В'ячеслав Гук. Фотокартка. Tua Forsström

ФОТОКАРТКА. TUA FORSSTRÖM

Він сидів у порожнім вагоні, і його обличчя було блідим,

а чайка понад морем зробила пряму лінію впоперек неба,

і паротяг гудів жахно, пускаючи з труби чорнуватий дим,

наче це була якась важлива життєва хиба або ж потреба;

так вогким піском у напрямку моря незграбно плазує краб

і плавчиня, пірнувши у безвість, зникає у хвилях солоних,

мов її засмагле тіло з тендітними стегнами проходить етап

освячення – і сонце палає на ржавих виноградних гронах;

потім ще кілька разів він бачився з нею після першого дня

та добре пам’ятав її роз’ятрену плоть, очі, вуста й зап’ястя –

саме так яро безжалісні жокеї приборкують молодого коня,

коли батіг у ніжну шовкову шкіру впивається, – як уп’явся

він колись в неї очима і був несвідомий, коли згодом кохав;

тепер сидів прямо, як за столом у своєму робочому кабінеті,

старий вагон неквапливо пожовклі й посірілі поля розсікав –

і сіра чайка за блискучим вікном губилась в нервовому леті;

та жінка одного разу, аби він належав їй до останку, увесь,

у потязі геть заблокувала його ноги й нижню частину тіла –

сіла зверху на коліна, хтось проходив, і всесвіт губився десь –

і ніколи не міг її наздогнати, і хотів того, чого і вона хотіла;

пітніли долоні, він уже й сам не знав, за що колись полюбив,

мабуть, це було те, що вперше відчув на смак – отой гарячий

подих її, може, для нього те, що ранило душу, – лише мотив,

причина, любов, подарована людині Богом, – так гірко плаче

чайка при битій дорозі; тепер він їхав уже світ за очі, кудись,

потім зсів на якійсь миршавій станції і пішов уздовж обриву,

сяяло мляве сонце, свіжим простирадлом дихала хвора вись,

сухожилок берега настовбурчувався, а він пам’ятав щасливу

її, а потім розмірковував про даль, де трав’янистий крутий

берег дудурився і де серце супроводжував стогін пташиний,

що розлягався над головою, і жер, поглинав життя водорий,

він мав вигляд вирубаної льодорубом з льодовика людини;

так за якийсь час він біля моря копав ногами здохлих медуз,

прагнув бути у стані порядку, гармонії, у тому лихому стані,

властивому мертвим, але не живим, і стискав у руках картуз,

як стискають бинтом горло, що кровить од вогнепальної рани.

В'ячеслав Гук
Photo from en.wikipedia.org/wiki/Bright_Star_(film)