За лаштунками операції "Гроза". Частина 2

Пакт Молотова-Ріббентропа - етап підготовки до операції «Гроза»

Багато років російська комуністична пропаганда формувала міф про те, що Сталін вірив Гітлеру. Статистика свідчила про інше. Усе було навпаки. Гітлер повірив Сталіну і підписав пакт Молотова-Ріббентропа, що створив для Німеччини явно програшну ситуацію війни проти усієї Європи і проти всього світу.

23 серпня 1939 року у Кремлі був підписаний пакт Молотова-Ріббентропа. Цю подію зафіксувала безпристрасна кінокамера. Учасники цієї захоплюючої політичної інтриги не могли припустити, що кінокамера зафіксує значно більше, ніж бажалось організаторам цієї справи. Камера зафіксувала Молотова і Ріббентропа, які підписують договір, а за їхніми спинами немов два змовники про щось шепотілись Сталін – ідейний натхненник операції «Гроза», і її розробник – майбутній Маршал СРСР Шапошников.

Їм було про що шепотітись: СРСР вже пройшов таємний перед мобілізаційний період і вступив у період таємної мобілізації, яка сама по собі вже є війною (саме про це свого часу доводив Сталіну Шапошников). Сталін і Шапошников створили таку ситуацію, коли, за словами самого Шапошникова, «повернення до мирного часу бути не може». В Радянському Союзі вже почалося формування стрілецьких дивізій з номерами, що перевищують число сто. В Радянському Союзі вже готуються десятки тисяч пілотів на літак «Иванов». Розробка літака завершена і він вже готовий до масового виробництва. В Радянському Союзі вже сформовані десятки нових військових училищ, в тому числі і авіаційних, для випуску офіцерів сотнями тисяч. В Радянському Союзі вже почалося будівництво такої кількості порохових і снарядних заводів, що робить війну неминучою вже найближчі роки.  Сталін і Шапошников шепотілися за спиною Ріббентропа знаючи про те, що Совєтська Росія в іпостасі Радянського Союзу вже знаходяться у стані війни з фашистською Німеччиною, хоча гармати ще не стріляють…

19 серпня 1939 року Сталін почав таємну мобілізацію, після чого Друга світова війна стала цілком неминуча. Таємна мобілізація мала завершитись нападом на Німеччину і Румунію 6 липня 1941 року. Одночасно в Радянському Союзі мав бути оголошений День «М» - день, коли мобілізація ставала відкритою і загальною. Таємна мобілізація була спрямована на підготовку агресії, для оборони країни нічого не робилось. Таємна мобілізація була настільки величезною, що приховати її не вдалося. Гітлер не звернув уваги на події, що відбувалися в самій радянській імперії. Ще раніше Сталін почав мобілізацію промисловості, транспорту, державного апарату, людських ресурсів. Гітлер подібних заходів у Німеччині не проводив.

Гітлер занадто довго вірив Сталіну. Маючи Сталіна у себе в тилу, Гітлер безтурботно воював проти Франції і Великобританії, кинувши проти них усі танки, усю бойову авіацію, кращих генералів і переважну частину артилерії. Влітку 1940 року на східних кордонах фашистської Німеччини з Совєтською Росією залишались лише 10 дивізій без жодного танка і без авіаційного прикриття. Гітлер не усвідомлював смертельний ризик такої ситуації.

В цей час Сталін готувався до нападу.

Гітлер прозрів лише після захоплення Красною Армією Бесарабії, але занадто було вже занадто пізно.

Гітлер припустився непоправної помилки, але припустився він її не 21 червня 1941 року, а 19 серпня 1939 року. Давши згоду на підписання пакту Молотова-Ріббентропа, Гітлер постав перед неминучою війною проти Заходу, маючи у себе в тилу «нейтрального» Сталіна, «нейтральну» Совєтську Росію. Саме з цього моменту Гітлер мав війну на два фронти. Рішення почати план «Барбароса» на сході, не очікуючи перемоги на Заході, - це була не рокова помилка, а тільки спроба Гітлера виправити зроблену раніше помилку. Але було вже занадто пізно. Багато хто з німецьких генералів і фельдмаршалів не зрозуміли і не схвалили цього самовбивчого рішення. Але у Гітлера вибору вже не було.

Раптовий удар Гітлера вже не міг врятувати Німеччину. У Сталіна не просто було більше танків, гармат і літаків, більше солдат і офіцерів, Сталін вже декількома роками раніше перевів промисловість СРСР на режим військового часу, яка могла виробляти озброєння в будь-якій кількості.

