Коли книжка рятує світ. Роман Малиновський

З часу нашої зустрічі з Романом Малиновським минуло вже трохи часу, але я дуже добре пам'ятаю надзвичайно цікаву, теплу розмову, і велике бажання читати, яке з'являється при згадці про неї. Роман – майстер книжкової справи, який зараз в Україні втілює в життя вкрай потрібну і корисну місію – видання найкращих прикладів світової літературної спадщини українською мовою. В його сумці завжди лежить книга, про яку він може розповісти цілу захопливу історію, якщо запитаєте.

Засновник проекту "Вавилонські бібліотеки", який на Форумі Видавців 2014 презентував прославлену "Бойню номер п'ять" Воннегута українською мовою, охоче ділиться тонкощами "книжкової кухні" та порадами про те, як знайти себе в тому, що любиш робити понад усе.
 
Романе, розкажи про ваш проект "Вавилонські бібліотеки" - яка основна ідея?

Все просто – існує порожня ніша, є необхідність її заповнити. Українська література – я говорю і про перекладну в тому числі – має дуже велику прірву. Дуже багато інтелектуальної світової літератури українською мовою зараз не перекладається, або ці книжки не виходять.

Перекладні книжки, які належать до "перлин" світового письменництва, що виходять в Україні можна перерахувати на пальцях рук: Кафка, Рільке (виходить за рік), Салман Рушді – от і все, список вичерпано. А сотні імен, дуже важливих для світової літератури і для світової інтелектуальної спільноти, залишаються за бортом сучасної України. Курт Воннегут востаннє видавався в Україні у 1976 році… Тобто це ще була радянська Україна – 40 років тому. А це ж той автор, який стоїть в стовпах світової літератури! Це мало би бути "must read", але українці його не знають, бо немає книжок.

Як ти вважаєш, чому ще досі не була зайнята ця ніша?

Я думаю, це суміш несприятливих обставин. Українське видавництво знаходиться в не дуже вигідних умовах по законодавчих нормах – існує вічна і дуже неприємна проблема: держава не допомагає виданню книг в Україні.

По-друге, це завжди більші витрати: окрім того, що ти платиш гонорар автору-іноземцю, відповідно, за іноземними мірками, ти ще мусиш платити перекладачеві, який адаптує твір – і це завжди ризик в плані просування книжки в Україні. Для того, щоб привезти автора, треба витратити колосальні кошти, а якщо він взагалі, як у випадку з Воннегутом, помер, він вже погано презентує книжку, бо не приїжджає на презентацію з поважної причини – він помер!

Не беруся казати точно, але я припускаю, що тому українські видавці й побоюються видавати перекладну літературу. Окрім того, це інтелектуальна література, її читає малий прошарок людей. Це не Стівен Кінг, якого читають сотні тисяч.

Романе, як воно - бути книжковим менеджером? Які перепони доводиться долати, окрім технічних?

Завжди найбільше проблем та цікавостей - в людській комунікації. І ще ти ніколи не знаєш, що буде завтра. А раптом перекладач, з яким домовились про книгу, виграє завтра в лотерею і вирішить поїхати на Пальму-де-Майорку жити в бунгало, попивати коктейль і ніколи більше нічого не перекладати :). Він просто поїде, а ти залишишся з наполовину перекладеним текстом... Треба розуміти, що на кожному етапі цього процесу присутній людський фактор.

Робота книжкового менеджера - це і робота з людьми, і комунікація. Люди ж не уявляють, як це робиться. Вони беруть книжку і кажуть: "А що ти зробив? Я от бачу: Воннегут - він написав. Я бачу: Діброва Лідія і Володимир - вони переклали. Ось редактор, ось коректор, ось ілюстратор, ось видавництво. А ти що робив?". В таких випадках це абсолютно безглуздо пояснювати. Я дійшов того висновку, що одного культурного менеджера може зрозуміти тільки інший культурний менеджер :).

Професія так і називається - "культурний менеджер"? Чи "книжковий менеджер"?

Це таки, скоріше культурний менеджер. Про це писати, напевне, не треба, але культурні менеджери, зазвичай, неприємні, огидні люди.

Чому?

Повір, мені з дуже великою кількістю доводиться спілкуватись. Але, наприклад, мої улюблені культурні менеджери - це Юрко Завадський і Грицько Семенчук. Це взагалі одні з найулюбленіших людей в цьому світі. Такої організації, витримки і  впорядкованості в голові мені не доводилося раніше бачити, і мені б хотілось робити свою роботу так, як її роблять вони - Семенчук і Завадський.

А хто ти за освітою?

