За лаштунками операції "Гроза". Частина 1

Операція «Гроза».  Довоєнний період

«Довоєнного періоду» ніколи не існувало. Його вигадали російські радянські історики, які писали всю історію в руслі постанов ВКП(б). Саме впродовж цього «довоєнного періоду» усі європейські сусіди совєтської Росії в іпостасі СРСР стали жертвами російської агресії. Російська Красна Армія, зазнавши поразки під час вторгнення до Польщі в 1922 році,  не збиралася на цьому припиняти «визвольні походи» на Захід. Після розподілу Польщі у 1939 році між cовєтською Росією і фашистською Німеччиною утворився спільний кордон, що було необхідно для початку проведення операції «Гроза», задуманою Сталіним і детально розробленою в Генштабі РККА.

У вересні 1939 року СРСР оголосив себе нейтральною країною і за «довоєнний період» захопила територію з населенням більш ніж 23 млн. чоловік. На захоплених територіях Красна Армія і НКВД чинили злочини, що було нормою для «визвольних походів». Радянські концтабори були переповнені полоненими солдатами і офіцерами європейських країн. Полонених офіцерів (не тільки польських) знищували тисячами. Це зайвий раз свідчило про те, що СРСР фактично не була нейтральною державою, хоча офіційно заявляла про це. Політика подвійної більшовицької моралі: з офіційної трибуни говорити одне, а робити цілком протилежне. Гітлера звинуватили в розпалюванні війни, а Сталіна – ні. В 1939 і 1940 роках війська російської Красної Армії разом з НКВД чинили на захоплених територіях Польщі, Латвії, Естонії, Литви такі ж злочини, що і німецькі війська, але Захід  не  оголосив СРСР війну…

19 серпня 1939 року Сталін наказав збільшити кількість стрілецьких дивізій вдвічі. Їх на той час і без того було більше, ніж в будь-якій армії світу.  Таке збільшення армії означало, що перед мобілізаційний період завершився і почалася мобілізація, тобто війна. Для маскування цього процесу офіційно була оголошена «часткова мобілізація». Проте її закінчення так і не настало, бо ніхто не оголосив про демобілізацію з армії. Вона продовжилась в 40-х роках, набираючи силу і швидкість. За два роки таємної мобілізації Красна Армія зросла більш ніж вдвічі, за цей час чисельність особового складу танкових військ зросла у вісім разів. В період таємної мобілізації створювалися структури майбутніх дивізій, корпусів і армій, вони мали командний склад, але солдатів поки що не мали, в День «М» їх залишалось заповнити гарматним м’ясом.

Таємна мобілізація почала здійснюватися під керівництвом начальника Генерального Штабу Маршала Радянського Союзу Б.М.Шапошникова, який розумів і переконав в цьому Сталіна, що часткової мобілізації не може бути. Вона може бути лише загальною, що мобілізація є не кроком до війни, а її початком.

19 серпня 1939 року Європа ще жила мирним життям, а Сталін вже прийняв рішення і задіяв машину мобілізації у незворотній рух, що в будь-якому випадку робило неминучою Другу світову війну.

Операція «Гроза». Сталін – автор Другої світової війни

Троцький – автор більшовицького перевороту у жовтні 1917 року, творець російської Красної Армії, представник Совєтської Росії на брестських переговорах, вiн перший лідер радянської дипломатії (по суті – російської) і екс-командувач Красної Армії, він колишній вождь СРСР і колишній керманич світової революції.  Саме він добре знає, що таке російський комунізм, Красна Армія і хто такий Сталін.

Троцький першим зрозумів диявольську гру Сталіна, яку не зрозуміли лідери західних країн, яку не зрозумів спочатку і Гітлер. Гра Сталіна була простою. Троцький став жертвою цієї гри, тому чудово розумів її. Сталін спочатку усунув від влади Троцького в союзі з Зинов’євим і Каменєвим. Після того, як Троцький емігрував за кордон, Сталін розправився з Зинов’євим і Каменєвим, взявши цього разу собі в союзники Бухаріна. Потім Сталін знищив і Бухаріна. Покоління чекістів Дзержинського Сталін знищив руками Генріха Ягоди, після чого Г.Ягоду і його покоління Сталін прибрав руками Єжова, якого разом з його поколінням Сталін знищив руками Лаврентія Берії.

