Дмитро Чекалкін: "Гумор - це аутотерапія, своєрідна форма долання земної гравітації"

27 червня 2014
Редакція

Нещодавно гостем "Окремої розмови" UaModna TV став Дмитро Чекалкін, відомий шоумен та колишній дипломат. Говорили про етичні норми в розіграшах, чому Дмитро пішов з дипломатії і яким чином боронитися від агресивної ворожої пропаганди

Дмитро, як люди, які працюють у галузі пранкеру, розіграшу? Як вони готуються, як підбирають жертв, взагалі – як це відбувається технічно?

Ну, насправді, в нас вже п'ятнадцять років ця програма існує, як привітання іменинників. Тобто, я свого часу був президентом телерадіокомпанії "Київські Відомості", де ми заради промо газети та радіо влаштували в ефірі таку гру – якщо хтось з киян на телефонний дзвінок о шостій годині вечора, приблизно з шостої до сьомої вечора, відповідав замість "Алло" – "Я читаю "Київські Відомості" – отримував приз – 5 тисяч гривень. І тоді, навіть, мене звинуватили, що я зомбую населення Києва, тому що десь тридцять тисяч сімей щовечора кричали в трубку не "Алло", а "Я читаю "Київські Відомості". Ну така була у нас промо-акція, досить вдала.

А потім, коли вже гроші в спонсорів закінчились, ми вирішили трішки її змінити. Я дзвонив теж передплатникам газети "Київські Відомості" і, якщо вони здогадувались, що я їх розігрую впродовж першої хвилини, то отримували приз – 106 гривень. Тобто, завжди це була позитивна така річ. Я зараз проти того, щоб називати мої розіграші пранками. Так, є подібна програма припустимо в Лондоні, на Capital FM, називається Capital Punishment, де Стів Пенк також розігрує на замовлення людей, вітаючи їх з якимись подіями.

Тобто, в нашому випадку це закінчується якимось позитивом, і моя, взагалі, позиція – не торкатись якихось болючих тем, щоб, не дай Боже, когось не образити, чи завдати шкоди людині. Тому я завжди намагаюсь, щоб людина разом зі мною почала сміятись десь на другій хвилині розіграшу. Він триває 2-3 хвилини, аби викликати в людини посмішку, щоб вона зрозуміла, що це, все ж таки, цей персонаж який дзвонить – це вигаданий персонаж, найреальніше, ця людина просто хотіла би підняти їй настрій. І сьогодні в 210 міст, в яких лунають наші програми – це 10 країн, свого часу, між іншим, Чикаго, радіостанція російсько-україномовна транслювала наші програми, це було років 5 чи 6 тому.

А яка саме радіостанція?

Мені важко зараз згадати. У Нью-Йорку це була спочатку "Народная Волна", потім це була найпопулярніша радіостанція російськомовна Чикаго, вона здається нас транслювала. Там навіть були забудовники, це було до кризи з нерухомістю в Америці, тому там були спонсори з агенції нерухомості, які працювали на російськомовний ринок. І два чи три роки вони транслювали наші програми. 

А от скажіть, будь ласка, ви, наприклад, маєте в своєму досвіді розіграші відомих людей? Ви якимось чином вивчаєте психологічний портрет тих людей і чи можете ви передбачити, чи вистачить їй почуття гумору нормально сприйняти оцю розмову чи людина може, наприклад, обуритись одразу і відреагувати якось неадекватно?

Ну, справа в тому, що розіграші відомих людей завжди викликають ще й резонанс. Коли ти завантажуєш, допустимо, на YouTube відео цього розіграшу, то кількість переглядів свідчить по те, що в десять разів, іноді більше, цікавлять людей відомі якісь особистості. Тобто, це закон жанру, закон масмедіа – коли ви на обкладинку глянцевого журналу розміщуєте фото невідомої людини, то кількість примірників , яка буде продана за цей місяць зменшується. Тобто, так само і тут. Але я намагаюся, все ж таки, подарувати людині приємні спогади, приємні враження, я, взагалі, вважаю, що найголовніше – варто збирати, колекціонувати приємні емоції і приємні спогади. Тому, для мене, напевно, що для піару краще розігрувати зірок, але дійсно, їх може важче розкрутити на якусь відверту емоцію, якщо вони завжди контролюють себе.

