"БУКІВНИЧКА": КНИГАРНЯ, ЩО ЛІКУЄ І ПІДТРИМУЄ

Онлайн-книгарня «Буківничка» – нещодавно створений соціальний проект, що працює за схемою «1+1». Щоразу, коли ви купуєте там книжку, ще одна йде в подарунок дитині, яка опинилася у кризовій ситуації.

Допомогти у реалізації цього проекту можна, подарувавши книжки для подальшого продажу. Для цього їх потрібно надіслати будь-якою службою доставки або принести до партнерів «Буківнички»: бібліотеці Українського католицького університету (УКУ), Львівському органногому залу, книгарні «Книжковий Лев» чи Львівській обласній бібліотеці для юнацтва імені Романа Іваничука (Львів); Veteran Hub або Creative Women Space (Київ).

Засновниками і власниками «Буківнички» є Петро Ткачишин і Катерина Бігун.

Про виникнення ідеї та процес запуску книгарні Петро розповів в інтерв’ю для UaModna.

Коли виникла ідея створити «Буківничку»?

Усе почалося років 10 тому, коли я вступив до Львівського національного університету імені Івана Франка. З перших днів я був розчарований радянською системою освіти: деякі викладачі дозволяли собі принижувати студентів, а спосіб подачі інформації та її якість були не адаптовані до сучасного життя. Через постійні стреси я опинився у депресії, вийти з якої мені допомогло читання книг. Саме тоді я вперше зрозумів, що хотів би допомагати читанням іншим людям.

Свою другу вищу освіту я здобув в Українському католицькому університеті. Вивчав журналістику і після закінчення влаштувався в університет на роботу у відділ інформації та маркетингу, який був розташований у Центрі Шептицького. Під час відкриття цього освітнього центру мені вдалося побувати на лекції дисидента та віце-ректора УКУ Мирослава Мариновичa, який розповідав про Андрея Шептицького як зачинателя соціального підприємництва в Україні. Тоді в мене вперше з’явилася мрія про власне соціальне підприємство. До речі, Мирослав Маринович вже неодноразово жертвував нам свої кошти й став нашим першим меценатом.

Більш детально я почав цікавитися соціальним підприємництвом, коли влаштувався на роботу до Української соціальної академії у Києві. Це був цікавий і важливий досвід, але були моменти, які мене не влаштовували. Зрештою хотілося запустити власний проект, але я вагався та сумнівався в собі. Робота забирала весь вільний час, і я розумів, що доведеться звільнитися. Повірити в себе та прийняти рішення допоміг Валерій Липинський (Хартман) — ветеран АТО, який на той час вже мав власний соціальний бізнес — кав’ярню «Veterano Coffee».

Звідки ви брали книжки для продажу?

Усе почалося з посту у Фейсбуці: «Народе, є така ідея. Якщо у вас є книги, якими ви хотіли би ділитися, то чи готові ви їх віддати на добру справу?» Пост набрав більше ніж 100 вподобань і десятки коментарів. Друзі писали: «Кажи адресу, куди надсилати книги».

До того ж одразу після того, як я у Фейсбуці написав про свою ідею, мене запросили на "Громадське" радіо та радіо «Голос Києва». Після цих ефірів до мене почали дзвонити бабусі віком за 70 і казати, щоб я приїхав до них і забрав книги. Я приїздив і бачив, що там було по 200-300 книг! Я фізично не міг забрати всі, тому вибирав найкращі. Бабусі також пригощали чаєм і плакали від щастя, що можуть на старості комусь допомогти. Більшість цих книг потрапили до стареньких, якими опікується проект «Жизнелюб». В підсумку я назбирав приблизно 500 книг. Тримав я їх у малесенькій квартирі на Дорогожичах у Києві, де ми жили з моєю нареченою. Кімната була зовсім маленькою, і книги були скрізь: на підвіконні, під ліжком, біля дверей…

Просили у когось поради щодо створення книгарні?