На міжнародній арені німецький фашизм для Сталіна був інструментом для захоплення європейських країн і приєднання їх до Совєтської Росії в якості нових «совєтських республік». Німецький фашизм – це криголам революції, бо саме Гітлер робив те, що Сталіну робити було незручно.

Вже 1927 року Сталін оголосив, що друга імперіалістична війна неминуча, як неминучий вступ СРСР в цю війну. Починаючи з 1927 року Сталін таємно підтримує фашистів, що рвуться до влади в Німеччині. Коли в 1933 році німецькі фашисти прийшли до влади, Сталін почав штовхати їх до війни в Європі, щоб їхніми руками знищити західні демократії. В Європі Сталіну потрібні були кризи, війни, розруха, голод. Все це міг зробити Гітлер. На думку Сталіна, чим більше Гітлер буде творити злочинів, тим більше підстав у Сталіна ввести в Європу російську Красну Армію в якості визволительки, а не загарбниці. Троцький все це розумів ще до початку Другої світової війни і до приходу Гітлера до влади.

Штовхаючи німецьких фашистів на війну проти демократичної Європи, Сталін виніс їм смертний вирок. За п’ять років до приходу фашистів до влади у Німеччині Сталін вже планує їх знищення: «…розгромити фашизм, скинути капіталізм, встановити совєтську владу (читай – російську комуністичну владу), звільнити колонії від рабства (читай – змінити господаря колоній, перетворивши їх на російські колонії, керовані з Москви).

Сталін не збирався дотримуватися пакту про ненапад. Швидке падіння Франції і відмова Гітлера від висадки у Великобританії, сплутали карти Сталіна. «Звільнення» Європи було перенесено з літа 1942 року на літо 1941 року. Тому новий 1941-й рік зустрічався під гаслом: «Збільшимо кількість республік у складі СРСР»…

Совєтський Союз будував не тільки танки й літаки, а також і флот для завоювання Європи. В СРСР будувався за зразком з РККА такий же агресивний морський флот, призначений лише для агресивної війни, тобто для нападу. Сталін оголосивши СРСР нейтральною державою, скуповував кораблі у воюючих держав.

Наприклад, в 1940 році СРСР купив у фашистської Італії красу і гордість Чорноморського флоту крейсер «Ташкент». Муссоліні міг продати Сталіну і озброєння, але на той час в усьому світі не було нічого, що могло порівнятися зі 130-мм радянською корабельною гарматою. Тому установка озброєння виконувалась у Миколаєві.

Італія була не єдиною державою, що продавала Совєтській Росії бойові кораблі. У травні 1940 року в Ленінград був приведений з фашистської Німеччини недобудований крейсер «Лютцов» і поставлений до будівельних стінок Балтійського суднобудівного заводу. Крейсер являв собою величезну і складну технічну споруду, тому щоб скоротити час до введення його в експлуатацію Сталін прийняв рішення будувати його повністю по німецькому проекту і встановлювати на ньому німецьке озброєння.

Все це відбувалося у травні 1940 року, в період німецького бліцкригу у Західній Європі, коли британський флот блокував німецьке морське судноплавство. Гітлеру самому був потрібен потужний флот, бо всі німецькі морські порти були блоковані англійським флотом. Причина такого кроку Гітлера полягала в тому, що вже у 1940 році Німеччина опинилася перед серйозною нестачею стратегічної сировини. Сталін знав про критичний стан в німецькій економіці і міг не продавати Гітлеру стратегічну сировину.

В цьому випадку війна в Європі швидко б згасла. Але Сталін цього не хотів. Його метою було втягнення усіх європейських держав у війну для їх економічного виснаження. Сталін мав намір скористатися слабкістю європейських держав і встановити у виснаженій війною Європі російський більшовицький режим. Тому Сталін навіть пішов на постачання Гітлера стратегічною сировиною, і СРСР продавав стратегічну сировину Німеччині в необхідній кількості без будь-яких обмежень. В обмін Гітлер змушений був продавати Совєтській Росії технології і військову техніку, включаючи новітні літаки, гармати, морські кораблі, апаратуру зв’язку, управління вогнем, тощо.

Операція «Гроза». Перший стратегічний ешелон

Маршал СРСР А.Єгоров вважав, що в сучасній війні будуть брати участь десятки мільйонів солдат, яких необхідно мобілізувати. Він пропонував не чекати закінчення мобілізації, а починати вторгнення на територію противника в день оголошення мобілізації, день «М». Для цього необхідно в мирний час у Першому стратегічному ешелоні тримати «групи вторгнення». Їх завдання: з початком мобілізації негайно перейти кордон і тим самим зірвати мобілізацію противника і прикрити мобілізацію Красної Армії, даючи головним силам розгорнутися і вступити у війну в найбільш сприятливих умовах.

