Автор третього перекладу Біблії українською

Не заглиблюючись у питання про перших перекладачів Біблії, усім відомих, повідаю (вустами иншої людини) про третього перекладача, завдяки якому українці мають переклад Біблії українською мовою. Про цю людину нині мало відомо, а в давніші роки – й поготів. Розмова, зізнаюся, не моя. Однак той, хто брав інтерв'ю у правнучки цього перекладача, нині, на жаль, уже не топче рясту. Одначе впевнена, що він не лише не був би проти нинішнього оприлюднення його інтерв'ю, а й був би вельми вдячний за такі просвітницькі наміри, тим паче, що сам надав мені роздрук свого інтерв'ю для публікації.

Тож я лишень оприлюднюю розмову інтерв'юера, члена Національної спілки письменників України, подолянина з Хмільника (а родом - з Івано-Франківщини), Василя Дмитровича Остапова, світла душа якого залишила його 9 березня 2009 року. Отже, в пам'ять про цю чудову людину, справжнього патріота, неординарного письменника Василя Остапова і з просвітницькою метою, передусім – для хмельничан, адже саме у м. Хмельницький і відбулося це інтерв'ю, опубліковане згодом під назвою "Ковчег прадідуся Івана"...

На запитання відповідає Марина Базилевич, тоді – аспірантка факультету соціальної антропології Державного університету штату Нью-Йорк у місті Олбані. 

Марино, яку подію свого життя вважаєте значною настільки, що вона запам'ятається назавжди?

Виступ у будинку президії Національної Академії наук України 10 липня 2003 року. Це був підсумок конкурсу молодіжних робіт "Біженці та вигнанці в історії України".

Як потрафило стати на найвищу наукову катедру держави?

По-перше, сприяв рівень представництва засновників конкурсу: правління  Верховного комісара ООН у справах біженців, Державний комітет України у справах національностей та міграцій, фундація Verum.

Що Ви таке подали високим засновникам, а вони – слухачам у конференцзалі інтелектуального дому на вулиці Володимирській?

Есе "Іван Хоменко – автор третього перекладу Біблії українською мовою. Невідкриті сторінки історії".

Як прийшли до такої теми? Іван Хоменко, за народженням вінничанин, постать і нині маловідома в Україні і навіть у краї...

Привів дідусь Андрійко, я – правнучка Івана.

Посвятіть, прошу, в особисту святая святих генеалогію.

Виростала під впливом дідуся Андрія Постоловського. Зі славетного роду Хоменків – його мама, Марія.

Як Вас знайшов знак, поза моїм сумнівом, Божий?

Слухає дідусь радіо. Говорить Євген Сверстюк, високо оцінює зроблене Іваном Хоменком. Дідусь у моменті: "То це ж наш Іван Софронович!".

То Ваша щаслива зоря – це випадок?

Не скажіть. Ось телефонує бабусі Зої Хоменко приятель зі студентських літ, нині професор Борис Хоменко: "Ви чули? По радіо виступав Дмитро Степовик. Про Івана Хоменка, автора чудового перекладу Біблії. Бува, не родич Вам?". – "Родич", – відповідає бабуся. Наша родина вважає, що для Вінниччини, для України Івана Хоменка допоміг відкрити і професор Вінницького педагогічного університету імени Михайла Коцюбинського Борис Хоменко, автор статей у газетах, у словнику "З-над Божої ріки". Це видання вважають літературною енциклопедією краю.

Сприймаю тезу Володимира Винниченка, що українську історію не можна читати без брому. Але... Іван Хоменко стає історією, писаним джерелом для вивчення, на наших очах. Для Хоменків, Постоловських, Ліщишиних, Ніцаків цей велетень Духу – рідна кровинонька. Невже треба було чекати "дзвінка" з радіо?

Це не той звук, котрий дав заголовок та епіграф не відомому свого часу в СРСР романові Ернеста Хемінґвея. Чи відає радіо про Петра й Олександра Хоменків, рідних братів Івана? Петра знищив сталінізм, Олександра – гітлеризм. Петро першим у родині здобув вищу освіту, під впливом брата Івана. Він працював у школі за кількадесят кроків од Царини: місця у Вінниці, де загніздували Хоменки. Олександр знайшов себе і, сподіваюся, безсмертя свого імени серед борців за вільну Україну.