Так, перед запуском я дуже хотів отримати теоретичну базу і шукав можливості. Саме тоді проходив Molodiya Fest. Я прийшов на лекцію Аліни Бочарнікової, яка розповідала про те, як можна залучати кошти для соціальних проектів, і розповів їй про свою ідею. Аліна порадила податися на акселератор із соціального підприємництва SELab. Я вирішив спробувати, незважаючи на те, що на подання заявки залишалося два дні. Відправити заявку я встиг, але отримав відмову через надто великий конкурс. Спершу я дуже засмутився і подумав, що, мабуть, моя ідея погана, але потім вирішив, що треба боротися і написав листа Анні Гулевській-Черниш — одній із засновниць акселератора. У листі пояснив, чому мені потрібні знання, і вона відповіла: «Якщо ви зараз живете в Києві, то приходьте. Я вас беру». Для мене це була дуже велика перемога.

Тоді я почав більш активно збирати книжки. На акселераторі у нас було чотири модулі та пітчинг перед журі. Останній модуль був для нас особливо насиченим. За два дні до початку ми запустили сторінки у соцмережах. Добре пам’ятаю цю дату: 14 лютого – День Святого Валентина та День книгодарування. Тоді ж ми вперше вийшли з книгами на ярмарок – взяли участь у Кураж Базарі, де отримали величезний досвід та поспілкувалися з чудовою аудиторією.

Чому було обрано саме формат соціального підприємництва?

Тому що це ефективно і перспективно. Ми не хотіли відкривати книгарню, яка б просто заробляла гроші. Прибутки заради прибутків – мене це ніколи не цікавило. Але й не хотілося робити суто благодійний проект, щоб потім випрошувати гроші і бути залежним від грантів. Хотілося сталого розвитку. І я зрозумів, що соціальне підприємництво буде найкращим варіантом.

Варто сказати, що ми не одразу почали працювати за бізнес-моделлю «1+1». Спершу ми працювали як київський благодійний магазин одягу «Laska»: планували частину книг продавати, а частину — віддавати на благодійність. Це виявилося неефективним, бо вийшло так, що ми лише роздавали, а продажів не було. Тоді я почав шукати інші варіанти, вивчив закордонний досвід у книжковій сфері і знайшов онлайн-книгарню Better world books в США, яка також збирає прочитані книги і продає за схемою «1+1»: кожного разу, коли у них купують книгу, — іншу вони віддають на благодійність. Я подумав, що, можливо, вартує і нам спробувати таку модель, і вирішив запитати поради в однієї із засновниць акселератора Альони Калібаби. Вона відповіла, що треба спробувати, бо наперед неможливо спрогнозувати, наскільки це ефективно. Я спробував і побачив, що така бізнес-модель справді більш дієва. До речі, у компанії Better world books з нами є ще одна спільність. Ми також книги, які непридатні для продажу чи допомоги, віддаємо на переробку. Взагалі для нас ця компанія є взірцем. Вони працюють з 2003 року і вже залучили мільйонні інвестиції, допомогли мільйонам дітей. Але починали вони так само, як і ми. Я сподіваюся, ми також знайдемо інвестиції.

Яким дітям ви допомагаєте?

Ми вирішили сфокусуватися на дітях, які опинилися у кризових ситуаціях: сироти, неповнолітні в’язні і діти, які постраждали внаслідок бойових дій. Ми розуміли, що перш ніж допомагати, потрібно спершу дослідити проблему, і ми це зробили. В процесі дослідження познайомилися з волонтерами, через яких тепер передаємо книги або які діляться з нами контактами дітей. Наприклад, волонтерка пані Оля Різниченко давно займається сім’ями загиблих ветеранів. Вона часто надсилає нам контакти дружин ветеранів, які просять книги для своїх дітей.

У цьому напрямку нам також допомагає пані Людмила Кушнір, яка представляє громадську організацію «Родини ветеранів АТО», що теж опікується сім’ями ветеранів. Нещодавно ми відвідали офіс організації в Домі отця Піо в Києві. Передали книги дітям і побачили, як багато дітей ще потребують книг: пані Людмила показала нам стоси аркушів А4, де було вказано книжкові потреби та вподобання дітей загиблих ветеранів.