Юрист. Я жодної години не працював юристом, навіть пам'ятаю той момент, коли прийшов до батьків і сказав (а це був п'ятий курс), що коли закінчу навчання, через два місяці, то не хочу працювати юристом, і це був для них шок: "А "нафіга" ж ти тоді п'ять років ходив вчитися?" Процес навчання мені дуже подобався, я досі товаришую з усіма своїми одногрупниками.

Романе, перед тим ти працював у Холдингу Емоцій !FEST. І тут раптом ти вирішив стати культурним менеджером.

Я працював у !FEST з 2010 по 2012 рік в арт-відділі - це той структурний підрозділ, який відповідає за те, як будуть виглядати заклади !FEST'у, що в них буде знаходитися, як буде виглядати меню.. Cаме там я познайомився з тими людьми, з якими досі працюю навіть у "Вавилонській бібліотеці". Це художниця Оля Марусин, яка малювала ілюстрації до "Бойні номер п'ять". Мені пощастило бути знайомим з одними з найкращих художників в Україні, адже вони всі там працювали. І Женя Самборський там був, і Гриця Ерде - вона очолює весь цей відділ. І, власне, !FEST дав багато знань про цю штуку.

Є така книжка - "Львівська абетка ґвара" - це ілюстроване видання львівських словечок, ілюстрації робила Гриця, а я там вказаний як продакшн-менеджер. Тобто, я займався поліграфічним виданням, комунікацією з друкарнями. Звідти я трохи цієї школи по книговиданню і взяв. І коли ми бралися за цю "Вавилонську бібліотеку", то я трохи знав, що дам собі раду.

Чи пам'ятаєш цей момент, коли виникла сама ідея "Вавилонської бібліотеки"?

Так. Одна моя товаришка порекомендувала мені почитати Воннегута, сказала: "Ти така людина, якій з його творчості сподобається "Колыбель для кошки". Але я вже не читав російською, і почав шукати, чи видавали щось Воннегута українською. Знайшов український переклад його роману "Галапагоси" в журналі, але мені не дуже подобається ідея читати з журналів таку літературу. Ще менше мені подобається ідея читання з монітору комп'ютера. Чому? Тому що, коли ти лягаєш в ліжко і хочеш почитати, ставиш ноут, який гуде, гріється, шнур тягнеться, а коли встаєш, мусиш це все збирати, а тут мишка заплуталась... І я подумав - як би з цього зробити книжку? І навіть є такі опції, коли ти можеш давати робити арт-буки людям, які роблять книжки в індивідуальних виданнях... Потім я думаю - хм, а може це взагалі зібрати і видати як видавничий проект? І так почалося.

Я думав, що це була утопічна ідея, я її розказав Віктору Кімаковичу, своєму товаришу і керівникові фундації. І він каже: "Так давай спробуємо зробити". Потім ми це розказали Віктору Вінтоняку, він каже: "Це цілком можливо". І так понеслось.

Ви, напевно, спершу не дуже вірили, що це все вдасться?

Абсолютно. Я просто не вірив, що це можливо. Це було щось нереальне. Але наполегливість і праця дають результат і от він.

Загалом, є попит на українську книжку?

Безперечно. "Видавництво Старого Лева" презентувало 40 новинок на цьогорічному Форумі видавців, і наша "Бойня номер п'ять" потрапила в п'ятірку книг, які продавались найкраще. Тираж - 2 тисячі примірників. Більшими тиражами виходить Кінг – наприклад, перший тираж Кінга може бути 10-20 тисяч. А ця література здебільшого має від 500 до 2000 екземплярів. Але з "Видавництвом Старого Лева", які знають ринок, ми погодили, що за п'ять років – саме на цей період ми придбали права – ми продамо 10-15 тисяч примірників "Бойні номер п'ять".
 
Тому так, попит є. Ми живемо в той період, коли бути розумним – це модно. І бути українцем – модно. Це дуже недавній період, але в даній галузі ми найперші.

Коли ми починали проект "Вавилонські бібліотеки", взялися за тих авторів, щодо яких немає сумніву: "А чого ви видаєте Воннегута?" Як чого? Він же ж один з найкращих! І те саме буде стосуватися всіх інших авторів – Беккета, Гомбровича, Гакслі – про них знають навіть ті, хто в школі вчилися на двійки і прогулювали уроки з літератури. Це очевидно, що їх треба видавати, треба було давно.
 
Отже, в української книги є хороше майбутнє?

