Катерина - українська душа Флоренції

3 жовтня 2018
Iryna Kozak
Італія вабить до себе наших співгромадян цікавою культурою, милозвучною мовою та унікальними кулінарними традиціями. Та попри таку привабливість чужої культури, українці дотримуються заклику Кобзаря  «І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь». Щороку в італійських містах відбуваються українські фестивалі, паради вишиванок та урочисті заходи, організовані нашою діаспорою. На одному з таких святкувань мені пощастило познайомились з Катериною. Із музикою пов’язане все її життя. Завдяки мамі ця стихія захопила її ще з дитинства, тоді це була скрипка. Знайомство з бандурою відбулося трішки пізніше, і наша героїня була здивована, як такий чарівний інструмент може знаходитись на задвірках сучасного українського мистецького простору.

Бандура, як і Катерина, – інструмент колосальних можливостей – оригінальна не лише за формою і зовнішнім виглядом, але і за внутрішнім змістом, адже народжена на українській землі, на її струнах звучить українська душа.

  • Ека, привіт! Як проходить твоє літо? Що нового та цікавого принесла ця пора  2018 року?

Усім привіт! Моє літо є дуже спекотним в усіх сенсах цього слова, особливо в культурному та музичному плані. Окрім сольних виступів та з тріо «EKA PROJECT», цього року я мала декілька весіль, де грала як і в церкві на церемонії, так і протягом всього свята, веселячи людей українськими народними піснями і не тільки.

Хочу зауважити, що весілля, на які мене запрошують в якості музиканта, не є виключно українськими. Чимало італійських пар замовляють акомпанемент бандури на церемонію. Для них це щось екзотичне, незвичайне; як чарівний  загадковий інструмент на кшталт арфи. Коли ж весілля є змішаним, то, як правило, наші жінки хочуть познайомити італійців з українською культурою та традиціями, і, крім народних пісень, які ми перекладаємо, ми проводимо весільні обряди з тлумаченням їхнього значення. Так, наприклад, ми робили обряд з короваєм, коли мама нареченої зустрічала молодих і давала їм благословення на майбутнє або перев'язувала рушником руки молодят. Дуже цікавим був обряд зняття фати з нареченої, співаючи під бандуру «Горіла сосна, палала...». Італійці завжди з великим задоволенням і зацікавленістю дивляться на наші обряди та звичаї, слухають українські пісні і навіть танцюють всі разом! 

У липні цього року вперше у Флоренції ми провели свято Купала. Це було неймовірно! Українці та італійці, діти і люди похилого віку, сім'ї, пари, друзі — усі захопились магією купальських звичаїв! Прийшло біля сотні людей! Ідея цього заходу в мене виникла ще взимку, коли я писала пісню до мого першого сольного альбому «Ой на Івана та й на Купала» і читала багато інформації щодо традицій та звичаїв цього свята. Потім після літературного вечора, присвяченого Т. Шевченку та Данте, який ми організували у квітні, до мене підійшов президент італійської культурної асоціації і запропонував організувати українське свято в м. Ф'єзоле (Fiesole). Тоді я й подумала, що в тому місці, на пагорбі поміж дерев та зелені, було б ідеально провести свято Івана Купала!

Ідеєю було познайомити італійців з історією та обрядами цього свята, а також зробити невеличкий ярмарок українських товарів, як-от сувенірів і виробів ручної роботи (віночки, вишиті картини), а також продемонструвати талант наших українських художників, виставивши на ярмарку їхні картини. Іншою важливою деталлю свята були справжні українські страви, як-от вареники, млинці, сало та горілка, які дуже сподобались італійцям!

Ми і плели вінки, і водили хороводи, і стрибали через вогонь, а після вечері був концерт, де я з моїм тріо співала традиційні пісні, а наші україночки навчали італійців українських народних танців! Було весело, цікаво, гармонійно та культурно-пізнавально! Дуже вдячна всім людям, які мені допомогли в організації та в проведенні свята!

