ІНТЕРВ'Ю З ЛЮБОВ'Ю, КОТРА ЗМІНИЛА МОЄ ЖИТТЯ

– А хіба можна по-иншому? Я ж – українка, тож це природно й органічно. Але того, хто б підказав, не було. На жаль, а може, й на щастя. Бо самому долати шлях – це, вважаю, важливіше, ніж за підказкою. Хоч і народилася в імперії зла, але мене завше тягнуло до рідного. Мабуть, гени вели. А остаточно розвиднілося мені із прочитанням книги Льва Силенка «Мага Віра», яка стала настільною. Я читала її – й народжувалася вдруге: духовно. Читала про одне – а відкривалися очі на 10! Мені важко передати, в якому захваті була я тоді… Тому раджу кожному українцеві познайомитися з нею і прийняти цю Книгу серцем. От саме він, Великий Учитель, і спрямував ув остаточному моєму рішенні: своєю величною Книгою, в якій зібрано все про Україну, що тривалий час було заборонене і приховане від нас, а Лев Силенко збирав ці знання по крупиночці у багатьох архівах і книгозбірнях світу. Але пізнала я цю його Книгу аж наприкінці 1990-их. Себто понад 25 років тому я народилася вдруге: духовно. І хоч я ще зовсім молода з часу другого народження, та вже видала й власний «Розвиднень» (і не один випуск) про рідний світогляд і все рідкісне про Україну. Завдяки моєму «Розвидненю» багато людей теж прозріли.

– Коли московитське нарєчіє було обов’язковим для вивчення, а я саме була на порозі самостійного життя, в мене був вибір: іти здобувати фах учителя так званої російської мови й літератури чи вчителя рідної, української? Перший варіант влада зробила привабливим: зарплатня була на 30 відсотків вищою, проте ця спокуса не вплинула на мене. Я чітко і впевнено пішла на факультет «Українська мова та література», про що не жаліла ні тоді, ні тепер ані на йоту, бо люблю все рідне. Однак мені таки довелося деякий час навчати т. зв. «російської»: коли не було вакансії вчителя української словесности. На щастя, це було не довго. А «яким було життя в ті часи?» Як в імперії: вчили все чуже, тобто вороже, рідному – нуль уваги, а той один на півріччя (чи на чверть) урок історії України – це суцільна брехня, фальсифікація. Та головне – що досі багато хто сприймає ту брехню за догмати.

– Ти й порахувала? Я не лічила. Але дуже вдячна кожному композиторові, кого справді надихнули мої вірші, кожному, хто дав їм пісенні крила. Як вдалося? Отак і вдалося: з їх допомогою, завдяки співпраці, і з твоєю допомогою, за що щиро вдячна. Вдячна всім, хто допоміг писати ноти до пісень, бо мелодія – це легше, і це, як кажуть, половина справи, а коли є ноти, то її уже може понести в люди той, хто знається з музичною грамотою.

– Кажуть, не гоже хвалити своє. Та й мені самій моє рідко що подобається, проте є кілька пісень, які й мені до душі, надто ті, в яких народна манера виконання, до якої я тяжію. Навіть иноді дивуюся, як вони мені могли витворитись і виспіватись. Тож залюбки виконую їх. Це, наприклад, такі: «Налетіли горлиці», «Ружа-лілея», «Вербичка», яка має вже понад 10 виконавців, «Дума про українських кобзарів…» та кілька инших. А втім, подобаються всі пісні, до яких доклали свого таланту і рук справжні фахівці: композитори й виконавці.

– Моя поезія отримала пісенні крила від професійних та самодіяльних композиторів і виконавців. Співавтори пісень – Сергій Цушко (світлої пам’яти!), який був першим, хто заспівав мою поезію, Анатолій Лотишко, Степан Дзюба (створив «Старосинявський марш», «Марш старосинявських юних козаків»… Світла пам’ять йому!), Лариса Макогонська («Рушники», «Зорепад красилівський», «Джерельце», «Підсніжник», «Зимовий ранок»), Тетяна Паламарчук, Віталій Войтко, Віра Шурман (понад 25 пісень), Микола Назарівський, наш Маестро Іван Пустовий, Вікторія Бондаренко, Ольга Пенюк-Водоніс, Микола Ведмедеря, Валеріан Стратуца, Любов Лукіна, Галина Різничук, В’ячеслав Чорний, Мирослав Пастернак, Микола Балема, Леонід Нечипоренко, Людмила Добровінська, Галина Костецька, Леся Соболевська, Олеся Франко, Ольга Грицик-Рак (дякую тобі!), Валентина Лонська («Україна»), Лідія Яцкова («Ой Устимку!..»), Валерій Стратуца, Богдан Малик, твоя доня Марія Рак, Засл. артистка України Валентина Лонська, Заслужений діяч естрадного мистецтва України Зоя Тимченко... Я назвала лише деякі пісні: ті, які не увійшли до пісенника, бо не створено нот, але сподіваюся, вони будуть.

