"Терлецький не може без парадоксів"

Валентин Терлецький є автором двох поетичних збірок «Ключі від сутінок» (2003) і «Небесний оркестр» (2007), а також романів «Рок-н-рол, стакан, кохання» (2007), «Хроніки міських божевільних» (2008) та «Хмарочос» (2012).

Народився у Запоріжжі, де мешкає й досі. У 17 років заснував рок-групу «Декаданс», у якій грає й надалі. За освітою філолог, він ще зі студентських років був актором, конферансьє, головою кількох рок-клубів. З 1997 року працює журналістом.

На творчих зустрічах з читачами Валентин охоче розповідає про свої романи та історії зі свого життя, а також бере до рук гітару, розважаючи слухачів авторською музикою.
 

Пишу вірші і прозу. Є у мене автобіографічна трилогія, але видана тільки перша і третя книжка. Рукопис другої лежить і досі невиданий. Як кажуть мої друзі, «Терлецький не може без парадоксів».

Перший роман з трилогії - «Рок-н-рол, стакан, кохання». Його назва говорить сама за себе. Це роман про життя сучасних рок-музикантів, журналістів та поетів. Дія відбувається у 90-тих роках – це були роки тотальної культурної анархії. Трохи за ними сумую, трохи радий, що вони вже в минулому.

У «Хроніки міських божевільних» дія відбувається в дорозі під час концертного туру. Їде автобус з музикантами, час від часу підбираючи випадкових попутників, кожен із яких розповідає якусь свою неймовірну історію.

Щодо поезії, то у мене є дві видані збірки віршів. Взагалі вірші мені переважно сняться або пишуться в дорозі.

Як ви написали «Хмарочос»?

Роман «Хмарочос» мені повністю приснився, від початку до кінця. Чотири місяці тривало його записування, що є моїм особистим рекордом:) (адже «Рок-н-рол», від першої сторінки до фінальної редакції, загалом писався 4 роки). З другої спроби на «Коронації слова» «Хмарочос» отримав номінацію «вибір видавців 2012 року». Видана вона була теж у 2012 році.

Я завжди наголошую, що роман був написаний ще 3 роки тому. Але дехто бачить багато паралелей з тим, що відбувається у книзі і з тим, що зараз відбувається у країні. Я не спеціально так писав, хоча деякі друзі кажуть, що наврочив :)

Головні герої твору: художники, літератори, музиканти, кіношники. Дія роману відбувається у вигаданій країні Юналія, де нові політичні сили оголошують нові правила: під заборону потрапляє будь-яке вільне мистецтво, а на офіційному рівні затверджуються нові дозволені для творчості теми, які суперечать здоровому глузду. Це призводить до активного спротиву з боку багатьох митців, котрі не бажають підкорятися новим законам. «Сотня нескорених» з різних куточків країни з’їжджається до столиці і захоплює хмарочос у центрі міста, влаштувавши на його даху свій табір. Вони висувають вимоги владі – або вона скасовує заборону на вільну творчість та скасовує цензуру, або митці скоять акт масового самогубства, стрибнувши з даху багатоповерхівки, і тим самим викличуть резонанс у світі, підбурять громадськість до активних дій проти свавілля влади.

Ситуація, описана в романі, може статися в принципі у будь-якій країні. Можливо це – роман-попередження будь-якому суспільству. Деякі критики називають його утопією, антиутопією, романом-гротеском. Я ж розглядаю його як фантастичний роман, соціальний трилер, роман-попередження. Одна жіночка на форумі видавців мені сказала, що я фантаст: мовляв, «де ви бачили, щоб у нашій країні митці влаштовували такий протест». Ну, кажу, країна ж тут вигадана і твір фантастичний.

Але насправді книга про вибір. Про те, як за 3 дні, проведені на даху, люди ламаються, змінюються, купуються... А також про спокусу, з якою стикаються ці люди на даху, і який вони врешті-решт роблять вибір.

Мене часто запитують, чи я б опинився серед цієї сотні митців. Складне питання, я досі не знаю на нього відповідь. Можливо я б там на даху і опинився. Але не знаю, чи готовий був би я стрибнути вниз. Це дуже складний вибір – стояти до кінця за ідею, чи рятувати сім’ю, яку катують, поки тебе нема.

Над чим ви зараз працюєте?

Уже більше року працюю над двома романами. Абсолютно різні за жанрами: один – страшна казка для дорослих, а інший – дещо біографічний твір про життя сучасних журналістів. Можливо моя помилка була в тому, що пишу їх одночасно, але я не міг стриматися. Хотілося працювати над обома ідеями.

Зараз у мене написано 7 романів, видано з них 3. Надсилаю їх у всі видавництва і на всі конкурси. Маю великий стос відмов а-ля «не вбачаємо комерційної привабливості у вашому творі». Хоча одне видавництво мені вже сказало «сучасні жінки не вміють писати еротику – напиши еротичний роман - видамо». Вони мабуть «Рок-н-ролл» прочитали. Але спеціально писати щось у такому жанрі я, звичайно, не буду. Кажу їм – передруковуйте уривки з «Рок-н-ролу»:).

Буває, що 2 місяці жодного натхнення нема. День вільний випав, збираєшся лупонути за день 10 сторінок, відкриваєш комп’ютер – і більше одного абзацу ну не йде ніяке. А буває, за день – 2 вірші. Взагалі до поезії ставлюся з долею містики...

Чи не виникало у вас бажання перебратися із Запоріжжя до Києва?

Було, звісно. Часто запрошували туди на роботу журналіста. Але поки не планую. Тут моя група. Я, до речі, також є і продюсером «Декадансу», і це займає багато часу. Але за останні 10 років у нас помінялось вже 10 таких менеджерів, тому вирішив, що найкраще цим займатись самому. 

Дізнатися більше про Валентина Терлецького та його рок-гурт можна дізнатися на їхньому сайті www.dekadanse.zp.ua