Щоранку прокидаюся із запитанням: “А хто, як не я?”

Дівчина з блакитними очима та мільйонами валіз натхнення для Світу. А, якщо серйозно-серйозно, то студентка, яка намагається змінювати Світ навколо себе. Здається занадто “голосно” сказано, та керуюся словами Кеннеді: “Держава починається з Тебе”. Тому, щоранку прокидаюся із запитанням: “а хто як не я?”, щоранку намагаюся усміхатися перехожим, щоранку борюся із Своє лінню, щоранку виховую, критикую власне “Я”, бо маю чітке усвідомлення, що у житті можна все зламати, переламати і виховати щось зразкове. От і починаю із себе! І Вам раджу.

Я завжди говорю, що G5 - це одна із цеглинок великого будинку під назвою УСПІХ. Ми надихаємо, а надихнути - це ж найважче, бо надихнути - це вдихнути у кожну людину інше життя. Як на мене, G5 - це ті базові знання, які потрібно для стартапу у тому чи іншому напрямку діяльності кожній людині, це якраз поєднання корисного із приємним.

Проект G5 зародився більше року тому. Вперше, я презентувала його на базовій ФРІ школі у м. Рівному. У мене і досі зберігаються ці перші, історичні нотатки думок авторського проекту. Відкрию читачам UA Modna секрет, що із самого початку концепція G5 була дещо інша. Це мав бути творчий травневий тиждень, де повинні були з’їхатися усі провідні діячі культури у Івано-Франківськ. Та на такі грандіозні проекти потрібно не те, що “океани” сил, натхнення, а й “водоспади” фінансувань, якого на той час у 17-літньої дівчини не було.

Тому, ми (на той момент я була членом ФРІ) вирішили, що це буде творчий травень, де відомі діячі культури даватимуть тренінги, майстер класи.

Уже традиційно першим напрямком цьогорічного G5 буде література (11 травня) і до нас завітають: Марк Лівін - лауреат літературного конкурсу “Солоскип” у 2012 році, Дмитро Стретович - координатор Літературного клубу “Маруся”, Марися Рудська - художник ілюстратор.

Другим напрямком (18 травня) стартує журналістика, запрошеними гостями є: Отар Довженко, Катерина Аврамчук та Роман Голубовський.

Третій напрямок, так би мовити “новачок”, адже минулого року це була музика, а цього року – тайм-менеджмент і запрошеними тренерами будуть: Роман Кушнір, Лара Лукянюк.

Четвертий напрямок - фотографія (1 червня), ну і завершуватимемо акторською грою (8 червня).

Буває, як гляну на склад тренерів, то не віриться власним очам. Адже послухати людей, які вже досягнули значних успіхів у тих чи інших сферах, в одному місці в один час - це ж так унікально.

Та ні, не багато! Наразі я навчаюся на програмі обміну в Uniwersity of Warsaw на Політичних Науках, і можу сказати, що це було основним мотивом мого приїзду у Європу. Я страшенно люблю саме відчуття руху. От коли сидиш у автобусі і усвідомлюєш, що попереду ще 5 годин подорожі - це прекрасно. Саме в такі моменти народжуються нові ідеї щодо майбутніх проектів. Бо, знаєте, життя - це рух, рух - це щастя, а ми ж усі хочемо бути щасливими. Правда ж?!

А ось нещодавно повернулася з 4-денної поїздки із Бельгії. І можу відверто, чесно освідчитися у коханні до Брюсселя. Динаміка, яка вирує у цьому місті не може не захоплювати. Саме розуміння того, що Ти стаєш невід’ємною частиною організму, частоти серцебиття якого перевищують норму у двічі, штовхає Тебе на переосмислення, аналізу та й взагалі зміни власного денного розпорядку.

Ось тільки, що зловила себе на думці, що я не мрію, а просто дію. Бо переконана, що неможливого не існує, головне - це віра у себе, ідею та людей, які тебе оточують.

Ідеї, які “сидять” у головах мільйони українців.

Радше, просто послухати, запитати як справи та здоров’я і подякувати за слова, які стають внутрішніми правилами життя. Це - Ліна Костенко.

Усі завше на це питання відповідають - Людиною з великої букви! Та, щоб стати Людиною з великої букви, не варто чекати “коли виростеш”.

Хочеться, щоб час мене пам'ятав. Бо це одне, що не можливо повернути у житті. Знаю-знаю, що ще й слово, але ж слово словом можна прикрасити, а час уже нічим.

Знаєте, дивним чином, та друг дав почитати Степана Процюка “Тіні з’являються на світанку”. Дивина полягає в тому, що на Форумі Видавців, я підходжу до Степана Васильовича і називаю Його - Євгеном Бараном. Чи я зумисно? Боже, борони! То, певно, все від необізнаності. Та після цих метафоричних переплетень, в яких я “купалася” під час читання книги п. Степана, моє серце, душа, розум уже ніколи не плутатиме цього психологічно-глибоко-відвертого есеїста.

А ось це забігла декілька днів тому у BUW (Biblioteka Uniwersytetu Warszawskiego), блукала між книжковими полицями, і добрела до російської класики, до Пушкіна, Онєгіна. Тому, моє серце викрало на деякий час 19 ст. На своєму твіттер-акаунті, я завжди пишу, що народилася не в тому столітті.

G5 буде доти, доки натхнення на якому воно ґрунтується не вичерпається. А воно, скажу я Вам - безмежне.

Не думаю, що формат суттєво зміниться. Хоча, якщо знайдуться нові ідеї, то чому б і ні. Не потрібно боятися змін, бо вони є сходинкою до вдосконалення.

Звісно хочеться, щоб про G5 дізнавалися і за межами Івано-Франківська, та я не кваплю події, я насолоджуюся тим, що маю.