Юрко Тютюнник: "Кожна армія, йдучи в бій, може загинути, але загинути за власну ідею не шкода"

Онука сестри Тараса Шевченка — Ярини, 39-річного генерал-хорунжого армії УНР Юрка Тютюнника розстріляли 20 жовтня 1930 р. у Москві. 

Нащадок кріпаків склав іспити за курс гімназії. Пройшов усю Першу світову. У березні-квітні 1917 року організатор українського "Першого Сімферопільського полку імені Гетьмана Дорошенка". Член Центральної Ради, розгромив у Бобринську 8-тисячну групу Михайла Муравйова.
 
9 листопада 1918 Тютюнника як учасника підпільника Революційного штабу Києва заарештовано, знаходився в Лук'янівській в'язниці в камерах поруч із отаманом Палієнком та сотником Могилева Андрієм Вовком. В грудні 1918 Тютюнника мали розстріляти за наказом Головнокомандувача військами Гетьманату князя О. Долгорукова. В ніч проти 14 грудня 1918 отаман Палієнко, Андрій Вовк і Юрко Тютюнник підняли повстання у Лук'янівській в'язниці та після звільнення вирушили назустріч військам Директорії. В січні 1919 Тютюнника було вирішено розстріляти в штабі батальйону Правобережної Червоної армії, проте після промови генерала батальйон перейшов до Чорноморської дивізії військ УНР.

У травні 1919 року, зрозумівши суть більшовицької політики в Україні, Тютюнник і Григор'єв повернули зброю проти більшовиків. 8 листопада головний отаман Петлюра призначив Ю.Тютюнника командувачем армії УНР. З 6 грудня 1919 року — по 5 травня 1920 року Тютюнник брав участь у Першому зимовому поході як помічник генерала Михайла Омеляновича-Павленка. За участь у Першому Зимовому поході генерал Юрко Тютюнник отримав орден "Залізного Хреста" за номером два, а його дружина, Віра Андріївна Тютюнник, яка була сестрою-жалібницею нагороджена Залізним Хрестом номер п'ять. У жовтні 1920 Тютюнник підвищений до генеральського звання. Після інтернування українських частин у Польщі Тютюнник не склав зброї.

16 червня 1923 року після переправи через Дністер генерал-хорунжого Юрка Тютюнника заарештовано. Для публіки повідомлено, що він здався добровільно, погодився на співпрацю з урядом УСРР. У цей час Москва наполягала на розстрілі, українське керівництво переконало в необхідності збереження авторитетного на Заході генерала, в політичних цілях. Генерал вирішив загинути, але не піти на поступки радвладі. Тому чекісти влаштували йому побачення в камері з дружиною і малою донькою з ультиматумом: або лист, або усім смерть. 15 серпня Тютюнник оприлюднив звернення "До всіх українських вояків, перебуваючих на еміграції" та написав покаянного листа В. Затонському.

Юрій Йосипович Тютюнник – автор низки книг; працював у ВУФКУ сценаристом (сценарій фільму "Звенигора" (1927), спільно з Майком Йогансеном і Олександром Довженком). Грав себе в українських фільмах: у художньо-документальному "П. К. П." ("Пілсудський купив Петлюру"), у першому варіанті "Звенигори" тощо). Харківський адвокат Олександр Семененко про "ПКП" писав: "Замість історичної драми, де вони брали участь як воїни, їм довелося на баских конях перед кіноапаратами витанцьовувати образливий для їх гідності водевіль.
 

У цій країні переможені не мають права на честь і минуле. Своє минуле вони мають самі спаплюжити і спотворити."

Під час роботи на Одеській кінофабриці блискучий оповідач Юрко Тютюнник потоваришував з Юрієм Яновським, і той на основі спогадів створив роман-думу "Чотири шаблі".

Після роботи на Одеській кінофабриці Тютюнник перейшов до Всеукраїнського фотокіноуправління (ВУФКУ) у Харкові. З колишнім комісаром Центральної Ради Надією Суровцовою працював в одному кабінеті; вона залишила спогади про редактора художніх фільмів і сценариста Тютюнника.

Смертний вирок ухвалила колегія ОГПУ 3 грудня 1929 року з приміткою: "вирок не приводити у виконання до особливого розпорядження". Суд дозволив лише листуватися. До серпня дружина Віра Андріївна Тютюнник-Левицька отримувала через ГПУ листи від чоловіка, продовжувала добиватися помилування. В серпні 1929 продала піаніно, щоб поїхати в Москву на побачення з чоловіком та прийом до судового керівництва. 

В кінці того ж 1930 року Тютюнник-Левицька вкотре звернулася до владних органів із проханням повідомити про його долю, живий чи ні. Після тривалих звернень 1932 року отримала повідомлення про виконання вироку. Відомо, що Віра Андріївна з двома дочками (старша донька: Тютюнник Ольга Юріївна (1918 р.н.) до 1932 року проживала на станції Кущевка Північно-Кавказького краю.

Реабілітований 28 листопада 1997 року постановою Генеральної прокуратури України.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Що можна дізнатися про себе на основі власних сексуальних фантазій
Наші сексуальні фантазії відображають, принаймні частково, особистісні риси та особливості. Доктор філософії Джастін ЛейМіллер, вивчаючи сексуальні фантазії понад 4000 американців для своєї книги, виявив, основні п'ять факторів особистості. А саме...
Читати більше
УКРАЇНСЬКІ РОБІН ГУДИ
В історії України відомо чимало славетних імен народних месників та благородних розбійників, які намагались відновити соціальну справедливість, грабуючи багатих та роздаючи награбоване бідним. То чиї це імена та що відомо про цих персон?
Читати більше