Бути незабутньою...

Привіт, Олю. Розкажи читачам про свій шлях вишивальниці: як, чому, звідки черпаєш ідеї, хто навчив? Чи є у Тебе особливі ритуали, коли берешся за вишивання?

Вітаю! Цей шлях був і є для мене цінним досвідом, таким, що творив мене, а я творила його. Це взаємна творча симпатія та прив’язаність. Свою пристрасть до створення вишитого одягу можу пояснити лише так — усе це родом із дитинства. З ранніх років мама вчила мене всіх можливих видів рукоділля і перші уроки малювання я отримала також від неї. Пам’ятаю, як семикласницею вже сама шила для себе одяг і вив’язувала теплі светри. 
Ідеї для вишитого вбрання особливо ніколи не шукаю, швидше вони шукають мене і приходять в потрібну мить. Українські етнострої різних регіонів, давні світлини українців у традиційному вбранні, а також родинне вишиття, яке ціную та бережу, — все це надихає мене до створення чогось сакрально-унікального, що буде в єдиному екземплярі. 
Щодо особливих ритуалів за вишиванням, то це, звісно, гарний настрій. Вважаю, що вишите вбрання та прикраси, які роблю, мають народжуватися лише, коли на душі радісно та добре, тому за цією працею не слухаю та не дивлюсь передач, які несуть важку інформацію.

Всі знають Тебе як майстриню, поетку, але меншість, як художницю. Чому не виводиш у сві свої картини? Чи задумувалася про персональну виставку?

Здатність до малювання це в нас родинне: неймовірно малював тато, мама теж мала неабиякий хист, хоч це було лише їхнє захоплення. Якийсь час я відвідувала художню школу, яку закинула через власні переконання. Вже заміжньою приватно вчилася художньої діяльності у двох мега обдарованих художників. Завжди мала шалену пристрасть до магії кольорів та їх поєднання і використовую це у створенні виробів ручної роботи. 
Про виставки ніколи не задумувалась. Це, радше, стан душі, аніж потреба. Просто живу в ритмі ліній та кольору і все що малюю — це фактично авторська інтерпретація мого внутрішнього світу. Останнім часом поринула в графіку і насолоджуюся процесом творення графічних зображень. 

Твоєю тотемною квіткою є незабудка. Поділись сокровенним: чому вона? 

Незабудка! Така малопомітна для інших і така особлива для мене квітка. Вона увійшла в моє життя ще з дитинства. Моя найперша вишиваночка була вишита дрібненькими синіми квітками з жовтою серединкою — незабудками. Тоді вперше я почула, що незабудка має не лише кольори сонця та неба, а й це барви нашого прапора. Ця квітка на моїй сорочині сповіщала на увесь світ, що я — українка. Це було для мене вражаюче. Тоді мені не було ще й шести років, у селі на городі ми насіяли незабудок і то був мій маленький рай. 

А ще мені полюбилася ось ця легенда:
Один ангел побачив на березі річки дівчину, яка прикрашала своє волосся незабудками, і покохав її. З того часу він не міг з нею розлучитись. За своє кохання він дорого поплатився — його вигнали з раю і не впускали назад, поки донька Землі, яку він покохав не розсадить ці квіти повсюди.
Завдання було непросте, але закохана дівчина погодилась виконати його.
Протягом багатьох років, за будь-якої погоди, вдень і вночі вона мандрувала по всіх куточках Землі, розсаджуючи милу квітку. Коли ж виконала свою місію і в кожній країні зросли незабудки, обоє закоханих постали перед райською брамою, яка відчинилася перед ангелом і перед дівчиною, хоч вона була ще живою і смертною. 
«Її кохання перевищує спрагу життя, а той, кому вона віддала свою любов є ангелом. — Мовив страж райської обителі. — А любов до небесного оберігає від тління земного. Нехай же, — додав він, — спізнає і вона усі благодаті Неба, найвища з яких — щире кохання».

Моя поезія також є близька до цієї неймовірної для мене квітки, бо це зілля мене надихає та щоразу дарує гарні емоції. На сьогодення в соцмережі Facebook є діюча група НЕЗАБУДКА, де всі бажаючі можуть читати мої вірші.

Що найбільше цінуєш в людях, особливо творчих?

В людях, як і в собі, найбільше ціную людяність. У кожного з нас свої цінності та пріоритети, свої форми свідомості та поведінки, які є відображенням нашої сутності як індивіда. 

Саме у творчих людей дуже ціную вміння мудрого ставлення до критики, яка може, як обітнути крила, так і дати мотивацію до творчого злету. А ще ціную сміливість уміти дозволити собі творити і робити це в насолоду, навіть попри заперечливі прогнози рідних чи людей з кола оточення. 

Дуже гарно про це сказала Марина Цвєтаєва:

Не забороняй собі творити, 
нехай і іноді виходить криво, 
твої безглуздії мотиви 
ніхто не зможе повторити.

Незабаром побачить світ Твоя дебютна збірка поезій, яка викохувалась досить довго. Знаю, що багато людей очікує появи Твоєї книги, яко свята. Для автора ж це таїнство — народження довгожданного первістка. Дозволь зазирнути за лаштунки подальших планів.

Мить народження збірки уже наближується і все, що відчуваю в цю хвилю очікування — це трепіт у місці сонячного сплетіння, куди перемістилися усі мої метелики. Як і кожен автор хвилююся думкою, як читачі сприймуть цю книжку, адже туди вкладено мої реальні та вигадані світи. 
Коли працювала над збіркою, відмежовувалась від гіркоти цього світу, вмикала мозок на повну і поринала в інший вимір буття. 
Ця збірка є для мене цінною вже тим, що до її творення дотичні мої духовні наставники, які першими спонукали мене до дії, вийняти рукописи із шухляди, а ще дорогі моєму серцю люди: чоловік, що робив світлини і старший син, з яким ми малювали графічні ілюстрації, яких є чимало. 
Мені дуже сподобались слова у запитанні «збірка поезій, яка викохувалась». Це є дійсно так і саме це дає мені відчуття насолоди від думки, що усе що роблю — це з любов’ю.