Але чи правдивим був розіграш з Аліною Кабаєвою? 

Так само, так. 

А скажіть, як можна отримати телефон таких людей, як, скажімо, та сама Кабаєва?

В нас радіостанції, з якими ми співпрацюємо, замовляють. Допустимо, у Росії це мережа – "Гумор ФМ", сьогодні там за рейтингами вона на 4-му чи на 5-му місці, і мої програми там буквально спочатку ретранслюються, за існування цієї радіостанції вони двічі отримували "Золотий Мікрофон", це приз, премія "Радіоманії" російської, найкращій гумористичній програмі. Тому і в них є можливість, оскільки ця радіостанція входить до холдингу "ПрофМедиа", в якому, зокрема, і така радіостанція, як "Авторадио", "РетроФМ", тобто в них є можливість.

Своєрідна база даних?

База даних цих зірок, так, і вони мені надсилають телефони і, нагадуючи день народження того чи іншого персонажа, якого б можна було привітати. 

А от до речі, про цей конкретний розіграш. Як відомо з соцмереж, із засобів масової інформації, Аліні Кабаєвій приписують роман з Путіним. І чи не було у вас спокуси, скажімо, пожартувати на цю тему? Тому що, загалом, ваша розмова стосувалась якихось спортивних моментів, це реально був дуже смішний розіграш, але чи не було бажання у вас пожартувати якимось чином от на тему їхніх можливих стосунків?

Не в тому справа. Моє завдання – привітати людину з днем народження, тобто це має бути їй подарунок, а не образа. Тому, жодним чином, ми не торкаємося тем, які можуть так чи інакше зачепити почуття гідності чи образити якось людину. В мене є абсолютні табу на теми, які я під час розіграшів не торкаюсь, хоча іноді наполягають замовники.

В нас як же це відбувається: люди заповнюють анкету, потім я, базуючись на тих даних, які були вказані в анкеті, вже й будую цей розіграш. Тому, іноді пишуть, що він побоюється якоїсь перевірки податкової, чи в нього дружина, яка йому зраджує. Тобто, такі теми абсолютно неприйнятні для спілкування з людиною, і вони завжди залишають якийсь присмак неприємний, тому я абсолютно відхиляю такі пропозиції, хоча іноді люди наполягають, я їм пояснюю, що це має бути приємний подарунок, сюрприз, людина має посміхатись, вже починаючи з другої-третьої хвилини розіграшу, а не відчувати себе ображеною.

Дмитро, а ви згадали, жартома, звичайно, в тому, що вас звинувачували у зомбуванні киян, коли ви працювали на розкрутку "Київських Відомостей", і якщо вже ми підняли питання зомбування, скажіть, чи немає у вас відчуття безсилля, коли ви бачите, яка іде пропаганда, наприклад, з боку російського телебачення? Я думаю, що ви маєте доступ до нього, як воно діє на людей? Тому що зараз дуже багато говориться про інформаційну війну. Що ви можете сказати, як людина з таким добрим досвідом?

Ну це дійсно можливо. Після геббельскої Германії та сталінського Радянського Союзу сьогодні це третій приклад такого зомбування населення. Нещодавно якраз був ювілей Булата Окуджави, і я згадував розмову з одним із його товаришів, людей, які з ним спілкувалися. Для Булата Окуджави, припустимо, свого часу, найбільша трагедія його життя полягала в тому, що він прокльони слав своєму батькові, якого дуже любив, а потім в 1937 році, його переконали, що його батько був якимось там японським шпигуном. Тобто наскільки освічена людина, був камертоном моральним для цілих поколінь в Радянському Союзі, але став жертвою такої пропаганди.

Тому я всіх, хто сьогодні звинувачує росіян, що вони стали маріонетками в руках Путіна, я все ж таки, намагаюся переконати, що треба ставитись більш-менш поблажливо до тих людей. Тому що вони жертви такої масованої пропагандистської війни, якої і не було, можливо, в історії людства. Тому що раніше там в того ж Геббельса чи Сталіна, в них же не було телебачення, яке є найпотужнішим маніпулятором свідомості людської. 95% росіян отримують інформацію про світові події з телебачення російського, яке абсолютно заангажоване, абсолютно є сьогодні не засобом масової інформації, а засобом масової дезінформації та пропаганди.