Сталін був кримінальним злочинцем. На початку ХХ століття під керівництвом Сталіна, за його безпосередньою участю було здійснено пограбування Тифліського банку – злочин, що здивував на той час всю Європу. Підготовку до нападу на Німеччину Сталін готував так же ретельно, як і пограбування Тифліського банку. Але завершити таємну мобілізацію Сталін не встиг. Гітлер завдав удару в той момент, коли Красна Армія і вся радянська імперія знаходились в найнезручнішому для відбиття нападу становищі, бо самі готувалися до нападу.  Сталося те, що могло відбутися на площі перед банком, якби один з охоронців зрозумів, що відбувається, і вистрелив першим…

[adSlot9]

В останній момент напередодні нападу Красна Армія була такою ж вразливою, як бувають вразливими злочинці на відкритій площі, коли їх план розкритий охороною, і охорона почала стріляти. У Сталіна все було розраховано від першого до останнього кроку, до кожної секунди, а Гітлер, який раптово прокинувся, одним пострілом усе зіпсував… Не просто зіпсував, а зруйнував найграндіознішу крупно масштабну військову операцію ХХ століття під назвою «Гроза», що готувалася в умовах величезної таємниці від власного народу багато років.

Гітлер ударив першим, і тому сталінська підготовка війни стала для Сталіна катастрофою. В результаті війни Совєтській Росії дісталась не вся Європа, як планувалось у Генштабі Красної Армії, а лише Польща, Східна Німеччина, Угорщина, Югославія, Румунія, Болгарія, Чехословаччина. Гітлеру залишався лише один шанс – рятувати себе попереджувальним ударом. Гітлер випередив Сталіна на два тижні. Тому День «М» не настав…

Операція «Гроза».  Інструменти  агресії

Основу російської військової стратегії в 30-ті роки ХХ століття складала теорія «глибокої операції» - теорія завдання раптових дуже глибоких ударів у най вразливішому місці противника. Складовою частиною цієї теорії була «ударна армія» - інструмент, яким завдавалися такі удари. Ударні армії створювалися для рішення тільки наступальних задач. До їх складу входила велика кількість артилерії, піхоти і обов’язково – танковий кулак з одного чи двох механізованих корпусів по 500 танків кожен для нанесення потужного удару на велику глибину.

Німецька теорія «бліцкригу», тобто швидкої війни, і російська «глибока операція» були схожі не тільки по духу, а й в деталях. Для здійснення «бліцкригу» також створювалися танкові групи. Для вторгнення у Францію фашистська Німеччина створила три такі групи, для вторгнення в СРСР – чотири. Кожна з цих танкових груп мала від 600 до 1000 танків, інколи і більше, а також велику кількість піхоти і артилерії, щоб проламати прохід для танків.

Різниця між російською і німецькою доктринами війни полягала лише в тому, що в Німеччині все називалося своїми словами, нічого не приховуючи від непосвячених красивими чи зручними словами. При цьому танкові групи мали свою нумерацію, а польові армії – свою. У Совєтській Росії ударні армії існували спочатку в теорії, а через деякий час були створені практично. У 20-ті роки ХХ століття військові теоретики Красної Армії використовували термін «армія вторгнення», який звучав досить агресивно і був повною протилежністю декларованій комуністичною Росією мирній зовнішній політиці. Вже в 30-ті роки, коли Сталін почав підготовку до захоплення Європи, цей агресивний термін був замінений на більш нейтральний – «ударна армія». Змія змінила шкіру, зберігши свою суть…

Першою армією вторгнення в Красній Армії стала 7-ма ударна армія, сформована у грудні 1939 року напередодні російської агресії проти Фінляндії. Цією ударною армією командував сталінський фаворит, один з російський яструбів, командувач Ленінградським військовим округом генерал К.Мерецков. До складу 7-ї армії входив танковий корпус (660 танків), три танкові бригади (по 330 танків у кожній), чотири стрілецькі корпуси (по 3 стрілецькі дивізії в кожному), окрема бригада, 11 окремих артилерійських полків, декілька окремих танкових батальйонів і артилерійських дивізіонів, авіація армії.

Ознака, за якою можна відрізнити звичайну армію від ударної – це механізований корпус, який по штату налічував 1031 танк.

Станом на 21 червня 1941 року усі радянські армії на німецькому і румунському кордонах, а також одна армія на фінському кордоні цілком підпадали під стандарти ударних армій. Напередодні війни фашистська Німеччина сформувала механізми агресії у вигляді танкових груп, а Совєтська Росія – ударних армій. Різниця між цими агресивними утвореннями полягала лише у назвах, кількості і часу приведення в дію кожного механізму агресії. Якщо Гітлер створив чотири танкові групи, то Сталін – шістнадцять ударних армій. Гітлер віддав наказ почати війну 22 червня 1941 року, а Сталін планував початок вторгнення в Європу на 6 липня 1941 року.

Слід відзначити, що не всі ударні армії були повністю укомплектовані танками. Раптове німецьке вторгнення застигло російську Красну Армію в процесі створення величезної кількості ударних армій. Гітлер зірвав процес створення механізму агресії, маючи достатньо розсудливості для того, щоб не чекати, коли ці механізми будуть доведені до повної бойової готовності і обрушаться всією своєю масою не лише на Німеччину, а на всю Європу.

