«Актор не піаніно» - театральний режисер Ігор Гулий ділиться власними способами налаштування акторів перед виставою. 

- Чому вибрав для постановки Коляду?

Я Миколу Коляду, як драматурга знаю вже давно і впевнено можу сказати, що він цікавий. В п’єсах Коляди викривається багато сучасних проблем та тем. У нього, також, присутнє специфічне почуття гумору, яке мені імпонує. До цього всього, його п’єси, як конструктор LEGO: добудовуй щось, руйнуй, міняй – все одно залишається надзавдання і проблематика, як на мене – це маркер професійності його, як драматурга. Також, у нього є деякі суперечки з російською діючою владою, а це, в свою чергу, маркер того, що він все робить правильно.

- ТОП - 3 театральних режисера Києва від Ігора Гулого

Дмитро Богомазов, Віталій Малахов, Андрій Білоус. Це ті, які одразу приходять мені на думку, коли я чую подібне питання.

 - Яка вистава вразила за останній рік найбільше?

«Наше містечко» Дмитра Богомазова у ТЮГу на Липках. Поки що, із того, що я бачив, нічого так не зачепило і не викликало бажання повернутися. Якщо казати про комедію, то я сміявся до сліз на виставі «Семейный ужин» режисури Григорія Зискіна в театрі російської драми ім. Лесі Українки. Але тільки, коли грала Анна Варпаховська. Це вистава, яка залежить від акторів повністю… та мабуть і від настрою глядача також.

 - Ти часто буваєш за кордоном, ходиш там в театри? Що дивився?

Не можу сказати що доволі часто, один, максимум два рази на рік. Ні, в театри я там не ходжу, просто часу не вистачає, та і важко підгадати, щоб коли я був в тому чи іншому місті, там йшла якась гарна вистава. Те, де я був і що я запам’ятав – це була корида, на Майорці. Це була остання корида на Майорці, на яку приїхав Король Іспанії з сім’єю. Це був справжній ритуал, жорстокий, я згоден, але це є частина культури і одне із головних масових видовищ іспанців, яке знає увесь світ.

- Чому варто піти на прем'єру «Сглаз»?

Я вважаю, що це вистава про нас: про наш народ, нашу історію і наше сьогодення. Я скажу зараз банальну для театру річ, але треба вміти дивитися на себе з іншого боку. Треба вчитися розуміти людей, які, як нам здається, божевільні, або абсурдні. В цій виставі є катарсис – очищення через чергування сміху і сліз, а іноді вони можуть бути одночасно в глядацькій залі.

- Твій найбільший людський страх?

Страх самотності, але самотності в плані втрати людей, з якими можна поділитися думками з приводу професії та творчих планів. А взагалі я іноді люблю побути на самоті. Але небагато. Без передозування.

- Якби сьогодні ставив виставу і міг вибрати найзірковіший склад – хто б туди увійшов?

Станіслав Боклан - мені здається в ньому є внутрішня сила, якою можна керувати і багато чого можна зробити. Тамара Яценко, як гостро-характерна актриса. Богдан Михайлович Бенюк, як актор – нерв. А взагалі важко сказати, бо я з ними поки що не працював. Зараз вони на слуху, а пройде років 5 або 10, хтось інший буде в тренді. З Мажугою хотів би попрацювати, щоб подивитися «ту», радянську, старезну школу, щоб порівняти.

- Що ти не приймаєш на сцені?

Я не приймаю на сцені необґрунтований хаос та балаган. Тобто: надмірне вживання татаро-монголської лексики (матюки), притягнуте за вуха оголення тіл та епатаж заради епатажу. Експеримент заради експерименту, - як казав Товстоногов. 
Тому що воно не несе ніякої творчої та просвітницької думки. Я можу піти в підземний перехід або на вокзал – безкоштовно і побачити те ж саме, навіть органічніше. І мене ніхто не буде змушувати приймати це як взірець людської поведінки, взірець людського розвитку, якщо хочете.

- Ти цілком щаслива людина?

А що таке щастя? Це як спитати: «В чому сенс життя?», - «В житті». Складне питання, тому що я вважаю поняття щастя індивідуальне поняття. Якщо зрівнювати мене з бідною дитиною Африки – я дуже щаслива людина. В мене є : дах над головою, в мене є їжа, гроші, професія, сім’я. Я щаслива людина. Але якщо мене порівнювати з якимось Тібетським монахом, який пізнав ДЗЕН та просвітництво (прозрів) , то я мабуть не дуже щаслива людина. Тому що я ще не прозрів. Ось тобі відповідь. Трактуй як хочеш. Теж індивідуально. Кожному своє.

-  Яким ти бачиш свій театр через 5 років?

Я не знаю. Це також важке питання. Тому що в нас зараз такий темпоритм життя, що рік за п’ять іде. Така швидкість розвитку всього : технології , мистецтво, медицина, глобалізація така, що я не знаю, що буде через пів року. А ти мене питаєш про п’ять. Можливо театр-студія Теракот буде популярним незаленим майданчиком, можливо. А можливо я буду взагалі директором-художнім керівником іншого комунального, академічного театру в іншому місці. Буде день – буде їжа.

- Скільки ти заробляєш у місяць?

Достатньо для того щоб утримувати нашу маленьку театр-студію та школу, їсти нормальну їжу та один або максимум два рази на рік виїжджати закордон.

-  Це більше тисячі доларів?

Десь так… Залежить від курсу. Тому що я отримую в національній валюті.

-  Скільки витрачаєш в день ?

Не менше двохсот гривень. Але в середньому 1000 грн.

-  Твоя найсильніша професійна сторона?

Це потрібно питати у людей, які зі мною працюють. Але мені здається, що це відповідальність і дисциплінованість.

-  Відповідальність і дисциплінованість – набуті якості чи виховання?

Це – виховання і походження. У мене синтез у сім’ї могутніх керівників і творчих людей. Дід по батькові був ректором Національного університету харчових технологій 30 років. Академік, доктор наук, лауреат державних премій неодноразово і разом з тим він був дуже талановитий художник. Дід по матері кандидат наук, доцент в КПІ, хобі якого було «сучасні технології» того часу. Батько в свою чергу генеральний директор великої компанії, яку створив з нуля, що говорить про силу його характеру. Мій дядько відомий художник закордоном, що виставлявся у країнах Європи. А жінки викладачі, працівники держструктур. Звідси любов до викладання. Та добре розвинуті комунікативні здібності.

- Хто твій потенційний глядач на майбутній прем’єрі?

Усі ті, кому небайдуже театральне мистецтво в цілому. У віці від 18 до 99.

- Через 10 хв починається твоя вистава – які слова ти скажеш своїм акторам?
Завжди кажу одні і ті ж: «Ну що хлопці дівчата – З Богом?», а іноді кажу: «Ну що дострибались?». Я не з тих режисерів, які перед виставою хочуть повчити , нагадати про слабкі місця того чи іншого актора чи актриси, налаштувати, - актор не піаніно, щоб його налаштовувати. В мене були місяці репетицій , щоб його налаштувати так, як мені потрібно. Як тільки розкриваються лаштунки моя влада і мій вплив випаровується і все в руках акторів, хоча відповідальність несу я. Це моє режисерське кредо. За все, що відбувається на сцені під час вистави відповідальність несе режисер.