От цікаво, те що ви оце сказали, тому що сьогодні на радіо "Свобода", виступали дуже багато різних провідних фахівців з історіх та філології, які обговорювали використання в процесі пропаганди різних словесних конструкцій для створення того ж таки штучного образу ворога, ну і тому подібних речей, чисто таких технічних нюансів. Це вам так само має бути знайомо, ви людина, яка щось трошки знає про рекламний бізнес, правильно? І от вони казали, що, як ви абсолютно вірно зазначили, що такої масованої пропаганди ще не було, враховуючи сучасні інструменти, сучасні джерела і вони просто висловили свою розгубленість тим, що їм важко передбачити, як з цієї ситуації вийти, оскільки не було прецедентів, і не зрозуміло, куди взагалі це поверне, і які будуть наслідки. Тому що, навіть якщо брати Німеччину, в якій там так само, можливо, мало місце зомбування населення і це почуття вини з ними жило поколіннями. Як надалі будуть розгортатись події? От що ви думаєте з цього приводу?

Насправді на нашому боці є правда, і так чи інакше з часом будуть інші джерела інформації, які донесуть все ж таки правду про те, що відбувається в сьогоднішній Росії. Так, припустимо, я пам'ятаю, коли я навчався свого часу в Москві, був там на передньому краї аналогічної боротьби, закінчував Військовий інститут іноземних мов. В нас, між іншим, свій факультет пропаганди був. Так от, я в ті часи познайомився з дисидентами, з родичами Андрія Сахарова і для мене достатньо було декількох тижнів спілкування для того, щоб зрозуміти, все ж таки, що Радянський Союз – це злочинне утворення. Прочитати декілька статей і декілька книжок...

Всі, хто народився і виріс в Радянському Союзі, в нас знаєте, такий був зуб на імперіалізм, сіонізм. Я пам'ятаю, як перший раз зіткнувся з реальними сіоністами, керівниками ізраїльського Сохнуту в Москві в 1989 році, і ті, хто їх ще три-чотири роки тому проклинав, вони стоячи йому аплодували. Достатньо було три-чотири роки перебудови, програм альтернативних, які дали можливість дізнатися людям про реальну картину і реальну ситуацію, люди змінили свою думку. Тобто, коли, допустимо, росіянам дали б можливість ознайомитись із свідченнями того самого фонду антикорупційного Навального, то вони б змінили своє ставлення по відношенню до Путіна. Просто сьогодні для Путіна це інструмент відволікання громадської думки, якомога більше він зробить на українських подіях, там 80% новин, канали як Russia Today присвячені українським подіям, для того, щоб люди відволікались від реальних російських проблем, які сьогодні загрожують цій державі. 

Але йдеться про унікальність цієї ситуації. Якщо шукали ворогів, скажімо, як американці, створювали пропаганду щодо Іраку, це були якісь дуже далекі люди, інші релігії, це було легко зробити. В даному випадку йдеться про людей, які знаходяться поряд і ти знаєш їх все життя, це як сусіди, кого ти знав все життя, і тут він став ворогом. Як, взагалі, ви думаєте, люди будуть виходити з цієї ситуації, і яким чином ми, звичайні люди, зможемо опиратися цій навалі, брехливій інформації? Як їм вдається зомбувати стільки населення, коли йдеться про людей, досить часто пов'язаних родинними зв'язками, між Україною і Росією?

Ну, мені дуже часто на фейсбук пишуть мої друзі чи просто інші читачі моєї сторінки з Росії, що ось як ви поливаєте брудом наше керівництво, ви продались Заходу, продались Америці, як ви можете своїх дітей віддавати цим американським гомосексуалістам і таке інше. То я просто завжди роблю дві речі – я даю посилання на там, допустимо, відео Андрія Кончаловського "Ужаснуться самому себе", а потім ставлю питання: коли ви дійсно вірите, що для вас Путін – це майбутнє вашої держави, чому ж тоді Путін і перші люди з його оточення, такі як Лавров чи Медвєдєв своїх дітей відіслали в Європу чи Сполучені Штати?