Тут є дуже велика глобальна проблема. Ми в Україні не можемо говорити про участь у світовому культурному діалозі, якщо в нас немає адаптованих текстів світової культури. Російський ринок дуже активно на це реагує, у них всі важливі автори вже перекладені. Ми можемо читати російською, але це фікція. Це не наша мова, не наш культурний пласт.

І читання в оригіналі теж доконечно не та справа. Треба пам'ятати, що письменник – професіонал слова, він завжди користується більшим словниковим рядом, у нього завжди складніші конструкції, складніший смисловий ряд, який опирається на ту культуру, в якій він проживає і про яку пише. Просто пересічна людина, яка, наприклад, навіть вчила спеціалізовано у школі англійську мову, не подужає прочитати цей текст саме так, уловивши всі контексти, слова, порівняння, тому що мова письменника складна, тим більше, якщо ми говоримо про інтелектуальну літературу. В цьому випадку я за читання перекладів, що робляться дуже професійними людьми, які вловлюють ці всі конотації та вкладають їх в український переклад. 

А чи не в тому полягає проблема, що українською в нас читає відносно мала частина населення? До того ж російські книжки мають в Україні великий ринок.

Я належу до українських шовіністів, які хочуть, щоб взагалі весь світ говорив українською мовою, хоча це утопічна ідея :). Але, я думаю, що кожен українець мав би вміти читати українською мовою, навіть якщо він повсякденно говорить російською. В цьому проекті я, можна сказати, роблю це насамперед для себе, тому що мені хочеться читати ці книжки з перекладом українською мовою, адже, як я вже казав, - в оригіналі не варіант для мене, російською - теж не варіант :). Це одна з внутрішніх мотивацій. Абсолютно щира і правдива.

Це дуже сильна мотивація! Про таку роботу, як "Бойня номер п'ять" хочеться мабуть сказати: "Приємно, що я долучився до створення такої речі".

Ми робимо ці книжки такими, щоб мені подобались і нам всім подобались. З "Бойнею...", над якою ми працювали рік, було дуже багато клопотів, але мене дуже тішить, що вона є саме такою, якою є. Книжка потрапила в Топ-20 книжок Форуму Видавців 2014. Гран-прі їхнього конкурсу "Книга форуму" цього року отримав переклад з латинської, якщо я не помиляюсь, Андрія Содомори. Видатна книжка.

Одна з ідей "Вавилонської бібліотеки" - щоб книжка була як аксесуар, щоб йти з нею під руку. Годинник класний, шалик класний, капці блистять, і книжка класна. Так, це такий артефакт, частина аксесуару. Як завгодно, аби лише красиво.

Я ніколи не розумів, чого видавництва видають негарні книжки. Щоб зрозуміти це з точки зору бізнесу - видати негарну книжку коштує дуже дорого. Припустимо, видати негарну книжку, з поганою поліграфією, з поганим перекладом, з ніякою палітуркою коштує 100 тисяч. А видати гарну книжку коштує лише на 20 тисяч більше. І я не розумію, для чого витрачати 100 тисяч на негарну книжку, якщо можна витратити 120 тисяч і зробити  гарну? Чи це жадібність, чи що. Нехай папір дорожчий, гаразд. Але ж можна доплатити тих 100 доларів правильному дизайнеру і зробити нормальну обкладинку. Люди, чого ви це робите з року в рік, чого ви таке видаєте? Ви ж будете горіти в поліграфічному пеклі! :)  Подумайте, спам'ятайтеся!

Тут нам дуже пощастило з "Видавництвом Старого Лева", ці люди знають добрі книжки. Не те що б ми хотіли когось вчити, але хотіли показати, як робити правильні книжки.

А якою буде ваша наступна найкраща книжка?

Точно будемо працювати з "Уотом" Семюела Беккета, лауреата Нобелівської премії з літератури 1969 року. Він батько такого жанру, як "театр абсурду", а його п'єса "Очікуючи на Годо" є однією з найвідоміших театральних постановок у всьому світі.

"Уот"- це останній текст, який Беккет написав англійською. Він нідерландець з Дубліна, який після війни мешкав у Франції, і свої останні романи писав французькою. Беккет належить до дуже невеликого числа письменників, які змогли в певний момент перейти на іншу мову, не рідну, і почати нею писати. Таких буквально одиниці – Мілан Кундера, Еміль Чоран, Набоков. У 1991 році Діброва вперше переклав і опублікував "Уота" в журналі іноземної літератури "Всесвіт", і з того часу "Уота" більше ніхто не бачив. Зараз ми відновлюємо цей переклад.

Крім того, ми будемо робити українське видання роману "Порнографія" Вітольда Гомбровича, переклад Олександра Гриценка, ми його зараз відновлюємо і вперше робимо книжку.

