Інеса Матюшенко: "Є мільярд способів зробити своє щастя"

8 листопада 2017
Редакція
Мила й щира дівчинка з нестримною посмішкою відома всій Україні. Про неї багато писали та навіть показували в новинах, але вона не врятувала нікого з полум’я і не зробила ніякого наукового відкриття. Інеса Матюшенко просто робить життя веселим і гарним, що особливо важливо для людей, які хворіють на рак.
 
zhytomyr.travel
 
"Життя поділилось на до й після, коли дізналася про свій діагноз, але в ньому з'явилось більше сенсу й більше можливостей. Я взагалі людина активна, люблю різні івенти, спілкування з цікавими людьми. Тепер я маю можливість ще й організовувати ці цікаві події. Всі звикли, що онкологія – це те, про що не можна, не дай Боже, говорити вголос. І слово "рак" говорити не можна, і спілкуватись з тими, у кого рак, не можна. А то, не дай Боже, передасться ще. (Псміхається). У нас в Україні, та й взагалі на пострадянському просторі, негласне табу на цю тему.

І ще мене надзвичайно турбує те, що коли люди дізнаються про свій діагноз, вони намагаються шукати простого шляху: забивають в інтернеті в пошук і вирішують: "Полікуюсь содою". Хтось же пише ці статті про альтернативні методи лікування раку, ще й за один день, вводячи в оману людей, які і так в шоці від свого діагнозу, а я взагалі не розумію, як можна на цьому заробляти гроші. Люди цілі книжки пишуть, про те , як можна вилікуватись чистотілом, голодуванням, дієтами, керосином, грибами, гомеопатією, вишіптуванням і т.д. Мій проект направлений на психологічну підтримку онкоодужуючих: фотосесії, заняття йогою, малювання, спікінг-клаб, майстер-класи, зустрічі, на яких ми можемо попити каву, поспілкуватись. Також це інформування суспільства про те, що ми є, і ми потребуємо допомоги, підтримки – психологічної, емоційної, матеріальної. Ми загалом не бачимо одна одну як онкоодужуючі. Ми звичайно ж говоримо про хворобу, радимось, обмінюємось досвідом. Але в першу чергу, ми цікавимо одна одну як особистості"

"Я планую, що в мене скоро буде більше часу займатись проектом та не відволікатись ні на що"
 

zhytomyr.travel
 
"Нещодавно зорганізували ми таку круту штуку! Мені самій сподобалось. Це малювання міхенді на голові у лисеньких дівчаток. Так гарно! Ще була звукотерапія, така своєрідна медитація: дівчинка грала на тібетських чашах. Така космічна атмосфера! Ще робили спільний проект з "Мами – доньки". Там організатори Таша Шапіро – дівчина яка також поборола рак п'ять років тому – та Олена Твердюк, їх проекту два роки. Вони робили фотосесію для онкоодужуючих діток та їхніх мам. Наш проект називався "Мами – діти". Й у нас було навпаки: фотографувались онкоодужуючі мами та їх діти. Від Житомира в проекті брала участь Наталя Кучеренко, у неї четверо дітей, і вона приїздила з двома доньками. Дуже було класно! Зараз плануємо ще одну звукотерапію робити. Я планую, що в мене скоро буде більше часу займатись проектом та не відволікатись ні на що".

"Юля Балан – це одна з перших дівчаток, з якою ми познайомились на підґрунті хвороби. Вона мені написала: "Привіт, у мене також рак. Давай дружити". І ми разом думали про те, що люди говорять: "Ти така сильна, ти хворобу перемогла!" Про те, що є десь такі дівчата, які не засмучуються, а ведуть активний спосіб життя. Суспільство взагалі налаштовано на те, що якщо в тебе рак, ти маєш відповідно виглядати: суперблідий, зеленуватий, маєш сидіти вдома і нікуди не ходити, а мій проект показує інший бік онкології. І у людей складається думка: якщо рак і ти лежиш – це погано, а з іншого боку, якщо ти бадьорий, веселий, активний, ходиш й смієшся – це теж погано. От якось так дивно виходить".