Ну, тобто насправді досить легко людині змінити її ставлення до керівництва російського, якщо дати їм можливість ознайомитись, знову ж таки, з дослідженнями того ж фонду Навального,чи відео, які є в YouTube. Тому той скачок, допустимо, популярності Путіна, який сьогодні відбувся в свідомості росіян, його досить легко знівелювати, якщо дати можливість людям отримати альтернативну інформацію, альтернативну точку зору. Тобто, недаремно той самий Нємцов сказав, що йому достатньо буде трьох годин прямого ефіру з Путіним на будь-якому з телеканалів, для того, щоб його популярність впала в три чи в чотири рази. 

Але, Дмитро, ви працюєте дуже багато з людьми, поясніть, чому людям бракує того маленького кроку, для того, щоб змінитись? Інтернет не заборонений в Росії, для того, щоб вийти в інтернет і цю інформацію отримати. Вона є, але ви повинні особисто посилання висилати. Але що заважає людині, звичайній людині, середньостатистичній, зробити отой малесенький крок? Ви вмієте створювати мотивацію для людини, скажімо купити який певний продукт, умовно кажучи... От спонука, що є спонукою?

Інтернет же теж сьогодні намагаються контролювати з Кремля, так і блокують сайти, повністю змінюють керівництво провідних інформаційних порталів, такого як "Лента.Ру", припустимо – це був найпотужніший медійний ресурс, джерело альтернативної інформації, сьогодні практично його знищили, знявши головного редактора, провівши перестановки в керівництві, тобто навіть коли в людини є можливість і бажання скористатися інтернетом, сьогодні в Росії є важелі, які задіяні для того, щоб обмежити доступ до реальної інформації. Багато з моїх дописувачів, коли я припустимо, даю посилання на сайт "Грани.ру", вони пишуть – а в нас заблокований в Росії цей сайт, до нього немає доступу. 

Дмитро, ще таке питання: ви також відомі за своїми, скажімо, такими "анімашками" на політичні теми. Тобто, трошечки переключимося на наш політикум, український. Хотілося би бачити і дізнатися від вас приблизно анімаційне бачення сучасних політиків, тобто, чи є бажання створити про них якісь своєрідні серії?

Ну, дивіться, свого часу це був такий вибух зацікавленості в цьому, тому що взагалі до 2004 року в Україні не було політичної сатири, так, не було політичного гумору. Було два видання, одне з них англомовне, "Kyivpost", а друге – "Дзеркало тижня", де дозволяли карикатури на перших осіб держави. В решті засобів масової інформації цього не було. Тому, коли з'явились наші там "Операція Проффесор", чи "Веселі яйця" – це викликало такий інтерес, ажіотаж, ну і тоді була зацікавленість порталу, власників того медійного ресурсу, який фінансував створення цих серій, цих мультфільмів, тому що це досить була цікава тематика.

А про кого йдеться, можна дізнатись?

Тоді це був "Обозреватель", сайт, на якому працював головним редактором Олег Медвєдєв, сьогоднішній, ну колишній піар... політтехнолог Тимошенко, сьогодні він працює з Порошенко. Ми разом з ним, тобто я його знаю ще з тих часів, коли він працював в Москві, він закінчував МГИМО і з моєї ініціативи його запросили, свого часу, як головного редактора "Київські Відомості" в Київ, і ми з ним рік співпрацювали, він був шеф-редактором газети, я був президентом телерадіокомпанії. І потім, коли він очолив цей сайт "Обозреватель", ми вигадали в кабінеті тоді, в Тимошенко, цей проект "Веселі яйця" і почали робити радіопрограми і фільми. Тобто, радіопрограми "Веселі яйця" вони і досі лунають по всіх українських містах...