Третя книжка, над якою ми працюємо – це Олдос Гакслі "Прекрасний новий світ". Його новий переклад буде робити Віктор Морозов, тому що той український переклад, що на сьогодні існує – дуже поганий. З ним пов'язана ціла історія – переклад робив у період страшного дефолту в Україні діаспорянин, який не мав ні професійної освіти, ні досвіду перекладання, ні до того, ні після того. Це просто була ініціатива однієї людини, яка захотіла перекласти текст і його опублікували, тому є необхідність поновити його. 

А ще ми починаємо роботу над перекладом твору "Catch-22" - його перекладають як "Пастка 22" або "Виверт 22" – роман американця Джозефа Геллера, який так само належить до всіх цих топових списків "must read", він займає 19 місце у списку Newsweek's Top найважливіших книжок світу та 11 місце у ТОП-200 книжок списку ВВС. Теж дуже важливий, сатиричний, але, поряд з тим, трагічний роман, який культивує ту ж тему, що й "Бойня..." – тему безглуздості війни. Нічого смішнішого й сумнішого водночас я в своєму житті не читав.

Ваша Фундація імені Короля Юрія працює виключно на громадських засадах?

Весь проект "Вавилонські бібліотеки" робиться на громадських засадах, його платформа - це громадська організація, яка залучає кошти, необхідні для оплати авторських гонорарів перекладачів, відступні правовласникам на твір-оригінал, оплата роботи ілюстратора, редактора, коректора, верстальника і т.д. Обов'язкову умову - друк - бере на себе "Видавництво Старого Лева", залучаючи партнерів.

В один момент ми зрозуміли, що не зможемо рухатись без підтримки міжнародних інституцій. Тому Воннегута і Геллера ми маємо змогу видати завдяки підтримці відділу преси, освіти та культури посольства США в Україні. Гомбровича ми робимо за допомогою Польського Інституту в Києві та Інституту Книжки в Кракові. Щоб зробити книжку Гакслі ми хочемо попросити допомогти громадськість, спільнокошт. Плануємо виставити проект на платформі "Велика Ідея", і попросимо людей допомогти нам частину коштів зібрати силами громади.

До прикладу, Громадське ТБ саме за рахунок Спільнокошту змогло себе зреалізувати – можливо тому, що ідея "вистрілила" в дуже правильний час, коли це було як ніколи актуально... Як ви думаєте, чи актуально на даний момент для громадськості підтримати українську книжку, враховуючи всі події, які у нас відбуваються?

Я думаю, що надія на це є, але існують й дуже суперечливі думки з цього приводу. Мені траплялося чути: "В той час, коли в країні війна, ви якісь книжечки видаєте!" Але, напевно, так можна говорити завжди: "От, поки в країні дефолт, ви книжечки видаєте!", чи "От коли в нас паливо-аграрна криза...". "А от в нас сталася пожежа десь там, а ви книжечки видаєте!"

Тим не менш, "Бойня номер п'ять" вийшла в дуже правильний момент…

Це цілковитий збіг обставин. Коли ми починали роботу над нею, до Революції Гідності залишалось 7 місяців. Просто так збіглися обставини, що ця книжка зараз така актуальна, і вона, насправді, дуже важлива для цього українського суспільства, для тих, хто воює, і для тих, хто не воює. Воннегут якось дуже по-людяному і дуже правильно говорить, як з цим бути. Він – людина, яка це пережила – він був під час бомбардування в Дрездені, він з тих, хто вижив, він належав до числа людей, які наступного місяця вигрібали погорілі трупи з бомбосховищ. От такі жахіття війни він перебув і говорить про це з якимось таким умиротворенням і прощенням. Я думаю, це зараз потрібно тут, в Україні – пробачати, змиритись з тим що є, для того, щоб мати змогу йти далі.

"Бойня..." - це про війну, ясно. "Уота" Беккет написав, коли ховався від фашистів у французькому підпіллі, "Порнографія" описує події в окупованій нацистами Варшаві. Джозеф Геллер "Пастка-22" або "Виверт 22" - про Другу Світову Війну. "О, прекрасний Новий Світ" Олдоса Гакслі - як і багато інших антиутопій, описує наших східних сусідів - абсолютно тоталітарну підконтрольну державу, яка зомбує людей, промиває їм мізки, і намагається створити підконтрольне певним ланкам суспільство, градійоване.

Виходить, ви взяли дуже "влучний" з точки зору маркетингу тренд?