"Але коли лікуєшся від онкології буває різний настрій, різне самопочуття. Тиждень ти лежиш каменем, а потім хочеться піти й стрибнути з парашутом чи спробувати банджі-джампінг. Або об'їхати півсвіту, або хочеться сидіти вдома і не виходити. Я стрибала з парашутом після другої хіміотерапії, коли вже була лисенька (Сміється). У 24 роки вперше стикнулася з діагнозом. В той час це була моя власна система самозахисту, так мені простіше було пройти через це випробування: бути активною, не показувати нікому, що я хворію. Навіть на роботі мало хто знав, хоч і бачили мене у перуці. Мені не хотілося, щоб мене жаліли або сприймали як людину зі смертельною хворобою. Тоді я стала більше цінувати свій час та свої емоції. Звичайно, всі різні, але я навіть у своєму проекті намагаюся максимально нести позитивні емоції, віддавати їх. Для мене це найважливіше. Друзі часто були поруч зі мною у лікарні, підтримували, але також можу знаходити натхнення та сили вирушаючи ближче до природи, до бабусі – у місця, які мене наповнюють, мої місця дзен. От така у мене була філософія".

"Я у своєму проекті намагаюся максимально нести позитивні емоції, віддавати їх"
 

zhytomyr.travel
 
"Через півроку у мене стався рецидив і я до свого здоров'я почала ставитись вже інакше – серйозніше. Бо спочатку я думала, що ти одужав, і все. Я не знала про існування рецидивів. У багатьох людей які побороли рак присутній страх, що хвороба може повернутись знову, але не варто жити із цим страхом, просто треба постійно слідкувати за своїм здоров'ям, проходити планові обстеження і не боятись."

"Дивно, що існує стільки вигадок, про причини виникнення раку та про альтернативні методи лікування. Ображає, коли люди дізнавшись, що у тебе рак, знайомі чи не знайомі радять пити соду чи ходити до бабки. Такі поради можуть коштувати людині життя та втраченого часу. Я думаю, що треба більше інформувати суспільство. Це держава має робити, ЗМІ. От я з дитинства пам'ятаю інформаційні ролики про СНІД, в яких говориться про запобіжні заходи і таке інше. Таке ж має бути і з інформацією про рак, бо люди банально не знають елементарних речей. А від цього незнання самі й страждають, навіть перестають спілкуватися з друзями, які захворіли. От в Києві, в інших великих містах онкохворі спілкуються, а в селі доходить до абсурдних речей: мало не заразними вважають".



"Добре, що тепер вже менше люди соромляться розповідати про свою хворобу. Я сама така, колись мені друзі казали: "Чому ти так цього соромишся? Ти ж не винна, що захворіла!" А мені було соромно за свою слабкість, за лису голову, і не хотілось, щоб оточуючі дивились на мене як на людину, яка скоро помре, бо у них був свій досвід з близькими, бабусями та дідусями. Лікарі мало інформують онкоодужуючих щодо процесу лікування та подальшого життя після одужання, ніхто не говорить, яка саме потрібна реабілітація. Взагалі ставлення до пацієнтів, швидше як до історії хвороби, а не як до живої людини. Не у кожній лікарні є психолог, а вони дуже потрібні. Мені ніхто нічого не пояснив, сказали тільки, що треба перевірятися раз на півроку. Все! А медики мають пояснювати, бо виникає безліч питань,і люди починають шукати відповіді в інтернеті. І так ми приходимо до не доказової медицини. Люди ж мають розуміти, що це безглуздя. Якщо і читати інформацію щодо своєї хвороби, то тільки на офіційних сайтах і, бажано, англомовні статті. Щодо лімфом, то мені подобається сайт lymphomanewstoday.com".

"У людей є прагнення комусь допомагати, вони іноді просто не знають як це зробити"
 

zhytomyr.travel
 
"До хвороби я була звичайною студенткою, яка ходить на роботу, на курси англійської, дуже полюбляла концерти, виставки і все таке. Зараз у мене свій проект, нові знайомства, нові люди мене оточують. І мені надзвичайно подобається те, що я роблю. Мене саму іноді вражає, як люди щиро відгукуються! Бо буквально у кожного третього була в сім'ї людина, котра хворіла на рак, а це говорить про актуальність проблеми. У людей є прагнення комусь допомагати, вони іноді просто не знають як це зробити. Принаймні мене саме такі люди оточують. А взагалі, ідеальні волонтери – це добрі позитивні люди, які не вважають, що йому хтось щось винний. Він чи вона не будуть чекати, поки хтось щось змінюватиме, а робить це сам".

"Гроші – це просто можливість. Можливість активно жити, можливість допомагати іншим, можливість подорожувати. Це однозначно не самоціль".