Маршал СРСР М.Тухачевський мав іншу точку зору. На його думку вторгнення необхідно здійснювати негайно, але не групами вторгнення, а цілими арміями вторгення. Армії вторгнення необхідно створювати ще в мирний час і тримати безпосередньо біля кордонів у складі Першого стратегічного ешелону РККА.

Тухачевський і Єгоров помилялись. Сталін їх розстріляв під час чергових чисток в армії, призначивши 1 лютого 1941 року на посаду начальника Генштабу РККА владного, жорстокого і незламного Г.Жукова, який був справжнім російським яструбом. Саме під керівництвом Г.Жукова Генеральний штаб Красної Армії зробив теоретичний висновок: «Виконання задач армій вторгення необхідно покласти на увесь Перший стратегічний ешелон». Таким чином, усі 16 армій першого ешелону, у складі яких налічувалось 170 дивізій, призначалися саме для вторгнення до Європи. Власне кажучи, це була стара тактика «людського моря», застосована ще Чінгізханом і запозичена пізніше Московією – васалом Золотої Орди, коли перевага над противником досягалась не тільки раптовістю нападу, а й чисельністю війська.

У першому стратегічному ешелоні Красної Армії налічувалось 191 танкових, моторизованих, кавалерійських і стрілецьких дивізій. 56 з них знаходились безпосередньо на західному кордоні з Німеччиною. Інші 114 дивізій першого стратегічного ешелону знаходились в глибині території західних прикордонних округів і могли швидко розгорнутися  біля самого кордону.

Перший стратегічний ешелон не тільки отримав задачу вторгнення до Європи, але й вже почав її виконувати. Під прикриттям Повідомлення ТАСС від 13 червня 1941 року, що СРСР не готується до війни з Німечичною, Перший стратегічний ешелон почав рухатися до кордонів Німеччини і Румунії, почалося крупно масштабне переміщення  російських військ до західного кордону з Німеччиною і Румунією. 12-15 червня 1941 року західним військовим округам був відданий наказ: усім дивізіям, розташованим в глибині, висунутися ближче до державного кордону. Окрім 114 дивізій РККА першого стратегічного ешелону ще 77 дивізій РККА другого стратегічного ешелону також почали рухатися до західного кордону.

13 червня 1941 року – це день, коли 77 радянських дивізій внутрішніх округів «під виглядом учбових зборів» почали переміщення до західного кордону. В цій ситуації Адольф Гітлер не став чекати, коли російські генерали створюють «статутну щільність військ – сім з половиною кілометрів на дивізію», і завдав удар першим…

Розгромивши Перший стратегічний ешелон і прорвавши його оборону, передові німецькі частини раптом зіткнулися з новими дивізіями, корпусами і арміями, про існування яких німецькі командири навіть і не підозрювали. Увесь план німецького «бліцкригу» будувався на розрахунку блискавичного розгрому частин Красної Армії, що знаходились безпосередньо біля кордону. Але виконавши цей план, німецький вермахт побачив перед собою нову стіну російських армій, що висувалися з-за Волги, Північного Кавказу, з Уралу, Сибіру, Забайкалля, з Далекого Сходу. Те, що німецькі війська зустріли сибірські, уральські, забайкальські армії наприкінці червня 1941 року, лише означало, що їх переміщення на захід почалося задовго до 22 червня 1941 року, тобто німецького вторгнення.

Самий факт переміщення військ приховати було неможливо, але найголовніше: масштаби, розміри переміщення і його призначення Сталін приховав від усієї країни, від німецької розвідки і навіть він майбутніх поколінь.

Операція «Гроза». Ресурси війни. Підготовка

У січні 1939 після реорганізації Наркомату оборонної промисловості було створено чотири нових наркомати: суднобудівельної промисловості, озброєнь, авіаційної промисловості і боєприпасів. На час створення Наркомату боєприпасів Радянському Союзу ніхто не загрожував. Японія мала потужну авіацію і флот, але відносно невелику сухопутну армію, яка вела мало перспективну війну в Китаї. Японія мала обмежені запаси стратегічної сировини. Російська радянська розвідка на той час доповідала в Москву, що Японія може наважитись на велику війну лише заради захоплення сировинних ресурсів, але японців в першу чергу цікавлять ті райони, де вже налагоджений видобуток сировини, яка буде необхідна Японії негайно. Іншими словами, Японія буде боротися за контроль над південними територіями, а не вторгнеться в Сибір, де ресурси невичерпні, але їх розвідка, видобуток і переробка вимагають багато років і величезних капіталовкладень.