  • Коли читач чує твоє ім'я, як не крути, та перша асоціація — це музика! Коли і як до тебе прийшло усвідомлення, що твоє життя — це музика та сцена? Який шлях довелось пройти до цього?

Дуже приємно чути, що моє ім'я випромінює музику. Ще в 6 років моя матуся Ірина віддала мене в музичну школу в рідному мені Запоріжжі. Спочатку я займалась 3 роки скрипкою, та з часом мені це набридло, і, перш ніж залишати музику, мені запропонували піти послухати «якусь там» бандуру. У дитячій уяві це здавалось щось велике, важке і нецікаве, але після того, як я побачила ту чарівну дівчину, з довгим пишним волоссям, яка так зворушливо грала – я захопилась інструментом. А, як плюс, він давав можливість не тільки грати, а й співати!

Я мала дуже талановиту та добру вчительку – Клавдію Іванівну Кривцун. Вона вклала в мене любов не тільки до музики та інструменту, а й до України, традицій, звичаїв. Клавдія Іванівна – справжня патріотка, яка йшла проти системи, була за правду і справедливість! Хочеться вірити, що і я цього в неї навчилася!

Мені часто казали в музичному училищі, що я не маю голосу, що коли співаю – то як кошеня, яке тягнуть за хвіст. Чути це від інших викладачів після екзамену для ще маленької дівчини було не тільки боляче, але й сприяло пониженню самооцінки та віри в себе. Клавдія Іванівна ж завжди казала, що ми переможемо, що ти ще покажеш, чого варта! Такі люди – це справжні Вчителі з великої букви! 

Попри всі комплекси щодо мого співу, вже в 16 років я знала що стану співачкою. Довівши собі, насамперед, чого я варта, 2007 року я виграла «Караоке на майдані» в м. Запоріжжі. Після чого поїхала в Київ на зйомки програми «Шанс», де познайомилась з Кузьмою та Наталкою Могилевською! Все це мені надало більшої віри в себе! 

Того ж року я поступила в Київський національний університет культури та мистецтв на державне відділення по класу бандури, та навчатись так і не почала. Після літніх канікул в Італії з особистих мотивів вирішила переїхати сюди на постійно. Невдале знайомство стало гарним уроком та випробуванням, пройшовши яке, я зрозуміла, хто я насправді, чого хочу від життя і ким хочу стати в житті. 

  • Бандура — це дуже символічний інструмент для кожного українця. Чому ти обрала саме його і як італійці на нього реагують?

Як я вже казала, не я обрала бандуру, а вона мене, і те, що я продовжила грати на ній — це заслуга моєї мами та вчительки. Усвідомлення цінності та значення цього інструменту не прийшло одразу. Спочатку було навчання, бажання не бути такою, як усі, адже мало хто грав на бандурі в ті часи, особливо у нас в російськомовному місті. Думаю, десь в 20 років я почала розуміти національну важливість цього інструменту. Тому, коли я пішла на конкурс «Караоке на майдані», я одягла вінок та взяла бандуру — саме це мені допомогло виграти! 

Приїхавши до Італії і показавши інструмент, бачила деяку зацікавленість італійців. Шкода, що на той час поруч були неправильні люди, які не тільки не вірили в мене, але й недооцінювали і навіть пригнічували моє бажання займатись музикою. Близько двох років я не грала на бандурі, незважаючи на внутрішній голос, який казав нікого не слухати та продовжувати. Врешті-решт внутрішній голос переміг, я взяла в руки мою «зброю» і, як справжні кобзарі, пішла попри заборони своєю дорогою.

Є дуже цікавий момент у моєму житті, який мені додав остаточно віру в себе як музиканта – це знайомство зі всесвітньо відомим співаком – Дзуккеро (Zucchero), який, почувши в моїй обробці пісню «Diamante», сказав, що з усіх кавер-версій, моя йому сподобався найбільше! Для мене це було великою честю та додало наснаги розвиватись далі як артистці! Звичайно, він був здивований побачити такий гарний, оригінальний, складний та чарівний інструмент як бандура! 

