Катерина Кухар і Олександр Стоянов: про пуанти, квіти та вечірні сукні

Катерина Кухар і Олександр Стоянов – провідні танцівники українського балету, заслужені артисти України. А в звичайному житті – гармонійне, турботливе подружжя, яке живе спільною справою.
  Олександр: "Було дуже багато запрошень на роботу за кордоном, але всі вони припали як раз на той момент, коли ми з Катею або вже були сім'єю, або ще тільки почали зустрічатись. Тому деякі пропозиції я не розглядав, бо не міг залишити своє кохання. Катерина не хотіла їхати з України, а я не хотів міняти сім'ю на кар'єру: сім'я для мене набагато важливіша. До того ж, на мій погляд, наш театр – один із найкращих у світі, тому немає сенсу їхати десь за кордон. Ми можемо працювати тут і їздити на гастролі".

Катерина: "Я дуже щаслива, що Саша – мій партнер. Він зі мною поводиться як з кришталевою вазою, ставиться до мене дуже дбайливо не тільки на сцені, а й в житті: оберігає, підживлює мене. Він дуже галантний, ніжний. Іноді спостерігаю, як деякі танцівники візьмуть свою партнерку у верхову підтримку, а потім навіть не думають, як дбайливо поставити її на пуанти. Людині байдуже: свою підтримку зробив і починає вибудовувати власну позу. А в дуеті так не можна! Колись мені дуже поталанило. Валерій Петрович Ковтун, один з найкращих партнерів Майї Плісецької, обрав мене партнеркою для свого учня з Японії. Це був величезний подарунок долі. Він завжди казав хлопцям, що в адажіо їх не має бути видно, треба робити все, щоби партнерці було зручно. Від того я досить вибаглива, знаю що таке "добре" й "погано", і сміливо можу запевнити: Олександр – найкращий партнер, з ним зараз всі мріють танцювати".
  Олександр: "Колись я більше проявляв свої почуття, зараз, на жаль, рідко дарую дружні квіти. Ті, що після спектаклю – не рахуються! (Сміється). Як приємно зранку подарувати квіти чи фрешик! Романтика дуже потрібна в стосунках, особливо якщо враховувати, що у нас дуже насичений графік, ми весь час разом, і я не маю змоги навіть відлучитися кудись, щоби приготувати сюрприз або просто купити подарунок".

Катерина: "В хореографічне училище я поступила у дев'ять років, й відтоді почалося доросле життя. Балетні люди, як і спортсмени, – це така резервна команда, тільки спортсмени раз на чотири роки беруть участь в олімпіаді, а ми постійно маємо бути у максимально найкращій формі. І тому дитинство специфічне: часу на ігри, на бешкетування немає, а училище забирає абсолютно всі вільні хвилини. У мене ще й були додаткові заняття з Аллою Олексіївною Некрасовою, членом журі Хореографічної Асамблеї. Закінчили заняття в училищі, потім додатковий урок, вдома залишалися сили тільки на сон (Сміється). Тому коли батьки роблять важливий крок – віддають дитину займатись професійно, вони повинні розуміти, що буде така собі "каторга у квітах".

Олександр: "Балетом я почав займатися досить пізно. Знайомитися з мистецтвом почав з бальних танців. На одному зі змагань мене помітив чоловік, який був професійним артистом балету. Він підійшов до мого батька і сказав, що у мене може бути велике майбутнє в балеті. Так моя доля і була вирішена. Мені було 10 років, коли мене з рідного міста відправили до Києва, вступати у Київське хореографічне училище"

Катерина: "У мене сім'я не балетна. Колись бабуся маму віддала навчатись у музичне училище замість танцювального. Потім забажала втілити мамину мрію й допомогла мені стати балериною. Бабусі треба віддати належне: вона працювала керівником на фабриці, а коли я вступила в училище, звільнилася з роботи й влаштувалась до хореографічного училища на першу вакантну посаду. Почала все спочатку тільки для того, щоби бути поруч та допомагати мені. В хореографічному училищі чітка орієнтованість на спеціальні предмети: класику, дуети, народні танці, акторську майстерність, гімнастику, музику. А уваги шкільним предметам значно менше, тому бабуся в шкільних предметах мені допомагала, наприклад, твори писати. З дідусем я займалась математикою, фізикою й географією. Вся сім'я мені допомагала: й бабуся з дідусем, й мама з татком. Пам'ятаю, як татусь мені підшивав пуанти. Колись ми танцювали на дерев'яній підлозі, від якої надто швидко псувалася тканина на пуантах. Тато в'язав спеціальні п'ятачки, нашивав їх. Всі були при ділі" (Сміється)

​
  Олександр: "Я дуже пишаюся своїми батьками, люблю їх, мені з ними дуже пощастило. Вони мене абсолютно ніколи ні до чого не примушували й все робили, щоб дитині було комфортно. Вони навіть переїхали всією сім'єю заради мене з іншого міста у Київ. Спочатку мама переїхала зі старшим братом та сестрою, потім ще народилася сестричка. А тоді вже й тато, який працював в іншому місті, сказав: "Все, я більше не можу жити на відстані від вас". Сім'я об'єдналася у Києві, всі пустили коріння, майже, всі вже народили дітей. У нас величезна сім'я. так здавна повелося ще з діда-прадіда: батько зростав у сім'ї, де було шестеро дітей, а мама – сім."

