного. Коли ще зима засніжена та казкова, то казки пишуться, немов за помахом чарівної палички.
А ще в ніч перед Різдвом, немов у повісті Гоголя, у мене народилася
донька –
6 січня. Тож це свято відразу набуло додаткової святковості та родинного затишку! Християни вірять, що саме в цей час душа здатна творити найбільше див, тому всі очікують народження Христа як початку нового відліку для творення добрих справ. Тому зимових текстів у мене справді багато і різдвяна збірка
"Магія Різдва" створилася дуже швидко – буквально за 3-4 місяці, бо діти щоразу запитували:
"А ви приїдете до нас на свята із новою книгою про Різдво, про Новий рік? У вас що досі немає казки про Львів, ліхтарі, левів, Миколая та янголів..?"
Хіба ж я могла б їх розчарувати й не виправдати їхньої довіри?! У жодному разі, навіть, якщо й рік після заснування свого проекту продовжую спати по 4-5 годин десь надранок… Бо іноді казкові мотиви приходять саме в такий час…
Такі добрі та чудові видання не могли не привернути уваги інших творчих особистей, які знаються на літературі, та й просто батьків. Тому свої відгуки до "Магії Різдва" залишили Остап Дроздов, Марічка Бурмака, Брія Блессінг, а також відома телеведуча
Ольга Фреймут:
"У цьому відгуку я стаю схожою на моє перше кохання Володю К, який всім розповідає, що мене знає і навіть цілувався зі мною в школі. Пишається тепер, а тоді кинув...
І я хочу всім заявити: я знаю Лесю Кічуру, вона моя однокурсниця. Горда, що вчилася з нею в університеті. І нехай ми тоді не цілувалися, я готова зробити це зараз – з вдячності за дивовижні казки.
У Лесі коштовна проза – ніби намальована. Такою красивою зиму, як у неї, я ще не бачила!
Слова оживають, тільки-но торкаєшся їх очима. Я відчула запах різдвяних завиванців, почула голоси янголів та сміх ельфів... Втішилася, що Перед Різдвом тут у власності святого Миколая, а не Діда Мороза. Розповіді сповнені побожності та шани до культурних надбань наших предків, а багатовікові традиції особливо легко та охайно викладено у милі сюжети".
Наразі "Добрі мамині казки" та "Магія Різдва" продовжують мандрувати Україною та навіть дісталися Сполучених Штатів Америки, Іспанії, Англії, Греції, Італії... І це лише початок, адже такий родинно-затишний, добрий та щирий проект просто приречений на успіх!
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
