Богдан Логвиненко: "Я відвідав 36 країн, в кількох - пожив, але більше думаю про те, де мені не довелось ще пожити"

Сьогодні спілкуємося з Богданом Логвиненком – талановитим 24-річним мандрівником, журналістом, арт-менеджером, засновником відомого проекту Сумно.ком та координатором культурної спільноти NaturalEast.net. 

Зараз Богдан перебуває у Південно-Східній Азії, працюючи гідом у проекті I love Asia | "Я люблю Азію".

Богдане, як ти опинився в Азії? І яким є проект "Я люблю Азію"?

АйлавАзія - це об'єднання експертів-мандрівників. Ми шукаємо і сплановуємо цікаві малотуристичні або геть нетуристичні маршрути і запрошуємо в них мандрівників. Ми намагаємося просувати ідеологію самостійних подорожей, допомагаючи планувати як цілком одиночні тріпи, так і збираючи групи.

Я працював в Польщі концертним менеджером, подорожував і працював практично по всьому ЄС і всіх містах Польщі, коли зрозумів, що треба вже відкривати нові горизонти. Надумав поїхати в подорож до Південно-Східної Азії, але важко було виділити час і гроші, але як тільки почав про це думати, одразу знайшов "Я люблю Азію", чи навіть вони знайшли мене, це заплутана історія не на одну чашку кави :)
 

Що здивувало найбільше? Як загалом життя «там», у них – наскільки відрізняється? 

Життя в Азії від України відрізняється десь так, як сало від оселедця. На такі питання дуже складно відповідати. По-перше, відрізняється від чого? Від того як "у нас"? а де це — у "нас"? На Донбасі, в Євпаторії чи Жовкві? Скрізь все відрізняється. Це як порівнювати Європу з Азією. Кожна країна і навіть кожен регіон — це щось особливе — люди, релігія, філософія, культура.

Де ще тобі довелось пожити більш-менш тривалий час?

Я відвідав, здається, 36 країн, в кількох - пожив, але більше думаю про те, де мені не довелось ще пожити. Коли жив в Європі хотілося пожити в Берліні, Ужгороді і Копенгагені. Пожив трошки в Василькові, Челябінську, на острові Пенанг, в місті Познані.

Ти певний час вивчав хімію в Могилянці, а потім захопився журналістикою. Як це сталося? Коли ти зрозумів, що хочеш бути журналістом?

Ніколи не хотів бути ані хіміком, ані журналістом, ані "професійним мандрівником". Я просто роблю те, що мені подобається, і мої бажання просто час від часу трансформуються. Ну хіба що хімія — це цілком пройдений етап. В 16 років майже неможливо вирішити, чим хотів би займатись. Більшість професій треба спершу спробувати, а тоді вже здобувати професійну освіту. Треба спершу помандрувати, принаймні власною країною. Це помилка в системі цінностей українців (і багатьох інших націй Європи). Пошвидше влаштуватись або ще гірше - пошвидше прилаштувати дитину куди-небудь, "аби тіки вчилася".

Ізраїльтяни починають вчитися після 24, після кількох років обов'язкової армії і кількох років мандрів по світу. Принаймні, так мені розповідали усі мандрівники з Ізраїлю, яких мені доводилось зустріти. Чим це погано?

Як ти вважаєш, якою є відповідальність блогера за професіоналізм написаного?

Відповідальність блогера за професіоналізм? Блогер-професіонал? Ні, не чув.

Відмінність блогерів і журналістів в тому, що блогери пишуть про те і так, як їм хочеться. Я співпрацював з більшістю відомих українських інтернет-видань. Нічого ні про кого поганого не можу сказати, але мої нотатки на фейсбуці читає більше людей, ніж ті ж самі нотатки після редакторської правки у виданнях. Тому я зараз просто не хочу їх нікому "продавати", як робив це раніше. Я пишу тоді, коли встигаю і так, як мені хочеться. Я не керуюся думкою читача, роблю це для себе, замальовую свою буденність, не намагаюсь зробити свої нотатки популярними і не продаю рекламу, але коли я відчуваю, що ці нотатки мають якийсь ефект, вони поширюються і читаються — звісно, мені приємно.