Вартує зазначити, що на всіх моїх концертах італійці з великою зацікавленістю слухають, як мої розповіді про кобзарів, так і українські народні пісні, і, звісно, сучасні світові хіти.  

  • Що сьогодні для тебе Італія?

Як і всі, переїхавши нещодавно до нової країни, бачила тільки позитивні сторони, але проживаючи рік за роком, починаєш помічати і недоліки. Питання тільки в тому, позитивних чи негативних моментів більше. Я дужу люблю цю країну за її природу, краєвиди, за її мистецтво та історію, за її кухню, після якої я перестала сідати на дієту, за певні позитивні звички італійців, за легкість в спілкуванні з новими людьми і життєрадісність народу! Але, насамперед, для мене, як артиста, важливим є можливість реалізації тут і зараз, важливо дати собі відповідь, що я можу дати слухачеві.

Італія для українців є неораним полем, де можна ще працювати і працювати. Без зайвої скромності можу сказати, що нам, українцям, у Флоренції вдалось налагодити діалог з італійською громадою шляхом організації культурних свят та вечорів. Чимало італійців зацікавленні в знайомстві з українською культурою, традиціями, музикою. З кожним роком італійці ставляться до нас, іноземців, більш  лояльно та привітно, розуміючи, що тепер живуть з нами пліч-о-пліч.

  • Чим на сьогоднішній день гордишся? Як багато прийшлось подолати, щоб сьогодні бути чи не головним жіночим голосом української діаспори в Італії, у Флоренції так точно, адже жодне свято не обходиться без тебе?

Сьогодні я пишаюсь тим, хто я є і, що роблю для себе і людей! Пишаюсь тим, що, не зважаючи на великий період випробувань і перешкод, я не зламалась, а стала сильнішою, а найважливіше — зрозуміла, що я хочу і можу дати людям і світу! Я не хочу слави, я не хочу увійти в шоу-бізнес, я вже перейшла в більш вищий рівень самосвідомості і духовного розвитку! Для мене є важливим, що позитивного і важливого я можу дати новому поколінню через свою музику, як я можу об'єднати людей через мій талант. Зауважила, що сьогодні ми всі дуже роз'єднані, а це сприяє самотності, нещастю і навіть хворобам людей! Як важливо і необхідно подивитись за межі власного «мені потрібно» і звернути увагу на людину біля тебе, яка, можливо, потребує допомоги або елементарної підтримки! Ми всі стали егоїстами, нам всім цікаві тільки власні потреби, але, якщо хтось своїм прикладом хоча б спробує змінити цю звичку, є надія, що й інший це наслідуватиме.

У Флоренції я тільки 2,5 роки, але вже багато чого зробила. Познайомившись з моїми однодумцями – Оксаною Полатайчук та Юлією Петляк, ми почали організовувати як благодійні концерти, так і культурні заходи, об'єднуючи українську діаспору Тоскани. Почалось все з того, що я переклала гімн України італійською мовою, яке зібрало чимало переглядів у соцмережах та дало можливість українцям в Італії дізнатись про мене як музиканта.

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Ментор людських душ: Степан Процюк
UaModna мала нагоду поспілкуватися із письменником Степаном Процюком. У своїх романах він не боїться заглядати в очі людській слабкості, болю та страхам. Його героїв ненавидиш та співпереживаєш їм одночасно. Про книги, людську природу та авторитети — далі в ексклюзивному інтерв'ю.
Читати більше
Чи варто обирати професію тату-майстра
Красива й відкрита, таким самим вийшло й інтерв'ю із Настею, котра руйнує стереотипи й доводить, що татуювання — теж мистецтво, а тату-майстер нічим не поступається художникові. Про найпопулярніші тату, життєвий вибір і ставлення рідних до вибору професії — далі в матеріалі.
Читати більше