Антон Янковий: "Успішні люди – це виключно щасливі люди"

Антон Янковий – фотохудожник, блогер, мандрівник і філософ. Один з переможців конкурсу "Найкращий професійний фотограф Європи", володар багатьох інших нагород та визнаний гуру фотографії, співпрацює з такими відомими агентствами, виданнями та компаніями як Apple, National Geographic, Getty Images, Yahoo, Discovery, BBC, The Guardian, The Telegraph, Daily Mail, SilverKris Airlines, El Pais, Daily Record, британський Digital Photo, Digital SLR Photography Magazine, Photographer, ФотоTravel, Фотодело, Himalaya MapHouse, Go Launcher та багато інших. А ще він надзвичайно цікавий співрозмовник.
  В кінці жовтня 2017 року Антон отримав чергову престижну нагороду у сфері гірської фотографії - IMS Photo Contest. Світлина хлопчика з гірського села Прок, що у Непалі, отримала перше місце в номінації Mountain Faces​.
 
"Місця проживання як такого в мене взагалі немає. В одному місці живу всього декілька місяців. Зазвичай, це Східна Азія, Індостан. В Житомир приїжджаю на місяць-два. Вперше за 11 років приїхав надовго. Вже 7 років не бачив зими, саме такої, нашої. В Гімалаях на перевалах великі сніги, але все одно там не так сприймається" (Посміхається)
 

Все в психологічному факторі: людина ставить перед собою бар'єри. Просто треба тумблер знайти у своїй голові і перемкнути.

Я не альпініст, і те, чим ми займаємось, здається на перший погляд складним. Але, насправді, це доступно всім: і дітям, і стареньким, хоч їм це здається за межами можливості. Практика показує, що все в психологічному факторі: людина ставить перед собою якісь бар'єри. Просто треба тумблер знайти у своїй голові, а тоді перемикаєш і все" (Сміється)

"Найперша подорож була у Непал. Хоч я з 2007 року разів 18 вже там побував, але пам'ятаю перший раз. Тоді мені прийшла усвідомленість, що я повинен потрапити саме в Гімалаї. Почав цікавитись і дуже здивувався, коли дізнався, що Гімалаї знаходяться в маленькій країні під назвою Непал. Ну, відтоді й почав збирати гроші на першу подорож".
  "В Непалі землетрус – часте явище. Спочатку відчуваєш хвилювання, тому що з'являється різке запаморочення, голова йде обертом, все хитається. Виникає відчуття, що з тобою щось не так, а ти втрачаєш свідомість. Але через мить розумієш, що не ти один такий. І страшний не сам землетрус, руйнування, а людський фактор, паніка навколо. Західні туристи хоч трохи стримують почуття та емоції з цього приводу, а непальці та індійці стрімголов з виряченими очима несуться через натовп, розмітаючи все на шляху. Хоч бігти, насправді, нема куди. І це найстрашніше".

Люди після турів стають вільнішими, щасливішими, знаходять сенс буття

"В турах люди знаходять себе. Коли вони  виходять із зони комфорту, надзвичайно радіють, що приходить зустріч із самим собою. Напевне, за цим люди і йдуть у гори. В тиші, коли ти робиш мільйони кроків підряд, ти швидше приходиш до розуміння себе. Майже всі й завжди після таких турів змінюються. У мене список учасників – вже, мабуть, до 100 дійшло – які після туру кардинально змінили життя, бо зрозуміли, що обдурюють себе. На якомусь періоді життя вони обмежили себе рамками, нав'язаними нашим вихованням, і зовсім забули про себе. Люди після турів стають вільнішими, щасливішими, знаходять сенс буття".

"Відчуття прив'язаності у мене, звичайно, є. Це батьки в першу чергу. І ще соціальні зв'язки, почуття дружби, кохання. Але я навіть цей аспект намагаюся розглядати під іншим кутом. Намагаюся себе більше дослухатися, справжніх почуттів. На жаль, і дружба буває не зовсім щирою, і кохання не таке. Мені здається, в кожному з нас закладені ті чисті еталони найважливіших людських цінностей. І дослухатись треба саме них".
 

В кожному з нас закладені чисті еталони найважливіших людських цінностей. І дослухатись треба саме до них.

"Я подорожував у регіонах, де вшановується ведична культура, ведичні знання. Там взагалі інший погляд на все: успішною вважається людина, якщо вона щаслива. Я також впевнений: успішні люди – це щасливі люди. Тут треба ставити знак рівняння. Людина, яка в достатній мірі оточена любов'ю, свідомою любов'ю, та і є щаслива і успішна"



"Все в нашому житті зумовлено. Коли ти спілкуєшся з астрологами, то стає лячно від того, що чужа людина розповідає тобі про стосунки, які були у тебе з кимось майже від народження. Це допомагає усвідомити свою природу, яку можеш використовувати собі на користь. Розвивати те, чим ти наділений, покривати свої вади"

"Страшно відчувати, що ти знаєш більше, бачиш більше, але те, що ти бачиш, тебе не радує. З'являється співчуття, а з цим жити складніше"
 
"Я закінчив МАУП в Києві. Як всі представники свого часу, батьки хотіли, щоб ми були фінансистами, економістами, бухгалтерами, і я пішов вчитися на економіста. Я дуже радий, що закінчив саме МАУП, хоч готувався на Могилянку (прим. ред. – Києво-Могилянська академія). Жодного разу не пожалкував. У нас були найкращі викладачі з Могилянки, з університету ім.  Т.Г. Шевченка. Плюс заклад постійно запрошував власників великих підприємств, які ділилися досвідом роботи, а не просто теоретичними знаннями. Там взагалі акцент був не на освітній процес, а на спілкуванні. Ми дуже багато спілкувались. З видатними вченими, практиками своєї сфери. Там всі люди – особистості"

Ціль батьків – не спотворити маленьку людину і створити найсприятливіші умови для отримання того досвіду, який потрібен саме цій душі

"Маленьких дітей дуже люблю, вони мені надзвичайно подобаються. Але, на мою думку, в суспільстві, в якому ми дуже мало знаємо, немає спадкоємності - нам дійсно нема чого передати дітям, крім горошини власного набутого досвіду, який не настільки об'єктивний чи чогось вартий, і взагалі невідомо, чи варто його комусь показувати чи передавати. Людина повинна для себе опанувати принципи та норми моралі. І коли вже досягається певний рівень, і буде потреба передати знання, як вчитель передає учневі, тоді можна мати дітей. А не тоді, коли гормони в голову б'ють, і ми виконуємо тваринні примітивні функції – розповсюдження біоматерії навколо себе… Ціль батьків – не спотворити маленьку людину і створити найсприятливіші умови для отримання того досвіду, який потрібен саме цій душі"
 
"В останні роки стає дедалі цікавіше повертатись в Україну. Тут процеси відбуваються в зовсім інакшому руслі. Ти розумієш, що проживаєш саме той досвід, який тобі треба прожити, хоч може він не дуже приємний і від нього хочеться втікати кудись, поїхати геть, але ти все одно маєш це пройти. І хочеться над цим більше працювати"

Як можна не любити рідні місця!

"Я вперше за довгий час приїхав додому на 9 місяців, займаюсь різними справами. Планую підготувати фоторозповіді, майстер класи, але це трохи пізніше"

"Хоч Житомир я дуже люблю, єдиний негативний момент в тому, що відчувається стагнація й культурний застій. Немає проточної течії, влиття творчості, того ж туризму. А загалом, як можна не любити рідні місця!"

Фото: Сергій Григорчук
Записала: Оксана Давиденко
Джерело: zhytomyr.travel