Історія українця, що наважився підкорити Бродвей

Історія Романа показує, що важка праця і віра в свою мрію долає будь-які труднощі. Роман Косій народився в маленькому місті Калуш, а зараз працює танцюристом (відео) на круїзному лайнері, багато подорожує, постійно працює над собою і вперто йде до своєї мети. Про творчі плани, поразки та злети — далі.

Як ти вирішив стати танцюристом? Скільки часу займає один такий круїз?

Це взагалі дуже цікава історія. Мені дуже подобалась дівчина, яка жила в моєму під’їзді на другому поверсі, а я жив на третьому. Вона ходила на танці, і я теж вирішив випробувати долю, бо хотів частіше її бачити. На той час їй було 11 років, мені — 10. Але життя склалось так, що вона залишила цю справу, а я повністю поринув у світ танцю. Так що, можна сказати, я їй дуже вдячний. Щодо круїзу, на цю мить він триває 7 днів, тобто кожні 7 днів змінюються пасажири. На наступний місяць у нас буде маршрут, який триває 10 днів. Зрештою, все залежить саме від маршруту. Моє перебування загалом — 6 місяців по контракту. Зараз у нас маршрут Америкою і Мексикою, а потім перейдемо через Панамський канал та рушимо на Карибські острови. Тобто, якщо ти сідаєш на корабель, то ти маєш альтернативи: 7 днів, 10 днів, 14 днів — усе залежить від тих локацій, де буде корабель.

Ти працював десь хореографом чи танцівником до того?

Звичайно. На круїзних кораблях я танцюю останні 10 років, але моя кар’єра в цій сфері триває набагато довше. І до того, і під час круїзів, і між ними, я ставлю номери, тобто займаюсь хореографією. Я і з Іриною Білик працював, і з Таїсією Повалій, і в шоу Дмитра Коляденка, і в телепрограмі “Шанс”. Тобто використовував усі можливості, які давала мені доля.

Чи є у тебе конкретний стиль танцю? Як взагалі відбувається підготовка до виступу?

На сьогоднішній день на нашому ринку праці потрібно бути універсальним у всіх сферах. Я прикладаю до цього всі зусилля, працюю над собою, ламаю, так би мовити, своє тіло щодня в різних напрямках і намагаюсь бути універсальним настільки, наскільки я можу бути. Тобто від народної, класичної до бальної хореографії — потрібно вміти все. Інколи навіть потрібно співати (сміється - прим.ред). Усі постановки абсолютно різнопланові. Що стосується підготовки, то тут, як у спорті — розігріти м’язи, тіло, підготуватись не лише фізично, а й морально. Ну і потім, найголовніше — дати людям цей заряд енергії. Тому що завжди має бути тісний зв’язок між тим, що відбувається на сцені і глядачем, аби енергетично обмінюватись настроєм. Звісно, ти затрачаєш дуже багато енергії та отримуєш в рази більше. Важливо вміти доносити до людей якусь тему через рухи, бо що таке хореографія (?)  — це розмова через пластику тіла, так би мовити, діалог з читачем.

Чи можливий кар’єрний ріст у твоїй сфері? Чи, можливо. плануєш надалі займатись чимось іншим?

Наразі нічого не хочу міняти. Більше того, це єдине від чого отримую колосальне задоволення. А коли робота в задоволення, то що може бути кращим? Я б сказав більше, робота — це мій стиль життя, танець — великий спорт; це щоденні тренування, постійне підтримування форми і плюс — це ж мистецтво. Я називаю танець мистецтвом у спорті. Не планую нічого змінювати — тільки рухатись вперед і розвиватись. Я буду використовувати своє тіло до того часу, доки воно буде залишатись робочим у моїй професії.

Чи може людина, яка живе на середню зарплату, поїхати в один такий круїз?

