"Є рiзнi форми цього явища. Слабкий суржик — невеликi вкраплення, вiн притаманний захiдноукраїнському регiону. А сильний суржик вживають здебiльшого на сходi та в центрi України. У нас чомусь звикли вважати, що суржик — це змiшування української саме з росiйською. Утiм польськi вкраплення в мовi на Галичинi чи румунськi на Буковинi теж так називають", – каже філолог Олександр Авраменко в інтерв’ю "
"Найбiльш помiтнi в суржику лексичнi елементи. Найпоширенiше, наприклад, слово "получається". I у Львовi, i в Рiвному, i в Києвi, i в Полтавi вживають саме це слово замiсть "виходить". Також доволi типова помилка "приймати участь", що походить з росiйської. Правильно "брати участь". Або ж слово "канєшно" замiсть "звiсно", "авжеж", "аякже".
Часто трапляється суржик на звуковому рiвнi, коли вживають українськi слова, але звуки — росiйськi. Як приклад, словосполучення "канфєта "Бєлочка". В українськiй мовi є слово "конфета" i "бiлочка". Або ж замiсть "телевiзор" кажуть "тєлєвiзор". Усе така м’яка вимова схожа на манеру росiйської мови.
А ще суржик виражається на граматичному рiвнi, коли люди неправильно вживають закiнчення у словах. Наприклад, "я звертаю увагУ", але "не звертаю увагИ", "я їм борщ", але "не їм борщУ", "я слухаю музику", але "не слухаю музикИ", – розповідає філолог.
Суржик не слід плутати з діалектом
– Дiалект вживається лише на певнiй територiї України протягом довгого часу. Тобто це слово, утворене мiсцевими жителями на своїй територiї. Наприклад, картоплю називають "бульба" або "бараболя", на взуття кажуть "
мешти", на стежку мiж горами — "плай". Усе це дiалекти. А от "колiжанка", "
трускавка" — це суржик, запозичений з польської.
На Галичині не використовували типову для росіян нецензурну лексику до 1970-х. "Російський мат" вважався для галичан неприйнятним. В той час у регіоні виживали власні лайливі слова. Сварку називали "ганьбленням". Жінки казали: "Піду її виганьблю".
(
via)
