Нарешті руки мої дісталис до Луї Молодшого (так звуть мій лептоп) і я готова трохи балакати вам китайських байок. Щоправда, сьогодні я опущу свої "неймовірні" пригоди, і, як обіцяла, розповім про наймиліших ведмедиків у світі. Ні-ні, не про желейних (як могла подумати моя сестра), а про панд)).
Як виявляється, у світі чорно-білих ведмедів залишилося не так і багато – близько 1600 особин. У диких умовах знайти панд дуже важко, бо ж вони лазять десь далеко і складно в горах). А зоопарків, де можна знайти цих тваринок, теж не так багато. Але не в Китаї.. Тут панди вважаються національним надбанням і зустрічаються у провінціях Січуань, Шеньсі та Ганьсу. Та, як я уже написала, в горах їх шукати – не варіант, можна натрапити на когось не такого вегетаріанського)). Того ми зупинимося на провінції Січуань, де знаходиться 80% усіх китайських панд, і не в лісі, а в одному крутому закладі.
Так склалося, що одна ваша знайома кореспондентка UaModna саме там (чи то тут)) і готова ділитися враженнями відвідин з власного досвіду). Якщо чесно, то зоопарків я не люблю, тому дуже втішилася, що панди живуть не у клітках, а у комфортабельному парку - зараз все поясню...
У Ченду розташувався відомий на весь світ дослідницький центр з розведення великих панд,
відомий серед фанатів цих звірят як "свята земля". Це здоровенний центр, з територією приблизно на 100 га землі: свіже повітря, бамбук довкола, квіти, озеро (навіть два) і штучні краєвиди під дику природу. Тут розмістилися кормові кімнати для панд, спальні приміщення та мед пункт, також на території є музей гігантських панд разом з науково-дослідними лабораторіями та навчальним центром. І парк на досягнутому не зупиняється, територію розширюють, при цьому забезпечуючи усі необхідні умови для можливості випуску панд у природнє середовище. Принаймні їх готують до цього, а от чи випустять – то уже інше питання).
Туристів тут не бракує. З усього світу з’їжджаються люди, не кажучи про самих китайців, аби глянути на чудних ведмедиків, тому краще у вихідний день сюди не потрапляти)). Центр було збудовано ще у 1987 році щоби зберегти і продовжувати популяцію великих панд, а вже з розвитком тут з'явилися й інші панди та тварини і зараз центр є унікальним у світі, ну і одним з найпопулярніших місць, які потрібно відвідати у Китаї).
Але якщо намірилися, то точно не пошкодуєте! Центр просто надзвичайний)) По всій території прокладені пішохідні стежки, карти з позначками де які панди знаходяться, куди піти і що подивитися) Найкраще приходити зранку, бо потім стає спекотно, а панди не дуже вирізняються рухливістю з-поміж тварин, тому після обіду вони зазвичай дрихнуть десь у тіні або у себе у хатках)) А от зранку ви можете застати їх на піку своєї активності – за гризінням бамбука! Така мила картина, коли сидить таке величезне ведмежа і гризе своїми гострими зубками бамбук, перегризає і розламує, ну мі-мі-мі просто))) А якщо чесно, то глянувши на ті "зубки", я щось засумнівалася, що панди травоїдні; все таки коло них завше є бамбук… а що коли бамбуку біля них не буде!?О_О
В будь-якому випадку, мої сумніви розвіяли панденячі яслі ^_^. Так так, там цілий пологовий будиночок для них. Щоб туди потрапити, потрібно вистояти довгу чергу, яка доволі повільно просувається. Але коли я сама уже потрапила у яслі та проходила повз відгороджені склом палати з малюсінькими пандочками, то мало не причіплялася щокою до шибок). Через скло видно їхні маленькі палати, де їх годують молоком і вони собі там мирно сплять)). Вони такі крихітні, що аж дивно, як у такої великої панди таке малесеньке дитинча, ще й рожевого кольору) Словом, звідти просто не хочеться йти і охоронець мало не силоміць просить людей не затримуватися)))). Так і хотілося викрасти одненьке і додому надіслати :).
До речі, поки прогулювалася музеєм, то вичитала, що у панд зазвичай народжується по одному дитинчаті. І навіть якщо самка народжує двійню (у природніх умовах), одне дитинча не виживає, оскільки вона може впильнувати лише одне (може того їх так і мало в природі). Але! Власне у дослідницькому центрі з розведення великих панд навчилися піклуватися про панденят штучно, якщо так можна назвати, і тепер коли народжується двійко ведмежат, то виживають обоє)). Такі молодці ті дослідники :).
Окрім панд чорно-білих, ще є панди червоні, про яких я раніше і не здогадувалася. Вони теж дуже милі, дещо схожі мені на товстеньких лисиць)). Мені пощастило застати період трапези цих товстунчиків – вони просто одна милість, їдять своїми лапками так, наче то малюсінькі ручки. А ще у парку можна зустріти павичів, котрі ходять
собі територією і виманюють у туристів їжу, хоча й годувати їх заборонено (каюся, я не втрималася і згодувала одному печенько [сором мені]). Ну і якщо вже дійти до озера, то можна побачити багато лебедів, гусей та рибок)) Хоча рибками, напевне, не правильно називати тих здорових рибищ). Загалом, у парку окрім панд є ще близько 20 видів тварин, за якими добре пильнують і годують цілий рік.
Поки ви не придбали собі квитків на літак до Ченду, одразу попереджу, що ходити доведеться багато. Територія справді велика, а кожен манеж хочеться обійти з усіх боків, заглянути у кожен куточок, а потім довго розглядати панд))). І от поки ми розглядали двох в одному такому ще з цілою купою туристів, якийсь мужчина намагався покликати панд по іменах, а ті собі сиділи в одній позі з виразом повної байдужості та жували бамбук)). Такий собі відчайдушний чоловік і такі собі нейтральні до зовнішнього світу панди).
До речі, до повного щастя у центрі є можливість зробити світлину з пандою, торкнутися і навіть потримати дитинча)). Щоправда, коштує таке задоволення досить кругленьку суму, ну і записуватися потрібно попередньо. Але ж обійняти панду - це майже обійняти увесь Китай ;).
Так, наче все розповіла, наче фото пододавала)) Обов’язково, як матимете можливість, відвідайте дослідницький центр з розведення великих панд у Ченду, що у провінції Січуань – вам сподобається.
Панди то справді щось, що вартує уваги та обіймів))).
Читайте також:
FROM CHINA WITH LOVE. Подорож до Китаю. Частина 1
Життя у Піднебесній. Місяць 2
