|
9 листопада 2015
Roman Bonchuk |
Зараз непросто форматувати схему того, що насправді потрібно: те, що може принести який-небуть прибуток чи, бодай, сатисфакцію соціальної необхідності. Менегетті наводить приклад впевного варіанту здобуття соціальної вартості самого індивідуального продукту - для цього небхідним є "ціннісне" самих об'єктів: вкладай душу як в технічному аспекті, так і ментальному - й успіх вам гарантовано. Я бачив речі, створені з надзвичайною енергетикою внутрішної доброти та моралі - не варто все зводити до Гри. Ігрища є добрими, як проміжний аспект, а все ж таки душевна програма потребує Відкритості. Зокрема в сучасному візуальному просторі, де сама цінність та актульність зводяться, за Лаканом, до грифу Нове-новеньке, а між нами й шимпанзе 2% різниці, ще й взяли, як те мавпеня, патики та робимо селфі.
Це вагомий показник здеградування, хоча й штиб лаканівської Ідентифікації: ось Я, до прикладу, ось я тут сфотографувався, до прикладу. Це просторове відокремлення і є методою рефлексії в Часі-просторі. Ще є варіанти? Я зафіксував себе на тлі певного ступеня й певної градації для особистісного віднайдення себе й переконанні Я - Є.
Формула "я-є" замінила формулу Декарта: " я думаю - це означає, що я існую".
Я усвідомив себе (модель мислення) у формі фіксацій та рефлексій у соцмережах - варіант монологу-діалогу, малотривалий крик і переконання, що не так й все і погано....
Лакан формує Модель людини як когнітивно-біхервіонфстичну схему, де можна при бажанні й вмерти в комп'ютері, й воскреснути - головне, щоб час був і світло не вимкнули. Ще дуже цікавою є саме преамбула сучасних мистецьких ілюзій: ну окрім масовості й тріумфу (це маркетинг малого заробітку за рахунок кількості, хоча декотрі й полюбляють зривати підсвідому кірку як апельсинову), шалений пошук просто Нового; цього не було, так, ще цього не було - ще соус із гарбуза та олія із печінки акули - яка до біса від того спектаклю користь: дійсно, ніякої, і так ми всі помремо...
Історії треба давати ціннісні цінності /ЦЦ/, тоді відбудеться як внутрішня, так і зовнішня сатисфакція.
Це "принцип Карлсона" - тобто він, щоб зрозуміти, як працює телевізор та хто в ньому виступає і говорить, зробив спробу зайти за телевізор!
І що він там побачив - нічого, але спроби були. От такий стан сучасних дискурсів - кругляння навколо, але сутність Ретранслятора й ЦЦ залишаються непотрібними.
Менше з тим, отже повернімось до першоджерел....
| 0 | 1965 |
Умови використання матеріалів сайту
Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку
Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com
