Євген Конощук: "Мені подобається моя професія"

Що потрібно людині для щастя? Особисто мені для того, щоб тривалий час світитися від щастя, вистачило лише одного інтерв'ю з актором Євгенієм Конощуком. Ще й досі не пройшов цей солодкий присмак від приємного спілкування з цікавою особистістю.

28 та 29 липня в Слов’янську фестиваль “Слов'янська книжкова толока” зібрав багато талановитих людей в одному місці, а ще відомих видавництв: Видавництво Старого Лева, Видавництво АССА, Видавництво «Теза» і купа інших книжок. На фестивалі я познайомилась з актором та представником проекту «Моя країна Україна» від «Новаторфільму» Євгеном Конощуком, який погодився на інтерв’ю.

Євгене, давно ви зрозуміли, що актор — це ваша професія?

У дитинстві мені дуже подобався серіал "Горець", дідусь навіть зробив мені меча, і я уявляв себе тим нездоланним горцем. У шкільні роки ходив до театральної студії. А після 9-го класу дізнався, що є коледж театру й кіно і вирішив: піду в актори, бо думав, що потрібно просто вчити текст. І я навчався там чотири роки, а потім вступив до університету ім. Карпенка-Карого, де мені пояснили, що це не просто текст; розповіли, як в образ входити, і прийшло розуміння, що це насправді кропітка робота.

Але хоч і уявлення про акторство змінилось, Ви все одно продовжували?

Можна сказати, що я, як хірург: 10 років цьому навчаюсь, єдине, будучи хірургом, я б вже оперував людей, а так я актор.

Яким був Ваш перший вихід на сцену? Як Ви це пам'ятаєте?

Це було в Інституті Карпенка-Карого. Ми ставили театральну постановку "Йоганна, жінка Хусова" за Лесею Українкою, і в мене була головна роль Хуса. Я досі пам'ятаю ці враження: коли ти весь час говориш на сцені, у тебе купа тексту, а ще й треба взаємодіяти з іншими персонажами. Усі вони змінюються, постійно приходить хтось новий і під кожного треба підлаштуватись. Це була дуже кропітка і важка робота. Десь півроку ми працювали над цією постановкою. Доводилось читати книжки про Іудею, дивитися фільми, як розіп'яли Христа (Ісуса), пізнавати іншу культуру. Усе це для того, щоб бути в матеріалі і зрозуміти, як це все відбувалося. Вводити себе в ці обставини.

Були якісь кумедні історії? Коли вам доводилось імпровізувати?

У принципі, майже в кожній виставі є моменти, коли доводиться щось імпровізувати. Взагалі в нас був такий момент, коли ми ставили постановку "Йоганна, жінка Хусова" і мій персонаж мав замахнутися на свою служницю вазою. Я забігаю за кулісу, а вази немає. Бачу ложку, хапаю її і замахуюся нею. Після цього мене прозвали комедійним артистом. Я завжди хотів бути серйозним, драматичним, але режисер після цього випадку сказав: "Ні!" Адже можна було взяти стілець замість ложки.

Яка Вам більше подобається роль  серйозна чи кумедна?

Мені хочеться більш щось серйозне доносити людям, щоб вони замислювалися. Розваг у нашому світі дуже багато, і люди постійно цим користуються, наче це їхнє основне завдання. Наприклад, це може бути алкоголь або щось ще жорсткіше. У виставі "На межі" мені подобається те, що там, як мінімум, на початку є момент, де людина заглиблюється і немає нічого смішного. Хоча є десь всередині мене природа, що я хочу смішити, напевно, це тому, що сміх і радість  продовження життя. Я сам люблю сміятися постійно, інколи в недоречних ситуаціях. Люди не розуміють, чому я сміюся, а мені просто добре на душі.

Яка роль Ваша улюблена?

Ось роль в постановці "Йоганна, жінка Хусова", можливо, через те, що я попрацював дуже плідно, вжився в свій образ, у цей матеріал. Хоча, якщо чесно, усі ролі, за які я берусь, мені подобаються. Я стараюсь заглибитись в цей матеріал і "влізти" в черевики цієї людини. От одного разу ми грали уривок з "Лялькового дому" Ібсена, я грав Кроґстада, юриста. Після цього уривку зайшов до друга, який мешкав біля університету, і його друзі подумали, що я юрист. І я зрозумів, що дуже добре попрацював над образом.

Що Вас приваблює в цій професії?

Мене приваблює можливість спробувати бути іншою людиною, брати участь в різних запропонованих обставинах, які в житті не завжди трапляються. У мене в житті ніколи не було ситуації, коли хтось хоче повіситься, хоча насправді, такий досвід був би дуже цікавий.

Я люблю те, чим займаюся, адже моя професія допомагає долати труднощі й постійно прагнути розвитку. Акторство допомагає мені, як людині, розширювати своє світобачення та горизонти. Наприклад, зараз я займаюся читанням книжки “Щоденник котячих мандрів”, бо це дуже цікавий матеріал і він мені сподобався тим, що це не просто казки, а казки з пізнавальною інформацією. Читаючи їх, уже маєш уявлення, чому і як створилося те чи інше місто в нашій країні. Можна подорожувати цією книжкою разом з котиком.

Ви актор лише на сцені чи буває, що і в житті також?