"Люди, з якими я знайомлюсь, постійно думають, що я фотограф, або дизайнер, або стиліст"
 

zhytomyr.travel
 
"Я не знаю, чи я творча людина (Сміється). Я пробувала різним речами займатись: прикраси робити, фотографувати. Брала фотоапарат та йшла у Ботанічний сад. Виходило у мене не дуже, але сам процес подобався надзвичайно! Я кайфувала від того, що роблю. Люди, з якими я знайомлюсь, постійно думають, що я фотограф, або дизайнер, або стиліст".

"Я надзвичайно хочу організувати якийсь концерт, благодійний фест. Мені хочеться змінити ставлення до онкології та благочинності. Збором коштів ми не займаємось, хоч суми на лікування потрібні колосальні. У мене більше виходить надихати й підтримувати морально, ніж збирати кошти. Власне, я розумію, що коли в людини немає коштів оплатити хіміотерапію, то її розважай – не розважай, але думати вона буде все одно про те, де взяти гроші на черговий курс хіміотерапії. От на фейсбуці часто якийсь збір коштів, зворушливі пости, але люди цього навіть не читають. Вони не хочуть пускати негатив у своє життя, бо у кожного своїх проблем вистачає. От для мене крутий приклад – "Кураж-базар". Це така надзвичайна платформа, на якій люди допомагають, не замислюючись над цим: якійсь відсоток перераховується, а люди просто тусуються з друзями. І в цьому немає негативного забарвлення. Круто придумали дівчата з фонду "Таблеточки", коли почали співпрацю з "Аромакавою". От я кавоманка, й думала: "Як класно, що я п'ю каву і комусь допомагаю".

"Я надзвичайно хочу організувати якийсь концерт, благодійний фест"
 

zhytomyr.travel
 
"Найголовніше в житті – рівновага. Бути задоволеним собою й своїм оточенням, бо якщо поруч є люди, з якими ти резонуєш - це і є щастя".

"Жити треба вже сьогодні, бо життя – це процес. В онкології лікування довготривале, ти можеш лікуватись півроку, вісім місяців, два роки, а ще рецидиви. Й не можна на цей час припинити життя. Це ж не так, що от зараз я не буду жити, а потім життя почнеться. Ти живеш зараз, й життя – в дрібницях. Можна дарувати картки своїм друзям, як я робила, коли сиділа в стерильному боксі після аутотрансплантації кісткового мозку. До мене три тижні нікого не пускали, а я підписувала на Різдво вітальні картки. Запорука щастя у тобі самому, не можна чекати від інших, що вони зроблять тебе щасливим. Тільки ти сам! Коли у мене поганий день, я йду в улюблену кав'ярню, купую каву, й життя налагоджується. І на це не так багато грошей треба. Влітку пікніки, восени – улюблені фільми, книжки. І це все вже робить настрій! Банальні речі роблять тебе щасливим, самому треба робити собі настрій. Є мільярд способів зробити своє щастя, а не сидіти понурим і чекати, що ж відбудеться чи хтось тебе розважатиме"

"Запорука щастя у тобі самому, не можна чекати від інших, що вони зроблять тебе щасливим"
 

zhytomyr.travel
 
"Я починала свій проект тому, що просто хотіла зробити щось позитивне. І мені не було важливо, що хтось буде про це писати статті. Ні, звичайно, я переживала, що це не буде цікаво людям, але робила я це заради того, щоб допомогти принаймні трьом-п'яти людям, бодай на один день підняти настрій. От саме заради цього все й починалося. А потім вже й люди зацікавились. Такий от секрет: роби те, що тобі подобається, роби щасливими інших і не забувай отримувати задоволення від процесу".

Текст записала: Оксана Давиденко
Фото: Анастасія Липова
Джерело: zhytomyr.travel
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Нейробіолог Джакомо Ріццолатті: "Якщо ви бачите щасливу людину, мозок командує: підняти настрій!"
Вчений, що відкрив людству таємницю дзеркальних нейронів, розповів, як поліпшити взаєморозуміння між людьми, а також про нові підходи до лікування інсульту та аутизму.
Читати більше
Іван Андрусяк: "Не я обирав дитячу літературу — вона мене обрала"
UaModna поспілкувалася з відомим дитячим поетом Іваном Андрусяком. Про вірші, юного читача, пріоритети й те, яких творів не вистачає в сучасній українській літературі. Читайте ексклюзивне інтерв'ю на головній.
Читати більше