"Люблю дивитись, як молотять зерно"

Мене назвали Любою на честь прабабусі, мами мами мого тата. Саме Любцею почали називати у період творчості. Це такий собі галицький варіант. А у сім’ї мене усі лагідно звуть Любочкою. Своє ім’я я дуже люблю, бо для мене воно найкраще. Відтак, я вдячна батькам за такий вибір. До речі, я не вірю, що ім’я впливає на долю, але точно знаю, що моє покликання любити і бути любимою. А ще, примножувати та культивувати любов в цьому світі, житті, тілі…

В дитинстві я мріяла стати "професоршою" (Сміється). Принаймні саме це слово я говорила маминим співробітницям, коли ті запитували про майбутню професію. Чесно кажучи, я не знала, хто це, але уявляла, що ця професія дуже серйозна і престижна.
 

Шити мене навчила мама. Пам’ятаю, як із старого дитячого поношеного костюму пошила нове гарне та цікаве вбрання. Мама була здивована, але я, тоді десятирічна дівчинка, змогла внести у одяг кілька цікавих модифікацій. Вийшов дуже цікавий образ!

Мій перший показ пройшов 17 грудня 2009 року у Культурно-мистецькому центрі "Є". Колекція під назвою "Гуцулка Ксеня" сподобалась людям, бо речі були досить цікавими, а на деякі з них ми отримуємо замовлення до цього часу. До речі, зала була повна, бо прийшло близько 80-ти осіб. Я була задоволена!
 

У моїй команді лише працьовиті, розумні, адекватні люди. Довелось витратити багато часу для того, щоб зібрати разом тих, хто є зі мною зараз. Серед працівників є люди, з якими у мене теплі дружні відносини. Не секрет, що своїх дівчат я люблю, бо вони у мене дуже чемні та розумні. Вони – найкращі!

Творчий процес у майстерні починається вранці. Помічниця варить усім запашну каву і під запах та смак улюбленого напою (зазвичай куштуємо його із цукерками) ми вирішуємо нагальні питання та плануємо робочий день.
 

Шити для жінок – це підбирати їм фасон, колір, орнамент, переконувати , що краще обрати. Головне, вислухати їхні побажання!

А для чоловіків шити просто і приємно, бо переважна більшість їх точно знають, що хочуть. (Усміхається)
 

Я пишаюсь, коли на вулиці бачу людину у моєму вбранні. Особливо приємно, коли вона мене особисто не знає. Приміром, кілька місяців тому побачила у Києві дівчину в нашій сукні. Вона була дуже красива! Я так тішилася…

Гроші для мене – це робочий інструмент, який може деколи служити еквівалентом часу, бажанню, знанням.

"Дякую", "прошу" і "будь ласка" я повторюю щодня по кільканадцять разів. Не вартує нічого, аби їх сказати. Поза тим, вони багато означають, як і для мене, так і для людини, якій я їх адресую.
 

Під час першого знайомства з людиною, завжди звертаю увагу на свої внутрішні відчуття. Якось зустріла людину, від знайомства з якою відчула шалене тепло та спокій…Зараз він мені любима любов!

Я ніколи не одягну капці, які гризуть п’ятки та куртку від дощу, яка промокає. Бо я себе люблю!

Я люблю кататись на велосипеді. А також, подорожі, квіти, кавку, скелі, моря, океани, річки, джерела, печери, псів, природу, птахів, маму, тата, брата, коханого, червоне сухе, басейн, платтячка, зорі, книжечки, світанки, готувати їсти, прибирати, музичку гарну, цимбали, цукорочки, кабачки смажені з помідоркою, осінь, дощ, жнива, а також люблю дивитись, як молотять зерно.

Я вже відвідала Грузію, Ісландію, Сполучені Штати, Австрію, Угорщину, Румунію, Чехію, Польщу, Німеччину. Знаю, що це мало, тому я завжди, повертаючись із поїздки, одразу починаю планувати наступну. Приміром, скоро знову вирушаю у Сполучені Штати Америки. У Каліфорнії, де 20 серпня відбудеться фестиваль під назвою Ukrainian Fair: Together for Freedom, я ще не була. Надіюсь, що гарно проведу час. 

Вперше відвідала Америку у 2013-2014 році. Усе сподобалось, особливо багато вражень залишилось від величезного спортзалу, в якому часто була під час поїздки. Єдиний мінус в тому, що я не настільки досконало знаю англійську мову, щоб розуміти американців на усі сто відсотків. 

Розмовляла: Kate Vlas (Art-Lab Agency)