Я вам навіть більше скажу, що деякі фрази на кшталт "Рука так і тягнеться до маракуйї", вони до сих пір в користуванні:).\

Ну так. Тобто, з часом це просто перестало бути ексклюзивом, з'явились інші інформаційні і гумористичні проекти, такі як "Дурдом", "Цензор", навіть там Медведчук колись фінансував проект – в нас були "Веселі яйця", а він фінансував "Серпом по яйцям" – був такий проект. Тобто, сатира перестала бути такою ексклюзивною, з одного боку, а з іншого боку, сьогодні, припустимо, на моїй там сторінці в фейсбуці чи на сайті "Веселі яйця" щодня з’являється декілька колажів, карикатур на політичну тему, і їх набагато легше виготовити і швидше зробити. Тому що поки ми, припустимо, плануємо якийсь мультфільм, поки ми його переписали, ну, створили сценарій, записали, анімували, це може вже втратити актуальність, три-чотири дні для політики – це сьогодні величезна відстань і, виходить так, що поки ми створили цей мультфільм, він вже не актуальній. Тому і з одного боку, витрачати на нього треба часу і грошей в десятки разів більше, там може в сотні навіть, чим на якийсь вдалий колаж.

Зараз більш популярні меми, чи ви кажете, колажі, чи ви займаєтесь чимось подібним?

Так, у нас на сайті "Веселі яйця" щодня вони є, і на моїй сторінці в фейсбуці, коли ви зайдете, побачите щодня три-чотири таких меми. Менше, виходить, часу треба їм приділяти і ефективність іноді вища. Припустимо, про те, як російський телеканал зробив трансляцію інавгурації українського президента, на якому генеральним продюсером був Кісельов, і ведучим церемонії був Кісельов, в ролі президента України, в ролі Яроша, був Безруков. Тобто, був зроблений дуже вдалий колаж, де Безруков, схожий на Яроша, стоїть на Майдані, і цей колаж набув одразу ж великого поширення, розголосу і більше мільйона переглядів було в нього. Тобто, треба бути більш, може, сьогодні раціональним, можна знаходити ті інструменти, які надають за менший проміжок часу більшого ефекту.

Чому ви залишили цю службу і все ж таки пішли у абсолютно іншу галузь роботи, а інше питання – як ви можете оцінити, ну скажімо, як колишній дипломат, чи як людина, яка має відповідну фахову підготовку, як зараз до України є ставлення в світі, чи вам не здається, що в принципі, її залишають, як це вже часто повторювалось в історії, сам на сам з її проблемами, із ситуацією, яка склалась?

Ну, починаючи з першого питання – чому я пішов з дипломатії – тому що змінилася політична еліта, дипломати, вони не самодостатні фігури, так, це ад'ютанти в полководців, в генералів, так. Тому, одна річ, бути ад’ютантом Наполеона, а інша річ – ад’ютанта, не знаю, якогось Кучми чи Януковича. Тому я в 1994 році, в 1995 році неодноразово стикався і з Кучмою, і з його першими поплічниками і помічниками, і на стільки вражаюча була різниця між тим, що було в перші роки незалежності України і тим, хто прийшов до влади, які це були цинічні, ненажерливі люди. Тобто мене це настільки вразило, що я, навіть, портрет, який висів в мене в кабінеті президента в консульстві, в Тель-Авіві, зняв, тому що мені було соромно сидіти під таким портретом.

Ну, і крім того, дійсно, ті роки, що я працював в Ізраїлі, це були, можливо, найцікавіші за всю історію взагалі дипломатії, тому що такі зрушення відбулись саме в цьому регіоні, були підписані мирні угоди з палестинцями, з йорданцями. Тобто, я пам'ятаю, як в 1993 році перший раз приїздить йорданська делегація до Тель-Авіву, і там виступ мера перекладають спочатку з івриту англійською, а потім з англійської на арабську. Помічниця мера згадала, що я, все ж таки, фаховий перекладач арабської та івриту, і попросили мене перекласти безпосередньо вже з івриту на арабську, потім з арабської на іврит. І я перекладаю і подумки до себе так міркую, що якщо б мені два роки тому... Тобто це липень 1993... Якщо б мені за два роки до того, в липні 1991, ще до путчу, до розвалу Радянського Союзу сказали, що я, як український дипломат буду перекладати виступ мера Тель-Авіва на адресу делегації з Йорданії, то це настільки карколомними були ці зміни, настільки швидко це все змінювалось, настільки було цікаво.

Потім я повернувся в Україну в 1996 році, і тут така в нас повна якась зневіра . Люди, які дійсно прийшли на хвилі цього ентузіазму в український МЗС, вони вже пішли з нього здебільшого, лишились якісь... Я пам'ятаю, що мені так настільки було важко проходити тими коридорами. Ну, хоча, припустимо, були яскраві особистості, цей самий представник сьогодні України в ООН Сергєєв, він мені якраз пропонував зайняти його місце, свого часу, очільника департаменту інформації в МЗС.

