Мистецький універсалізм Олега Чуйка

Олег Чуйко понад десять років працює в галузі декоративного прикладного мистецтва — займається розписом по шовку, графікою, живописом і дизайном. Створені ним роботи доволі швидко одержали високі оцінки і визнання на численних виставках в Україні та поза її межами. “Вікно у літо” — саме таку назву отримала виставка, яка експонується в Українському Національному музеї в Чикаго.Саме там 28 червня, о 7 вечора, митець чекатиме на прихильників своєї творчості для спілкування

А кореспонденти UaModna встигли зустрітися з паном Чуйком ще у Франківську, напередодні відїзду до Чикаго. На зустрічі і поговорили з художником про творчість, натхнення, і скрутне становище українських талановитих митців.
 

Представлені картини яскраво ілюструють основні мої захоплення. Вони наповнені колоритними барвами природи, сакральною тематикою і, на перший погляд, буденними речами, які зустрічаються нам щодня. Однак у своїх роботах намагаюся переосмислити побачене і представити для глядача щось вже знайоме йому, але у новому світлі, застосовуючи абстрактні, безпредметні та асоціативні образи.

І хоча роботи різні за тематикою, але їх єднає потужний енергетичний заряд, який я вклав у кожну з картин і, звісно, техніка виконання — розпис по шовку.
 

Моя перша освіта — майстер по дереву. І певний проміжок часу я захоплювався цією справою. Дерево — це об’ємний матеріал, який із однієї сторони відкриває великі можливості для реалізації ідей, а з іншої — ставить багато обмежень. Насамперед з деревом кожен крок має бути до кінця продуманим. Воно не дає змоги драйвувати, порушувати правила, гратися із кольором. Тому мені захотілося спробувати, щось інше, — напрям, який би допоміг відкрити бунтарське начало художника. Це дозволила робота із шовком, результати якої і після плідної десятирічної праці залишаються цікавими і по-приємному несподіваними.

Кожна з робіт є моїм творчим дитям і до кожної застосовую індивідуальний підхід. Спочатку накидаю ескіз, і цей процес забирає доволі багато часу, після чого переношу зображення на матеріал і тут починається найцікавіше. Робота зі шовком вимагає повної концентрації. Я іду за матеріалом, який стає співавтором картини. Кожного разу ти до кінця не знаєш як ляже фарба, і необхідно підлаштовуватися під свого “напарника”- матеріал або шукати вигідного для обох компромісу.

Складно підрахувати. Справа трудомістка — спочатку ти накидаєш ескіз, потім перебиваєш його на шовк. Саме малювання займає не багато часу, значно більше іде на підготовку і формування ідей.

Так склалося, що у мене є два основні джерела натхнення: люди і природа. Зустрічі з людьми є потужними генераторами для зародження ідей. Живе спілкування штовхає до роздумів над певними проблемами, які в кінцевому результаті стають лейтмотивами картин.

Професіонала від аматора відрізняє те, що перший чекає натхнення, а другий знаходить його в процесі роботи. Митець залишається творчою людиною кожного дня. Не розумію, як можна сьогодні творити, а завтра зупинитися на півшляху і очікувати емоційного поштовху. Навіть коли знаходжуся поза межами майстерні і не можу фізично творити, то думки все одно крутяться навколо ідей, які при нагоді втілюю.

На прикладі архітектурного ансамблю, інтер'єру та іконостасу колишньої монастирської церкви Різдва Пресвятої Богородиці в місті Тисмениця книга розповідає про основні тенденції розвитку сакрального мистецтва краю. І оскільки про одну церкву Різдва Пресвятої Богородиці писав у контексті всієї Галичини, то люди частково впізнаватимуть щось, що є у їхній церкві.

Я б дуже хотів, щоб кожен займався тільки однією справою. Письменник писав, художник малював, музикант — зачаровував мелодійною грою. Чим більше людина зосереджена на одній справі, тим більше вона може присвятити часу, енергії, думок тому напрямку. Але сучасне життя диктує свої правила гри. Тому доводиться використовувати всі можливості. Гадаю, що в моєму випадку в науці відпочиваю від мистецтва, і навпаки.

Особливої таємниці немає, я просто роблю те, що мені подобається.

Мистецтво — це ринок зі своїми правилами та законами, на який особливо складно потрапити саме українському митцю. Вирвавшись із України, митці попадають під вплив галерей, які не зважають на ідентичність особи, і змушують продукувати речі, які в тренді і які продаються саме зараз. Одноманітна робота виснажує і тему, і людину. Багато художників зараз стоять перед дилемою «піти на дно» або зрадити самому собі. А людина перш за все повинна бути щасливою, вона повинна почувати себе комфортно у тому середовищі, де вона перебуває.

Я не живу тільки з картин. Але, вони дійсно час від часу купуються. Особливо приємно, що роботами цікавляться люди різних верств і професій. Я так склалося? Я багато працював, і відповідно дочекався віддачі від своєї праці.

Не люблю розголошувати не реалізовані задуми. Коли щось зроблю, і це буде якісним продуктом, так одразу і розповім про це друзям, колегам, людям, яких моя робота може зацікавити.

Мою виставку продовжили ще на місяць, і я вирішив не зволікати і таки вирушити до Чикаго, щоб подякувати прихильникам моєї творчості. І водночас, можливо, влаштувати невеличку відпустку.