Звичайно, кожна людина може дозволити собі такий круїз. Тільки вона повинна заробляти середню зарплату не в Україні (сміється — прим.ред.). Все ж наші люди їздять в Туреччину, Грецію, Єгипет. Я хоч повністю тих цін не знаю, але переконаний, що тиждень на кораблі вийде дешевше. Але потрібно враховувати перельоти до місця-посадки, звідки корабель відправляється, то тут можуть бути проблеми, бо літати — дуже дороге задоволення. Також все залежить від умов, на які ти розраховуєш на кораблі.

Розкажи нашим читачам, як зазвичай відбувається один круїз.

Наприклад, круїз починається в Лос-Анджелесі. Тоді один чи два дні ми в морі, далі пришвартовуємось у Мексиці, де є 3 порти, по черзі. Потім знову — один день в морі, і ми повертаємось у Лос-Анджелес. Там відбувається зміна пасажирів, і ми знову відправляємось за таким маршрутом. Наприклад, зараз я в Сан-Дієго, вчора був у Сан-Франциско; ми трохи змінили маршрут, оскільки там, де ми маємо "проходити", зараз ураган. Змінився маршрут, і ми замість Мексики "пішли" по Америці. Ну таке теж буває: якщо погодні умови несприятливі, то капітан приймає рішення змінити маршрут на безпечний.

Яким був твій перший виступ на великій сцені?

Перший виступ на справді великій сцені був у Палаці України в Києві. Мені було 15 років, я працював тоді вже у філармонії в Івано-Франківську в гуцульському ансамблі пісні і танцю. Справа в тому, що тоді йому не вистачало хлопців, і я вирішив спробувати себе. Одразу ж взяли мене на роботу, і десь за два тижні ми поїхали в Київ. Це найбільша сцена, а загалом виступав багато-де. Зокрема, першою моєю сценою був Палац культури “Юність” в Калуші, де я танцював з десяти років у дитячому колективі “Веселі гуцулята”

Чи задоволений ти своїм заробітком?

Я абсолютно задоволений. Мало того, зараз я на кораблі, дуже великому, за 10 років він найбільший, на якому мені доводилось працювати, він сягає до п'яти тисяч пасажирів і двох тисяч персоналу. Тут надзвичайно велика сцена і ми працюємо за бродвейською програмою на дуже високому рівні. Ну і відповідно зарплата, на яку не скаржуся (сміється — прим.ред.).

З ким зі світовими зірками ти хотів би попрацювати?

Раніше розповідав, що працював з деякими зірками з українського шоу-бізнесу. Звісно, хотілось би спробувати себе зі світовими, без сумніву. Моя мрія — Бродвей, як уже казав, і скажу більше, вона наполовину здійснилась, оскільки ми працюємо з режисерами і хореографами, які ставлять постановки у Бродвеї. Ця поїздка взагалі для мене дуже знакова і важлива. Якщо говорити, з ким би я хотів працювати, то тут є дуже багато варіантів: Madonna, Timberlake, Beyonce. Ну це так, сфера фантастики (сміється —прим.ред.), але мріяти ніхто ніколи не забороняв. До прикладу, коли я був малим, мріяв про “Шанс” і я знявся у 4-5 програмах. Ми з Кузьмою їли гороховий суп за одним столом та жартували.

Чи танцював ти сольно? Як подобається більше: колективом чи окремо, які переваги й недоліки кожного типу?

Звичайно, безліч разів танцював один. Тут все просто: у танці є великі форми і малі форми. У малі входить пара-дует або соло. А у великі — понад одна пара. Я танцював всі. Щоб була якась колосальна різниця, то ні. Для мене будь-який танець вимагає віддачі. Коли ти один, маєш віддавати безліч енергії та заповнити сцену і глядача, а коли ти з кимось, ця енергетика ділиться. Хоча я віддаю завжди все по максимуму, один я чи з кимось. Узагалі талант займає 1% у нашій професії, все інше займає невпинна праця над собою.

Яка твоя найбільша дитяча мрія?