– Мої пісні виконують як місцеві, так і відомі співаки: А. Лотишко («Старосинявська весна», «Моя Україна», «Старосинявщина», «Моє Поділля», «Славень ЦССМ»), хор Старосинявської середньої школи («Старосинявський марш», «Марш старосинявських юних козаків»), Тетяна Паламарчук («ПОРА! (Славень української молоді»)), Віталій Войтко («Синявка»), Віра Шурман (понад 25 пісень), Микола Назарівський, Валеріан Стратуца, Іван Пустовий, Софійка Накрийко, Людмила Добровінська, Заслужена артистка України Валентина Лонська, Заслужена діячка естрадного мистецтва України Зоя Тимченко, дует «Божоле» у складі Лідії Яцкової та Ніни Миколаєвої («Ой Устимку!..»), Сергій Цушко, Хмельницький хор «Ретро», ансамбль «Косів’яночка» (Суми, кер. Наталя Родана), вокальне тріо «Елегія» (зі Старої Синяви), жіноче тріо Старосинявського РБК («Славень Теліжинцям») дует «Червона ружа» у складі О. Малінковської та В. Українки («Вишня»), Олександр Святенко, Марина Клишната, Вероніка Остапчук, Заслужений діяч естрад-ного мистецтва України Ярослав Чорногуз… Половина пісень у збірці – на мої власні мелодії. А почалося моє пісенництво з відомої пісні «Наречена» (а в мене – пісня «Заметілі») на мелодію Ігоря Поклада, яку виконувала разом із Галиною Мальченко (світлої пам’яти!). Багато пісень на мої вірші і мелодію та в моєму виконанні є на ютубі, як, звісно ж, і пісні на мелодію инших співавторів.

– Так. Пісні для дорослих – у двох розділах книги: це патріотичні (а саме: думи, марші, славні…), філософські, ліричні, веснянки, купальські та родинно-побутові (це ноктюрни, романси, колискові, коломийки, жартівливі). Серед них – пісні для вокальних груп, для хорів, солоспівів та двоспівів (дуетів). До третього розділу пісенника увійшли пісеньки для дошкільнят і наймолодших школярів

– Не знаю, як у кого, а в мене це буває по-різному: иноді – у сні, як «Герої не помирають» і «Українка»; буває, навіть у кухонній суєті, як «Затужили горлиці»; инколи на чиюсь мелодію або й на власну. І їх, власних мелодій, уже немало. А загалом пісня зринає з радости або розпачу, від повени чуттів або відсутности адресата, з ким можна поділитися думками чи мелодією. Народжується пісня завше від щастя або від журби...

– Моя – від любови маминої до них та бабуниної. Вони співали всякчас і всюди: під час роботи, вдома, у гурті, на сцені... Бо так було справіку і ще донедавна: життя було невіддільне од пісні, як неможливе життя тіла без душі. Тому й кажуть: пісня – душа народу. І тому співаєш. Иноді й твориш пісню. Буває, хтось її помічає: додасть власну мелодію, співає на твою, озвучивши вірш, або щиро відгукується.

– Я, можна сказати, НЕ популяризую власних пісень, як це роблять зазвичай. Ото тільки, що у пісеннику й иноді у фейсбуці, деякі в ютубі. Але нікому не пропоную. Не маю коли цим займатися. Та й треба мати гарні записи, а я такої змоги не маю, бо для мене з моєю мінімальною пенсією це надто дорого. Тож виходжу з того, що маю і що можу. Хай це, може, примітивно, але кому пісня сподобається, той, сподіваюся, поповнить свій репертуар і понесе в люди. Це так само, як у прислів’ї: зустрічають по одягу, а проводжають по розуму. Тож запис, вважаю, – не головне. А щодо пісень авторів, то справді, озвучую вірші й инших поетів, ті, які мені сподобалися як поезії. Напр., виспівала кілька творів Галини Тарасюк, Надії Бойко, Надії Пукас, Євгена Козюка, Людмили Степанової... Їх, деякі, теж можна почути у ютубі на моїй сторінці.

– Так буває, коли на один і той же вірш звертають увагу кілька композиторів. Тому деякі мої пісні мають по 2 – 3 варіанти мелодій. Зокрема: «Моя Україна», «Дума…», «Наш оберіг», «Нас познайомила війна», «Жасмин»… Тож можна обирати, кому яка мелодія до вподоби. Є в мене пісні на різноманітні теми і смаки.

– Відомий науковець і краєзнавець Олександр Григоренко писав у своїй статті: «Мелодійна поезія Л. Сердунич вдало лягає на музику. Тому уже пів сотні її віршів дарували натхнення десяткам композиторів і співаків. Її поезія отримала пісенні крила від самодіяльних і професійних композиторів та виконавців... У співавторстві створила низку пісень, які вже стали популярними. Напр., пісня «Вербичка» (муз. І. Пустового) має вже понад 10 виконавців». А відомий композитор Мирослав Пастернак написав мені: «Ваші, п. Любове, твори дуже душевні, ритмічні, пісенні. Вони справді із серця народного. У них закладено пісенний код української нації». Композитор і музикант Сергій Гурін зазначив: «Подивовуюсь глибині й діапазону тематики художніх образів, які Ви як поетка торкнулись. Отже, Ваша душа дозріла до найвищих духовних сфер. Твори у Вас надзвичайно гарні! В них стільки Добра і Світла!»… Це кілька, насправді ж відгуків багато, зокрема від композиторів, виконавців, слухачів… Щиро вдячна фахівцям і всім за підтримку й увагу!

– І тобі дякую за запрошення до розмови про мої пісні! Тож хай лунає наша пісня, як писав Павло Грабовський, «на славу рідної країни і того люду великостраждального, в серці котрого зародилася, серед мук та лихоліття котрого побачила світ»!