Але мені зробили пропозицію – піти очолити телерадіокомпанію, так як я, крім того, відповідав там за рекламу, піар, маркетинг великого холдингу і співвласників газети і радіо "Київські Відомості", тобто, це набагато був цікавіший такий виклик, і я з радістю на це згодився і абсолютно не жалкую. Ну і взагалі, щиро кажучи, дипломатія, вона, все ж таки, втрачає свою роль. Раніше це був канал, дипломатичний, канал спілкування і політиків, і науковців, і бізнесменів, а сьогодні вони самі можуть наводити контакти без посередників з одного боку...

Якщо брати початок 1990-х, якийсь певний, напевно давався кредит довіри Україні, як новоствореній державі, чи можна розраховувати на те, що зараз дається аналогічний кредит державі, яка робить своєрідне перезавантаження. 

Ну так, напевне. В мене товариш повернувся нещодавно з великої виставки, яка була в Лондоні, і каже, що раніше для того, щоб з кимось домовитись про зустріч, треба було заздалегідь узгоджувати все два-три тижні. Сьогодні представникам України набагато легше вести перемовини, тому що в них набагато більше симпатій і позитивного ставлення до них. Тобто, треба використовувати на сьогодні цю позитивну кон’юктуру. 

На вашу думку, чи не залишена буде Україна в цій ситуації сам на сам? 

Ну, насправді, "Никто не даст нам избавленья, ни Бог, ни царь и не герой". Тепер важко розраховувати на те, що прийдуть сюди європейці чи американці і повністю наведуть лад в нашій державі. Треба піднімати свідомість громадянського суспільства і кожен має відчувати себе відповідальним за те, що відбувається в державі.

Це коли в країні - мир, а якщо врахувати те, що відбувається зараз на Сході. Ви гадаєте, Україна сама зможе впоратися з тими викликами, які ми маємо уже з погляду військових дій? 

Ну, напевне, має бути відсіч, яку мають дати європейці та американці, але, знову ж таки, настільки величезні сьогодні кошти російські олігархи вкладають у європейські банки, стільки багато цих коштів обертаються в європейській чи американській економіці, що почати діяти складно. Що, вони можуть просто так, ну для того щоб допомогти Україні, відмовитись від цих бонусів?!

Ви вважаєте, що це єдина причина, чому вони не вводять такі реальні санкції? Чи є якийсь певний страх?

Ну, все ж таки Росія – це ядерна держава і не можна нехтувати цим ядерним потенціалом. Політика – це мистецтво можливого, і тут треба знаходити якісь симетричні відповіді, знаходити інструменти, які, припустимо, були б не такими болючими для Заходу. На сьогодні зняли санкції з Ірану, для того, щоб дати можливість йому вийти на ринок з дешевою нафтою чи газом, таким чином, зменшити ціни на енергоносії і завдати удару по російській економіці. 

Дмитро, як дипломат, як ви розціните останній вчинок Андрія Дещиці? Одні кажуть, що це було негідно його посади і він не повинен висловлювати своє особисте ставлення. Інші навпаки, вважають, що хтось таки мусив це сказати вголос. 

Знаєте, важко вкладати в якісь усталені традиційні дипломатичні рамки події, які сьогодні відбуваються. Ми почали розмову з того, що як можна спокійно спостерігати за тим, як паплюжать свідомість сотень мільйонів телеглядачів. Тому, напевно що важко дуже себе контролювати і це одна з причин, чому я пішов, знову ж таки, з дипломатії. Недаремно про дипломатів кажуть, що вони двічі подумають, перед тим, як нічого не сказати. Тобто, дипломат має приховувати свої особисті думки, що насправді дуже важко в таких екстремальних ситуаціях, які сьогодні складаються.

Тому я співчуваю пану Дещиці, я розумію, наскільки йому було важко в тих конкретних умовах себе контролювати, і в мене особисто немає до нього ніяких претензій, а з іншого боку, напевно що був порушений якийсь дипломатичний етикет, не висловлюватись до лідерів інших держав таким чином, це є порушенням дипломатичного усталеного етикету. Сьогодні цікаво спостерігати, як інформаційні агенції намагаються правильно адекватно перекласти слова, які пролунали на адресу Путіна. 