Ще у 1936 році радянська військова розвідка зробила висновок про те, що напередодні захоплення південних азійських територій Японія змушена буде нейтралізувати Тихоокеанський флот США, який є єдиною перепоною японській експансії у південному напрямку. Таким чином, ще у 1936 році радянська розвідка і Генеральний штаб Красної Армії не вірили у можливість серйозної японської агресії в Сибіру і не боялись її.

На початку 1939 року радянський Генштаб, уряд і особисто Сталін також не боялися і німецької агресії. Спільного кордону на той час з Німеччиною Радянський Союз не мав, тому Німеччина не могла напасти. Створення Наркому боєприпасів у січні 1939 року не було відповіддю на німецьку підготовку до війни. ГРУ доповідало Сталіну, що на той час німецька промисловість працювала в режимі мирного часу. Начальник ГРУ Іван Проскуров у липні 1939 року доповідав Сталіну, що Німеччина не готова до великої війни: в разі, якщо Німеччина нападе лише на Польщу, запас авіаційних бомб Німеччини буде  витрачений на десятий день війни. Ніяких інших резервів Німеччина не має. Після закінчення Другої світової війни в Німеччині вийшла у світ книга «Підсумки другої світової війни», серед авторів якої були генерал-фельдмаршал К.Кесселірінг, генерал-полковник Г.Гудеріан, генерал-полковник Л.Рендуліч, генерал-лейтенант Е.Шнейдер, контр-адмірал Е.Годт та інші. У цій книзі наведені дані про те, що на той час вторгнення до Польщі у вересні 1939 року запас авіаційних бомб Німеччини закінчився на чотирнадцятий день війни. Радянська розвідка оцінила запас на чотири дні.

Ще до початку вторгнення в Польщу Головне командування сухопутних сил Німеччини вимагало від Гітлера створення запасу боєприпасів, яких би вистачило на чотири місяці війни, тобто для бліцкригу. Але таких запасів так і не було створено. Якщо чотиримісячний запас взяти за 100 відсотків, то запас пістолетних патронів німецького Вермахту напередодні Другої світової війни складав 30%, тобто на 36 днів, снарядів – 15%, мін для легких мінометів – 12%, мін для важких мінометів – 10%. Для важких польових гаубиць були створені запаси на два місяця війни, а снарядів для танків – лише на шість днів війни.

Не дивлячись на це, Гітлер не поспішав мобілізовувати промисловість Німеччини на потреби війни. Німецька армія розпочала війну, яка стала європейською, а потім і світовою, але німецька промисловість продовжувала працювати в режимі мирного часу.

Після закінчення Другої світової війни російські комуністи створили міф про те, що у 1939-му році війна була неминуча, і Сталіну нічого не залишалось робити, як підписати пакт «Молотова-Ріббентропа» про початок війни. Аналіз ситуації в німецькій промисловості, зокрема, в області виробництва боєприпасів, дозволяє стверджувати, що ситуація не була такою критичною, як це стверджувала комуністична пропаганда. Війни можна було уникнути. Якби російська Красна Армія у вересні 1939 року виступила на боці Польщі, то Сталіну це нічим не загрожувало (і він про це знав), а Гітлер міг зазнати жорсткої поразки лише з причини нестачі боєприпасів.

Але Сталін не скористався німецькою слабкістю на той час, і Гітлер продовжив війну у Європі, захоплюючи все нові країни і території. За зиму становище з боєприпасами в Німеччині покращилось, і у травні 1940 року Гітлер завдав нищівної поразки Франції. У цій військовій кампанії Гітлеру снарядів вистачило, але якби Сталін напав на Німеччину в 1940 році, то Німеччині відбиватися було нічим, оскільки німецька промисловість не була мобілізована для війни. Під час «Битви за Британію», коли воювала німецька авіація, німецька промисловість продовжувала працювати в режимі мирного часу. Навіть після німецького нападу на Радянський Союз, німецька промисловість все ще працювала в режимі мирного часу.

