Леся Кічура: «Казкарство уже втретє повернуло мене до материнства»

– На початку липня ви знову стали мамою, як воно – тричі ступити в одну й ту ж річку?

Народити у 38, це зовсім не те, що народити в 24 і 27, як було у мене з двома попередніми дітьми. Звикаю до статусу багатодітної мами. Загалом, зізнаюся відверто, відчуття материнства у такому віці набагато гостріші, аніж були в юності (назвімо вік 20+ юним).

– Часто кажуть, що мами у зрілому віці по-іншому ставляться до свого материнства, погоджуєтеся?

Так. Розумію, що зможу дати цій дитині набагато більше, аніж своїм двом старшим малюкам. З ними я будувала кар’єру, писала та захищала кандидатську роботу, зводила будинок та переїжджала в нове помешкання. Зараз же – це суцільний процес задоволення материнством. Переконана, цей малюк отримає сповна моєї любові, часу та уваги.

– Як ваші старші діти ставляться до новонародженого братика? Чи були ревнощі?

Вони його обожнюють, направду! Вранці приходять цілувати з добрим ранком, а ввечері неодмінно побажати: «На добраніч». Залюбки гойдають та перевдягають. Старший син щоразу наголошує: «Він у нас такий гарненький», а доня дивується: «Це ж треба Максиміліан так бавиться з Владиславом. Я думала малих дітей люблять бавити лише дівчата…»

– У вас видалася продуктивна вагітність, ви створили нову книгу казок?

Це була моя найкраща вагітність і почувалася я чудово, тож писати казки, як і планувати нову книгу – було в задоволення. Наша 6-та книга в серії «Добрі мамині казки» є дуже особливою, бо ж писана 2-ма серцями: моїм великим і синовим – маленьким. Тож переконана, що деякі тексти будуть по-особливому читатися навіть дорослими.

– Чим для вас стало обрання лауреаткою премії імені Наталі Забіли цього річ?

Це неймовірний виклик до ще більшої літературної праці і фантастична сатисфакція моєї казкарської діяльності. Ця премія дуже знакова і важлива для мене. І звісно ж слова Наталі Забіли: «Для дітей треба так само добре, як для дорослих. Тільки трохи краще» є для мене дуже близькими.

– Ваша перша казка пов’язана з народженням старшого сина, чи не так?

У мене казки та материнство дуже тісно переплітаються ось уже 15 років! Моя перша справді казка була написана для сина. Через декілька років її надрукували на сторінках мого улюбленого журналу «Малятко». Через 3 роки після народження малюка, у нас з’явилася донечка і тоді казок стало в рази більше. Діти підростали. 2017 року я розпочала власний соціально-книжковий проєкт «Добрі мамині казки» задля популяризації читання в молодшому шкільному віці. Впродовж останніх трьох років ми провели сотні читань, годі полічити діток, які відвідали наші казкові зустрічі. Але їх точно було декілька десятків тисяч, бо йдеться не лише про Львів, а про цілу область загалом! Щоденно я споглядала захоплені очі малечі, здивовані обличчя батьків, які зізнавалися, що відкрили з нашими книгами для себе зовсім іншу – сучасну та цікаву казку. 

Готуючи чергову збірку, я попросила доньку прочитати казки. А вона мені у відповідь: «Я звісно прочитаю. Скажу своє враження, але ти ж розумієш, що їх треба читати комусь маленькому і запитувати його думку, бо я вже доросла» (доньці минуло 12). От тоді я й зрозуміла, що мої діти дуже швидко подорослішали, а для моїх казок справді потрібен маленький читачик, для якого я б творила кожну казку з неймовірною любов’ю. Обдумуючи цю думку декілька днів, прийшла до ідеї, що непогано було, якби у нашій родині з’явився ще один малюк. Тоді поділилася цією мрією з чоловіком і він сприйняв її дуже позитивно. Тож направду казкарство уже втретє повернуло мене до материнства. Творячи 6-ту книгу я відчувала, як малюк вертівся у животику, як торсав ніжкою чи штовхався ручкою і з певністю знала, що ця книга, написала двома серцями – моїм та синовим буде дуже особливою.

– Якими текстами наповненна збірка «Дивовижні пригоди»?

На сторінках нової книги оселилося 9 казок. Деякі з них для мене особисто дуже особливі. Для прикладу, «Казка про два мамині серця» – це така собі філософська казкова притча, на написання якої мене наштовхнув мій старший син. Дуже сподіваюся, що я казка матиме стільки ж любові, як і наша історія з дебютної збірки «Як Бог немовлят роздавав». 

Якось одна маленька читачка зауважила, що в моїх збірках багато янголів. Направду так і є. І в моїй 6-тій книзі теж є «Казка про першого янгола», бо на одному з читань дівча запитало мене: «Ви пишете, що кожної дитини свій янгол-охоронець. То виходить, що їх багато, бо ж дітей багато. А от звідки взявся перший янгол? Подумайте! Може вам якась казка напишеться». Тож я думала-думала… і сюжет справді прийшов (усміхається). Є ще історія про сніг, який викрали злі тролі, про малого дракончика, який шукав свою маму, про курочку, яка мріяла знести яєчко, котре стане великодньою писанкою. Гадаю запам’ятається читачам й винятково львівська казка про старенький трамвай, бо місто Лева годі уявити без цього різновиду транспорту. Історія про «Принцесу-невидимку» полюбиться кожному маленькому дівчаткові, а морська казка про порятунок океану примусить задуматися, як же важливо дбати про чистоту своєї планети.

Карантин змінив багато планів у творчих людей. Чи вплинув він на вас?

Звісно. Багато наших зустрічей ще із весни довелося перенести на осінь. Проте все літо ми творчо витратили на те, аби щонайкраще підготувати з командою нашу нову казкову збірку до друку. Зараз багато наших зустрічей уже відновлюється, є нові запрошення. Тож активно розписуємо казкові читання жовтня. І як не дивно – карантинні заборони зробили нас активнішими в соціальних мережах. Ви записували відео, зорганізовували читання казок для різних телеканалів, про нас дізнавалися за кордоном і саме туди полетіли перші бандеролі після виходу нової книги з друкарні. Я дуже радію, що кожна нова наша збірка казок має все більше читачів за кордоном. «Дивовижні пригоди» теж освоюють нові материки та країни зі своїми маленькими читачами!