Під час допиту вищих військових лідерів фашистської Німеччини групою російських військових слідчих, що відбулося 17 червня 1945 року, генерал-фельдмаршал В.Кейтель заявив:

«Я стверджую, що усі підготовчі заходи, що проводилися нами до весни 1941 року, носили характер оборонних приготувань на випадок можливого нападу Красної Армії. Таким чином, всю війну на Сході, до певної міри можна назвати превентивною… Ми вирішили… попередити напад Совєтської Росії  і раптовим ударом розгромити її збройні сили.

На весну 1941 року у мене склалась певна думка, що величезна концентрація російських військ і їх подальший напад на Німеччину може поставити нас в стратегічному і економічному відношенні у виключно критичне становище… В перші ж тижні напад з боку Росії поставив би Німеччину у вкрай невигідні умови. Наш напад став безпосереднім наслідком цієї загрози…».

Генерал-полковник А.Йодль – головний конструктор німецьких військових планів – повторив ту ж саму точку зору генерал-фельдмаршала В.Кейтеля. Російські слідчі досить активно намагалися збити Кейтеля і Йодля з цієї позиції, що відвести від Росії тінь палія війни. Але німецькі генерали не змінили своєї позиції. «Міжнародний трибунал» у Нюрнбергзі, що проводився за російським сценарієм, виніс смертний вирок німецьким генералам разом з головними винуватцями війни. Одним з головних звинувачень, висунутих проти них, було «розв’язування неспровокованої агресивної війни проти Радянського Союзу». Парадокс історії полягав в тому, що головні винуватці війни судили переможених у війні…

Через 20 років після закінчення Другої світової війни адмірал флоту СРСР М.Кузнєцов, який у 1941 році був наркомом ВМФ СРСР, членом ЦК, членом ставки Головного командування, напише: «Й.Сталін здійснював підготовку до війни – підготовку широку і всебічну, виходячи з намічених ним, Сталіним, … термінів. Гітлер порушив ці розрахунки».  Російський адмірал цілком відкрито і зрозуміло сказав, що Сталін готувався до війни з Німеччиною не у відповідь на німецьку агресію, а в момент, який обрав сам. Цей момент був названий «день М». Іншими словами, Сталін збирався раптово напасти першим, тобто здійснити військову агресію проти Німеччини, але Гітлер завдав превентивного (упереджувального) удару, і тим самим порушив усі плани Сталіна, чим фактично зруйнував план проведення операції «Гроза»…

На 21 червня 1939 року Красна Армія налічувала на західному кордоні 94 стрілецькі і гірськострілецькі дивізії. Рівно через 2 роки, 21 червня 1941 року, на західному кордоні з Німеччиною і Румунією було зосереджено 198 стрілецьких і гірськострілецьких дивізій. Окрім того в СРСР була проведена підготовча робота і віддані накази з формування ще більш ніж 60 стрілецьких дивізій, які мали з’явитися після нанесення раптових ударів і оголошення Дня «М».

За два роки кількість мотострілецьких і моторизованих дивізій зросла з 1 до 31. Кількість танкових дивізій збільшилась з 0 до 61. Ще декілька десятків танкових дивізій знаходились в стадії формування, яке мало завершиться після оголошення Дня «М». Кількість авіаційних дивізій збільшилось за два роки з 0 до 79, стрілецьких корпусів з 25 до 62, артилерійських полків (не рахуючи зенітних) з 144 до 900. Кількість механізованих (танкових) корпусів збільшилось з 4 до 29, повітрянодесантних бригад з 6 до 16, повітрянодесантних корпусів з 0 до 5 і ще 5 планувалось розгорнути в «День М». Кількість армій у європейській частині СРСР збільшилась за два роки з 0 до 26. Усі ці армії були ударними арміями, призначеними лише для агресії, а не оборони.

Операція «Гроза». Напередодні «визвольного» походу на Європу

13 червня 1941 року є однією з найважливіших дат в історії російської імперії радянської доби. За своїм значенням ця дата є набагато важливішою за дату 22 червня 1941 року – початку німецького вторгнення на радянську територію.

Російська більшовицька імперія за часів Сталіна була централізована, як ніяка інша. Механізм державного управління, особливо після так званої Великої чистки, працював так, що будь-який наказ негайно передавався від найвищого рівня до безпосередніх виконавців і одразу ж неухильно виконувався. Значні операції, наприклад, арешт і знищення прибічників Єжова (який одночасно керував НКВД і ГРУ) і фактична зміна всього керівництва в апараті таємної поліції були проведені настільки швидко і ефективно, що сигнал про її початок не тільки не був розшифрований ніким зі сторонніх, але невідомо, коли і яким чином Сталін передав сигнал на проведення цієї величезної за масштабами операції.