Влітку 1941 року Гітлера чекав несподіваний подарунок: біля самих кордонів він захопив величезні запаси палива і боєприпасів Красної Армії. Мільйони пар шкіряних чобіт, мільйони комплектів обмундирування, десятки тисяч тонн запасних частин для танків, сотні тисяч тонн рідкого палива для літаків, танків і машин, мільйони ящиків снарядів і патронів було кинуто поблизу німецьких кордонів, коли Вермахт наніс несподіваний удар. Без цих запасів німецький Вермахт не зміг би дійти до Москви.

Захоплення військових арсеналів Красної Армії було величезною вдачею для Гітлера, але він не поспішав переводити німецьку промисловість на військові рейки. Виробництво снарядів в Німеччині не відповідало потребам німецької армії. Згідно даних, наведених у книзі генерал-майора В.Мюллера-Віллебранда про німецьку армію часів Третього рейха, у жовтні 1941 року в запеклих боях проти російської Красної Армії німецький Вермахт витратив 561 000 75-мм снарядів, а німецька промисловість виробила за той же період лише 76 000 цих снарядів. У грудні 1941 року було витрачено 494 000 снарядів, а отримано від промисловості – 18 000. Це не могло тривати занадто довго. Німецьку армію рятувало лише те, що Красна Армія на той час знаходилася на голодному пайку, оскільки на західних кордонах втратила практично усі  запаси боєприпасів і палива для початку проведення операції «Гроза». Сталін швидкими темпами створював нову промисловість, евакуювавши більшість українських заводів до російського Уралу чи Сибіру. В цей же час німецькі генерали умовляли Гітлера почати мобілізацію німецької промисловості. Гітлер годував своїх генералів лише обіцянками. Гітлер вважав, що Сталін вичерпав усі свої резерви і ресурси.

29 грудня 1941 року міністр озброєнь і боєприпасів Німеччини Ф.Тодт заявив Гітлеру, що «війна у військовому і економічному плані програна». На той час Ф.Тодт ще не знав, що Сталін почне під Москвою величезний зимовий наступ. Але не знаючи усієї гостроти ситуації, в якій опинилася Німеччина, розпочавши військову агресію проти Совєтської Росії, ще до початку зими міністр Ф.Тодт вимагає від Гітлера пошуків шляхів припинення війни, яка нічого доброго Німеччині не обіцяє.

У грудні 1941 року Красна Армія наносить потужні удари під Москвою і німецький Вермахт змушений відступати. В тому ж грудні 1941 року Гітлер оголошує війну Сполученим Штатам Америки. Наступним логічним кроком Гітлера мало бути переведення німецької промисловості на режим військового часу. Але Гітлер очікує. І лише у січні 1942 року Гітлер приймає рішення про початок переведення німецької промисловості на потреби війни.

Вся різниця між Сталіним і Гітлером полягала в тому, що Гітлер почав мобілізацію німецької промисловості лише через два роки після того, як почав війну у Європі. Сталін діяв навпаки. Сталін намагався відтягнути момент вступу Радянського Союзу у війну, але мобілізацію промисловості і її переведення на режим військового часу він почав ще у січні 1939 року.

Операція «Гроза».  Третій стратегічний ешелон

Перший стратегічний ешелон Красної Армії – 16 кадрових армій вторгнення і декілька десятків корпусів і дивізій, яким, згідно плану операції «Гроза», була поставлена задача нанести одночасно декілька ударів.

Другий стратегічний ешелон Красної Армії – 7 сформованих влітку 1941 року армій вторгнення, укомплектованих резервістами, в томі числі зеками. Задача Другого стратегічного ешелону – розвинути успіх Першого стратегічного ешелону вторгнення.

Позаду Другого стратегічного ешелону йшло розгортання Третього стратегічного ешелону. Спочатку до його складу входили три армії вторгнення – 29-а, 30-а, 31-а. Усі ці три армії були чекістськими. Усі командири, починаючи від командувачів арміями, командирів дивізій, полків і батальйонів, і закінчуючи командирами рот, взводів і відділень, були чекістами з НКВД і НКГБ. 29-ю армією командував заступник Наркому внутрішніх справ генерал-лейтенант НКВД І.І.Маслєніков, 30-ю – колишній начальник прикордонних військ Українського округу генерал-майор НКВД В.А.Хоменко, 31-ю – колишній начальник Прибалтійського прикордонного округу генерал-майор НКВД К.І.Ракутін, потім колишній начальник Карело-Фінського прикордонного округу генерал-майор НКВД В.Н.Долматов. Три армії – цілий фронт. Загальне керівництво трьома арміями здійснював колишній начальник прикордонних військ Білоруського округу генерал-лейтенант НКВД І.А.Богданов.

