Євген Конощук: "Мені подобається моя професія"

Що потрібно людині для щастя? Особисто мені для того, щоб тривалий час світитися від щастя, вистачило лише одного інтерв'ю з актором Євгенієм Конощуком. Ще й досі не пройшов цей солодкий присмак від приємного спілкування з цікавою особистістю.

28 та 29 липня в Слов’янську фестиваль “Слов'янська книжкова толока” зібрав багато талановитих людей в одному місці, а ще відомих видавництв: Видавництво Старого Лева, Видавництво АССА, Видавництво «Теза» і купа інших книжок. На фестивалі я познайомилась з актором та представником проекту «Моя країна Україна» від «Новаторфільму» Євгеном Конощуком, який погодився на інтерв’ю.

Євгене, давно ви зрозуміли, що актор — це ваша професія?

У дитинстві мені дуже подобався серіал "Горець", дідусь навіть зробив мені меча, і я уявляв себе тим нездоланним горцем. У шкільні роки ходив до театральної студії. А після 9-го класу дізнався, що є коледж театру й кіно і вирішив: піду в актори, бо думав, що потрібно просто вчити текст. І я навчався там чотири роки, а потім вступив до університету ім. Карпенка-Карого, де мені пояснили, що це не просто текст; розповіли, як в образ входити, і прийшло розуміння, що це насправді кропітка робота.

Але хоч і уявлення про акторство змінилось, Ви все одно продовжували?

Можна сказати, що я, як хірург: 10 років цьому навчаюсь, єдине, будучи хірургом, я б вже оперував людей, а так я актор.

Яким був Ваш перший вихід на сцену? Як Ви це пам'ятаєте?

Це було в Інституті Карпенка-Карого. Ми ставили театральну постановку "Йоганна, жінка Хусова" за Лесею Українкою, і в мене була головна роль Хуса. Я досі пам'ятаю ці враження: коли ти весь час говориш на сцені, у тебе купа тексту, а ще й треба взаємодіяти з іншими персонажами. Усі вони змінюються, постійно приходить хтось новий і під кожного треба підлаштуватись. Це була дуже кропітка і важка робота. Десь півроку ми працювали над цією постановкою. Доводилось читати книжки про Іудею, дивитися фільми, як розіп'яли Христа (Ісуса), пізнавати іншу культуру. Усе це для того, щоб бути в матеріалі і зрозуміти, як це все відбувалося. Вводити себе в ці обставини.

Були якісь кумедні історії? Коли вам доводилось імпровізувати?

У принципі, майже в кожній виставі є моменти, коли доводиться щось імпровізувати. Взагалі в нас був такий момент, коли ми ставили постановку "Йоганна, жінка Хусова" і мій персонаж мав замахнутися на свою служницю вазою. Я забігаю за кулісу, а вази немає. Бачу ложку, хапаю її і замахуюся нею. Після цього мене прозвали комедійним артистом. Я завжди хотів бути серйозним, драматичним, але режисер після цього випадку сказав: "Ні!" Адже можна було взяти стілець замість ложки.

Яка Вам більше подобається роль  серйозна чи кумедна?

Мені хочеться більш щось серйозне доносити людям, щоб вони замислювалися. Розваг у нашому світі дуже багато, і люди постійно цим користуються, наче це їхнє основне завдання. Наприклад, це може бути алкоголь або щось ще жорсткіше. У виставі "На межі" мені подобається те, що там, як мінімум, на початку є момент, де людина заглиблюється і немає нічого смішного. Хоча є десь всередині мене природа, що я хочу смішити, напевно, це тому, що сміх і радість  продовження життя. Я сам люблю сміятися постійно, інколи в недоречних ситуаціях. Люди не розуміють, чому я сміюся, а мені просто добре на душі.

Яка роль Ваша улюблена?

Ось роль в постановці "Йоганна, жінка Хусова", можливо, через те, що я попрацював дуже плідно, вжився в свій образ, у цей матеріал. Хоча, якщо чесно, усі ролі, за які я берусь, мені подобаються. Я стараюсь заглибитись в цей матеріал і "влізти" в черевики цієї людини. От одного разу ми грали уривок з "Лялькового дому" Ібсена, я грав Кроґстада, юриста. Після цього уривку зайшов до друга, який мешкав біля університету, і його друзі подумали, що я юрист. І я зрозумів, що дуже добре попрацював над образом.

Що Вас приваблює в цій професії?

Мене приваблює можливість спробувати бути іншою людиною, брати участь в різних запропонованих обставинах, які в житті не завжди трапляються. У мене в житті ніколи не було ситуації, коли хтось хоче повіситься, хоча насправді, такий досвід був би дуже цікавий.

Я люблю те, чим займаюся, адже моя професія допомагає долати труднощі й постійно прагнути розвитку. Акторство допомагає мені, як людині, розширювати своє світобачення та горизонти. Наприклад, зараз я займаюся читанням книжки “Щоденник котячих мандрів”, бо це дуже цікавий матеріал і він мені сподобався тим, що це не просто казки, а казки з пізнавальною інформацією. Читаючи їх, уже маєш уявлення, чому і як створилося те чи інше місто в нашій країні. Можна подорожувати цією книжкою разом з котиком.

Ви актор лише на сцені чи буває, що і в житті також?