Уже так сталось, що все життя в мене було пов’язане з танцями. От як пішов на танці в 10 років, так досі. Як вже казав, мав мрію — програму “Шанс”.  Там працював Олег Жежель, який, власне, популяризував танці на каблуках, дуже мені імпонувала його харизма та пластичність, його вигляд на сцені. Одразу видно, що людина професіонал.

Як батьки реагували на твоє захоплення?

Був період, коли вони не розуміли, чому я танцюю. Але коли побачили, як я себе відчуваю на сцені, то непорозуміння зникло. Коли сказав, що хочу вступити у коледж культури, то тато мені сказав: “Синку, роби як вважаєш за потрібне”. За це я йому вдячний, бо він дав мені зрозуміти, що я маю самостійно приймати якісь рішення, які прокладуть мені шлях у майбутнє.

Чи думав коли-небудь про еміграцію? Якщо так, то куди і чому?

Зізнаюсь чесно, ніколи не думав про еміграцію, до минулого року. Я якраз був на лайнері і зустрів людей з наших країв, які уже 15-20 років не живуть в Україні. Скажу, що вони якось підвели, напевно, мої думки до того, щоб я переїхав. Не можу сказати, що планую, але принаймні я допускаю такі думки. І скажу так, якщо буде можливість та нагода виїхати цілою сім’єю, то це буде США або Канада.

Чи хотів би бути публічною особою? Чому?

Мені здається, що кожен, хто більш-менш причетний до шоу-бізнесу, хотів би. Дуже легко летіти вверх, але я б все ж таки хотів ходити по землі. Маю на увазі: бути пихатим надто просто, зараз цінуються люди, які перш за все залишаються людьми.

Що любиш читати найбільше з українських медіа? Як вважаєш, чого їм бракує?

Якщо чесно не дивлюсь телебачення років чотири точно, жодне. Я інколи перечитую новинники, ну бо ж цікаво, що відбувається. Сьогодні читав, що підняли ціни на газ, хех. У наших медіа забагато сміття, важко знайти ту інформацію, яка має якийсь сенс. Я намагаюсь фільтрувати все, що читаю. Уже дійшло до такого абсурду, що "бум" у суспільстві за рахунок медіа можна підняти за лічені хвилини.

Чи маєш життєве кредо?

Аякже. Бачу ціль — не бачу перешкод. Особисто для мене, чим складніша ситуація, тим краще я в ній орієнтуюсь. Я людина дуже цілеспрямована, якщо в мене є ціль, мене практично неможливо зупинити.

Попри твій колосальний досвід роботи з різноманітними національностями, як гадаєш, чого не вистачає нашим людям?

Я справді працював з людьми різноманітних національностей. У кожного з нас є різні погляди та своя ментальність. Особисто для мене немає різниці, який в тебе колір шкіри, чи розріз очей, чи звідки ти, відіграє роль лише внутрішнє наповнення — яка ти людина. Єдиний , напевно, великий мінус — грубіянство, практично у будь-якій ситуації. Зокрема, коли люди щось святкують, буває випивають чарку-другу, то українець першим піде з'ясовувати стосунки та свинити. Тому нам варто було б навчитись бути толерантними і вихованими. З іншого боку, у нас прекрасна молодь, яка інтенсивно розвивається, і це дуже тішить. Зрештою, у нас красива працьовита нація, але бракує трохи відповідальності за свої вчинки та загалом за своє життя.

Чого б ти побажав кожному українцеві?

Гармонії із собою і з навколишнім світом. Це побажання не лише українцям, а й кожній людині. А якщо українцю, безпосередньо, то бажаю кращого життя. Кожен наш співвітчизник на це заслуговує, безперечно. І маю надію, що настане цей день, коли наша праця буде направду оцінена. Бо те, що зараз відбувається, — жахливо. Люди отримують мізерну зарплату і відповідно так і працюють — у цьому вся проблема. На мою думку, нам треба розплющити очі вже нарешті, бо маємо погану звичку терпіти, коли цього робити не треба.

Дякуємо за чудове інтерв'ю Романові. Бажаємо не втрачати силу та віру! :)

Усі фото — Роман Косій.