Офіційно Третій стратегічний ешелон виник в останні дні червня 1941 року як реакція на німецьке вторгнення. Насправді три армії Третього ешелону були сформовані за планами мирного часу, до німецького вторгнення. З 13 по 20 червня 1941 року радянські прикордонні війська провели операцію по насильницькому виселенню людей з прикордонної смуги від Білого до Чорного моря. Німці виселяли населення в смузі шириною 20 кілометрів, російські прикордонники – 100 кілометрів. Німці переважно населення переміщали. Російські чекісти, (тобто енкаведисти), населення переміщували і знищували, особливо в Західній Україні.

На ділянках в десятки і сотні кілометрів радянський кордон влітку 1941 року був відкритий, тобто прикордонники пішли, передавши кордон в розпорядження Красної Армії. Тому в перші дні війни радянські прикордонники опинились в глибокому тилу: все необхідне для формування трьох чекістських армій було підготовлено зараннє, а особовий склад від генерала до рядових, цілі прикордонні застави, комендатури, загони і штаби прикордонних округів відійшли в тил до німецького вторгнення, тобто до 22 червня 1941 року. Ці армії виникли за лічені дні наприкінці червня 1941 року в умовах паніки і загального хаосу, але паніка їх не торкнулася, оскільки армії Третього ешелону були сформовані за планами мирного часу, задовго до німецького вторгнення.

Сталін уважно читав книгу Шапошникова «Мозок армії», знав її і часто цитував. Сталін пам’ятав попередження Шапошникова про те, що армію не можна тривалий час тримати поблизу кордону, вона чекає лише одного наказу: воювати. Сталін протегував Шапошникова. У травні 1940 року Сталін присвоїв йому звання Маршала Радянського Союзу. Офіційно Шапошников був заступником Наркому оборони, на практиці – головний військовий радник Сталіна. В середині червня 1941 року російські армії вторгнення були розгорнуті вздовж кордонів з Німеччиною і Румунією. Красну Армію від противника вже не розділяв навіть тонкий ланцюг прикордонників НКВД. Ні начальник Генштабу Жуков, ні Нарком оборони Тимошенко, ні його заступник Шапошникова, ні Нарком внутрішніх справ Берія не мали такої влади, щоб наказати прикордонникам залишити кордон і відійти вглиб країни. Л.Берія не мав такої влади, щоб щоби наказати армійським дивізіям змінити його людей на кордоні. Наказати Наркому внутрішніх справ відвести прикордонників від кордону, і наказати Наркому оборони підвести армійські дивізії до кордонів могла лише одна людина - голова Раднаркому СРСР товариш Сталін.

Сталін віддав наказ чекістам відійти в тил, а частинам Красної Армії вийти на кордони. Сталін знав, що після цього треба буде спустити Красну Армію з прив’язі, бо інакше вона сама зірветься. Але за два тижні до початку операції «Гроза» сталося те, чого ніхто в Кремлі не чекав. Німецька армія першою нанесла раптовий удар по крокодилу, який вже приготувався напасти на свою жертву…

Перед кожним «визволенням» в 1939-1940 роках радянські прикордонники ділились на дві нерівні групи: одні залишались на кордоні і використовувались в першому ешелоні нападу в якості елітних диверсійних загонів і груп, а інші відходили в тил і вводилися в бій на останньому етапі «визвольного походу», підтримували успішне просування армійських підрозділів і приймали під охорону новий кордон. Саме так і були розділені радянські прикордонні війська в середині червня 1941 року, коли тимчасово відійшли від кордону вглиб 

З матеріалів книг Виктора Суворова «День М» і Игоря Бунича «Операция Гроза»

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Життєвий сценарій в дії, або Що потрібно говорити сину, щоб він став Чоловіком
Що таке "життєвий сценарій" та який його основний механізм формування? Чи не применшуємо ми, батьки, нашу роль у майбутній батьківській позиції наших дітей, особливо, коли йдеться про виховання сина? І що потрібно "посилати" сину, щоб він виріс добрим чоловіком та гарним батьком?
Читати більше