Цього ж дня, 13 червня 1941 року, московське радіо передало незвичне Повідомлення ТАРС (ТАСС), в якому стверджувалося, що «Німеччина також неухильно  виконує умови радянсько-німецького пакту про ненапад, як і Совєтський Союз…» і що «ці чутки (тобто чутки про напад Німеччини на СРСР – В.З.) є недолугою пропагандою ворожих СРСР і Німеччині сил, зацікавлених у подальшому розширенні і розв’язанні війни…». У повідомленні ТАРС усі впізнали характерний стиль Сталіна…

13 червня 1941 року в СРСР почалося наймасштабніше в історії людства переміщення військ. Це переміщення радянських військ почалося у лютому 1941 року і в наступні місяці досягло величезних масштабів, набувши свого піку у червні 1941 року. Повну концентрацію радянських військ на німецькому кордоні планувалось закінчити 10 липня 1941 року.

Усі бачили перекидання радянських військ, але кожен бачив лише його частину. Мало хто уявляв його справжні масштаби і розміри. Німецька військова розвідка вважала, що відбувається величезне нарощування російської військової потуги на її кордонах, але навіть вона бачила лише Перший стратегічний ешелон, не здогадуючись про існування Другого і Третього стратегічних ешелонів. Тому практично усі без винятку радянські генерали і маршали цілком відкрито розповідають про перекидання радянських військ. Незнання загальної обстановки і справжніх масштабів концентрації радянських військ цілком не випадкове. Сталін вжив драконівські заходи щодо маскування переміщення військ. Сталінське Повідомлення ТАРС було одним з цих заходів маскування.

Сам факт перекидання військ приховати було неможливо, але найголовніше: масштаби, кількість військ і їх призначення Сталін приховав від усієї країни, від німецької розвідки і навіть від майбутніх поколінь.

Радянські генерали оголошували своїм військам, що вони їдуть на військові навчання, хоча вищий командний склад розумів, що вони їдуть не на навчання, а на війну з Німеччиною. Тобто, проводилася цілеспрямована дезинформація власних військ з метою приховати початок агресії. В свою чергу німецьке командування робило те ж саме: у військах поширювалися чутки про висадку німецьких військ у Великої Британії, багато хто знав навіть про назву цієї оперції – «Морський лев», у військах з’явилися перекладачі англійської мови…

Варто зауважити, що дезинформація власних військ завжди проводиться лише перед початком наступальної операції, для того, щоб приховати від противника свої наміри, час і напрямок головного удару. В оборонній війні чи напередодні цієї війни дезинформація не потрібна, оскільки солдатам і офіцерам ставиться лише одна задача: ні кроку назад!

13 червня 1941 року нарком іноземних справ СРСР В.Молотов викликав до себе німецького посла і передав йому текст Повідомлення ТАРС, в якому повідомлялось, що Німеччина не хоче напасти на СРСР, в свою чергу СРСР не хоче напасти на Німеччину, але «ворожі СРСР і Німеччині сили, які зацікавлені у розв’язуванні і розширенні війни», намагаються їх посварити, розповсюджуючи провокаційні чутки про близькість війни. У Повідомленні «ці ворожі сили» названі поіменно: «Британський посол у Москві пан Кріпс», «Британська столиця Лондон», «англійська преса».

Цього ж дня відбулася зустріч між радянським послом І.М.Майським і міністром іноземних справ Великої Британії А.Іденом. Під час зустрічі Майський не передавав Повідомлення ТАРС британському уряду і не висував ніяких вимог.  Робоча зустріч відбулася у дружній атмосфері. На зустрічі обговорювалося одне питання: заходи, які зробить Велика Британія для допомоги Красній Армії, «якщо в найближчому майбутньому почнеться війна між СРСР і Німеччиною». Серед конкретних заходів розглядалися: прямі бойові дії британської авіації в інтересах Красної Армії, військові поставки з боку Британії, координація дій військового командування двох країн. Таким чином, 13 червня 1941 року радянська дипломатія заклала фундамент того, що згодом буде названо терміном «антигітлерівська коаліція». З боку Великої Британії нічого поганого в цьому немає, оскільки країна вже воює з фашистською Німеччиною. Але Совєтська Росія в іпостасі СРСР веде брудну політичну гру. З Німеччиною укладений пакт про ненапад і негайно після цього – договір про дружбу. Сталін не поспішає анулювати договори з Німеччиною. Він запевняє Гітлера у вірній дружбі і викриває в Повідомленні ТАРС тих, «хто хоче розширення війни». Одночасно у Лондоні радянська дипломатія веде переговори за спиною Німеччини про військовий союз з Великобританією - її противником, про конкретні військові заходи проти Німеччини ще до нападу Німеччини на СРСР!

І.М.Майський був призначений послом СРСР у Великої Британії в 1932 році. Напередодні від’їзду з Москви до Лондона тодішній нарком іноземних справ Литвинов попередив Майського, що він буде виконувати інструкції не Литвинова, а «більш  високих інстанцій». «Більш високими інстанціями» на той час були лише глава радянського уряду В.Молотов і секретар ВКП(б) Й.Сталін. В 1941 році Литвинова вже було звільнено з посади наркома іноземних справ, залишились лише «більш високі інстанції» - Молотов і Сталін. Щодо подальшої долі Майського, то він пережив сталінські чистки і пробув на своїй посаді досить довго, зберігши при цьому власне життя у лише тому, що не порушував інструкцій «вищих інстанцій».

