Статті / Люди

Юрко Тютюнник: "Кожна армія, йдучи в бій, може загинути, але загинути за власну ідею не шкода"

23 жовтня 2014
Ганна Черкаська
Онука сестри Тараса Шевченка — Ярини, 39-річного генерал-хорунжого армії УНР Юрка Тютюнника розстріляли 20 жовтня 1930 р. у Москві. 

Нащадок кріпаків склав іспити за курс гімназії. Пройшов усю Першу світову. У березні-квітні 1917 року організатор українського "Першого Сімферопільського полку імені Гетьмана Дорошенка". Член Центральної Ради, розгромив у Бобринську 8-тисячну групу Михайла Муравйова.
 
Юрій Тютюнник

9 листопада 1918 Тютюнника як учасника підпільника Революційного штабу Києва заарештовано, знаходився в Лук'янівській в'язниці в камерах поруч із отаманом Палієнком та сотником Могилева Андрієм Вовком. В грудні 1918 Тютюнника мали розстріляти за наказом Головнокомандувача військами Гетьманату князя О. Долгорукова. В ніч проти 14 грудня 1918 отаман Палієнко, Андрій Вовк і Юрко Тютюнник підняли повстання у Лук'янівській в'язниці та після звільнення вирушили назустріч військам Директорії. В січні 1919 Тютюнника було вирішено розстріляти в штабі батальйону Правобережної Червоної армії, проте після промови генерала батальйон перейшов до Чорноморської дивізії військ УНР.

У травні 1919 року, зрозумівши суть більшовицької політики в Україні, Тютюнник і Григор'єв повернули зброю проти більшовиків. 8 листопада головний отаман Петлюра призначив Ю.Тютюнника командувачем армії УНР. З 6 грудня 1919 року — по 5 травня 1920 року Тютюнник брав участь у Першому зимовому поході як помічник генерала Михайла Омеляновича-Павленка. За участь у Першому Зимовому поході генерал Юрко Тютюнник отримав орден "Залізного Хреста" за номером два, а його дружина, Віра Андріївна Тютюнник, яка була сестрою-жалібницею нагороджена Залізним Хрестом номер п'ять. У жовтні 1920 Тютюнник підвищений до генеральського звання. Після інтернування українських частин у Польщі Тютюнник не склав зброї.

16 червня 1923 року після переправи через Дністер генерал-хорунжого Юрка Тютюнника заарештовано. Для публіки повідомлено, що він здався добровільно, погодився на співпрацю з урядом УСРР. У цей час Москва наполягала на розстрілі, українське керівництво переконало в необхідності збереження авторитетного на Заході генерала, в політичних цілях. Генерал вирішив загинути, але не піти на поступки радвладі. Тому чекісти влаштували йому побачення в камері з дружиною і малою донькою з ультиматумом: або лист, або усім смерть. 15 серпня Тютюнник оприлюднив звернення "До всіх українських вояків, перебуваючих на еміграції" та написав покаянного листа В. Затонському.

Юрій Йосипович Тютюнник – автор низки книг; працював у ВУФКУ сценаристом (сценарій фільму "Звенигора" (1927), спільно з Майком Йогансеном і Олександром Довженком). Грав себе в українських фільмах: у художньо-документальному "П. К. П." ("Пілсудський купив Петлюру"), у першому варіанті "Звенигори" тощо). Харківський адвокат Олександр Семененко про "ПКП" писав: "Замість історичної драми, де вони брали участь як воїни, їм довелося на баских конях перед кіноапаратами витанцьовувати образливий для їх гідності водевіль.
 
У цій країні переможені не мають права на честь і минуле. Своє минуле вони мають самі спаплюжити і спотворити."

Під час роботи на Одеській кінофабриці блискучий оповідач Юрко Тютюнник потоваришував з Юрієм Яновським, і той на основі спогадів створив роман-думу "Чотири шаблі".

Після роботи на Одеській кінофабриці Тютюнник перейшов до Всеукраїнського фотокіноуправління (ВУФКУ) у Харкові. З колишнім комісаром Центральної Ради Надією Суровцовою працював в одному кабінеті; вона залишила спогади про редактора художніх фільмів і сценариста Тютюнника.

Смертний вирок ухвалила колегія ОГПУ 3 грудня 1929 року з приміткою: "вирок не приводити у виконання до особливого розпорядження". Суд дозволив лише листуватися. До серпня дружина Віра Андріївна Тютюнник-Левицька отримувала через ГПУ листи від чоловіка, продовжувала добиватися помилування. В серпні 1929 продала піаніно, щоб поїхати в Москву на побачення з чоловіком та прийом до судового керівництва. 

В кінці того ж 1930 року Тютюнник-Левицька вкотре звернулася до владних органів із проханням повідомити про його долю, живий чи ні. Після тривалих звернень 1932 року отримала повідомлення про виконання вироку. Відомо, що Віра Андріївна з двома дочками (старша донька: Тютюнник Ольга Юріївна (1918 р.н.) до 1932 року проживала на станції Кущевка Північно-Кавказького краю.

Реабілітований 28 листопада 1997 року постановою Генеральної прокуратури України.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Автора Категорію Публікацію

13148

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Скопіюйте цей код на ваш сайт, або блог:

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

UA Modna 0
Повідомити про помилку