Так. Але це теж випадково. Ми говорили про ці книжки, і задумували їх задовго до цих подій. Хотіли першою зробити Оруелла "1984", але коли почали про це говорити, права на нього вже були куплені видавництвом Жупанського, і я сподіваюсь, найближчим часом вона вийде українською мовою. Тож ми вирішили взятися за наступну антиутопію по черговості - Гакслі.

Ми просимо підтримати саме це видання, тому що це дуже потрібний текст саме зараз, він потрібен громадськості та суспільству. Це твір про те, що таке свобода, і що таке, коли свободи немає, він про свободу вибору і про свободу волі. І в теперішній інформаційній війні з Росією – я  навіть не говорю про ту війну, де є автомати, а про те, що твориться на різних інформаційних платформах - ця книжка краще допомагає бачити, що таке маніпулювання, промивання мізків і таке інше. Громадськість мала би підтримати цю книжку, щоб самій отримати цей продукт. Дуже сподіваюся, що в нас все вийде і ми зберемо ці кошти.

У вас виникала ідея зробити електронний варіант книжок?

Завжди є така ідея, але ми в команді проти цього. Я прихильник "правдивих" книжок. Я не пам'ятаю, хто це робив - чи Фаулз, чи Фолкнер... От що він робив, коли йму приносили книжку, знаєш? Він її нюхав. Цей процес - щось більше, ніж просто читання, це ритуал, що для людини дуже важливо. Ти не можеш таке зробити з планшетом чи електронною книжкою - нюхай її скільки завгодно, вони всі будуть пахнути однаково :).

Але ваша аудиторія молода, і багато хто використовує електронну читалку, бо незручно носити товстий примірник, який важить півкілограма. Хочеться завантажити 200 книжок і мати можливість будь-яку прочитати в будь-який момент!

Так, розумію, але ми залишаємось на цій позиції. Якщо вже говорити про виховання, про те, що ми робимо такі важливі книжки, то нехай буде і так, що ми ще й виховуємо культуру читання. А не просто споживання інформації! Чому ми робили книжку такою гарною? Тому що в період, коли інформації всюди дуже багато і ти можеш до неї дістатися дуже легко, законектившись до вай-фаю, ця книжка мала бути конкурентоздатною. От як історія з фестивалями короткометражок - певну короткометражку ти можеш побачити тільки на фестивалі. В інтернет вона не потрапляє ще багато років, попри те, що так простіше і аудиторія більша. Однак люди, які організовують фестивалі короткометражного кіно, культивують в глядачів ходіння на такі заходи. Це вже такий ритуал!

Ти завжди маєш при собі книжку?

Так, я повсякчас ношу із собою книжку, і зараз зі мною - "Соланж" Віллі Чюрклунда - книжка, яку я придбав на Форумі, її видав мій товариш, Юрій Завадський - тернопільське видавництво "Крок". Вони роблять щось подібне, як ми у "Вавилонській бібліотеці" - беруть абсолютно нікому невідомих авторів, і їм байдуже, що це комерційно провально - накладами по 500 примірників, зате у прекрасних перекладах.
 
Саме у видавництва "Крок" я прочитав Ейвінда Юнсона, лауреата Нобелівської премії 1974 року - збірку його новел в перекладі Олега Короля. Там я прочитав Енквіста "Візит придворного лікаря". Це колосальні книжки, які чогось не доходили до України, аж "Крок" мусив до них взятися.

Так от, "Соланж" важить грам 200 - не такий вже й тягар, щоб взяти зі собою. "Бойня..." важить 600 грам - теж не найбільший тягар. Я прихильник читання "поміж іншим" - як-от читання в черзі чи в автобусі. Що робить людина, коли стоїть півгодини в черзі? Я, якщо немає книжки - таке трапляється - стираю всі есемески. А потім ти дивишся в стінку, і що ти робиш? Молишся чи, я не знаю, згадуєш про те, як провів ранок, проводиш бухгалтерію за тиждень?..  А тут ось, на тобі, книжка – і  це приємно.

"Великого Гетсбі" можна прочитати за один місяць стояння в черзі за хлібом. От ти кожен день, коли вертаєшся додому ввечері, купуєш хліб, стоїш в черзі по 5 хвилин, і щоденно читаючи нехай тих 10 сторінок "..Гетсбі" - за місяць книжка прочитана! Чудовий спосіб поповнювати свій список прочитаної літератури, бо якщо будеш відкладати до того моменту, коли в тебе час буде, то його може не бути взагалі. І рік минув, а ти, здається, не прочитав жодної книжки... Носіть книжку з собою - це не важко.

А як щодо бізнес-літератури українською мовою?