Чи писав ти коли-небудь «джинсу»? 

Важливе питання, яке, думаю, слід постійно ставити собі — навіщо? 

Ти працював і з проектом Сумно і в 1+1, і менеджером муз.груп і ще багато де. Котра робота дала тобі найцінніший досвід? А де працювалось найвеселіше?

“Сумно.ком” я засновував ще тільки закінчивши школу, це був мій перший культурний проект і найдовший проект, з яким я працював 6 років, здається. Більшість контактів і майбутніх співпраць — звідти. Але в той самий час це був проект для мене, в який я вклав найбільше сил, часу і грошей. Потім в різних місцях я працював журналістом, критиком, менеджером, не лише музичних гуртів. Умови роботи в Україні, стосунки між працедавцем і найманим працівником або навіть між бізнес-партнерами вартують окремого дослідження; мені здається, що стосунки в Україні досі не змінилися з часів звичаєвого права

Кожен нарікає на владу, політиків, слабку економіку, а завтра сам ображає своїх підданих, а підданий шукає де намахати боса. Насправді я дуже радію завершенню практично всіх проектів в Україні і залишаю співпрацю лише з людьми, яким дуже довіряю і люблю.

Чи плануєш видати якусь нову книгу?

Я не видавець, аби такі речі планувати. Кілька пропозицій є, але рано поки про це говорити.

(У 2010 році була видана книга “Богдан Логвиненко про Нестора Махна, Шарля де Ґолля, Олеся Бердника, Джохара Дудаєва, Романа Шухевича” – Прим.ред.)
 

Куди була твоя перша подорож?

Самостійна — на фестиваль “Таврійські ігри”. Я зібрав шість однокласників і ми поїхали — жили в бабулі за 10 грн з людини. Я спав на тоненькому матрасику, який лежав на двох зіставлених тумбочках в Новій Каховці. Їли мівіну і крекери. Їздити треба було на маршрутці в Каховку.

Чи траплялись з тобою якісь екстремальні чи навіть відверто неприємні ситуації в подорожах?

Та постійно стаються різні ситуації. Подорожі — це теж життя, більш активне, тому різні несподіванки стаються частіше ніж у тих, хто веде офіснопланктонічний спосіб життя або жує крекери перед телевізором щодня.

З яким мінімальним бюджетом тобі доводилось подорожувати?

Та біс його знає, я бюджети не рахую. Був один випадок, коли не вистачало і я голодував — банк заблокував мою картку, на якій були всі гроші на подорож. Тож 3 тижні я їздив по найдорожчих країнах Європи — Норвегія, Фінляндія, а тоді ще й Росія, Прибалтика і назад в Польщу — без жодних грошей. Це був теж неоціненний досвід і це дуже реально і можливо. Люди стверджують, що треба безліч грошей для подорожей, насправді треба тільки понизити планку власного комфорту.

Що порадиш обов’язково взяти зі собою у подорож? А без чого можна обійтися?

Обов'язково брати у подорож хороший настрій, обійтися можна без усього іншого.

Як вдається порозумітися з людьми у різних країн, культур, національностей?

Я вчу шосту мову. Жодну з них я не знаю досконало. Іноді мене місцеві питають, де ти вчив індонезійську, в універсистеті? Це смішить. Якщо захотіти її можна вивчити за кілька місяців на достатньому для комунікації рівні, просто подорожуючи країною.

Так само я вивчив польську, ще швидше.
 

Загалом, є багато внутрішніх змін, одна з найважливіших описана тут: https://www.facebook.com/logvynenko/posts/10151540470801783. Не буду зайве повторюватись.
 

Що для тебе в житті є найважливішим?

Досвід і вміння його використовувати.

Фото із facebook-сторінки Богдана