Повернувшись до Москви після 11 років роботи в Лондоні, Майський супроводжував Сталіна під час зустрічі з Черчиллем і Рузвельтом на Ялтинській конференції в 1945 році, вимагаючи від Великої Британії і США посилення допомоги. Пізніше написав книгу: «Хто допомагав Гітлеру». У цій книзі колишній радянський посол стверджував, що Другу світову війну Гітлер самостійно почати не зміг, якби Велика Британія і Франція не допомогли йому. Ось так. Не більше і не менше. Майський, як і багато його попередників на різних посадах і в різні часи, які писали «художні твори» чи власні «мемуари», був типовим трубадуром російської імперії, відбілюючи імперське історичне призначення Росії. При цьому радянський посол переклав вину за численні жертви і страждання під час Другої світової війни на плечі країни, яка пропонувала військову і економічну допомогу Сталіну ще 13 червня 1941 року, тобто до початку німецького вторгнення на територію СРСР. Цією країною була Велика Британія.

Крах  операції «Гроза».  22 червня 1941 року

13 червня 1941 року і впродовж декількох наступних днів у Радянському Союзі були запроваджені в дію усі механізми війни. В першій половині червня 1941 року в СРСР була створена найпотужніша на той час армія світу, але вона створювалася не безпосередньо на радянсько-німецькому кордоні, а в глибокому тилу і була розгорнена в декілька стратегічних ешелонів. Процес розгортання радянських фронтів зайшов так далеко, що вже не десятки, а тисячі виконавців вже були посвячені в державні секрети надзвичайної ваги. В середині червня 1941 року СРСР пройшов той критичний рубіж, за яким війна ставала неминучою. Якби Гітлер вирішив почати план «Барбароси» на декілька тижнів пізніше, російська Красна Армія була б у Берліні не в 1945 році, а набагато раніше…

Дослідження Академії наук СРСР показали, що радянський (по суті – російський) Чорноморський флот напередодні війни мав бойове завдання проти ворожих кораблів і транспортів в районі Боспорської протоки і на підходах до баз противника, а також підтримку радянських сухопутних військ під час їх просування вздовж узбережжя Чорного моря. Не тільки Чорноморський, але й Балтійський та Північний флоти мали «оборонні» задачі, але їх виконання планувалося виключно наступальними методами. Під словом «оборона» була прихована військова агресія проти Європи. Так мовилось і на секретних військових нарадах і відкрито у московських газетах. Так, у московській газеті «Правда», що була на той час офіційним рупором керуючої комуністичної партії, 14 серпня 1939 року було написано: «Вести оборонну війну – це зовсім не стояти на кордонах нашої країни. Кращий вид оборони – стрімкий наступ до повного знищення ворога на його території».

Російські радянські дослідники зробили усе можливе, щоб знищити документи, що стосувалися довоєнних планів військової агресії Совєтської Росії проти Європи, тобто плану операції «Гроза». Ці плани мали усі військові штаби радянських фронтів, флотів і десятків армій, більше сотні корпусів, усі бойові кораблі, сотні дивізій, тисячі полків і батальйонів. Але незважаючи на вжиті заходи секретності, що мали знищити документальні факти російської агресії, дещо залишилось, що свідчило про існування плану операції «Гроза» - крупно масштабної військової операції завоювання Європи, розробленої в Генеральному штабі РККА за прямої вказівки секретаря ВКП(б) Сталіна.

Займаючи посаду Генерального секретаря ВКП(б), Сталін міг дати будь-який наказ , і цей наказ негайно і точно виконувався. Але будь-який наказ Сталіна був неофіційним, в цьому і полягала сталінська невразливість і безгрішність. Напередодні проведення операції «Гроза» це становище більше не задовольняло Сталіна. Він мав на меті віддати головний наказ свого життя, але так, щоб офіційно це був сталінський наказ.

Кожен командир Красної Армії у своєму сейфі мав «особливий секретний оперативний пакет» - так званий «Красний пакет Литер М». Розкривати цей секретний пакет можна було лише за наказом Голови Раднаркому СРСР, яким з 6 травня 1941 року став Й.Сталін або Наркому оборони СРСР Маршала Радянського Союзу С.К.Тимошенка. Самовільне розкриття «Красного пакету» каралося розстрілом.

Пакети лежали у сейфах кожного радянського командира, але 22 червня 1941 року Сталін не віддав наказ розкрити цей «Красний пакет». Деякі командири на свій страх і ризик розкрили секретні «Красні пакети» і нічого там необхідного для оборони не знайшли. Вище радянське керівництво знало про це, тому в перші хвилини і часи німецького вторгнення в Генштабі Красної Армії поспіхом складалися нові директиви військам. Усі плани, «розписані в деталях і похвилинно», усі секретні пакети, призначені для наступальної операції «Гроза», в умовах оборонної війни були більше не потрібні.