Її можна порахувати на пальцях. Це "Шлях" Тоні Блера, дві книжки про Стіва Джобса… І баста, і капець. "Видавництво Старого Лева" має ідею - через два роки чи через рік вони запускають проект перекладної бізнес-літератури: те, що цікаво бізнесменам. Можна звертатися до великих бізнесів в Україні, і говорити з ними про те, щоб вони взяли на себе витрати по, наприклад, створенню українського видання книжок Генрі Форда "Моє життя". Але це поки що ідеї-утопії. Ринок колосально порожній. Це рай, в якому є ріка, і ти рибу можеш ловити руками.

Можливо немає такого попиту на бізнес-книги українською?        

Ну що таке нема попиту? Хто не ризикує, той не п'є шампанського! Правильний маркетинг робить чудеса. Значно більше треба вкласти в саме у виготовлення книжки, ніж в її розкрутку.

Коли я брався за "Вавилонську бібліотеку", ніхто з нашої команди не уявляв, як це правильно робиться. Але ми за рік зробили книжку, і на наступний готуємо ще кілька до видання. Якщо буде більше книжок, нашій команді будуть потрібні ресурси, в першу чергу людські. І тут я скажу таку річ: проект "Вавилонська бібліотека" відкритий для волонтерської допомоги, ми не можемо за це взамін нічого пообіцяти, але й не вимагаємо віддавати цьому сто відсотків часу.

Яка саме волонтерська допомога потрібна?

Ми хочемо почати публікацію перекладів статей з "New York Times Book Review", перекладних статей-рецензій на ті твори, які готуємо у "Вавилонській бібліотеці". Те, що мають всі серйозні іноземні видання - сторінка літературної аналітики, рецензій, критики - в нас, в Україні, за великим рахунком, відсутнє. "New York Times Book Review" мають базу цих статей від 1953 року і до сьогодні, з ними можна працювати, тому що міжнародне авторське законодавство дозволяє це.

І тут я прошу допомоги волонтерів-перекладачів - студентів спеціалізованих вузів, факультетів, які відчувають сили перекласти статтю на тисячу чи півтори тисячі знаків українською мовою добре і якісно. Ми цей матеріал публікуємо на сторінці "Вавилонської бібліотеки", в нас в мережі півтори тисячі підписників на фейсбуці. Волонтер, який зробить переклад якоїсь статті, може внести це в своє портфоліо.

Скільки книжок ти читаєш за рік? Що найцікавіше ти прочитав за останній рік?

Я веду список прочитаної літератури. Це добре, бо з часом ти забуваєш, що прочитав, а коли повертаєшся до цього в записках, варто прочитати назву, і ти наче стрибаєш назад в цю книжку. :). Зараз буде проблемою пригадати послідовно, що я прочитав… Наразі читаю Чюрклунда, перед цим прочитав "Бойню номер п'ять". Перед "Бойнею..." - Олдоса Гакслі "Жовтий трон" - це його перший роман, він його написав у віці 25 років... Я читав Реймонда Чендлера, це один з батьків жанру "нуар" - специфічний американський детектив.

І все українською мовою?

Так, останні 7 років я не читаю російською. В один момент я взагалі прийшов до тої думки, що для чого я буду читати російською, якщо українською існує так багато добрих перекладів?

Напевно, за винятком російської літератури?

Я не читаю російську літературу. В мене є, напевно, якесь упередження до наших східних сусідів, і я нічого не можу з цим зробити. Набокова "Лоліту" я читав українською, переклад Петра Таращука. Він мені добре пішов. Я починав читати російською, але щось не те. Я читав Віктора Єрофєєва в дуже хороших перекладах українською - "Хороший Сталін" і "Енциклопедію російської душі". Може це все залежало від того, що дуже якісні переклади були, тому що "Енциклопедію російської душі" перекладав Василь Шкляр, а "Хорошого Сталіна" Олександр Бойчук - такі вишукані, видатні переклади.

Близько сотні книг виходить?

Так, десь 80 найменувань, але серед них багато оповідань, близько 20 романів та інших малих форм. Наступне, що хочу почитати - "Молой" Семюела Беккета в перекладі Петра Таращука і Джон Фаулз "Вежа з чорного дерева".

Книжки купуєш, чи береш почитати?