Буває, і в житті: інколи хочеться подивитися, як людина зреагує, якщо я ось щось таке скажу або зреагую не так, як людина очікує. Це погано насправді, не можна таким займатися, бо це збиває людей з пантелику. Вони не розуміють, коли ти справжній, а коли  ні. Хоча інколи можна сказати, що всі люди актори, тому що ми підлаштовуємось під певну ситуацію; начебто веселі, але якщо потрібно бути серйозним, то ми нібито перемикаємось на серйозність. Так і в акторів, але іноді нам треба це зробити, коли ми занадто веселі. Нам треба зробитися сумними, хоча насправді нічого сумного не відбувається. Тож треба вміти перемикати себе в нашій професії незалежно від обставин, які відбуваються.

Який у Вас улюблений актор чи кумир? Або колега, на якого хочете бути схожим чи запозичуєте моменти?

Це важке запитання, тому що акторів дуже багато і вони всі різні. Навіть якщо брати голлівудських, вони все одно в якомусь своєму амплуа існують. Але, наприклад, Де Ніро всюди такий, як він є, його за це люблять і беруть в той чи інший фільм. Але ось мені останнім часом сподобався Девід Духовни, він грав в "Секретних матеріалах". Мені сподобалось, що він всюди, як в запропонованих обставинах. Ніби він просто вивчив текст і виходить на знімальний майданчик і реагує так, як би він зреагував тут і зараз. Інколи в мене так буває і на сцені, якщо якісь моменти не відрепетирувані або мій партнер видає щось незвичне, то я намагаюся сприйняти це як тут і зараз і відреагувати якось по-іншому. Або якщо партнер вирішив щось зімпровізувати, то я не можу дати йому ту відповідь, яку ми завчили, бо то вже інший момент, який з'являється, і треба від цього відштовхуватися.

Я так розумію, Ви точно ходите в театри і дивитесь інші вистави. Що Вам більше подобається: грати на сцені чи спостерігати за дійством із зали?

Є вистави, на які хочеться самому піти пограти, якщо чесно. Особливо якщо є якась роль з цього матеріалу, яка сподобалась, і читав чи і уявляв, як це краще зробити. А іноді є вистави, коли хочеться вийти і сказати: ”Давайте я вийду і спробую зробити по-іншому”. Нещодавно я для себе відкрив театр ляльок. Останній раз я там був десь вісім років тому, коли приїздив польський театр. Цікаво було, а це я був два місяця тому в нас у Києві. І був просто в захваті. Я сидів, як мала дитина, просто зачарований. Для мене то була якась магія, фантастика, і я на хвилинку пожалів, що пішов навчатися на драматичного актора, а не пішов на актора театру ляльок. Так, сидіти в залі і споглядати за дійством цікаво і від того, що я бачу на сцені, в мене з'являються нові ідеї для іншої вистави, але більше подобається грати

А Ви граєте лише в своєму місті чи й по Україні?

Ну ось ми їздили з нашою виставою «На межі» на фестиваль "Толока" в Слов'янську, в Сєверодонецьк та в Авдіївку, були на театральних фестивалях в Харкові, Дніпрі. Намагаємось їздити по різним фестивалям, не тільки в Києві, бо в столиці вистачає і театрів, і вистав. А ось людям з маленьких міст більш потрібно, щоб до них приїздили й грали вистави. Ти туди приїжджаєш і вони потім питають: “Коли ви ще приїдете?”, навіть з цією ж виставою. В цей момент ти відчуваєш, що людям це потрібно, і з'являється якийсь сенс життя, розумієш, для чого ти це робиш і для кого.

Можливо, займаєтесь ще чимось цікавим?

У мене є ще проект, як-от «Моя країна  Україна» від «Новаторфільму» (анімаційна студія). У «Новаторфільмі» у мене навіть була можливість ліпити декорації для анімаційного фільму, в якому я потім озвучував одного з героїв. Тобто весь процес пройшов від початку й до кінця. Приємно дивитись на екрані дерева, гори, створені власноруч. А ще я ведучий «“Оpen mic.nidht” відкритого мікрофону» у Blues Bar. Крім акторства, я займаюсь музикою, пишу свої пісні. І в якийсь момент мені не вистачало того місця, куди можна прийти і спробувати свої пісні на публіці, побачити, як вона реагує, чи є якийсь фідбек. І роль ведучого якраз стала такою можливістю.

P.S. Це було моє перше самостійне інтерв'ю від початку й до кінця, і воно було чудесним. Я впевнена, що запам'ятаю його на все життя. Євгене, дуже дякую, бажаю Вам успіхів і таких ролей, щоб Ви не могли обрати, яка найкраща! Дякую фестивалю “Слов'янська книжкова толока” за знайомство з цим унікальним хлопцем.

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Чи прибутково бути майстром манікюру?
Сьогодні UaModna розповість вам про манікюрну справу. Спробуємо разом розвінчати міф, чи вигідно працювати майстром манікюру? Скільки заробляють люди цієї професії? Чи справді це, як вважає більшість, "легкі" гроші? Все найцікавіше — далі.
Читати більше
Співачка Андріана про конкуренцію, бренд одягу та секрети краси
UaModna мала розмову з відомою українською співачкою Андріаною. Артистка розповіла нам про творчі плани, власні секрети краси та як люди сприймають її хіт "Не дала". Ексклюзивно — далі.
Читати більше