Дії радянських флотів в перші хвилини, години і дні війни свідчать про те, що це були наступальні плани, в яких не було жодного слова про оборону. 22 червня 1941 року радянські підводні човни Чорноморського флоту негайно вийшли у відкрите море і попрямували до берегів Румунії, Болгарії і Туреччини. Того ж дня  підводні човни Балтійського флоту вийшли до берегів Німеччини маючи бойове завдання «топити усі кораблі і човни противника за правом необмеженої підводної війни». Про це свідчить наказ командувача Балтійського флоту від 22 червня 1941 року. Наказ не робив винятку навіть для госпітальних човнів під прапором Червоного Хреста!

Починаючи з 22 червня 1941 року авіація Чорноморського флоту почала активні бойові дії для забезпечення безперешкодного проходу Дунайської військової флотилії вгору за течією річки. Вже 25-26 червня надводні бойові кораблі Чорноморського флоту з’явились в районі румунського порту Констанца і здійснили інтенсивний артилерійський обстріл з наміром висадки морського десанту. Одночасно Дунайська військова флотилія  почала десантні оперції у гирлі Дунаю.

22 червня 1941 року гарнізон радянської військово-морської бази Ханко, розташованій на фінській території, почав десантні операції по захопленню фінських островів. 25 червня, не дивлячись на величезні втрати радянської авіації у перші хвилини і години війни, майже півтисячі літаків Балтійського і Північного флотів нанесли раптовий удар по аеродромах Фінляндії. Не дивлячись на величезні втрати радянська авіація поводилася зухвало і агресивно.

Вранці 22 червня 1941 року о 6.44 годині радянська авіація  отримала наказ діяти згідно планів операції «Гроза». Декілька днів вона намагалась це робити. Так, наприклад, 1-й авіаційний корпус завдав масованого удару по військових об’єктах Кенігсбергу. 26 червня 1941 року 4-й авіаційний корпус почав бомбардування нафтових районів навколо Плоешті в Румунії. За декілька днів бомбардувань видобуток нафти в Румунії впав майже вдвічі. Навіть за умови, коли вся радянська авіація була знищена на своїх аеродромах, у неї знайшлось достатньо ресурсів нанести величезних збитків нафтовим промислам Румунії, що були головним джерелом енергоносіїв для фашистської Німеччини. В будь-якій іншій ситуації  радянська авіація була б ще більш небезпечною і могла своїми повітряними ударами по нафтових промислах Румунії повністю паралізувати всю німецьку військову, індустріальну і транспортну потугу. Гітлер занадто добре зрозумів російську загрозу зі сходу, коли СРСР без будь-яких консультацій з Німеччиною захопив частину Румунської території – Бессарабію, і вважав вторгнення в СРСР єдиним для себе захистом. Але це його не врятувало…

Реакція російської Красної Армії на вторгнення німецького вермахту була реакцією «крокодила, якому завдали раптовий потужний удар в той самий момент, коли він обережно підкрадався до своєї жертви, щоб раптово атакувати 6 липня 1941 року. Але сталося так, що в момент, коли крокодил обережно підкрадався до своєї жертви, він сам отримав несподіваний жорстокий удар. Та навіть це не зупинило його, і він почав атакувати. Стікаючи кров’ю, російський крокодил зробив спробу атакувати нападника. Він не вмів нічого іншого, як тільки нападати…»

22 червня 1941 року 41-а стрілецька дивізія 6-го стрілецького корпусу Красної Армії, не чекаючи наказу з Москви, почала діяти за довоєнними планами. Згідно цим планам дивізія перейшла державний кордон в районі Равва-Руська.

Вранці 22 червня 1941 року командувач Північно-Західним фронтом генерал-полковник Ф.Кузнецов, не чекаючи наказу зверху, віддає наказ своїм військам нанести удар в напрямку німецького міста Тільзіт, що у Східній Прусії. Для штабу Північно-Західним фронтом, для командуючих армій та їх штабів таке рішення не було новиною, бо варіант удару на Тильзіт за декілька днів до німецького вторгнення розігрувався на штабних навчаннях і був добре знайомий командирам з’єднань та їх штабам.

Дії командувача Північно-Західним фронтом не були імпровізацією. Просто генерал-полковник Ф.Кузнецов увів в дію передвоєнний план операції «Гроза». Увечері 22 червня 1941 року вище військове командування, ще не знаючи про дії генерала Кузнецова, наказало йому виконувати саме те, що він вже почав робити: нанести удар на Тильзіт у Східній Прусії.

Сусідньому Західному фронту вище командування РККА поставило задачу нанести надпотужний удар в напрямку польського міста Сувалки. Командувач Західним фронтом генерал армії Д.Павлов задовго до московської директиви, вранці 22 червня 1941 року, вже віддав наказ наступати радянським військам на польське місто Сувалки. При цьому генерал ще не знав, що впродовж перших годин війни Західний фронт втратив більш ніж 700 літаків і в небі панує німецька авіація. Західний фронт, його командувач і штаб, командувачі арміями та їх начальники штабів задовго до війни знали, що їх найближча задача – оточення німецького угрупування в районі польського міста Сувалки. Удар російської Красної Армії в напрямку Сувалки готувався задовго до вторгнення німецького вермахту 22 червня 1941 року. Бойова задача була поставлена усім радянським командирам. Тактичні задачі для вищих штабів були чітко визначені і сформульовані, віддруковані і вкладені в секретні пакети, що зберігалися у сейфах кожного штабу, до батальйону включно.