Катерина: "Танці з зірками" – це цікавий експеримент. Я познайомилася з багатьма видатними особистостями, з якими ми зараз спілкуємось та дружимо. Цей проект надав мені можливість познайомитися з командою 1+1. Це неймовірно талановиті, професійні та позитивні люди. Після цього проекту у дітей тепер ще більший інтерес до балету та цікава реакція на мене. Вони починають кричати: "А-а-а, це Катерина Кухар!" Обіймають, хапають за руки, притуляються. Одного разунавіть затримала Асамблею через це, і мені дуже незручно, що змусила себе чекати. Треба було йти на обговорення, а я не могла дітям відмовити у спілкуванні, бо для них це радість, і треба кожному приділити хоч трішки уваги".

Олександр: "Зараз більше людей почали ходити на балет, навіть білети купити неможливо. Це надзвичайно приємно, але в білетному відділі працівники Національної опери України почали жартувати, що вже трохи втомилися відповідати на телефонні дзвінки, коли люди цікавляться: "Чи буде цього місяця танцювати Катерина Кухар?", "А в якому спектаклі танцюватиме Катерина Кухар?"

Катерина: "Для мене, як для актриси, це неймовірно приємно. Але найголовніше, що люди цікавляться, приходять, бо балет – це кулуарний, елітарний вид мистецтва".

Олександр: "Ми прагнемо повернути традиції, коли у театр на балет та оперу одягали вечірні сукні до підлоги. Ми бажаємо, щоб жінки відчували себе квітками у залі Національної опери, адже для цього є всі умови: мармурові сходи, оксамитові крісла, паркет, величезні дзеркала до стелі. Коли ми танцюємо з Катериною й дозволяє погода, перед входом до театру застеляють червону доріжку. Театр – це свято, яке передбачає гарний настрій та образи"
  Катерина: "Щодо одягу артистів… Балетні ноги достатньо запрацьовані, тож між репетиціями я обираю зручне й тепле взуття, щоб ноги відпочивали, а от коли треба "у світ" виходити, я навчена мати відповідний вигляд. На мене дивляться, а отже я маю бути прикладом того, як повинна виглядати жінка, балерина, прима"

Катерина: "Кажуть, що я сильна жінка. В балеті слабкі й не виживають. Багато було талановитих дівчат, моїх подруг, які не витримали величезних фізичних та емоційних навантажень".

Катерина: "Я дуже люблю квіти. Всі підвіконня в мене заставлені орхідеями і вони мені віддячують за догляд: дуже гарно квітнуть. Я з захватом заходжу у квіткові крамниці, флористичні майстерні, мені це надзвичайно подобається, я тонко відчуваю всі квіткові аромати. Я б із задоволенням підрізала квіти, збирала композиції. Мене навіть вдома піддражнюють за це. Коли після спектаклю дарують квіти, я розбираю букет, підрізаю, ставлю в певну вазу, знаю куди треба кинути цукор або ще щось, щоб вони якнайдовше стояли. Троянди дуже люблять, коли їх на ніч вкладають у холодну водичку, напуваються тією вологою і набагато довше стоять. Мабуть, якщо б не стала балериною, була б флористом (Сміється). Або займалася якоюсь організаторською діяльністю".
  Катерина: "Міжнародна хореографічна Асамблея в Житомирі – це просто неймовірно важлива подія! Вона розвиває не тільки рівень культури у вашому місті, а й в усій Україні. Ми бачимо зростання Асамблеї, яка з всеукраїнської стала міжнародною. Людей, які віддають цій справі свою душу, важливо підтримувати. Асамблея стала заходом професійного рівня, і це величезна перемога організаторів та в першу чергу Інни Бурдейної".

Олександр: "Танці надзвичайно важливі для суспільства, бо цей вид мистецтва лікує і тіло, й душу. І якою б не була ситуація в країні, мистецтво необхідно розвивати. Бо поки мистецтво живе і розвивається, живе й народ".

Записала: Оксана Давиденко
Фото: Ірина Парфенюк та з особистого архіву К. Кухар та О.Стоянова
Джерело: zhytomyr.travel