Молодим Іван виводив Україну у світи, працював у посольстві УНР у Відні. Митрополит Андрій Шептицький спрямував його навчання у Ватикані, відтак Іван Хоменко став греко-католицьким священиком. Він піднімав українську мову у школі неподалік Жмеринки, першій на Вінниччині. Ви казали: "Але...". Я знаю терміни "чорний ворон", "репресії", "1937 рік", хоча серцем їх не сприймаю. Мабуть, так само наше покоління, на яке кажуть із префіксом "пост-".

Звучить красиво і влучно: "Десь на дні... мого серця заплела дивну казку любов". У нашій, і не тільки нашій, родині на дні серця – теж страх. Звернули увагу, які пристрасті завирували, коли президент Віктор Ющенко вперше наполіг, щоб визнати голод 1930-их років геноцидом? Народ пережив часи, коли голодомор був під забороною, за порушення карали. І так звані репресії, про що треба казати точно: тотальне вбивство "не таких", як убивці.
 

Як Ви поселились у столиці штату, котра має штаб-квартиру Об’єднаних Націй в одному з мегаполісів планети?

Подала документи на вступ до аспірантури, вмотивувала свій вибір, вступила.

Хто ви за вибором?

Соціальний антрополог.

Чому в Олбані?

Спочатку мріяла про Індіанополіс, Батлеруніверситет, де провчилася два семестри за програмою обміну студентів з України та США. Проте аспірантської стипендії там не виявилось. Мене прихилив університет в Олбані, де готую дисертаційне дослідження, маю стипендію.

Чи зустрічали в Олбані студентів з України?

Так. Зі Львова приїхав Тарас, посланець факультету журналістики, сам родом із Хуста на Закарпатті. Нині він у Канаді вивчає бізнес. Не густо, але, можливо, це – не характерний показник. Із Хмельницького університету "Поділля", який закінчила, навчалися за кордоном, здобувши стипендії, Світлана Павлуник, Андрій Саський.

Можете порівняти університетські студії в Україні та у Штатах?

Поширений метод навчання в Америці – написання есе, творів, де важать не установлена форма, а ориґінальний стиль, логіка, доказовість. Більш-менш зрозуміло було, як писати "Лист майбутньому американському другові". А от як – твір "Про себе"? Автобіографія? Ні... Есе! Названі два есе – найважливіші. Крім них, – із кожного предмета, яких понад десять. Надзвичайні враження дало волонтерство у Центрі для літніх людей "Спадщина".

Який зміст "Спадщини"?

Повноцінне життя громадян, які не бояться бути пенсіонерами. Вони матеріально забезпечені, розкуті у спілкуванні, привітні. Є багато таких, що пережили расизм. Він був реальністю в не такі далекі часи. Подолання расизму – велике досягнення американської нації, етнічно строкатої. Особливо при порівнянні статусу пенсіонерів України та штату Індіана я відчула в нас гостроту проблеми відчуження великої частини суспільства, соціальний страх. Люди самі себе мовби хоронять.

​

Наскільки Ваші враження, висновки важливі для сторони, яка взяла на навчання і науковий пошук?

За підсумками двох семестрів ми доповідали на конференції у Вашингтоні, яка тривала три дні.

Двічі – навчання за кордоном, це далеко не кожному вдається...

У нас, випускників програми обмінів студентами, є своя організація. Ділимось інформацією. Так дізналася про аспірантуру.

Чому Ви вибрали саме такий фах?

В Індіанополісі студіювала соціологію. Соціальна антропологія – частина соціології, яка у Штатах складається з кількох підрозділів: археологія, фізична соціологія (зводиться до еволюції), етнологія (соціальна антропологія), лінгвістика. Вплинуло на вибір і те, що я хотіла працювати з професоркою Гейл Лендсмен, про дослідницьку діяльність котрої вже знала. Пані Гейл – відома як гендерний і медичний антрополог.

Кого з "гендеристів" України шануєте?

Нещастя не тільки моє й однодумців, що дочасно не стало Соломії Павличко.

За базовою освітою Ви..?

Запис у дипломі – "Іноземна філологія. Переклад".

Що становить зміст дисертаційного дослідження?

Участь українських лікарів (жінок і чоловіків) у перетвореннях в пострадянській медицині.

Де берете матеріали?