Буває, і в житті: інколи хочеться подивитися, як людина зреагує, якщо я ось щось таке скажу або зреагую не так, як людина очікує. Це погано насправді, не можна таким займатися, бо це збиває людей з пантелику. Вони не розуміють, коли ти справжній, а коли  ні. Хоча інколи можна сказати, що всі люди актори, тому що ми підлаштовуємось під певну ситуацію; начебто веселі, але якщо потрібно бути серйозним, то ми нібито перемикаємось на серйозність. Так і в акторів, але іноді нам треба це зробити, коли ми занадто веселі. Нам треба зробитися сумними, хоча насправді нічого сумного не відбувається. Тож треба вміти перемикати себе в нашій професії незалежно від обставин, які відбуваються.

Який у Вас улюблений актор чи кумир? Або колега, на якого хочете бути схожим чи запозичуєте моменти?

Це важке запитання, тому що акторів дуже багато і вони всі різні. Навіть якщо брати голлівудських, вони все одно в якомусь своєму амплуа існують. Але, наприклад, Де Ніро всюди такий, як він є, його за це люблять і беруть в той чи інший фільм. Але ось мені останнім часом сподобався Девід Духовни, він грав в "Секретних матеріалах". Мені сподобалось, що він всюди, як в запропонованих обставинах. Ніби він просто вивчив текст і виходить на знімальний майданчик і реагує так, як би він зреагував тут і зараз. Інколи в мене так буває і на сцені, якщо якісь моменти не відрепетирувані або мій партнер видає щось незвичне, то я намагаюся сприйняти це як тут і зараз і відреагувати якось по-іншому. Або якщо партнер вирішив щось зімпровізувати, то я не можу дати йому ту відповідь, яку ми завчили, бо то вже інший момент, який з'являється, і треба від цього відштовхуватися.

Я так розумію, Ви точно ходите в театри і дивитесь інші вистави. Що Вам більше подобається: грати на сцені чи спостерігати за дійством із зали?

Є вистави, на які хочеться самому піти пограти, якщо чесно. Особливо якщо є якась роль з цього матеріалу, яка сподобалась, і читав чи і уявляв, як це краще зробити. А іноді є вистави, коли хочеться вийти і сказати: ”Давайте я вийду і спробую зробити по-іншому”. Нещодавно я для себе відкрив театр ляльок. Останній раз я там був десь вісім років тому, коли приїздив польський театр. Цікаво було, а це я був два місяця тому в нас у Києві. І був просто в захваті. Я сидів, як мала дитина, просто зачарований. Для мене то була якась магія, фантастика, і я на хвилинку пожалів, що пішов навчатися на драматичного актора, а не пішов на актора театру ляльок. Так, сидіти в залі і споглядати за дійством цікаво і від того, що я бачу на сцені, в мене з'являються нові ідеї для іншої вистави, але більше подобається грати

А Ви граєте лише в своєму місті чи й по Україні?

Ну ось ми їздили з нашою виставою «На межі» на фестиваль "Толока" в Слов'янську, в Сєверодонецьк та в Авдіївку, були на театральних фестивалях в Харкові, Дніпрі. Намагаємось їздити по різним фестивалям, не тільки в Києві, бо в столиці вистачає і театрів, і вистав. А ось людям з маленьких міст більш потрібно, щоб до них приїздили й грали вистави. Ти туди приїжджаєш і вони потім питають: “Коли ви ще приїдете?”, навіть з цією ж виставою. В цей момент ти відчуваєш, що людям це потрібно, і з'являється якийсь сенс життя, розумієш, для чого ти це робиш і для кого.

Можливо, займаєтесь ще чимось цікавим?

У мене є ще проект, як-от «Моя країна  Україна» від «Новаторфільму» (анімаційна студія). У «Новаторфільмі» у мене навіть була можливість ліпити декорації для анімаційного фільму, в якому я потім озвучував одного з героїв. Тобто весь процес пройшов від початку й до кінця. Приємно дивитись на екрані дерева, гори, створені власноруч. А ще я ведучий «“Оpen mic.nidht” відкритого мікрофону» у Blues Bar. Крім акторства, я займаюсь музикою, пишу свої пісні. І в якийсь момент мені не вистачало того місця, куди можна прийти і спробувати свої пісні на публіці, побачити, як вона реагує, чи є якийсь фідбек. І роль ведучого якраз стала такою можливістю.

P.S. Це було моє перше самостійне інтерв'ю від початку й до кінця, і воно було чудесним. Я впевнена, що запам'ятаю його на все життя. Євгене, дуже дякую, бажаю Вам успіхів і таких ролей, щоб Ви не могли обрати, яка найкраща! Дякую фестивалю “Слов'янська книжкова толока” за знайомство з цим унікальним хлопцем.

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Нейробіолог Джакомо Ріццолатті: "Якщо ви бачите щасливу людину, мозок командує: підняти настрій!"
Вчений, що відкрив людству таємницю дзеркальних нейронів, розповів, як поліпшити взаєморозуміння між людьми, а також про нові підходи до лікування інсульту та аутизму.
Читати більше
Іван Андрусяк: "Не я обирав дитячу літературу — вона мене обрала"
UaModna поспілкувалася з відомим дитячим поетом Іваном Андрусяком. Про вірші, юного читача, пріоритети й те, яких творів не вистачає в сучасній українській літературі. Читайте ексклюзивне інтерв'ю на головній.
Читати більше