Це так само дуже хороша пожива для якихось нових мемів, де ви можете використати свої дипломатичні знання і в тому числі знання людини-гумориста.

Ну так, але знову ж таки, яким би не був Путін, чи Медвєдєв, вони все ж таки є сьогодні керівниками величезної держави і тому я особисто намагаюся стриматися, коли в мене виникає бажання їх максимально жорстко якось принизити чи образити, я все ж таки нагадую собі, що це може так чи інакше образити мільйони росіян, для яких це перші особи держави. Ну, завжди потрібно на шальках терезів зважувати, тому що є такий вислів "Ради красного словца не пожалеешь и отца".

Варто враховувати негативні наслідки і намагатись переконати людей не образами, а позитивними прикладами і згадати про, приспустимо, відому фразу Солженіцина, який казав, що кордон, який відділяє добро від зла в цьому світі, він проходить не між країнами, не між регіонами, не між особистостями чи класами, а він проходить через людські серця, через кожне людське серце, навіть в самому охопленому злом серці людському є невеличкий острівок добра, за який треба вчепитись і його розширяти.

Тому, для мене завжди це було, знаєте, як камертоном, правилом. Те, що я роблю, воно збільшує цей острів добра і світла, тому що, знову ж таки, цитуючи відомий вислів Ейнштейна, що в світі немає абсолютного холоду, холод – це відсутність тепла, у світі немає абсолютної темряви, темрява – це відсутність світла. Так само, немає абсолютного зла і ненависті, ненависть і зло – це відсутність добра та любові в наших серцях.

Дмитро, і останнє питання, на яке ви вже, загалом, частково відповіли – яку ви, як людина, яка працює в галузі розваг дати пораду, як зберегти здоровий глузд, позитивний настрій, трошечки себе якось позиціонувати правильно по відношенню до тієї істерії, яка, не те що розгортається, просто щодня загартовується, і тим більше, що ця істерія за межами України навіть сильніша, ніж всередині України. Чи є у вас якісь такі можливо прийоми, якими би ви могли з нами поділитися?

Ну, дивіться, чому я і займаюсь гумором – тому що це дуже впливовий важіль аутотерапії, людина позбавляється своїх не лише вад, але і фобій, сміючись, і посмішка, вона подовжує не лише рот, але і життя. Знаєте, що можна насправді вважати, гумор – це як форма долання земної гравітації. Люди саме тому приділяють сьогодні стільки уваги гумору і заходять, припустимо, на мою сторінку і дякують мені, пишуть мені листи, особисто, що ми даємо можливість їм посміхнутися і зняти напругу, відволіктись. Тобто, я всім раджу якраз користатися гумором, тримати посмішку ширше і не давати можливості якимось тяжким думкам весь час нас контролювати. Є такий відомий вислів – "нехай птахи наших турбот літають над нашими головами, але жоден з них не робить гнізда на нашій голові". 

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Сам собі вчитель: мистецький почерк Андрія Гладенького
Мистецтво таке різне: констрастне, емоційне, з якогось боку зрозуміле всім, з якогось — абсолютно абстрактне. Але сила пензля та уяви робить дива. Сьогодні маю намір познайомити вас з Андрієм Гладеньким — самоучкою з надзвичайним талантом бачити та передавати красу на полотні.
Читати більше
Інтонації акварелей: історія однієї вінницької художниці
Наступною героїнею нашої рубрики "Люди" стала вінничанка. Вона лікар, що практикує, і художниця, яка тонко відчуває інтонації душі. Про покликання, свій кругозір і мистецтво — уже в статті.
Читати більше
ЯК УПЕВНЕНО РОЗМОВЛЯТИ ТА СПРАВИТИ ПРИЄМНЕ ВРАЖЕННЯ НА СЛУХАЧА
Якщо ви цінуєте красу української мови, яка ллється, неначе тепле какао, прочитайте інтерв'ю з Тетяною Осадчук — ведучою, режисером, успішним тренером з ораторського мистецтва, яка поділилася з нашою редакцією професійними секретами.
Читати більше