2007 року почалися польові дослідження. Порівнюю студію у Вінниці, Хмельницькому, Києві. В нашій державі була великою частка лікарів-жінок: 70 відсотків. Нині українки залишають медицину. Спотворюються стосунки пацієнт – лікар. У суспільстві значною стає група людей, які, лікуючись, нав’язують свою волю лікареві. Це помітно, наприклад, у Хмельницькому, де на великому базарі за певний час багатьом удалося розбагатіти. Нині, вважаю, на ситуацію ще можна позитивно вплинути. Реформується охорона здоров’я, актуальним є розв’язання завдань, якими шляхами йти. Мені допомагає досвід родини. Батьки – лікарі. Становлення дідуся Андрія – від дільничного лікаря на селі до керівника служби охорони здоров’я у Вінницькій області. Один зі способів збору інформації – інтерв'юерство фахівців. За перші два місяці взяла 30 інтерв'ю. Відтак – повернення в університет в Олбані, потім знову "медичне поле" України.

Маєте на Батьківщині однодумців?

Так. Одна з них –  харків'янка Ольга Філіпова, викладачка фармакологічного вишу. Вона виграла ґрант Фонду Фулбрайта. Є зацікавлення соціальною антропологією у Національному університеті імени Т.Г.Шевченка, маю спілкування з авторитетним дослідником.

Які перші висновки інтерв'юерства?

Зрозуміла, як нині важко лікарям в Україні. Досі недооцінювала тривожних симптомів падіння престижу професії, соціального статусу її володарів.

Чим позначений ваш 2008 рік?

Він особливо напружений: закінчення збору фактичного матеріалу, написання дисертації.

1963 року побачила світ книга "Святе письмо Старого та Нового завіту. Повний переклад, здійснений за ориґінальними єврейськими, арамійськими і грецькими текстами". Іван Хоменко навіть покійний соборує українців. А задача задач не знаходить розв'язку у материковій Вітчизні навіть після 24 серпня 1991 року...

Вибирати по духу брата. Це – з Василя Симоненка. Царину, місце у Вінниці, сходив молодими ногами Ігор Мерзляков, який прибрав пізніше прізвище матері: Костецький. Вони, Ігор та Іван, зустрілися потім, аби завершити велику справу. Костецький, до якого приєднався Василь Барка, редагував рукопис І.Хоменка. Вони не вибирали (на чужині) Батьківщини, вони працювали на неї майбутню. Ми незалежну Україну маємо. Мабуть, маємо замалий вибір братів по духу.
 

Навчання за кордоном коштовне, принаймні, перельоти Київ – Нью-Йорк чого варті. Хто фінансує науковий пошук української аспірантки?

У травні 2006 р. захистила проект дослідження. Після цього рік пішов на його вдосконалення, щоб схвалила рада спеціалізованого фонду.

Чи було щось таке, що викликало найбільші позитивні емоції дослідника, який має бути стриманим, виваженим?

Стереотип...

І все-таки...

Я повернулася з-за океану. Останній курс в університеті у Хмельницькому. Бабуся Зоя Хоменко починає рух за вшанування Івана Хоменка. Дідусь Андрій веде зі мною бесіду до глибин. Тих самих, де було і було страху, а є любов та інформація, мов казка. З нашого роду вийшло оновлене Слово.

"Споконвіку було слово. І Слово було Богом"... Якраз в Івана Хоменка – споконвіку. 11 листопада минулого (2007. – Л. С.) року я зодягнув вишиту сорочку. Нагода – 115-а річниця від народження вашого прадідуся. Прийшов до пані Зої Хоменко. Господиня запалила свічку біля заповітної світлини... Пані Зоя показує папери від влади, в яких ідеться про те, що місцеве депутатство начебто відхилило пропозицію переназвати місцину ім'ям краянина... (Як повідомляє Вікіпедія, 29 квітня 2016 р. Вінницька міська рада своїм рішенням №246 перейменувала провулки 1-ий, 2-ий, 3-ій Стаханівські на вулицю, 1-ий і 2-ий провулки Івана Хоменка відповідно. – Л. С.).

Того дня я не знайшла згадки про дідуся і на популярних каналах телебачення...

Маєте особисті речі дорогої людини?

Дідусь Андрій береже словник іншомовних слів із книгозбірні Івана Хоменка.

А сама бібліотека?

Невідомо, як вона пережила 1937–38 роки. Живе в родині легенда, що має бути одна скриня, повна книжок, на горищі. До того горища ніхто, крім спадкоємця хати, доступу не має.

– А хата – "скраю"? Що б Вам пророчо наснилось у ніч перед Різдвом 2009-го?

– Збираються усі родичі Івана Хоменка...

– Над чистим ставом край Царини. Неподалік ріки Бог...