Купую. Я люблю, коли книжка належить мені. Не роблю ніяких позначок, користуюся закладками. Немає такого, щоб я повертався до якихось окремих фрагментів. Якщо я хочу повернутися до книжки, то хочу повернутися до неї цілковито, повністю, оскільки читаю здебільшого прозу, а в прозі дуже важливий ритм і послідовність думок, дій, щоб викликати в тобі той катарсис, той стан, який повинен бути. Це те саме, що дивитися кіно - ти дивишся кіно, і автор тебе до чогось підводить, в тебе вже таке дихання... і тут хтось дзвонить... Ти йдеш, говориш, а потім повертаєшся - і вже "облом", провал.

Фільм треба дивитись від початку і до кінця, і книжку треба читати від початку і до кінця, а зупинятися лише в той момент, коли цього хоче автор. А він цього хоче, наприклад, вставивши різні розділи. Він сам тобі задає ритм і тут треба йому підкорятися, бо його думка тут важливіша.

Колись моя вчителька з математики давала мені таку пораду - якщо тебе цікавить сюжет, читай по діагоналі, ти зможеш читати більше книжок. Детектив, бульварне чтиво, романчики - ти можеш читати отак, тому що немає значення опис. Але я читаю переважно ту літературу, в якій кожне речення має значення, кожна кома має бути саме в такому місці, де вона має бути для створення максимального ефекту.  Ще коли читаю, я емоційно реагую - якщо є якийсь смішний епізод, я сміюсь, чи то в черзі, чи то в автобусі, чи в потязі. Тому що це природно!

Дуже багато книжок купую в букіністичній літературі, тому що деякі виходили дуже малими тиражами, і зараз їх вже не знайти. Я радів, як мала дитина, коли знайшов три книжки, які дуже хотів - "Алеф" Борхеса, "Володар мух" Вільяма Голдінга і Мілорад Павич "Зоряна мантія". Я чекав, поки вони прийдуть, мені було все рівно, скільки за них треба заплатити. Ну і звичайно, на "Форумі" дуже багато книжок придбав, які збираюся прочитати.

Як ти збираєш список літератури для прочитання? Користуєшся порадами, читаєш рецензії, чи просто орієнтуєшся добре в новинках?

В один момент я зрозумів, що все рівно мені не вдасться прочитати всю літературу в світі, як би мені цього не хотілось. Я почав читати десь в 11 класі, в 16 років. До того я прочитав зо п'ять книжок. Серед них точно був фантаст Едмонд Гамільтон, два його романи про капітана Гордона, і ще три якісь інші книжки. Все інше - це були хрестоматії або скорочені твори.

А потім раптом я зрозумів, що читати - це насправді цікаво, це можна роботи швидко. Я пам'ятаю, з якою книжкою це зі мною вперше відбулося - це був Тургенєв "Отцы и дети". І я подумав – бляха, книжку можна прочитати за два дні, а я до цього завжди думав, що це рік або місяць, або якийсь колосальний час! І можна стежити за сюжетом, і це цікаво! І я відразу по тому прочитав Джека Лондона "Мартін Іден", і "Портрет Доріана Грея" Оскара Уайлда, і "Зелену милю" Стівена Кінга. Я кинувся читати з того часу, і не можу зупинитися.

А які твої улюблені книжки?

Це, все-таки, 20 століття, і я бачу, що мені дуже лежить до модерної літератури і до магічного реалізму. Тобто, Маркес, Борхес, Кортасар, Мілорад Павич - це мої найулюбленіші автори, яких я можу читати все і дуже багато. Дуже сильно подобається Рільке і Кафка, я можу перечитувати їх безкінечно. Мені подобається Набоков. "Лоліта" - це прекрасний інтелектуальний трилер-детектив з неймовірною тематикою.

З української літератури найулюбленішими є, напевно, Андрухович, Прохасько - це ті автори, які пишуть літературу, котра претендує на те, щоб бути в числі світової. "Перверзія" - неймовірний текст, який я можу перечитувати безкінечну кількість разів. Я недавно думав, що якби в світі існувала одна книжка - "Перверзія", я би був цілком задоволений. "Непрості" Тараса Прохаська - теж можна перечитувати безкінечну кількість разів, і кожного разу ловити себе на тому, що ти читаєш цю книжку наче вперше, і не знаєш, що буде далі. Отакий мій особистий топ.

Яка твоя особиста думка про українську літературу, в порівнянні з класичною світовою? Наприклад, в нас порівняно небагато любовної лірики, романів. Можливо, це через те середовище, в якому ми живемо?