Що стосується неповнолітніх в`язнів, то наразі ми допомагаємо хлопцям з колонії для неповнолітніх у Прилуках. Під час візиту до колонії мені вдалося не лише передати книги, але й поспілкуватися з хлопцями про їхні книжкові потреби, які виявилися доволі різноманітними. Добре пам’ятаю Максима, який пише поезію і після повернення на волю хоче видати власну збірку. Він попросив мене передавати йому українських класиків: Василя Стуса, Василя Симоненка, Ліну Костенко. Інший хлопець сказав, що у нього є дівчина на свободі, і йому згодилося би щось із психології стосунків. А третій попросив книги про бізнес, адже має намір після звільнення зайнятися власною справою.

Сиротам допомагаємо через волонтерську організацію Bright Kids Volunteers. Вони нам допомагають передавати діткам книги. Варто зазначити, що ми відкриті до співпраці, і якщо до нас хтось звертається з інших організацій із потребою підтримати сиріт книгами, то ми погоджуємося. Наша єдина вимога, – аби ми були впевнені, що наші книги дійдуть до дітей.

Чому читання книжок може допомогти цим діткам?

Тому що це один із різновидів психотерапії. Раніше я це відчув на собі, але нещодавно я дізнався від психотерапевтів, що це справді дуже ефективний метод, особливо для дітей. Процес читання відновлює життєвий ресурс, без якого неможлива психологічна реабілітація, руйнує внутрішні мури, котрі обмежують. Також дитина проживає життя героя – і це допомагає розібратися з її власним. Про книготерапію мені вдалося поспілкуватися з львівським психотерапевтом Володимиром Станчишиним. Він пояснив, що є різні види книготерапії — із або без залучення фахівців. У майбутньому, коли ми відкриємо книгарню-кав’ярню, то 30% прибутку плануємо скеровувати на залучення психотерапевтів, щоб вони проводили книжкові сесії для дітей.

Даруючи книжки, ви втрачаєте прибуток. Чи дійсно має сенс займатися таким різновидом бізнесу?

Це міф, що соціальне підприємництво не може бути прибутковим. Просто це ще складніше, ніж звичайний бізнес. Але це реально, і тут є свої переваги. Ти можеш залучати гранти, безповоротні інвестиції, брати участь у зйомках соціальної реклами зі своїми історіями. До того ж соціальна місія тебе заряджає. Якщо хочеться опустити руки, ти згадуєш очі дітей, яким ти допомагаєш, і уявляєш, як вони читають книги.

Ще одна з переваг — нас часто підтримують, коли дізнаються про нашу місію. Наприклад, коли ми збиралися на Кураж Базар, то хотіли замовити собі забрендовані футболки. Я написав до Minizavod, який виробляє брендову продукцію, і вони запропонували нам зробити футболки безкоштовно.

Яка сума інвестицій потрібна для старту такого проекту?

Якщо говорити про книгарню-кав’ярню, то для її відкриття потрібно було 500 тис. грн. Оскільки таких коштів в нас не було, ми вирішили почати з онлайн-проекту, а заклад відкрити наприкінці 2019 року. Зараз ми хочемо налагодити співпрацю з кількома кав’ярнями, щоб у них можна було купувати наші книжки. Наприклад, у Києві є вже попередня домовленість з одним закладом. У Львові книги "Буківнички" можна буде скоро придбати у веганському кафе "Om nom nom".

Щоб запустити онлайн-книгарню, на старті ми залучили 6 тис. грн. Хоча тут варто врахувати, що я також перестав отримувати прибуток після звільнення. Я свідомо пішов на цей крок, адже не вдавалося поєднувати роботу на повну ставку з розвитком проекту. Потрібно було обирати. Я свій вибір зробив і не шкодую.

Нині нам потрібно залучити ще приблизно 60 тис. грн для повноцінної роботи: розробити брендовані полички для збору книг та створити зручний сайт.

Який продукт чи послугу продає "Буківничка"?

