Жінка, яка змінила світ: як Тамара Чікунова рятує життя людей від смертної кари

«Яка ціна людського життя? Чому ми так вільно розпоряджаємося ним? Людське життя — безцінне, — міркує Тамара Чікунова. — Я не хочу виправдати злочини цих людей, але відбираючи право на життя, ми забираємо у них право на покаяння».

У світовій спільноті не припиняються дискусії на тему смертної кари. Це пережиток минулого чи ефективне покарання за правопорушення? Сьогодні 102 держави, серед яких й Україна, на законодавчому рівні повністю відмовилися від смертної кари, на відміну від північного сусіда — Білорусі.

Як визначають міжнародні та білоруські правозахисники, судові процеси тут проводяться в режимі підвищеної секретності, залишаючи багато запитань щодо самих умов утримання. Родичі засудженого не знають, коли саме відбудеться страта, а після виконання вироку забороняється видача тіл для поховання.

Цієї суботи Тамара Чікунова була в Римі з робочим візитом. Юрист та економіст за освітою, почала боротися проти смертної кари після того, як 10 липня 2000 р. в Ташкентській в'язниці розстріляли її єдиного сина. Після восьми років боротьби за скасування смертної кари, її зусилля увінчалися успіхом — з 1 січня 2008 року в Узбекистані не було страчено жодного ув'язненого, а смертна кара була скасована!

Пані Тамара розповіла присутнім про історію створення організації «Матері проти смертної кари і тортур», життя свого сина та про те, що їй довелося пережити після його смерті.

«10 липня таємно стратили єдиного сина, відвернулися майже всі друзі і родичі. Спочатку мріяла про помсту, потім, знайшовши підтримку у митрополита Володимира, з Божою допомогою змогла пробачити. Продовжувала жити завдяки останньому листу сина, в якому він просив допомогти своєму товаришеві».

«Мила моя мамо! Благаю тебе, якщо до тебе потрапить цей лист, будь дуже обережною. Я прошу у тебе пробачення, якщо все-таки нам не судилось побачитись. Пам’ятай, що я невинний, я не проливав крові. Я тебе дуже люблю, ти єдина дорога мені людина. Будь ласка, пам’ятай про мене».

Цей лист передала мама хлопця, з яким Дмитро чекав смерті і який наказав йому: «Звернись до моєї мами, хоч вона не встигла врятувати мене, але допоможе тобі».

Ми часто чуємо, що смертна кара дозволяє економити державні кошти на утриманні ув’язнених. Мовляв, чому платники податків, родичі і близькі жертви, повинні забезпечувати довічне утримання злочинця?! Та хіба, підтримуючи смертну кари, ми не уподібнюємося злочинцям, забираючи життя і не даючи людині розкаятись? Невже судова система бездоганна і не існує можливість судової помилки?

«Цінність життя не залежить від того, скільки у тебе грошей в гаманці, якої ти національності, яку роль займаєш в суспільстві. Життя — безцінний дар, який дається нам від народження. Мета кримінального покарання — щире покаяння. А про яке каяття може йти мова, коли людину вбивають ім'ям держави?» — звернула увагу Тамара Чікунова — жінка, яка не тільки врятувала сотні життів, але й змінила світ!

Зображення - pinterest.com