В Україні відсутня добра літературна школа. Безперечно, існують самородки. Стефаник - це автор світового рівня. Це можна сміливо говорити, без будь-якого містечкового:"О-о-о, в нас теж - Стефаник!". Це людина, яка б могла отримати Нобелівську премію і нікому б не було соромно за те, що її якось по-шахрайськи присудили чи щось в такому дусі. Це великий автор. Антонич - великий автор. Франко... Тобто, такі автори є. Мені подобається, як Любко Дереш говорить про сьогоднішню літературу - що все таки, вона в своїй більшості вторинна, це література, яка до кінця не хоче вчитися і розвиватися. Ми говоримо про письменників.    

Література буде ставати кращою, якщо ти кращий професіонал, якщо в тебе кращі вчителі, якщо ти краще вчишся. Цими вчителями є база літератури, яку ти прочитав. Якщо ти читаєш Дар'ю Донцову - ти будеш писати одні книжки. Якщо ти читаєш Хемінгуея - ти будеш писати інші книжки, як письменник. "Вавилонська бібліотека" трохи заповнює нішу інтелектуальної літератури, читаючи яку, можна ставати профі.

А у вас не було ідеї видати якогось невідомого інтелектуального українського автора за присутності такого?

Там треба знати "кухню". Я до кінця не дуже добре в ній орієнтуюсь. Чого я взявся за нішу перекладної літератури - тому що я багато років читаю тільки її і дуже добре орієнтуюся в перекладачах, в авторах, що є на ринку, чого немає на ринку. Якби знайшлася людина, готова за це взятися, я би всіляко їй допоміг консультаціями, тому що є дуже багато "підводних каменів", на які мені самому доводилось натикатися і з'ясовувати їх самотужки, але якщо б хтось підказав, то можна було б уникнути багатьох проблем.

Сміливо кажучи - це і є та життєва місія, яку ти собі поставив?

Так. Я "кайфую" від усіх цих процесів, навіть від проблем. І коли я їх вирішую, я "кайфую" вдвічі більше. Це те, що мені подобається робити і я це роблю.

За твоїми спостереженнями - українці почали більше читати? Зараз, особливо після Революції Гідності чи Технічної Революції? Чи прослідковуєш якісь тенденції, чи це ще рано говорити?

Я думаю, що рано ще про це говорити. Хоча, я ніколи не ставив собі за мету слідкувати за тим, хто скільки читає. Здається, якщо ти прочитав дві книжки за рік, ти вже належиш до тих "хто читає".

Сьогодні, коли всі користуються фейсбуком, найпопулярнішим способом передачі інформації є "статус". Що таке "статус"? Короткий меседж, одна думка. Ти декларуєш щось. Книжка - це система статусів, певна порядковість думок, укладених хронологічно, систематично. "Статус" не вчить думати. Він "рубає". А книжка, сторінка за сторінкою, вчить поєднювати ідеї, речення, складати одну історію, мислити образно, робити це від початку і до кінця. Тобто, якщо ти почав, то повинен це закінчити, зробити. Читання книжок є дуже важливим для особистісного розвитку, для тренування мозку як такого.
 
На завершення, хочу запитати - про що ж мріє культурний менеджер Роман Малиновський? 

Навіть не знаю. З часом мрії стають якимись простішими. Я мрію про те, щоб займатися тим, що мені подобається, щоб мене оточували ті люди, яких я потребую, і щоб мені постійно траплялося щось нове і цікаве, бо без цього не можу. Тоді мені буде добре. 

А як знайти те, що тобі буде подобатися в житті?

Я би скоріше так сказав - не зупинятися, доки ти не знайдеш те, що тобі дійсно подобається. Тому що, в свої майже 30 мені доводилось бачити, як люди піддавалися життєвим обставинам.

Наприклад, ти закінчив юридичний, і не те, що б це тобі не подобалось, але тобі більше подобається керувати автомобілем, і ти би хотів бути далекобійником. Ну, але ж ти вчився п'ять років на юриста, що, пропадати тому диплому? І ти працюєш юристом, ходиш на роботу, пишеш договори, і тільки два рази на день виглядаєш у вікно, і думаєш: "Як би це було круто зараз їхати за кермом величезної машини і не зупинятися...". Якщо ви відчуваєте, що не знайшли себе, продовжуйте шукати, бо десь ви мусите бути. Що би не говорило суспільство, йдіть всупереч всьому - немає значення нічого, крім вас і того, що ви хочете.

До речі, всі гасла рекламних компаній типу "Адідас": "Just do it", "Impossible is nothing", або "Помиляйся, але не зупиняйся" - мені подобається, що великі компанії, видаючи маркетингові стратегії, продають не продукт, а ідею. Ідею, що немає неможливого. Це класно! Вони - філософи сьогодення. Impossible is nothing. Ідіть вперед, до того, що вам подобається, не зупиняйтеся і все буде добре!