Наприклад, задача розвідувального батальйону 27-ї стрілецької дивізії, зосередженої біля кордону в районі міста Августів – забезпечити стрімкий наступ всієї 27-ї дивізії з району Августів на Сувалки. Напередодні війни в районі Августова була зосереджена величезна кількість радянських військ. Це було саме те місце, де радянські прикордонники зняли колючий дріт вздовж всього радянсько-німецького кордону. В цьому місці командувач 3-ї армії генерал-лейтенант В.Кузнецов і представник Головного командування генерал-лейтенант інженерних військ Д.Карбишев годинами оглядали в біноклі німецьку територію. Це було те саме місце, де генерал Карбишев готував штурмові групи для блокування і нейтралізації німецьких залізобетонних оборонних укріплень. На радянській території не було і не планувалося будівництво будь-яких оборонних споруд.  

Задовго до війни в районі Августова були зосереджені величезні маси радянських військ. Тут, на радянській території, біля самого кордону і паралельно йому розташований Августівський канал. Якби Красна Армія готувала оборону, то війська були б розташовані позаду каналу, використовуючи його в якості протитанкового рва. Але радянськы выйська переправилися через канал на його західний берег і розташувалися на вузькій смузі місцевості між кордоном і каналом. На світанку 22 червня 1941 року тисячі радянських солдат загинули тут під раптовим смертоносним вогнем німецької артилерії. Просто військам нікуди було відходити, оскільки позаду був Августівський канал.

Німецькі війська по той бік кордону також були зосереджені величезною масою поблизу кордону і німецькі прикордонники також зняли колючий дріт влітку 1941 року. Обидві армії готувались вдарити раптово…

На початку червня 1941 року радянський уряд на пропозицію Генерального штабу РККА затвердило план переміщення 100 тисяч тонн палива з внутрішніх районів СРСР до західного кордону. Напередодні німецького вторгнення на залізничних вузлах і перегонах України, Білорусії, Латвії і Литви, що межували безпосередньо з Німеччиною, простоювало близько 8500 цистерн з паливом. Величезна кількість цистерн йшла до західних кордонів разом з військами, технікою, озброєнням, боєприпасами.

Таке величезне скупчення вагонів майже повністю паралізувало роботу багатьох залізничних вузлів. На більшості станцій залишалася лише одна вільна колія для пропуску поїздів з військами і технікою.

Найпотужніша 10-та армія Західного фронту мала достатні запаси палива на складах і в залізничних цистернах і 22 червня 1941 року, впродовж декількох перших годин війни, все це втратила. Така ж доля чекала на значну частину військової техніки, палива, озброєння і боєприпасів усіх ударних армій Першого стратегічного ешелону.

Дивізії на колесах були чудовою ціллю для німецької авіації. Вся Красна Армія, мобілізація якої почалася задовго до початку німецької операції «Барбароса», 22 червня 1941 року була однією чудовою мішенню і німецький вермахт скористався з цієї можливості повністю, перемоловши усі ударні армії Першого стратегічного ешелону в перші тижні війни.

До 30 червня 1941 року генерал армії Г.Жуков наполягав на наступі і вимагав від командувачів фронтами тільки наступати. Лише у липні 1941 року Жуков і вище військове керівництво прийшли до висновку, що російський крокодил, у якого майже смертельна рана, наступати не в змозі…

Крах  операції «Гроза».  Підсумки

Війна почалася не так, як задумав і спланував Сталін, тому усе закінчилось не так: Совєтській Росії дісталась лише половина Європи, більш того, після її окупації Сталін не зміг депортувати з захоплених країн Східної та Центральної Європи корінне населення, як це він вже спланував напередодні вторгнення. Ситуація корінним чином змінилася не на користь російського комуністичного режиму. Навіть у своїй внутрішній колонії – Україні - Сталіну не вдалося депортувати усіх українців до російського Сибіру наприкінці війни. Цьому злочинному наказу окупаційної комуно-російської влади на перешкоді стала УПА. Комуністичному режиму лише вдалося депортувати кримських татар з Криму і провести злочинну операцію «Вісла» - депортувати українців зі східних польських земель на західні, подалі від етнічних українських земель.

Створення п’яти фронтів, сформованих до німецького вторгнення, і таємна мобілізація чоловічого населення і техніки до збирання врожаю 1941 року означали неминучий голод 1942 року навіть без німецького нападу на СРСР.  Голод 1942 року був фактично запланований на засіданні Політбюро ВКП(б) 21 червня 1941 року.  Розгорнувши ненажерливі фронти, треба було їх в тому ж році запускати в дію.