Ми постійно розробляємо нові продукти. Нині у нашій крамничці на сторінці у Фейсбуку можна купити вживані та нові книги, часто знаходячи рідкісні книги, яких вже немає на ринку. Також є така послуга, як-от книги-сюрпризи — книги, загорнені в крафтовий папір, на якому вказано жанр, цитату з твору та видавництво. Також всередині є листівка та закладка. Можна оформити книжкову підписку на 3, 6 або 12 місяців — для цього потрібно заповнити анкету, у якій розказати про свої книжкові вподобання. Відповідно до неї раз на місяць ми надсилаємо книгу поштою або передаємо при зустрічі. Існують також особисті консультації з підбору книг. Інколи буває, що хочеш купити книгу собі чи на подарунок, але не знаєш, яку вибрати. Ми можемо допомогти обрати. Приємно, що такою послугою у нас вже користувалися.

Скільки людей залучено в проект? Чи вистачає прибутку на виплату зарплат? Чи плануєте залучати грантові кошти або подаватися на краудфандинг?

Зараз нас троє: я, моя наречена Катя і графічна дизайнерка, теж Катя. З дизайнеркою нам дуже пощастило, адже вона дуже швидко зробила нам брендбук та презентацію, з якою ми виступали на Міжнародній конференції соціального підприємництва «Social business in UA». Наразі прибутку не вистачає на виплату зарплат, але ми до цього були готові. На старті ніколи не буває легко. Ми з Катею паралельно працюємо в інших проектах на фрилансі. Наприклад, зараз ми робимо інтерв’ю для видання «Покоління Ї», тому «Буківничка» поки — не єдине джерело доходу.

У майбутньому ми плануємо податися на грант, але поки немає досвіду написання грантових заявок. Також плануємо залучати гроші через краудфандинг. Нашим донорам запропонуємо довічну знижку на книжки або безкоштовну річну підписку на книги. Для мене вдалим зразком для наслідування у цьому є "Veterano Browniе" – київська кав’ярня, створена ветераном АТО і його дружиною як соціальне підприємництво, де працюють ветерани АТО і вимушені переселенці з окупованих територій.

Ви співпрацюєте з іншими соціальними підприємствами?

Обов’язково плануємо співпрацювати. Особливо це буде актуально, коли ми відкриємо книгарню-кав’ярню. Оскільки власної кухні не плануємо, то будемо закуповувати продукцію у «Горіховому домі» — це успішне соціальне підприємство у Львові. Вони опікуються жінками, які опинилися у кризових ситуаціях.

Соціальне підприємництво в Україні нині тільки розвивається. В Європі це вже давно тренд: у Британії — 70 000 соціальних підприємств, у Німеччині — більше 100 000. В Україні — не більше 1000, але думаю, що саме такий вид бізнесу має в Україні великі перспективи.

Які проблеми зараз доводиться вирішувати?

У нас зараз є декілька викликів, над якими ми працюємо. Перший — це відсутність приміщення для зберігання книг. Зараз всі книги ми зберігаємо у квартирі, а це не дуже зручно. Другий — нам потрібен хороший сайт, де можна буде зручно і швидко купувати книги. На розробку сайту плануємо збирати кошти через краудфандинг, або звертатися до digital-агенцій, які часто розробляють сайти для соціальних підприємців безкоштовно на партнерських умовах. І третій виклик – ми шукаємо приміщення для повноцінної книгарні.

Часто доводиться чути, що одна із проблем – це відсутність законодавчого регулювання соціального підприємництва. Але більшість українських соціальних підприємців виступають проти такого регулювання, адже якщо введуть податкові пільги, то ними зможуть скористатися ті, хто до соціального підприємства немає ніякого стосунку. Я цю думку підтримую.

Незважаючи на складнощі, приємно, що люди часто хочуть підтримати нас як соціальне підприємство, бо розуміють, що роблять корисну справу. Але при цьому варто не забувати про якість продукту. Бо якщо він буде менш якісним, ніж у звичайного підприємства, то люди куплять там, де якісніше, а не там, де є соціальна складова.

Обкладинка — pinterest.com.