Раптовий удар Красної Армії у 1941 році, як планували члени Політбюро на чолі зі Сталіним, обіцяв захоплення нових багатих продовольством територій. Якщо ж продовольства не вистачить, то голод буде списаний на війну. Створивши фронти Сталін порушив й без того нестійкий баланс між величезною армією і повністю ослабленим і зруйнованим сільським господарством, де практично вже не було господаря, який міг би годувати «десятьох з ложками».

На початку червня 1941 року радянський уряд на пропозицію Генерального штабу РККА затвердило план переміщення 100 тисяч тонн палива з внутрішніх районів СРСР до західного кордону. Напередодні німецького вторгнення на залізничних вузлах і перегонах України, Білорусії, Латвії і Литви, що межували безпосередньо з Німеччиною, простоювало близько 8500 цистерн з паливом. Величезна кількість цистерн йшла до західних кордонів разом з військами, технікою, озброєнням, боєприпасами.

Таке величезне скупчення вагонів майже повністю паралізувало роботу багатьох залізничних вузлів. На більшості станцій залишалася лише одна вільна колія для пропуску поїздів з військами і технікою.

Найпотужніша 10-та армія Західного фронту мала достатні запаси палива на складах і в залізничних цистернах і 22 червня 1941 року, впродовж декількох перших годин війни, все це втратила. Така ж доля чекала на значну частину військової техніки, палива, озброєння і боєприпасів усіх ударних армій Першого стратегічного ешелону.

Дивізії на колесах були чудовою ціллю для німецької авіації. Вся Красна Армія, мобілізація якої почалася задовго до початку операції «Барбароса», 22 червня 1941 року була однією чудовою мішенню і німецький вермахт скористався з цієї можливості повністю, перемоловши усі ударні армії Першого стратегічного ешелону Красної Армії в перші тижні війни. Але за Першим ешелоном російських армій німецькі генерали несподівано зіткнулися з Другим ешелоном, що означало початок краху бліцкригу, який планував Гітлер…

Сталін фактично обдурив Гітлера, який недооцінив його кримінального таланту, який неймовірно сильно проявився на посаді генсека злочинної партії російських більшовиків ВКП(б)….

Віктор Суворов:

«Історія – ланцюг взаємопов’язаних подій. Але ми знаємо лише окремі факти, випадки, фрагменти. Завдання дослідника – скласти з кісточок скелет, з черепків – вазу, з уламків – монумент, з окремих фактів – загальну картину минулого.

Головне – впертість і увага.  Тоді все легко і просто. Але така легкість супроводжує дослідника лише до першої помилки, не має значення – випадкової чи умисної. Як тільки зробив помилку – поклав фрагмент розбитої мозаїки не туди – одразу пішли недоречності… Недоречності – наслідок помилки і її ознака.

Російська історія, передусім історія війни (Другої світової війни - ВЗ) наукою не є, оскільки в ній нічого не стикується. Це наростаюча нісенітниця. Ось основа основ російської мемуарної літератури: «Воспоминания и размышления» Жукова Георгія Костянтиновича, Маршала Совєтського Союзу, чотириразового Героя Совєтського Союзу. В момент початку війни він був начальником Генерального штабу, тобто главою «мозком армії». Його прямий обов’язок – знати головне про свою армію, оскільки її дії він планує, спрямовує і контролює. Саме Жукову слід було сказати у своїх мемуарах, скільки і яких танків і літаків, скільки гармат, гвинтівок, патронів і снарядів. Йому треба було показати, де розміщувались наші (російські - ВЗ)  аеродроми, стратегічні запаси, де на початок війни знаходились ударні армії, корпуси і дивізії.

Але Жуков ухитрився списати 734 сторінки, але  про війну нічого не розповісти. Жуков усе зберіг у таємниці, заповнив сторінки суцільними нестиковками і наростаючою нісенітницею».

З матеріалів книг Виктора Суворова «День М» і Игоря Бунича «Операция Гроза»

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

ЯК ПОДІЛИЛАСЯ РУСЬ ПІСЛЯ "БАТИЄВОГО ПОГРОМУ"
Жодний відлам українства не спромігся звільнитися від татаро-монгольського ярма власними силами, з утворенням власної династії та держави. Цей факт, незалежно від його причин, означав довготривале зникнення Русі та русичів з політичної карти світу.
Читати більше
Нищівно час диктував: Анна Франк
Анна Франк — одна з найвідоміших жертв Голокосту, яка померла у віці 15 років у концтаборі Берґен-Бельзен. Але вона, як і хотіла, залишила по собі згадку — щоденник, перекладений на 50 мов. До вашого прочитання доля юної дівчинки, яка була змушена швидко подорослішати.
Читати більше
Яскраві цитати Нельсона Мандели
18 липня мало би виповнитися 100 років першому темношкірому президенту Південно-Африканської Республіки, Нобелівському лауреату, одному з найвідоміших активістів у боротьбі за права людини у часи апартеїду - Нельсону Манделі.
Читати більше